Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/19323/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо.
Надіслано для оприлюднення: 17.09.2021. Зареєстровано: 19.09.2021. Забезпечено надання загального доступу: 21.09.2021.
Дата набрання законної сили: 02.02.2022
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		18 серпня 2021 року                               м. Київ                              № 640/19323/20
		 
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Смолія І.В., суддів Григоровича П.О., Каракашьяна К.С., при секретарі судового засідання Стрикун Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи 
		 
		за позовом           Всеукраїнської громадської організації інвалідів "Правозахисна спілка інвалідів"          
		до                     Кабінету Міністрів України
		треті особи          Всеукраїнська громадська організація інвалідів "Українське товариство глухих"
		                    Всеукраїнська громадська організація інвалідів "Українське товариство сліпих"
		                    Міністерство соціальної політики України
		про                    визнання протиправною та скасування постанови,
		 
		за участю представників сторін: 
		від позивача: Вознюк О.Г. 
		від відповідача: Полунець А.С.
		від УТОГ: Габдулов Р.Р.
		від УТОС:  Євсев`єв Г.А., Філіп С.Ю.
		від Мінсоцполітики: не прибув
		 
		                 встановив:
		Всеукраїнська громадська організація інвалідів "Правозахисна спілка інвалідів" (надалі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду м.Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України (надалі - відповідач), треті особи Всеукраїнська громадська організація інвалідів "Українське товариство глухих" (надалі - третя особа 1), Всеукраїнська громадська організація інвалідів "Українське товариство сліпих" (надалі - третя особа 2), Міністерство соціальної політики України (надалі - третя особа 3) про визнання протиправною та скасування постанови.
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржувана постанова від 14.03.2018 №183 «Про затвердження Порядку використання коштів передбачених у державному бюджеті для фінансування підтримки Українського товариства сліпих та Українського товариства глухих» встановлює несправедливі та незаконні преференції для УТОГ та УТОС в частині виділення коштів з Державного бюджету України на фінансову підтримку громадських об`єднань осіб з інвалідністю без участі в проведенні конкурсу.  
		Відповідачем на адресу суду подано відзив, в якому зазначає, що оскаржувана постанова Уряду видана відповідно до вимог чинного законодавства та в межах компетенції Кабінету Міністрів України, а посилання позивача, на те, що дана постанова не відповідає чинному законодавству є необґрунтованими та недоведеними. Крім того, прийняття правових актів Кабінету Міністрів України, що приймаються на основі та на виконання Конституції та законів України, є реалізацією дискреційних повноважень Уряду, тобто наданих держаному органу повноважень діяти на власний розсуд в межах закону.
		УТОГ надано суду письмові пояснення щодо позову в яких зазначено, шо оскаржувана постанова КМУ від 14.03.2018 №183 не містить в собі ознак дискримінації, прийнята у відповідності до чинного законодавства та забезпечує якісну реалізацію державної політики України у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю в рамках чинного законодавства та міжнародного права.
		УТОС надало суду пояснення щодо заявленого позову та заначив, що Постанова КМУ від 14.03.2018 №183 прийнята з дотриманням вимог діючого законодавства та в межах повноважень КМУ.    
		Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд встановив наступне.
		 
		Відповідно до статей 3, 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
		Згідно із ч. 2 ст. 264 КАС України, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
		Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушенні в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
		Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
		Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
		Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частини першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України.
		У справі за Конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «Охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «Права» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним суб`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
		Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай безпосередніх індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
		Право на оскарження рішення суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої воно прийняте або прав, свобод та інтересів якої воно безпосередньо стосується.
		Відповідно до статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
		Відповідно до статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.
		Порядок використання і коштів, передбачених у державному бюджеті для фінансової підтримки Українського товариства сліпих та Українського товариства глухих, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.03.2018 №183 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 13.05.2020 № 357), з дотриманням положень Конституції України, Бюджетного кодексу України, Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 та Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 №950 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.11.2011 №1156).
		У відповідності до ст.10 Бюджетного кодексу України видатки та кредитування бюджету класифікуються за: бюджетними програмам (програмна класифікація видатків та кредитування бюджету); ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків та кредитування бюджету); функціями, з виконання яких пов`язані видатки та кредитування бюджету (функціональна класифікація видатків та кредитування бюджету).
