Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 902/627/19 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі); про приватну власність; щодо усунення перешкод у користуванні майном.
Надіслано для оприлюднення: 20.09.2021. Зареєстровано: 20.09.2021. Забезпечено надання загального доступу: 21.09.2021.
Дата набрання законної сили: 06.09.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		06 вересня 2021 року Справа № 902/627/19 
		 
		Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючий суддя Демидюк О.О., суддя Савченко Г.І. , суддя Павлюк І.Ю. 
		 
		при секретарі судового засідання - Єфімчук А.І.
		 
		за участю представників сторін:
		позивача - адвокат Чубенко С.В. (ордер №158187 від 07.12.2020);
		відповідача - адвокат Ткаченко К.Д. (ордер ВН162857 від 22.12.2020);
		третя особа 1 - Монастирський П.М., паспорт НОМЕР_1 від 12.07.2004 р.
		третя особа 2 - Цмокало Д.А., паспорт НОМЕР_2 від 08.11.2005 р.
		третьої особи 3 - не з`явився;
		третьої особи 4 - не з`явився.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України)" на рішення Господарського суду Вінницької області від 17.12.2019 р. у справі №902/627/19
		 
		за позовом Релігійної організації Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України) 
		до Тульчинської Єпархії Української Православної Церкви (Тульчинська Єпархія УПЦ) 
		 
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача-
		1. ОСОБА_1 
		2. ОСОБА_2 
		3. ОСОБА_3 
		4. ОСОБА_4 
		 
		про усунення перешкод у користуванні власністю, зобов`язання передати ключі та правовстановлюючі документи
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		29 липня 2019 Релігійна організація Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України) звернулась до Господарського суду Вінницької області з позовом до Тульчинської Єпархії Української Православної Церкви (Тульчинська Єпархія УПЦ) про усунення перешкод у користуванні комплексом будівель та споруд Свято-Покровського храму загальною площею 437,65 м2 за адресою: АДРЕСА_1 шляхом заборони чинити перешкоди у користуванні комплексом будівель та споруд та передати Релігійній організації ключі та правовстановлюючі документи на комплекс, а саме: свідоцтва про право власності на нерухоме майно №08 від 28.02. 2012 року.
		В обґрунтування заявлених вимог Релігійна організації Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України) посилається на порушення Тульчинською Єпархією Української Православної Церкви права користування та розпорядження комплексом будівель та споруд "Свято-Покровського храму" загальною площею 437, 65 кв.м., яке на праві власності належить позивачу згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно №08 від 28.02.2012 року.
		Рішенням Господарського суду Вінницької області від 17.12.2019 року у справі №902/627/19 відмовлено повністю у задоволенні позову Релігійної організації "Релігійна громада Свято-покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України)" до Тульчинської Єпархії Української Православної Церкви (Тульчинська Єпархія УПЦ) про: 
		- усунення перешкод у користуванні комплексом будівель та споруд "Свято-Покровського храму" загальною площею 437, 65 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 шляхом заборони Тульчинській Єпархії Української Православної Церкви (Тульчинська Єпархія УПЦ) чинити перешкоди у користуванні комплексом будівель та споруд "Свято-Покровського храму" загальною площею 437, 65 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 ; 
		- зобов`язання Тульчинської Єпархії Української Православної Церкви (Тульчинська Єпархія УПЦ) передати Релігійній організації "Релігійна громада Свято-покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України)" ключі та правовстановлюючі документи на комплекс будівель та споруд "Свято-Покровського храму" загальною площею 437,65 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , а саме: свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 08 від 28.02.2012 року.
		 
		Не погоджуючись з рішенням, Релігійна організації "Релігійна громада Свято-покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України)" звернулася до апеляційного господарського суду із скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 17.12.2019 р. та прийняти нове рішення про задоволення позову. 
		Обґрунтовуючи скаргу Релігійна організації зазначає, що господарський суд першої інстанції неповно з`ясував всі обставини справи, прийнявши рішення з порушенням норм матеріального права. На думку Скаржника, суд помилково не врахував, що в актах від 21.04.2019р., 27.04.2019 року, 01.06.2019р. та від 02.06.2019р. встановлені факти перешкоджання Релігійній організації користуватись своєю власністю, а також факти перешкоджання здійснення релігійних обрядів священниками Тульчинської єпархії. Крім того, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтверджено факт фізичного перешкоджання Релігійній організації у проведенні релігійних обрядів. На момент подання позову, під час розгляду справи та на сьогодні існує перешкода Релігійній громаді користуватись храмом, оскільки ключі від храму та правовстановлюючі документи знаходяться в ОСОБА_1 , а підлеглі Тульчинської Єпархії чинять перешкоди в користуванні громаді своєю власністю, про що неодноразово повідомлялось в судових засіданнях та письмових поясненнях разом із доказами. Священники Тульчинської єпархії УПЦ не допускають членів Релігійної громади до храму, про що суду надавались відповідні докази. ОСОБА_1 втратив свої повноваження як керівник Релігійної громади та як настоятель цієї громади, оскільки Релігійна громада перейшла у підпорядкування ПЦУ, в той час як ОСОБА_1 залишився в підпорядкування УПЦ МП і тому не може бути настоятелем Релігійної громади. Проте, Відповідач не вжив жодних адміністративно-розпорядчих заходів щодо приведення у відповідність до закону життєдіяльності єпархії (до складу якої донедавна входив і Позивач). Відповідач наполягає на існуванні Позивача-Релігійної громади у складі Єпархії і продовжує вчиняти розпорядчі дії щодо релігійної громади та нашого храму як-то не видає новий указ про відкликання протоієрея ОСОБА_1 із посади настоятеля нашого храму. Відповідач не має жодних ні юридичних, ні духовних повноважень щодо вчинення будь-яких розпорядчих дій по відношенню до Позивача та його майна. Священники Тульчинської єпархії УПЦ ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 перешкоджають Релігійній громаді користуватись своїм майном з відома та за згодою керуючого Тульчинською єпархією УПЦ, бо свої дії вказані священики зобов`язані за статутом узгоджувати із правлячим єпархіальним архієреєм. Для того, щоб зайти в храм (центральний вхід) потрібно відчинити двоє дверей: перші  закриті на ключ (вбудований замок) ОСОБА_1 , другі  закриті ключем ОСОБА_1 (вбудований замок) та ключем Релігійної громади (один навісний замок). Від дверей бокових входів ключі знаходяться в виключно у ОСОБА_1 . Таким чином, позивач не може зайти до храму, оскільки ключі від дверей знаходяться в ОСОБА_1 .. Більше того, в судовому засіданні ОСОБА_1 також підтвердив, що без ключів, які знаходяться у нього, Релігійна громада не може потрапити до храму. 
		Керуючим Тульчинської єпархії УПЦ назначено ОСОБА_1 настоятелем Свято-Покровського храму с.Новоживотів Оратівського району Вінницької області. ОСОБА_2 є благочинним Оратівського церковного округу Тульчинської єпархії УПЦ, ОСОБА_3  керівник Релігійної громади храму Казанської Ікони Божої матері села Скоморошки Оратівського району Тульчинської єпархії Української Православної Церкви (ідентифікаційний код юридичної осо-би - 40703497), перебуває в штаті Тульчинської єпархії УПЦ; Козак Ю.Д.  керівник Релігійної громади Святого Великомученика Димитрія Солунського села Мервин Оратівського району Тульчинської єпархії Української Православної Церкви (ідентифікаційний код юридичної особи  41618668), перебуває в штаті Тульчинської єпархії УПЦ. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 чинять перешкоди у користуванні храмом нашій релігійній громаді, не лише утриманням ключів та правовстановлюючих документів, а й фізично перешкоджають увійти до храму. Отже, позивач переконаний, що священники Тульчинської єпархії УПЦ та її миряни перешкоджають користуватись релігійній громаді храмом, що належить позивачу, організовані, скеровані за указом керівництва Тульчинської єпархії УПЦ.
		 
		Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.03.2020 року апеляційну скаргу Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України)" на рішення Господарського суду Вінницької області від 17.12.2019 р. у справі №902/627/19 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
		 
		Не погоджуючись з ухваленою постановою Північно-західного апеляційного господарського суду, Релігійною організацією "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України)" подано касаційну скаргу, у якій (із урахуванням нової редакції касаційної скарги), посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, просила скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
		 
		Постановою Верховного Суду від 04.11.2020 року касаційну скаргу Релігійної організації Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України) задоволено частково. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.03.2020 у справі №902/627/19 скасовано. Справу № 902/627/19 передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Скасовуючи постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.03.2020 року в даній справі Верховний Суд зазначив, що встановивши наявність свідоцтва про право власності на спірне майно від 19.06.2012, видане релігійній громаді Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви на підставі рішення виконавчого комітету Новоживотівської сільської ради Оратівського р-ну Вінницької обл. від 28.02.2012 № 08, так і наявність реєстраційних дій щодо реєстрації права власності на це майно за Релігійною організацією Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України) на підставі того ж самого свідоцтва про право власності, суд апеляційної інстанції зазначеним обставинам і наданим на їх підтвердження доказам оцінки не надав, достеменно не встановив, яка саме особа є власником майна, щодо усунення перешкод в користуванні яким заявлено позов у справі, яка розглядається.
		Водночас судом не надано оцінки положенням як статуту релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви, так і статуту Релігійної організації Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України) у новій редакції у частині, що стосується майнових прав на об`єкти нерухомого майна релігійної організації.
		При цьому суд апеляційної інстанції, обмежившись посиланням на наявність спору у справі № 120/1309/19-а, яка перебувала на розгляді Верховного Суду, щодо оспорення наказу від 02.04.2019 Про реєстрацію статуту релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви в с. Новоживотів Оратівського району (у новій редакції), не встановив та в постанові не зазначив про прийняте рішення судом касаційної інстанції за результатами розгляду справи № 120/1309/19-а, що має значення для вирішення справи 902/627/19, оскільки стосується правомірності реєстрації нової редакції статуту з огляду на спір між засновниками, членами Свято-Покровської парафії Української православної церкви та релігійною громадою, яка вирішила змінити канонічне підпорядкування, подавши заяву про реєстрацію змін.
		Крім того, Верховним Судом зауважено, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, які є у відкритому доступі, на вирішенні Господарського суду Вінницької області знаходиться справа № 902/677/20 за позовом Тульчинської єпархії Української Православної Церкви до Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації, Релігійної організації Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) про визнання недійсним рішення про реєстрацію статуту, скасування запису про реєстрацію змін до установчих документів релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви. Отже, належним чином не встановивши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку щодо відсутності спору між Релігійною організацією Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України) та Тульчинською єпархію Української Православної Церкви стосовно користування майном релігійної організації.
		 
		За результатами нового розгляду справи Північно-західний апеляційний господарський суду постановою від 05.03.2021 рішення Господарського суду Вінницької області від 17.12.2019 у справі № 902/627/19 змінив шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Господарського суду Вінницької області від 17.12.2019 суд апеляційної інстанції залишив без змін.
		При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що саме Релігійна організація Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України) станом на дату подання позову у цій справі є власником майна, щодо усунення перешкод в користуванні яким заявлено позов у цій справі.
		З аналізу положень статуту Тульчинської єпархії УПЦ, статуту про управління УПЦ, статуту Руської православної церкви суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вказані документи не містять положень, які надають право настоятелям храмів, в цьому випадку  протоієрею ОСОБА_1 , протоієрею ОСОБА_3 , ієрею ОСОБА_5 та благочинному протоієрею ОСОБА_2 представляти інтереси Тульчинської єпархії УПЦ у майнових правовідносинах щодо управління нерухомим майном. 
		Натомість судом апеляційної інстанції встановлено, що здійснення представництва Тульчинської єпархії УПЦ у всіх правовідносинах надана єпархіальному архієрею (пункт 6 статуту Тульчинської єпархії УПЦ, пункт 19 розділу VII.А. Єпархіальний архієрей статуту про управління Української православної церкви).
		Водночас доказів того, що єпархіальний архієрей Тульчинської єпархії УПЦ вчиняє дії, які можуть підтвердити створення перешкод позивачу у користуванні нерухомим майном,  комплексом будівель та споруд Свято-Покровського храму, позивачем не надано.
		Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачем не надано доказів того, що ОСОБА_6 є представником єпархії у цих правовідносинах, а також того, що ключі та правовстановлюючі документи на комплекс будівель та споруд Свято-Покровського храму передані ним та знаходяться в Тульчинській єпархії УПЦ.
		Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що належних доказів про перешкоджання відповідачем користування позивачем комплексом будівель та споруд Свято-Покровського храму суду не надано.
		 
		Скасовуючи постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.03.2021 року у справі №902/627/19, Верховний Суд в постанові від 16.06.2021 зазначив, що на підставі наявних у справі доказів суди попередніх інстанцій встановили, що Релігійній громаді Свято-Покровської парафії Української православної церкви 19.06.2012 видано свідоцтво серії САС № 832476 про право власності на нерухоме майно комплексу будівель та споруд Свято-Покровського храму, на підставі рішення виконавчого комітету Новоживотівської сільської ради, Оратівського району, Вінницької області від 28.02.2012 року № 08 (т. 1, а. с. 50).
		За матеріалами справи судом апеляційної інстанції встановлено, що власником комплексу будівель та споруд Свято-Покровського храму є позивач у справі  Релігійна організація Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України).
		Водночас, відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що належних доказів про перешкоди, здійснені відповідачем щодо користування Релігійною організацією Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України) комплексом будівель та споруд Свято-Покровського храму, суду не надано.
		Колегією суддів суду касаційної інстанції зазначено, що в матеріалах справи містяться акти, складені Релігійною організацією Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України) від 21.04.2019, 27.04.2019, 01.06.2019 та 02.06.2019 (т. 1, а. с. 56  62), в яких позивач вказує на перешкоди з боку представників відповідача у користуванні майном, яке належить релігійній організації (позивачу у справі) на праві власності.
		Натомість суд апеляційної інстанції не дослідив та не надав належної правової оцінки зазначеним вище актам, а отже, не встановив наявність (або ж відсутність) перешкод позивачу в користуванні комплексом будівель та споруд Свято-Покровського храму, що чиняться від імені релігійної організації Тульчинської єпархії УПЦ.
		Крім того, в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно з положеннями статуту про управління Української православної церкви  Українська православна церква об`єднує єпархії, синодальні установи, благочиння, парафії, монастирі, духовні навчальні заклади, братства, сестринства та місії і є самокерованою частиною Руської православної церкви.
		Водночас суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в цьому випадку благочинний Оратівський церковний округ Тульчинської єпархії УПЦ не входить до складу єпархій Руської православної церкви.
		Проте судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з пунктом 1 статуту Тульчинської епархії УПЦ, затвердженого митрополитом Київським і всієї України 22.11.1994 та зареєстрованого 12.01.1995 згідно з протоколом № 1 засідання ради /дорадчого органу/ Управління у справах релігійних організацій (т.1, а. с. 86-90), єпархія /місцева церква/ є частиною Української православної церкви. Епархія складається з парафій, які знаходяться на території Вінницької області з числа підпорядкованих до Тульчинської епархії районів, а саме: Тульчинського, Немирівського, Липовецького, Погребищенського, Тиврівського, Тростянецького, Крижопільського, Пісчанського, Ямпільського, Чечельницького, Бершадського, Теплицького, Гайсинського, Іллінецького, Оратівського, Казятинського, і об`єднанні в благочиння, а також монастирів, духовних шкіл, братств, місій та подвір`їв.
		Також Українська православна церква з`єднана з Помісними православними церквами через Руську православну церкву (пункти 3 6 статуту про управління Української православної церкви).
		Враховуючи те, що Тульчинська єпархія УПЦ є частиною Української православної церкви, а Українська православна церква є самокерованою частиною Руської православної церкви, суд апеляційної інстанції дійшов суперечливих висновків щодо канонічного підпорядкування Тульчинської єпархії УПЦ.
		Також суд апеляційної інстанції, здійснивши аналіз положень статуту Тульчинської єпархії УПЦ, статуту про управління УПЦ, статуту Руської православної церкви, встановив, що вказані правовстановлюючі документи не містять положень, які надають право настоятелям храмів, в даному випадку  протоієрею ОСОБА_1 , протоієрею ОСОБА_3 , ієрею ОСОБА_5 та благочинному протоієрею ОСОБА_2 представляти інтереси Тульчинської єпархії УПЦ у майнових правовідносинах щодо управління нерухомим майном.
		Водночас судом апеляційної інстанції не встановлено того чи здійснювали зазначені особи перешкоди позивачу у користуванні Свято-Покровським храмом від імені Тульчинської єпархії УПЦ.
		У матеріалах справи наявна копія указу керуючого Тульчинською єпархією УПЦ від 14.04.2015 №19 (т. 2, а. с. 51), в якому клірику Тульчинської єпархії УПЦ протоірею ОСОБА_2 надано благословення нести послух благочинного Оратівського церковного округу Тульчинської єпархії УПЦ. Однак суд апеляційної інстанції не дослідив та не надав належної правової оцінки цьому указу й висновків щодо його змісту не зробив.
		За таких обставин суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, не повно дослідили чи мають право священники ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 вчиняти дії від імені Тульчинської єпархії УПЦ, а також не надали належної правової оцінки складеним позивачем актам щодо вчинених перешкод у користуванні комплексом будівель та споруд Свято-Покровського храму.
		Верховний Суд касаційну скаргу Релігійної організації Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України) задоволив частково, постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.03.2021 у справі №902/627/19 скасував, справу №902/627/19 направив на новий розгляд до Північно-західного апеляційного господарського суду.
		 
		05.07.2021 р. справа №902/627/19 надійшла до Північно-західного апеляційного господарського суду.
		Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №902/627/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Демидюк О.О., суддя Савченко Г.І., суддя Павлюк І.Ю.
		 
		Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2021 р. прийнято справу №902/627/19 до свого провадження. Розгляд апеляційної скарги призначено на 06.09.2021 р. об 10:30год.
		31.08.2021 р. на електронну адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, за допомогою онлайн-сервісу Easycon який дає змогу взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
		Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.08.2021 клопотання представника Релігійної організації Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України) адвоката Чубенко Сніжани Василівни про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі № 902/627/19 задоволено, попереджено заявника, що відповідно до ч. 5 ст. 197 ГПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.
		06.09.2021 від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, а саме акту від 02.05.2021 про чинення перешкод ОСОБА_1 та іншими особами у користуванні Свято-Покровським храмом, що належить Релігійній організації "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України)", акту від 23.07.2021 згідно якого сторони домовились про одночасне проведення богослужінь, акту від 26.07.2021 про чинення перешкод ОСОБА_1 та іншими особами у користуванні Свято-Покровським храмом, що належить Релігійній організації "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України)", а також, що 26.07.2021 на Богослужіння до Свято-Покровського храму прибув митрополит Тульчинський і брацлавський Іонафан (Анатолій Іванович Єлецьких), який є керівником Тульчинської Єпархії.
		В судове засідання 06.09.2021 з`явились представники позивача, відповідача, треті особи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не з`явились.
		Учасники справи були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.
		 
		Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутності третіх осіб ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
		 
		Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
		 
		Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановлені оскаржуваної ухвали суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
		 
		Враховуючи вказівки Верховного Суду, викладені в постанові від 16.06.2021 року у даній справі, а також перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів зазначає наступне.
		 
		Як свідчать матеріали справи, відповідно до указу керуючого Тульчинсько-Брацлавською єпархією Української Православної Церкви від 19.06.1996 №139 священика ОСОБА_1 призначено настоятелем Свято-Покровського храму с. Новоживотів, Оратівського району Тульчинської єпархії (а.с.55 т.1). 
		Відповідно до рішення установчих зборів релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви, оформленого протоколом від 10.03.2007 №1, прийнято статут Релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви(а.с. 34-38, 232-234 т.1).
		Відповідно до пункту 1.1 Статуту релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви ця релігійна організація є первинним структурним підрозділом Української Православної Церкви, який безпосередньо входить до складу Тульчинської єпархії.
		Парафія створюється за бажанням віруючих з благословення єпархіального архієрея (п.1.2. Статуту).
		Згідно п. 1.7 Статуту парафія як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і Статуту.
		Членами громади є православні віруючі, клірики та миряни, які досягли 18-річного віку, визнають обов`язковість Статуту УПЦ, регулярно відвідують богослужіння і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє участь у богослужбовому житті (п. 2.2. Статуту).
		Згідно п. 2.8. Статуту парафію очолює настоятель, якого призначає єпархіальний архієрей. 
		Настоятель: керує причтом; представляє парафію при вирішенні канонічних, богослужбових, катехізаторських, педагогічних, благодійних та церковно-громадських питань; разом з Парафіяльною радою скликає Парафіяльні збори; може брати участь у роботі Парафіяльної ради; у разі обрання головою Парафіяльної ради повноважне представляє парафію перед органами державної влади і управління; у рамках штатного розкладу призначає осіб, які беруть участь у богослужінні (окрім членів причту) та в іншій релігійний діяльності, пов`язаній із здійсненням цілей і завдань парафії щодо проведення релігійних заходів; веде офіційне церковне листування, засвідчує довідки про здійснення у даній парафії хрещень та вінчань; веде богослужбовий журнал і забезпечує збереження парафіяльного архіву; здійснює нагляд за станом храму і наявністю всього необхідного для проведення богослужінь та іншої діяльності парафії; подає єпархіальному архієрею щорічні звіти про стан парафії.
		Відповідно до п. 3.4. Статуту, будівлі, споруди, предмети культу, об`єкти соціального, добродійного та господарського призначення, кошти, література, інше майно, придбане парафією, створено нею за власний кошт, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, передане державою у власність а також набуте на інших законних підставах, є власністю парафії.
		Як структурний підрозділ Тульчинської єпархії УПЦ, парафія визнає виключне право щодо розпорядження культовими будівлями та священними предметами (включаючи ікони, крім тих, що перебувають на обліку держави і становлять історичну та художню цінність) за Тульчинським єпархіальним управлінням УПЦ (п. 3.5. Статуту).
		 
		Релігійній громаді Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви 19.06.2012 року видано свідоцтво серії САС № 832476 про право власності на нерухоме майно комплексу будівель та споруд Свято-Покровського храму, загальною площею 437,65 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ., на підставі рішення виконавчого комітету Новоживотівської сільської ради Оратівського району Вінницької області від 28.02.2012 року № 08, яке зазначене у свідоцтві (а.с. 50 т.1).
		В подальшому в с. Новоживотів, Оратівського району, Вінницької області було зареєстровано юридичну особу  Релігійну громаду Свято-Покровської парафії с. Новоживотів, Оратівського району, Тульчинської єпархії Української Православної Церкви (код ЄДРПОУ 42787914) і станом на 01.02.2019 року керівником цієї юридичної особи був ОСОБА_1 , що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань(а.с.41 т.1).
		18 лютого 2019 року за релігійною громадою Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (код ЄДРПОУ 42787914) зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою комунальної власності за адресою: Вінницька обл., Оратівський район, с. Новоживотів, вул. Набережна, 48-Б з кадастровим номером 0523183000:01:005:0129 площею 0,377 га для обслуговування комплексу будівель і споруд Свято-Покровського храму (а.с. 21-22 т.2).
		 
		Матеріали справи свідчать, що 02 березня 2019 року проведено загальні збори Релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви, що оформлено протоколом №1 (а.с. 18-26, т. 1). 
		За результатами зборів ухвалено ряд рішень, зокрема:
		- про поновлення списку Парафіяльних зборів Релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви;
		- про зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях Релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви та перехід під канонічне підпорядкування Православної Церкви України, змінивши при цьому назву на Релігійна організація Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України);
		- про обрання керівного органу Релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви у такому складі: голова Парафіяльної ради Калабернюк Ірина Володимирівна, заступник голови Парафіяльної ради  Гончарук Дмитро Анатолійович, скарбник  ОСОБА_7 ;
		- про доручення ОСОБА_8 звернутися до Управління у справах у справах релігій і національностей Вінницької облдержадміністрації для інформування про зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях Релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви та її перехід під канонічне підпорядкування Православній Церкві України і у зв`язку зі зміною назви Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви України (Православної Церкви України);
		- про прийняття статуту Релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви у новій редакції змінивши назву на Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) та доручення голові загальних зборів підписати статут від імені членів релігійної громади;
		- про доручення громадянці України  ОСОБА_8 звернутися та подати необхідні документи до Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації щодо внесення відповідних змін до установчих документів Релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви та змін в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб  підприємців та громадських формувань, із зміною назви на Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) з наданням їй права від імені релігійної громади підписувати та подавати необхідні документи, включаючи заяви (форми реєстраційних карток), цей протокол, статут релігійної громади та інші документи, передбачені чинним законодавством України, з метою внесення змін до відомостей про релігійну громаду, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб  підприємців та громадських формувань, запитувати та отримувати (в тому числі оригінали) будь-які документи, у разі необхідності вносити плату за дії, що пов`язані з такою державною реєстрацією (а.с. 18-26, 201-213 т.1).
		На підставі вищезазначеного рішення загальних зборів затверджено керуючим Вінницько-Тульчинською єпархією Української Православної Церкви (Православної Церкви України) та зареєстровано в Управлінні у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації 02.04.2019 за № 39 Статут Релігійної організації Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) у новій редакції. За змістом пункту 1 цього статуту Релігійна організація Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України) є правонаступницею релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви та первинним структурним підрозділом Української Православної Церкви (Православної Церкви України), який безпосередньо входить до складу Вінницько-Тульчинської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)(а.с. 27-33, 39 т.1).
		Відповідно п. 4 Розділу І Статуту парафія є неприбутковою релігійною організацією, яка реєструється та здійснює свою діяльність при дотриманні діючого законодавства України, Статуту Православної Церкви України, Статуту (положення) про управління Православної Церкви України, Статуту "Управління Вінницько-Тульчинської єпархії УПЦ (ПЦУ)", а також цього Статуту.
		Відповідно п. 7 Розділу І Статуту Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) є юридичною особою і володіє правами у рамках, визначених цим Статутом, Статутом Православної Церкви України, Статутом (положенням) про управління Православної Церкви України та Статутом "Управління Вінницько-Тульчинської єпархії УПЦ (ПЦУ)".
		Відповідно п. 1 Розділу ІІ Статуту органами парафіяльного управління є: загальні та парафіяльні збори, очолювані настоятелем та Парафіяльна рада, підзвітна настоятелю.
		Загальні та парафіяльні збори складаються з православних віруючих, кліриків та мирян, які досягли 18-річного віку, визнають обов`язковість Статуту Православної Церкви України, Статуту (положення) про управління Православної Церкви України, регулярно відвідають богослужіння та сповідь, перебувають у канонічному послухові настоятелю і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь, у богослужбовому житті. Загальні та парафіяльні збори скликаються настоятелем, парафіяльною радою (або з благословення архієрея - благочинним) не рідше одного разу на рік (п.2 Розділу ІІ Статуту).
		Загальні збори приймають рішення про зміну підлеглості (юрисдикції) парафії (релігійної громади). Таке рішення ухвалюється не менше 2/3 голосів від всієї кількості членів загальних зборів парафії (релігійної громади) (п.3.1 Розділу ІІ Статуту).
		Згідно п. 7 Розділу ІІ Статуту парафію очолює настоятель, якого призначає єпархіальний архієрей. Настоятель: керує причтом; веде облік протоколів парафіяльних зборів; повноважно представляє парафію при вирішенні канонічних, богослужбових, катехизаторських, педагогічних, благодійних та церковно-громадських питань; скликає парафіяльні збори та головує на них; має право накласти вето на рішення парафіяльних зборів і парафіяльної ради з наступною передачею цього питання на розгляд єпархіального архієрея або з його згоди - благочинного; може брати участь у роботі парафіяльної ради; повноважно представляє парафію перед органами державної влади та місцевого самоврядування; у рамках штатного розпису призначає осіб, які беруть участь у богослужінні (окрім членів причту) та в іншій релігійній діяльності, пов`язаній із здійсненням цілей і завдань парафії; веде офіційне церковне листування, засвідчує довідки про здійснення хрещень та вінчань; веде богослужбовий журнал і забезпечує збереження парафіяльного архіву; наглядає за станом храму і наявністю всього необхідного для здійснення богослужінь та іншої діяльності парафії у відповідності з її цілями і завданнями; подає єпархіальному архієрею щорічні звіти про стан парафії.
		Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованим 29.05.2019 року за № 168406526, за Релігійною організацією Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України) 27.05.2019 зареєстровано право власності на комплекс будівель і споруд Свято-Покровського храму, загальною площею 437,65 кв. м, до якого входять: будівля літ.А загальною площею 376,60 кв. м, будівля дзвіниці літ.Б загальною площею 10,20 кв. м, житловий будинок літ.В, в, в1 загальною площею 50,85 кв. м, житловою площею 29,25 кв. м, ворота з хвірткою  1; огорожа  2, убиральня  3, за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою виникнення права власності зазначено свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 28.02.2012 № 08 (а.с.42-49, 52 т.1).
		 