		Програмна класифікація видатків та кредитування бюджету використовується у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі. Програмна класифікація видатків та кредитування державного бюджету (місцевого бюджету) формується Міністерством фінансів України (місцевим фінансовим органом) за пропозиціями, поданими головними розпорядникам бюджетних коштів під час складання проекту закону про Державний бюджет України (проекту рішення про місцевий бюджет) у бюджетних запитах, при цьому визначається шляхом розподілу видатків та кредитування державного бюджету (місцевого бюджету) за бюджетними програмами у внесенні змін до Закону України «Про Державний бюджет Україні» (рішення про місцевий бюджет)
		У відповідності до ч.7 ст.20 Бюджетного кодексу за бюджетними програмами, здійснення заходів за якими потребує нормативно-правового визначення механізму використання бюджетних коштів, головні розпорядники коштів державного бюджету розробляють проекти порядків використання коштів державного бюджету (в тому числі за бюджетними програмами, вперше визначеними законом про Державний бюджет України) та забезпечують їх затвердження протягом 30 днів з дня набрання чинності законом про Державний бюджет Україні. За рішенням Кабінету Міністрів України (у формі протокольного рішення) порядки використання коштів державного бюджету затверджуються Кабінетом Міністрів України або головним розпорядником коштів державного бюджету за погодженням з Міністерством фінансів України.
		Судом під час розгляду справи встановлено, що оскаржувана постанова КМУ №183 затверджує порядок використання коштів державного бюджету, є підзаконним актом і не вирішує питання про надання коштів. Сума коштів, виділених як підтримка громадських організацій УТОС і УТОГ та інших конкретних громадських об`єднань осіб з інвалідністю, визначається законом про Державний бюджетна рік.
		Так, згідно Додатку 3 Розподіл видатків Державного бюджету України на 2018 рік, затвердженого Законом України «Про державний бюджет на 2018 рік» від 17.12.2017 за бюджетною програмою 2507020 Фінансова підтримка громадських об`єднань інвалідів,    забезпечується у тому числі фінансова підтримка Національної Асамблеї інвалідів України, підприємств і організацій невиробничої сфери Українського товариства сліпих та Українського товариства глухих.
		В додатку 3 до Закону України «Про Державний бюджет на 2019 рік» від 23.11.2018 за бюджетною програмою 2507020 забезпечується Фінансова підтримка громадських об`єднань осіб з інвалідністю, які мають статус всеукраїнських, у тому числі фінансова  підтримка Національної Асамблеї інвалідів України, підприємств і організацій невиробничої сфери Українського товариства сліпих та Українського товариства глухих, та Союзу організацій осіб з інвалідністю України.
		Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» за даною програмою фінансується  фінансова підтримка громадських об`єднань осіб з інвалідністю.
		Згідно статті 12 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991 №875-ХІІ громадські організації осіб з інвалідністю, їх спілки створюються з метою забезпечення рівних прав і можливостей осіб з інвалідністю та їх соціального захисту, виявлення, усунення перепон і бар`єрів, що перешкоджають забезпеченню прав і задоволенню потреб таких осіб, у тому числі стосовно доступу їх нарівні з іншими громадянами до об`єктів фізичного оточення, транспорту, інформації та зв`язку, а також з урахуванням індивідуальних можливостей, здібностей та інтересів - до освіти, праці, культури, фізичної культури і спорту, надання соціальних послуг, залучення осіб з інвалідністю до суспільної діяльності, здійснення громадського контролю за дотриманням прав осіб з інвалідністю представництва їхніх інтересів та усунення будь-яких проявів дискримінації стосовно Осіб з інвалідністю та мають право користуватися пільгами і преференціями передбаченими законодавством.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 14.03.2018 №183 затверджено Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для фінансової підтримки громадських об`єднань осіб з інвалідністю, які мають статус всеукраїнських.
		Пунктом 2 зазначеного Порядку передбачено, що головним розпорядником бюджетних коштів є Мінсоцполітики. Відповідальним за виконання бюджетної програми та розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня є Фонд соціального захисту інвалідів (далі - Фонд).
		Відповідно до п.3 цього Порядку для отримання бюджетних коштів громадські і об`єднання подають Фонду до 30 травня року, що передує періоду, в якому надається фінансова підтримка, заяву за формою, затвердженою Мінсоцполітики.
		Судом встановлено, що позивач не звертався за бюджетною підтримкою до Мінсоцполітики за відповідною формою.
		Крім того, Рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду №640/4062/19, встановлено, що позивач у 2020 році не звертався з заявою про бюджетну підтримку, як всеукраїнська громадська організація інвалідів.
		Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 №875-ХІІ (далі - Закон №875-ХІІ) встановлено, що цей Закон визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з І усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя Згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.
		Статтею 2 Закону №875-ХІІ визначено, що дискримінація за ознакою інвалідності забороняється; термін дискримінація за ознакою інвалідності вживається у значенні, наведеному в Конвенції про права осіб з інвалідністю та Законі України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».
		Відповідно до статті 2 Конвенції про права осіб з інвалідністю (Конвенцію ратифіковано Законом України №1767-VI від 16.12.2009) дискримінація за ознакою інвалідності означає будь-яке розрізнення, виключення чи обмеження з причини інвалідності, метою або результатом якого є применшення або заперечення визнання, реалізації або здійснення нарівні з іншими всіх прав людини й основоположних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній, цивільній чи будь-якій іншій сфері. Вона включає всі форми дискримінації, у тому числі відмову в розумному пристосуванні.
		Згідно із статтею 4 Закону №875-ХІІ, органи державної влади та органи місцевого самоврядування сприяють забезпеченню прав осіб з інвалідністю щодо включення до суспільного життя нарівні і іншими громадянами.
		За приписами статті 12 Закону №875-ХІІ, громадські організації осіб з інвалідністю, їх спілки створюються з метою забезпечення рівних прав і можливостей осіб з інвалідністю та їх соціального захисту, виявлення, усунення перепон і бар`єрів, що перешкоджають забезпеченню прав і задоволенню потреб таких осіб, у тому числі стосовно доступу їх нарівні з іншими громадянами до об`єктів фізичного оточення, транспорту, інформації та зв`язку, а також з урахуванням індивідуальних можливостей, здібностей та інтересів - до освіти, праці, культури, фізичної культури і спорту, надання соціальних послуг, залучення осіб з інвалідністю до суспільної діяльності, здійснення громадського контролю за дотриманням прав осіб з інвалідністю представництва їхніх інтересів та усунення будь-яких проявів дискримінації стосовно осіб з інвалідністю та мають право користуватися пільгами і преференціями, передбаченими законодавством.
		Статтею 13 Закону №875-ХІІ визначено, що центральні і місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування повинні надавати допомогу і сприяти громадським організаціям осіб з інвалідністю в їх діяльності.
		Згідно із ч.ч.1, 2 статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06.09.2012 № 5207-VI (далі - Закон № 5207-VI): дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними; непряма дискримінація ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними; підбурювання до дискримінації - вказівки, інструкції або заклики до дискримінації стосовно особи та/або групи осіб за їх певними ознаками; пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними; утиск - небажана для особи та/або групи осіб поведінка, метою або наслідком якої є приниження їх людської гідності за певними ознаками або створення стосовно такої особи чи групи осіб напруженої, ворожої, образливої або зневажливої атмосфери.
		За приписами ч.1 ст.7 Закону №5207-VI, державна політика щодо запобігання та протидії дискримінації спрямована на: недопущення дискримінації; застосування позитивних дій; створення умов для своєчасного виявлення фактів дискримінації та забезпечення ефективного захисту осіб та/або груп осіб, які постраждали від дискримінації; виховання і пропаганду серед населення України поваги до осіб незалежно від їх певних ознак, поширення просвітницької діяльності у цій сфері.
		Таким чином законодавство України, а також міжнародні норми пов`язують поняття "Дискримінація" лише з утисками фізичної особи або групи осіб, що обмежуються за певною ознакою.
		Статтями 28, 29 Конвенції про права осіб з інвалідністю передбачено ряд послуг та функцій щодо осіб з вадами зору державою Україна було делеговано невиробничій сфері Українського товариства сліпих та Українського товариства глухих, які продовж багатьох років сумлінно їх виконують, об`єднуючи в своїх рядах близько 60000 осіб з інвалідністю.
		09.11.2018 Комітет ООН по правам осіб з інвалідністю ухвалив Зауваження загального порядку № 7 (2018) про участь осіб з інвалідністю, включаючи дітей з інвалідністю, через об`єднання, які їх представляють, у здійсненні і моніторингу; Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю.
		Згідно п.61 цих зауважень Комітет ООН по правам осіб з інвалідністю рекомендує державам-учасницям вжити критерії виділення коштів на цілі проведення консультацій, в тому числі за допомогою розподілу коштів між різними організаціями осіб з інвалідністю на рівних засадах, включаючи стійке базове інституційне фінансування, а не тільки проектне фінансування.