		Релігійна організація Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України), звертаючись до суду з позовом до Тульчинської Єпархії Української Православної Церкви про усунення перешкод у користуванні зазначеним комплексом будівель і споруд Свято-Покровського храму шляхом заборони чинити перешкоди у користуванні комплексом будівель та споруд і зобов`язання відповідача передати позивачу ключі та свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 28.02.2012 №08, послалася на те, що відповідач чинить перешкоди у користуванні належним позивачу майном, зокрема, ОСОБА_1 , втративши повноваження голови Парафіяльної ради та настоятеля храму, відмовляється надати оригінали документів на комплекс будівель храму та земельну ділянку, ключі від будівлі; представники духовенства відповідача перешкоджають позивачу у проведенні релігійних обрядів, чим у сукупності неправомірних дій порушують право власності позивача на користування та розпорядження належним йому майном.
		В підтвердження вказаних обставин, Релігійною організацією Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України) складено ряд актів. Так, в акті від 21.04.2019 року зазначено, що 20.04.2019 року  ОСОБА_1 , втративши свої повноваження голови Парафіяльної ради та настоятеля храму, відмовився надати оригінали документів на комплекс будівель храму та земельну ділянку (а.с. 56-57 т.1). 
		В акті від 27.04.2019 року, позивач зазначив, що 27.04.2019 року, напередодні Великодня настоятель колишньої релігійної громади зачинив храм та не віддавав ключі від нього громаді, яка змінила конфесійну приналежність. Відповідно до чого прийнято рішення замкнути храм на свій замок.(а.с. 58 т.1). 
		В акті від 01.06.2019 року, позивач зазначив про те, що 01.03.2019 року на території храму за адресою: АДРЕСА_1 було виявлено групу осіб, які належать до представників духовенства Тульчинської єпархії УПЦ (із духовним центром в м.Москві), а саме протоієрей ОСОБА_1 , протоієрей ОСОБА_2 , протоієрей ОСОБА_3 , ієрей ОСОБА_5 та інші особи, які застосовуючи фізичну силу, перешкоджали представникам позивача зайти до дверей храму, штовхали прихожан, погрожували фізичною розправою та перешкоджали проведенню релігійного обряду. У діях цих осіб було виявлено ознаки злочину передбаченого ч.1, ч.2, ч.3 ст. 161 Кримінального кодексу України та ч.1 ст. 180 КК України про, щ обуло подано відповідну заяву до районного відділку ГУНП (а.с. 59-60 т.1).
		В акті від 02.06.2019 року, позивач зазначив, що 02.03.2019 року повторно група невідомих осіб, на чолі з протоієреєм ОСОБА_1 , протоієреєм ОСОБА_2 , протоієреєм ОСОБА_3 , ієреєм ОСОБА_5 , перешкоджали пройти до дверей храму, штовхали прихожан, рвали одяг, погрожували фізичною розправою та перешкоджали проведенню релігійного обряду  недільної служби, також вчиняли хуліганські дії, завдали тілесних ушкоджень членам Релігійної громади. У діях цих осіб було виявлено ознаки злочину передбаченого ч.1, ч.2, ч.3 ст. 161 Кримінального кодексу України та ч.1 ст. 180 КК України про, щ обуло подано відповідний додаток до заяви до районного відділку ГУНП (а.с. 61-62 т.1).
		Враховуючи вищевикладене Релігійна громада вважає, що позбавлена можливості користуватися та розпоряджатися своєю власністю, оскільки представниками Тульчинської Єпархії Української Православної Церкви не передаються ключі та правовстановлюючі документи на комплекс будівель та споруд, чиниться опір та здійснюються перешкоди у користуванні комплексом будівель Свято-Покровського храму за адресою: АДРЕСА_1 Релігійна організація Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України) звернулась до Господарського суду Вінницької області із позовом про усунення перешкод в користуванні майном.
		 
		Заперечуючи проти позову відповідач посилався на те, що позивачем не надано належних доказів чинення перешкод у користуванні комплексом будівель Свято-Покровського храму за адресою: АДРЕСА_1 Релігійна організація Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України)
		Твердження позивача що організована група невідомих позивачу осіб, перешкоджали пройти до дверей храму, штовхали прихожан, рвали одяг, погрожували фізичною розправою, перешкоджали проведенню релігійного обряду, вчиняли хуліганські дії, заподіяли тілесних ушкоджень, є необґрунтованими та безпідставними.
		Окрім того, відповідач посилався на те, що позов заявлено до неналежного відповідача, оскільки фізична особа ОСОБА_1 , будучи священнослужителем, маючи сан протоієрея та відповідно до указу №139 від 19.06.1996 року керуючого Тульчинсько Брацлавською єпархією УПЦ призначений настоятелем Свято-Покровеького храму та усі правовстановлюючі документи, ключі від дверей храму знаходяться у нього, як колишнього настоятеля храму.
		А тому, відповідач вважає, що позовні вимоги слід заявляти до фізичної особи ОСОБА_1 , який є належним відповідачем, а не до юридичної особи Тульчинської єпархії УПЦ.
		Також відповідач зазначив, що доказів того що Монастирський П.М. є представником єпархії у даних правовідносинах, а також що ключі від дверей храму та правовстановлюючі документи на храм передані ним та знаходяться в Тульчинській єпархії УПЦ позивачем не надано.
		 
		Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
		Статтею 7 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації визначено, що релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).
		Згідно ст. 13 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації.
		Релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності. Релігійні організації можуть бути обмежені у здійсненні права власності лише у випадках і в порядку, передбачених законом. Релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом (стаття 18 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації).
		Відповідно до частини 1 статті 15 та частини 1 статті 16 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. 
		Наведені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
		Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
		Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
		Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
		Позивачем обрано такий спосіб судового захисту як усунення перешкод у користуванні комплексом будівель і споруд Свято-Покровського храму шляхом заборони відповідачу чинити перешкоди у користуванні цим майном і зобов`язання відповідача передати позивачу ключі та свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 28.02.2012 № 08.
		Згідно частини першої статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).
		Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
		Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
		 
		Стаття 35 Конституції України закріплює право кожного на свободу світогляду і віросповідання.
		Згідно ст. 5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачено, що церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави.
		Водночас, відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
		Відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
		Згідно зі ст. 4 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" № 987-ХІІ від 23 квітня 1991 року з подальшими змінами та доповненнями (далі - Закон № 987-XII) громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії.
		Відповідно до статей 7, 8 Закону - релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади.
		Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.
		Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 Про судове рішення у цивільній справі зазначено, що в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом України № 3477 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі.
		Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.
		Європейським судом по справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" досліджувалися питання щодо наявності втручання у право на свободу віросповідання скаржника, відповідності цього втручання закону, а також те, чи переслідувало втручання легітимну мету та чи було необхідним у демократичному суспільстві.
		У зазначеному рішенні встановлено, що за результатами розгляду спору в межах національної судової процедури було порушено статтю 9 Конвенції витлумачену у світлі пункту 1 статті 6 та статті 11 Конвенції.
		Водночас право на свободу віросповідання не було виправданим і брак гарантій проти свавільних рішень органів реєстрації не був виправлений національними судами, оскільки відсутність узгодженості та передбачуваності законодавства не дозволяла їм дійти інших висновків у справі.
		Надаючи тлумачення статей 9 та 11 Конвенції в контексті обмеження передбачених ними прав, Європейський суд визнав, що в демократичному суспільстві дійсно може виникнути необхідність обмежити свободу віросповідання задля узгодження інтересів різних релігійних груп.
		Зі змісту пункту 2 статті 9 Конвенції випливає, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише обмеженням, встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		У своєму рішенні по справі Коккінакіс проти Греції Європейський суд зазначив, що як визначено у статті 9 Конвенції, свобода думки, совісті та релігії виступає однією з підвалин демократичного суспільства у значенні, що вживається у пункті 31 Конвенції. Основоположний характер прав, гарантованих його пунктом 1 статті 9 Конвенції, знаходить своє відображення, зокрема, у формулюванні параграфа, що передбачає обмеження на них. На відміну від других параграфів статей 8, 10 і 11 Конвенції, які охоплюють права, що перераховуються в перших параграфах цих статей, у другому параграфі статті 9 Конвенції згадується лише про свободу сповідувати релігію чи переконання (пункт 33).
		Перелік таких обмежень, за вказівкою Європейського суду у справі Свято-Михайлівська Парафія проти України, є вичерпним, вони мають чітко тлумачитись в межах обмеженої самостійної оцінки, наданої державі, і лише переконливі та нездоланні причини можуть виправдовувати запровадження таких обмежень. При цьому держава має незначні межі для власної самостійної оцінки в цих питаннях.
		Таким чином, при вирішенні спору по суті національні суди мали дослідити, чи було втручання у право на свободу віросповідання необхідним у демократичному суспільстві, тобто здійсненим в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		Отже, здійснюючи правову оцінку обставин справи, суди повинні були спиратися на положення статті 9 Конвенції, а також на прецедентне право Європейського суду, що є джерелом тлумачення вказаної статті, надаючи її приписам більш конкретного характеру.
		Такий правовий висновок Верховний Суд зробив у постанові від 27 січня 2020 року у справі №598/157/15-ц (провадження 61-31628сво18).
		Положеннями статті 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		Стаття 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює право кожного на свободу об`єднань з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідним в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		Із пункту 117 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Свято-Михайлівська Парафія проти України від 14 червня 2007 року (заява №77703/01), стаття 9 Конвенції має розглядатися не тільки у світлі статті 11, а також у світлі статті 6 цієї Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		У пункті 112 цього рішення зазначено, що свобода віросповідання - це, перш за все, особиста справа кожного, вона також означає, серед іншого, свободу "сповідувати релігію" самому або в об`єднанні з іншими, публічно та в колі тих, хто поділяє цю віру.
		Оскільки релігійні громади традиційно існують у вигляді організованих структур, стаття 9 має тлумачитися в контексті статті 11 Конвенції, яка захищає об`єднання від невиправданого втручання з боку держави.
		Європейський суд з прав людини у Рішенні по справі "Корецький та інші проти України" зазначає, що ст.11 Конвенції також містить вимогу щодо якості закону, який в національному законодавстві регулює право на об`єднання. Визнаючи виключне право держави самостійно регулювати діяльність неурядових організацій на її території, суд зазначив, що таке втручання у право на свободу об`єднання повинно переслідувати легітимну мету та бути "необхідним у демократичному суспільстві", а спеціальний закон повинен бути доступним для конкретної особи та достатньо чітко визначати межі втручання держави у право на свободу об`єднань. Також, у справі "Корецький та інші проти України" Європейський Суд з прав людини визначив, що право на об`єднання - це невід`ємна частина права, гарантованого статтею 11 Конвенції; можливість заснувати юридичну особу з метою діяти колективно в сфері спільних інтересів є одним з найважливіших аспектів права на свободу об`єднання, за відсутності якого вказане право було б позбавлене будь-якого сенсу; спосіб, в який національним законодавством закріплено цю свободу та її практичне застосування органами державної влади є проявом стану демократії в певній країні.
		Разом з цим, суд також враховує і те, що у фундаментальних принципах щодо статусу неурядових організацій в Європі від 5 липня 2002 року (пункти 2, 15) та у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно правового статусу неурядових організацій у Європі СМ/REC (2007) 14 від 10 жовтня 2007 року (пункти 2, 16) передбачено право будь-якої особи бути, зокрема, членом неурядової організації (громадської організації).
		Також, у п. 113 вищевказаного рішення ЄСПЛ зазначено, що право віруючих на свободу віросповідання, яке включає право кожного сповідувати релігію разом з іншими, передбачає очікування, що віруючі матимуть змогу вільно об`єднуватися без жодного свавільного втручання з боку держави. Будь-які повноваження держави оцінювати легітимність релігійних поглядів є несумісними з її обов`язком, визначеним у практиці Суду, бути нейтральною та безсторонньою. В пункті 146 цього рішення зазначається, що стаття 8 Закону жодним чином не обмежила чи перешкодила релігійній організації на власний розсуд визначати, в який спосіб вона вирішуватиме, чи приймати нових членів, визначатиме критерії членства та процедуру обрання органів управління. З точки зору статті 9 Конвенції, взятої разом зі статтею 11 Конвенції, це були рішення, які лежать в площині приватного права та які не мають бути об`єктом втручання з боку органів державної влади, якщо вони не порушують прав інших осіб, чи підпадають під обмеження, встановлені пунктами 2 статей 9 та 11 Конвенції. Іншими словами, держава не може зобов`язати легально існуюче приватно-правове об`єднання прийняти нових та виключити обраних членів. Втручання такого роду суперечитиме свободі релігійних об`єднань вільно регулювати свою поведінку та вільно вести свої справи.
		Крім того, в пункті 150 рішення, ЄСПЛ нагадав, що релігійні об`єднання вправі визначати на власний розсуд спосіб, в який вони прийматимуть нових та виключатимуть існуючих членів. Внутрішня структура релігійної організації та норми, що регулюють членство в ній, мають розглядатися як спосіб, в який такі організації виражають їх погляди та дотримуються своїх релігійних традицій. Суд вказує, що право на свободу віросповідання виключає будь-які повноваження держави оцінювати легітимність способу вираження релігійних поглядів.
		 
		21.03.2016 на офіційному сайті Міністерством культури України, роз`яснено окремі аспекти щодо зміни релігійними громадами підлеглості в канонічних та організаційних питаннях у зв`язку з прийняттям Закону України Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи. 
		Так, міністерством було роз`яснено, що рішення про зміну підлеглості релігійної громади та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється на загальних зборах цієї громади в порядку, передбаченому частиною четвертою статті 8 вказаного Закону. 
		Це питання належить до виключної компетенції загальних зборів громади. 
		Загальні збори мають право приймати рішення з усіх питань діяльності відповідної релігійної організації, у тому числі і тих, що належать до компетенції інших органів управління (відповідно до вимог статті 98 Цивільного кодексу України). 
		Отже, ніхто (включно із священнослужителем чи органами управління громади) не може позбавити загальні збори права прийняти рішення щодо зміни підлеглості релігійної громади. 
		Загальні збори релігійної громади можуть бути скликані членами цієї громади, які бажають змінити її канонічне підпорядкування (щонайменше дві особи) - відповідно до частин другої та третьої статті 8 Закону. Закон не передбачає й не надає особливих повноважень у справі скликання таких зборів священнослужителям. 
		Відповідно, згода священнослужителя не є обов`язковою. 
		Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади (частина друга статті 8 Закону).
		Особи, які так чи інакше беруть участь у житті релігійної громади, вважають себе належними до неї, не підпадають під обмеження, встановлені статутами (положеннями) релігійних громад, можуть бути членами релігійної громади. 
		Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади. 
		Це рішення засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які були присутні на зборах й підтримали вказані рішення. 
		Прийняте рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 Закону. 
		Зокрема, для реєстрації змін до статуту релігійної громади необхідно подати пакет реєстраційних документів до відповідної обласної, Київської міської державних адміністрацій в порядку вимог статті 14 Закону. 
		Орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам. Після завершення цієї процедури цей же орган вносить дані про релігійну громаду до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.
		 
		Як свідчать матеріали справи, на підставі рішення загальних зборів Релігійної громади від 02.03.2019 року, зареєстровано в Управлінні у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації 02.04.2019 року за №39 Статут Релігійної організації Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) у новій редакції (т. 1 а.с. 39). 
		Відповідно до пункту 1 цього Статуту Релігійна організація Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України) є правонаступницею релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви та первинним структурним підрозділом Української Православної Церкви (Православної Церкви України), який безпосередньо входить до складу Вінницько-Тульчинської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)(а.с. 27-33, 39 т.1).
		Релігійна організація Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) є юридичної особою і володіє правами у рамках, визначених цим Статутом, Статутом Православної Церкви України, Статутом (положенням) про управління Православної Церкви України та Статутом Управління Вінницько-Тульчинської єпархії УПЦ (ПЦУ) (п. 7 розділу І Статуту).
		 