		Кабінет Міністрів України постановою від 13.05.2020 № 357 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 14.03.2018 №183, якою затверджено Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для фінансової підтримки Українського товариства сліпих та Українського товариства глухих.
		Внесені зміни передбачають, що під час реалізації Порядку щодо надання фінансової підтримки УТОГу та УТОСу у 2020 - 2021 роках не застосовується Порядок проведення конкурсу з визначення програм (проектів, заходів), розроблених інститутами громадянського суспільства, для виконання (реалізації) яких надається фінансова підтримка, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2011 №1049.
		Отже, для Українського товариства сліпих і Українського товариства глухих Кабінет Міністрів України, у передбачений Бюджетним кодексом України спосіб, враховуючи вищезазначені зауваження загального порядку №7 (2018), своїм рішенням визначив порядок надання стійкої базової інституційної фінансової підтримки тим всеукраїнським громадським організаціям людей з інвалідністю, які об`єднуючи понад 60 тисяч осіб з інвалідністю вже понад як 85 років системно на професійній основі своєю повсякденною діяльністю сприяють у реалізації державної політики щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю.
		Суд додатково зазначає, що проектне та інституційне фінансування мають різні критерії визначення необхідних обсягів фінансової підтримки та напрямки його використання. Проектне фінансування характеризується конкурсним відбором проектів громадських організацій на основі єдиних вимог до бюджету проекту та його тематики. А от стійке базове інституційне фінансування громадської організації характеризується кількістю об`єктів, які задіяні у забезпечені прав осіб з інвалідністю, кількістю осіб з інвалідністю, які користуються цими об`єктами, кількістю працівників цих об`єктів, в також кількістю послуг наданих цими об`єктами особам з інвалідністю. Різність критеріїв, підходів та напрямків вимагає прийняття різних порядків, які б визначали окремо механізми надання проектного та інституційного фінансування.
		Порядком, затвердженим Постановою КМУ №183 визначені чіткі напрями використань коштів бюджетної підтримки підприємствами та організаціями УТОС та УТОГ.
		Так, згідно п.6 вказаного порядку бюджетні кошти, надані громадським об`єднанням, спрямовуються ними на:
		підтримку невиробничої сфери УТОГу та УТОСу, підприємств, організацій та об`єднань зазначених товариств, які спрямовують бюджетні кошти на утримання своїх соціально- культурних підрозділів, у тому числі на матеріальне заохочення (винагороду) працівників;
		оплату: оренди приміщень, в яких громадське об`єднання провадить свою статутну діяльність, за умови відсутності власного приміщення, обладнання та меблів; комунальних послуг у межах середніх норм споживання щодо приміщень, в яких громадське об`єднання провадить свою статутну діяльність;
		-          послуг з поштового та телефонного зв`язку; послуг з проведення поточного ремонту комп`ютерного та периферійного обладнання до нього; послуг з придбання, встановлення, користування та обслуговування системних програм і програм бухгалтерського обліку та офіційного веб-сайту зазначених товариств УТОГу та УТОСу, забезпечення доступу до електронної пошти та Інтернету, а також нотаріальних послуг з оформлення установчих документів зазначених товариств УТОГу та УТОСу, що надаються державними нотаріальними конторами; придбання канцелярських виробів; відряджень працівників організацій невиробничої сфери, місцевих (обласних) організацій УТОГу та УТОСу в межах норм, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98 "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів"; 
		-          придбання продуктів харчування для Боярського будинку відпочинку Українського товариства сліпих для забезпечення безкоштовного відпочинку та харчування осіб з інвалідністю по зору.
		Перелік професій (посад) працівників підприємств та організацій невиробничої сфери УТОГу та УТОСу, соціально-культурних підрозділів та об`єднань зазначених товариств затверджується Мінсоцполітики. 
		 Позивачем не надано належних та допустимих доказів протиправності винесення оскаржуваної постанови, також те, що позивач не звертався за бюджетною підтримкою до Мінсоцполітики за відповідною формою, що підтверджено Рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду №640/4062/19.
		Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України       Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України     в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		З огляду на викладене та враховуючи встановлені у справі обставини, позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
		Керуючись статтями 72-77, 139,  143,  241-246,  255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		            вирішив:
		          У задоволенні адміністративного позову відмовити. 
		 
		Рішення суду, відповідно до частини 1статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		          Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими  статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
		          Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України  до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                       Смолій І.В.
		Судді                                                                                          Григорович П.О.
		 Каракашьян С.К.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...