		Відповідно до ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.
		Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).
		Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.
		Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.
		Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.
		Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
		Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону.
		Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).
		Відповідно до ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної державної адміністрації.
		Зміни і доповнення статутів (положень) релігійних організацій підлягають реєстрації в тому ж порядку і в ті ж терміни, що і реєстрація статутів (положень).
		Релігійна громада (парафія) це добровільне об`єднання громадян одного ж і того ж віросповідування для спільного задоволення релігійних потреб на умовах дотримання канонів церкви відповідної конфесії. Релігійна громада може мати статус юридичної особи, після відповідної реєстрації свого статуту в органах державної влади.
		Діяльність релігійних організацій визначається церковними правилами (канонами), які для християн православного обряду викладені в Статуті, який приймається Собором тієї чи іншої конфесії, для християн західного обряду- Кодексом канонічного права.
		Таким чином, право релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної церкви на зміну канонічної належності, яке мало місце 02 березня 2019 року, шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади на підставі рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту, які ухвалені загальними зборами релігійної громади, скликаними її членами закріплено ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".
		Тобто громадяни вправі змінювати свою релігію та спільно задовольняти релігійні потреби, що й було визначено на загальних зборах релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної церкви.
		 
		Як вже зазначалося вище, згідно п.6 розділу ІV Статуту Релігійної організації Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України), будівлі, споруди, предмети культу, об`єкти соціального, добровільного та господарського призначення, грошові засоби, література, інше майно, набуте парафією, створене нею за рахунок власних засобів, пожертвуване громадянами, підприємствами, закладами та організаціями, передане державою, а також набуте на інших законних підставах, є власністю релігійної громади УПЦ (ПЦУ).
		Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
		З вище викладеного вбачається, що юридична особа - Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви код ЄДРПОУ 42787914 не припиняла своєї діяльності в розумінні ч.1 ст. 16 Закону України Про свободу совісті за релігійні організації та ч.1 ст. 104 ЦК України. 
		Після здійснення реєстраційних дій, зазначена юридична особа із зміненою назвою Релігійна організація Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України) залишилась в реєстрі під тим самим кодом ЄДРПОУ 42787914, що підтверджується відповідними витягами, які долучені до матеріалів справи та в яких у розділі дані про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа: зазначено, що відомості відсутні. 
		Таким чином, відповідно до даних реєстру та статутних документів Релігійна організація Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви залишилась юридичною особою. Зміни відбулись лише в частині зміни канонічної приналежності, що відображені в статуті, найменуванні та керівника юридичної особи відповідно до рішення прийнятого 02.03.2019 року загальними зборами членів релігійної громади.
		А тому, колегія суддів дійшла висновку, що Релігійна організація Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України) після реєстрації нової редакції статуту залишилась власником нерухомого майна - комплексу будівель і споруд Свято-Покровського храму, що знаходяться за адресою: Вінницька область, Оратівський район, с. Новоживотів, вул. Набережна, буд.48-Б.
		Також, Релігійна організація Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України) після реєстрації нової редакції статуту є належним користувачем земельною ділянкою за адресою: Вінницька обл., Оратівський район, с. Новоживотів, вул. Набережна, 48-Б з кадастровим номером 0523183000:01:005:0129 площею 0,377 га на якій знаходиться комплекс будівель та споруд Свято-Покровського храму (власником якої є Новоживотівська сільська рада). 
		 
		Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, які є у відкритому доступі, судом апеляційної інстанції встановлено, що Монастирським П.М. було подано до Вінницького окружного адміністративного суду позов до начальника управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації Салецького Ігоря Олександровича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача релігійна організація "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної церкви України)"про визнання протиправним та скасування наказу № 39 від 02.04.2019 року Про реєстрацію статуту релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви в с. Новоживотів Оратівського району (у новій редакції). 
		Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду 30.05.2019 року закрито провадження у справі №120/1309/19-а, з підстав того, що вказану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. 
		Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2019 року у справі №120/1309/19-а, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 30 травня 2019 року без змін. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/83323938). 
		Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20.01.2020 року у справі №120/1309/19-а, касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 30 травня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2019 року залишено без змін.(https://reyestr.court.gov.ua/Review/86999164). 
		Зокрема, закриваючи провадження у справі №120/1309/19-а Вінницький окружний адміністративний суд, з рішенням якого погодився і Сьомий апеляційний адміністративний суд, виходив із того, що спір виник саме між засновниками, членами Свято-Покровської парафії Української православної церкви та релігійною громадою, яка вирішила змінити канонічне підпорядкування, подавши заяву про реєстрацію змін. А наданню оцінки Спірному наказу передує встановлення та доказування у даному спорі обставин, які є внутрішньою діяльністю релігійної організації. Отже, спірні правовідносини не є публічно-правовими у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки стосуються прав і інтересів учасників релігійної громади на канонічне підпорядкування, а позовні вимоги спрямовані на захист цивільного права позивача. З огляду на суб`єктний склад учасників спору він має вирішуватися за правилами цивільного судочинства. 
		В подальшому, на розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява № 26 від 08.07.2020 Тульчинської єпархії Української Православної Церкви з вимогами до Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації та Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви" про:
		- визнання незаконним та скасування в повному обсязі наказу №39 від 02.04.2019 начальника Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації Салецького Ігоря Олександровича "Про реєстрацію статуту релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви в с. Новоживотів Оратівського району (у новій редакції)";
		- скасування запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за № 11611050001000561 від 08.04.2019, яким внесено зміни до установчих документів юридичної особи "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви" на релігійну організацію "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви";
		- скасування запису (реєстраційну дію) в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за №11611050001000561 від 08.04.2019, яким змінено керівника юридичної особи "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви" с. Новоживотів Оратівського району Вінницької області.
		Правовими підставами звернення до суду позивача із вказаним позовом стало видача начальником Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації Салецьким Ігорем Олександровичем наказу № 39 від 02.04.2019 "Про реєстрацію статуту релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви в с. Новоживотів Оратівського району (у новій редакції)" та проведення на підставі даного наказу державної реєстрації змін до установчих документів і керівника юридичної особи "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви" на підставі рішення, оформленого протоколом № 1 від 01.02.2019, що прийняте неповноважними зборами "Релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви".
		Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 13.07.2020 року за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/677/20.
		Рішенням Господарського суду Вінницької області від 06.11.2020 року у справі №902/677/20 в задоволенні позову Тульчинської єпархії Української Православної Церкви відмовлено (https://reyestr.court.gov.ua/Review/92854338).
		Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач - Тульчинська єпархія Української Православної Церкви звернулась до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою в якій просило скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 06 листопада 2020 року у справі №902/677/20 про визнання рішення недійсним та скасування запису про реєстрацію змін до установчих документів та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
		Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 року апеляційну скаргу Тульчинської єпархії Української Православної Церкви на рішення Господарського суду Вінницької області від 06 листопада 2020 року у справі №902/677/20 повернуто скаржнику(https://reyestr.court.gov.ua/Review/94286111).
		Відповідно до приписів ч.2 ст. 241 ГПК України, рішення Господарського суду Вінницької області від 06 листопада 2020 року у справі №902/677/20 набрало законної сили 21.01.2021 року. Зокрема рішенням суду першої інстанції встановлено, що позивачем в позовної заяві не обґрунтовано та не підтверджено доказами, делегування йому права управління та контролю Релігійною організацією Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України). 
		Як встановлено судом першої інстанції, Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)" є юридичною особою. 
		При цьому, позивач - Тульчинська єпархія Української Православної Церкви не є засновником чи учасником Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)". 
		Відповідно до п. 1.6 статуту Релігійної організацією Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (редакція від 10.03.2017) Парафія у своїй релігійній та адміністративно-фінансовій діяльності підзвітна єпархіальному архієрею, а не Тульчинській єпархії Української Православної Церкви. 
		Суд також зазначив, що при зверненні з позовом до суду позивачем не надано установчих документів Тульчинської єпархії Української Православної Церкви. При цьому, за доводами відповідачів та третьої особи, які не заперечуються та не спростовуються позивачем, Тульчинська єпархія Української Православної Церкви складається з парафій, зокрема, Релігійної організації Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви. 
		Тобто, Тульчинська єпархія Української Православної Церкви не утворювала зазначену Парафію, а навпаки, внаслідок об`єднання різних парафій і існує Тульчинська єпархія Української Православної Церкви. 
		Суд першої інстанції у справі №902/677/20 зазначив, що спірні рішення, прийняті Релігійною організацією "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)", стосуються виключно питань щодо управління Парафією і не визначають питання щодо управління та контролю Тульчинською єпархією Української Православної Церкви. 
		За наведених обставин суд дійшов висновку про те, що рішення загальних зборів членів Релігійної організації Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України), оформлене протоколом № 1 від 02.03.2018, Статут Релігійної організації Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) та наказ начальника Управління від 02.04.2019 року № 39 Про реєстрацію статуту релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (у новій редакції) в жодному випадку не може порушувати, не визнавати та/або оспорювати будь-які права та/або законні інтереси Тульчинської єпархії Української Православної Церкви.
		Станом на 06.09.2021, наказ №39 від 02.04.2019 начальника Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації Салецького Ігоря Олександровича "Про реєстрацію статуту релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви в с. Новоживотів Оратівського району (у новій редакції)" залишається чинним та записи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за № 11611050001000561 від 08.04.2019, яким внесено зміни до установчих документів юридичної особи "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви" на релігійну організацію "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви", за № 11611050001000561 від 08.04.2019, яким змінено керівника юридичної особи "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви" с. Новоживотів Оратівського району Вінницької області, не скасовані.
		А тому Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України)" є належною юридичною особою.
		 
		За змістом ч. 1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
		Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. При цьому під порушенням права розуміється позбавлення його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
		Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьев проти України").
		Як роз`яснив Конституційний Суд України у рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.
		У цьому Рішенні Конституційного Суду України надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
		Отже, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має стосуватися суб`єктивних прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		Тобто інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано в резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.
		Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способи захисту права встановлені статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України.
		При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
		Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 визначено, що ч.2 ст. 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб`єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України.
		Таким чином, сторона при зверненні з позовом до господарського суду повинна довести, що її суб`єктивне право порушено, не визнано чи оспорюється, а об`єктом захисту є її охоронюваний законом інтерес.
		 
		Як вже зазначалося вище, предметом спору у даній справі є позовна вимога про усунення перешкод у користуванні комплексом будівель та споруд Свято-Покровського храму загальною площею 437,65м2 за адресою: вул.Набережна, 48-Б, с.Новоживотів, Оратівського району, Вінницької області шляхом заборони чинити перешкоди у користуванні комплексом будівель та споруд та передати Релігійній організації ключі та правовстановлюючі документи на комплекс, а саме: свідоцтва про право власності на нерухоме майно №08 від 28.02. 2012 року.
		Відповідачем у даній справі виступає Тульчинська Єпархія Української Православної Церкви, яка згідно із даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як юридична особа зареєстрована 12 січня 1995 року(а.с. 173-178 т.4).
		Згідно частин 1, 2 ст. 7 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).
		Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).
		Частинами 1, 2 ст. 9 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації релігійні управління і центри діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Релігійні організації, керівні центри яких знаходяться за межами України, можуть керуватись у своїй діяльності настановами цих центрів, якщо при цьому не порушується законодавство України. Не регламентовані законом відносини держави з релігійними управліннями і центрами, в тому числі й тими, що знаходяться за межами України, регулюються відповідно до домовленостей між ними і державними органами.
		Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях. Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.
		Отже, специфіка спірних правовідносин містить аспекти канонічного, духовного та правового, юридичного представництва. Духовне представництво релігійної організації може здійснювати будь-яка особа, яка підтримує та сповідує відповідні ідейні та ціннісні переконання цієї громади. Таке представництво випливає зі свободи віросповідання (ст.35 Конституції України).
		Канонічне представництво засноване на відповідних документах, які наділяють конкретних осіб повноваженнями у сфері релігійних та духовних правовідносин з організації діяльності релігійних громад. Залежно від обсягу повноважень. визначених у статутах, положеннях, наказах релігійних організацій можуть виникати підстави для здійснення представництва юридичної особи у спірних правовідносинах.
		Тому, з метою встановлення повноважень настоятелів храмів - протоієрея Монастирського П.М., протоієрея Скрипника Г.А., ієрея Козака Ю.І. та благочинного протоієрея Цмокало Д.А. як уповноважених представників Тульчинської єпархії Української Православної Церкви, судом апеляційної інстанції досліджено обсяг та межі їх повноважень у відповідності до положень Статутів, якими у своїй діяльності керується Українська Православна Церква.
		Згідно пункту 1 Статуту про управління Української Православної Церкви, Українська Православна Церква є самостійною і незалежною у своєму управлінні та устрої.
		Українська Православна Церква з`єднана з Помісними Православними Церквами через Руську Православну Церкву. Українська Православна Церква здійснює свою спасительну діяльність на основі Святого Письма та Святого Передання, неухильно дотримується догматів православної віри та священних канонів і у своєму управлінні керується постановами Архієрейського Собору Руської Православної Церкви від 25-27 жовтня 1990 року та даним Статутом при повазі до державних законів і дотриманні їх. Українська Православна Церква об`єднує єпархії, синодальні установи, благочиння, парафії, монастирі, духовні навчальні заклади, братства, сестринства та місії і є самокерованою частиною Руської Православної Церкви. Установи Української Православної Церкви: Київська Митрополія Української Православної Церкви, синодальні установи, управління єпархій, парафії, монастирі, духовні навчальні заклади, місії, братства і сестринства - мають цивільну правоздатність і є юридичними особами з моменту реєстрації їхніх статутів в органах державної влади(пункти 3-6 Статуту про управління Української Православної Церкви).
		Відповідно до пунктів 1, 4 розділу VII Єпархії Статуту про управління Української Православної Церкви, Українська Православна Церква поділяється на єпархії - місцеві церкви, які очолюються єпархіальними архієреями й об`єднують єпархіальні установи, благочиння, парафії, монастирі, подвір`я, духовні навчальні заклади, братства, сестринства, місії. У кожній єпархії існують органи єпархіального управління, що діють у межах, визначених канонами та даним Статутом.
		Згідно пунктів 6, 11, 12, 15, 18 розділу VII.А. Єпархіальний архієрей Статуту про управління Української Православної Церкви, Єпархіальний архієрей, за спадкоємністю влади від святих апостолів, є предстоятелем місцевої церкви - єпархії, який канонічно керує нею за соборного сприяння кліру й мирян. Архієреї користуються всією повнотою ієрархічної влади. Єпархіальний архієрей висвячує і призначає кліриків на місця їхнього служіння, призначає всіх працівників єпархіальних установ і благословляє чернечі постриження. Без згоди єпархіального архієрея жодне рішення органів єпархіального управління не може бути втілене в життя. Єпархіальний архієрей є повноважним представником Української Православної Церкви перед органами державної влади у питаннях, що стосуються його єпархії.
		Пунктами 19, 20 розділу VII.А. Єпархіальний архієрей Статуту про управління Української Православної Церкви, встановлено, що здійснюючи управління єпархією, єпархіальний архієрей: 
		а) піклується про збереження віри, християнської моралі та благочестя; 
		б) стежить за правильним звершенням богослужіння та дотриманням церковної благоліпності;
		в) піклується про місіонерську, катихізаторську та видавничу діяльність;
		г) відповідає за виконання рішень Соборів, Священного Синоду та положень даного Статуту;
		д) має право вето щодо рішень Єпархіальних зборів з наступним переданням відповідного питання на розгляд Священного Синоду;
		е) згідно з церковними канонами, відвідує парафії своєї єпархії та здійснює нагляд за їхньою діяльністю безпосередньо або через своїх повноважних представників;
		є) наглядає за діяльністю єпархіального кліру;
		ж) призначає настоятелів парафій та інших кліриків;
		з) представляє на затвердження Священному Синоду ректорів духовних навчальних закладів, настоятелів, настоятельниць та намісників монастирів, що перебувають в єпархіальному підпорядкуванні;
		и) має право скликання Парафіяльних зборів та затверджує їхні рішення;
		і) виводить зі складу Парафіяльних рад членів, які порушують канонічні норми та статути парафій;
		ї) затверджує фінансові та інші звіти Парафіяльних рад та доповіді Ревізійних комісій парафій;
		й) затверджує обраних Парафіяльними зборами голів Парафіяльних рад (інших посадових осіб), Ревізійних комісій та відсторонює їх від виконання обов`язків у разі порушення ними канонічних норм і статуту парафії;
		к) затверджує протоколи Парафіяльних зборів;
		л) надає відпустки духовенству на строк більше, ніж один тиждень;
		м) піклується про вдосконалення духовного і морального стану духовенства;
		н) піклується про належний освітній рівень священно- та церковнослужителів, для чого організовує їхню підготовку в межах своєї єпархії або направляє достойних кандидатів для вступу до духовних шкіл;
		о) наглядає за підтриманням належного рівня церковної проповіді;
		п) подає клопотання Митрополиту Київському і всієї України про нагородження достойних кліриків і мирян відповідними церковними нагородами й особисто нагороджує їх у визначеному порядку; 
		р) благословляє заснування нових парафій; 
		с) дає благословення на будівництво та ремонт храмів, молитовних будинків, каплиць та інших споруд (церковно-адміністративні споруди, будівлі духовних навчальних закладів, монастирські житлові та господарські приміщення, споруди церковних закладів, підприємств тощо) і піклується про те, щоб їхній зовнішній вигляд і внутрішнє вбрання відповідали православній церковній традиції (ремонт древніх храмів і оновлення ікон та іконостасів, які мають культурно-історичну цінність, здійснюється згідно із встановленим законом порядком при особливому піклуванні про це єпархіального архієрея); 
		т) освячує храми; 
		у) піклується про стан церковного співу, іконопису та прикладних церковних мистецтв; 
		ф) звертається до органів державної влади з питань повернення у власність або передачі в користування Церкві храмів та інших будівель і споруд, які є майном колишньої церковної власності; 
		х) вирішує питання щодо права власності (володіння, користування, розпорядження) церковним майном у межах єпархії;
		ц) здійснює нагляд за релігійною, адміністративною та фінансовою діяльністю парафій, монастирів, духовних навчальних закладів та інших структурних підрозділів єпархії;
		ч) дає благословення на діяльність місцевих братств та сестринств, а також має право відкликання такого благословення;
		ш) видає власні виконавчо-розпорядчі акти з усіх питань життя та діяльності єпархії;
		щ) підтверджує належність до його єпархії тих парафій, монастирів та інших структурних підрозділів, що входять до єпархії;
		ю) піклується особисто або через відповідні єпархіальні установи:
		- про забезпечення парафій усім необхідним для церковних відправ;
		- про недільні школи;
		- про забезпечення на належному рівні церковних засобів масової інформації (друкованих та електронних);
		- про справи милосердя та доброчинності;
		- про задоволення інших церковних потреб.
		Здійснюючи нагляд за канонічним порядком і церковною дисципліною, єпархіальний архієрей:
		а) має право батьківського впливу та покарання щодо кліриків, включаючи оголошення догани, єпитимії, усунення від посади і тимчасову заборону у священнослужінні;
		б) застерігає мирян, а при потребі, згідно з канонами, накладає на них єпитимію або тимчасово відлучає від церковного спілкування. Важкі провини передає на розгляд церковного суду;
		в) затверджує стягнення церковного суду і має право пом`якшувати їх;
		г) згідно з канонами вирішує питання церковних шлюбів та розлучень.
		Згідно розділу VII.В. Єпархіальна рада Статуту про управління Української Православної Церкви, Єпархіальна рада на чолі з єпархіальним архієреєм є органом управління єпархією. Єпархіальна рада підзвітна єпархіальному архієрею і Єпархіальним зборам. Єпархіальна рада створюється за благословенням єпархіального архієрея і складається не менше ніж з чотирьох осіб у пресвітерському сані, половина з яких призначається єпархіальним архієреєм, а інші обираються Єпархіальними зборами на один рік. Головою Єпархіальної ради є єпархіальний архієрей. Єпархіальна рада засідає регулярно, але не рідше одного разу на квартал. Кворум Єпархіальної ради складає більшість (більше половини) членів. Єпархіальна рада працює на підставі порядку денного, поданого головуючим. Головуючий керує засіданням згідно з ухваленим регламентом. Єпархіальний архієрей призначає секретаря Єпархіальної ради з її складу. Секретар відповідає за підготовку необхідних для засідання Єпархіальної ради матеріалів і складає журнали засідань. Якщо під час розгляду справи виникає незгода, то справа вирішується більшістю голосів; у випадку рівності голосів голос головуючого є вирішальним. Журнали засідань Єпархіальної ради підписуються усіма її членами. 
		Єпархіальна рада:
		а) виконує рішення Єпархіальних зборів, які входять до компетенції Єпархіальної ради; звітує перед Єпархіальними зборами про виконану роботу; 
		б) визначає процедуру обрання учасників Єпархіальних зборів; 
		в) готує засідання Єпархіальних зборів, включаючи внесення пропозицій щодо порядку денного; 
		г) подає Єпархіальним зборам свої річні звіти; 
		д) визначає межі благочинь і парафій; 
		е) розглядає звіти благочинних і ухвалює відповідні рішення; 
		є) наглядає за діяльністю парафіяльних рад; 
		ж) наглядає за діяльністю єпархіальних установ; 
		з) розглядає плани будівництва, капітального ремонту й реставрації храмів; 
		и) веде облік храмів, молитовних будинків, каплиць та іншого майна, що перебуває у власності та користуванні структурних підрозділів єпархії; 
		і) сприяє підготовці заходів до ювілеїв, загальноєпархіальних святкувань та інших важливих подій; 
		ї) вирішує будь-які інші справи, які єпархіальний архієрей направляє до Єпархіальної ради. 
		Члени Єпархіальної ради, особисто зацікавлені у роз слідуванні справи, або такі, що мають родинні стосунки з підсуд ним, судити не можуть. У такому випадку Єпархіальна рада приймає відповідне рішення.
		Рішення по судових справах ухвалюються більшістю голосів. Голосування починається з наймолодшого члена ради. Якщо член ради не згодний з ухваленим рішенням, він має право пись мово викласти свою думку. Окремі думки не оголошуються.
		Рішення єпархіального суду можуть бути оскаржені у ви щій інстанції церковного суду.
		Рішення з судових питань одразу заносяться до протоко лів, які підписують усі члени Ради, що брали участь у судовому розгляді. 
		Єпархіальна рада є компетентною, щоб судити у справах по звинуваченню кліриків і мирян у неправославній вірі, у пору шеннях канонічних і моральних норм, а також щодо проблем цер ковного шлюбу і розлучення, суперечок між духовенством і пара фіяльними службовими особами, щодо всіх інших питань, які стосу ються церковного правопорядку.
		Єпархіальна рада здійснює право церковного суду згідно з прийнятою процедурою церковного судочинства.
		Відповідно до розділу VII.Д. Благочиння Статуту про управління Української Православної Церкви, Єпархія поділяється на благочинницькі округи на чолі з благочинними, яких призначає єпархіальний архієрей. Межі благочинь та їх найменування визначаються єпархіальним архієреєм з Єпархіальною радою. До обов`язків благочинного належить:
		а) турбота про чистоту православної віри та гідне церковно-моральне виховання віруючих;
		б) нагляд за правильним і регулярним здійсненням богослужінь, за благоліпністю та благочинням у храмах, за станом церковної проповіді;
		в) турбота про виконання постанов і вказівок єпархіальної влади;
		г) піклування про своєчасне надходження до єпархії парафіяльних внесків;
		д) поради духовенству щодо виконання ним своїх обов`язків та особистого життя;
		е) попередження й усунення непорозумінь серед духовенства, а також непорозумінь між духовенством і мирянами без звертання до суду, але з поданням доповіді про найбільш значні інциденти єпархіальному архієрею;
		є) попереднє розслідування за вказівкою єпархіального архієрея церковних порушень;
		ж) клопотання перед єпархіальним архієреєм про нагородження кліриків та мирян благочиння, які заслуговують на заохочення;
		з) внесення пропозицій єпархіальному архієрею стосовно заповнення вакантних місць: священиків, дияконів, псаломщиків і регентів;
		и) надання відпусток духовенству на строк не більше одного тижня;
		і) турбота про задоволення релігійних потреб віруючих у парафіях, які тимчасово не мають священнослужителів;
		ї) нагляд за будівництвом та ремонтом церковних споруд з метою перевірки відповідності робіт проектно-кошторисній документації, схваленій єпархіальною владою та затвердженій в установленому порядку;
		й) піклування про наявність у храмах усього необхідного для правильного здійснення богослужінь;
		к) контроль за належним станом парафіяльного діловодства;
		л) виконання інших обов`язків, покладених на нього єпархіальним архієреєм.
		Здійснюючи свої обов`язки, благочинний відвідує всі парафії свого округу міру потреби, але не рідше, ніж один раз на рік, перевіряючи богослужбове життя, внутрішній і зовнішній стан храмів та інших церковних будівель, а також правильність ведення парафіяльного діловодства та церковного архіву, ознайомлюючись з релігійно-моральним станом віруючих. 
		На прохання Парафіяльних зборів, Парафіяльної ради або настоятеля парафії та за вказівкою єпархіального архієрея, благочинний може проводити засідання Парафіяльних зборів. За благословенням єпархіального архієрея благочинний може скликати священиків на братські наради з метою розгляду нагальних для благочиння церковних потреб. Благочинний щорічно подає єпархіальному архієрею звіт про стан благочиння та про свою роботу, за встановленою формою. 
		При благочинні можуть існувати канцелярія та архів, працівники яких призначаються благочинним. Діяльність благочинного фінансується із коштів парафії, настоятелем якої він є, а в разі потреби - з коштів парафій благочиння або із загальноєпархіальних коштів.
		Згідно розділу VIII.А Настоятель Статуту про управління Української Православної Церкви, Парафію очолює настоятель, який призначається єпархіальним архієреєм для духовної опіки віруючих та керування причтом і парафією. У своїй діяльності настоятель підзвітний єпархіальному архієрею. Настоятель відповідає за правильне, згідне з Церковним Уставом, звершення богослужінь, за церковну проповідь, релігійно-моральний стан та відповідне виховання парафіян. Він повинен добросовісно виконувати всі богослужбові, пастирські та адміністративні обов`язки, визначені його посадою, згідно з церковними канонами та положеннями Статуту про управління Української Православної Церкви. До обов`язків настоятеля належить:
		а) керівництво причтом у виконанні ним богослужбових та пастирських обов`язків; 
		б) нагляд за належним станом храму, за його начинням та вбранням, а також за наявністю всього необхідного для здійснення богослужінь відповідно до вимог богослужбового Уставу та вказівок священноначалія;
		в) турбота про правильне та благоговійне читання і спів у храмі;
		г) турбота про виконання вказівок єпархіального архієрея;
		д) організація катихізаторської, благодійної, церковно-суспільної, освітньої та просвітницької діяльності парафії;
		е) скликання Парафіяльних зборів та головування на них;
		є) за наявності достатніх підстав, призупинення виконання рішень Парафіяльних зборів та Парафіяльної ради з віронавчальних, канонічних, богослужбових або господарчих питань з їх подальшим переданням на розгляд єпархіальному архієрею;
		ж) нагляд за втіленням у життя рішень Парафіяльних зборів та за роботою Парафіяльної Ради;
		з) подання єпархіальному архієреєві безпосередньо або через благочинного щорічних звітів про стан парафії та про свою діяльність;
		и) ведення офіційного церковного листування;
		і) ведення богослужбового журналу та зберігання парафіяльного архіву;
		ї) видача свідоцтв про хрещення та шлюб;
		й) представлення інтересів парафії перед органами державної влади.
		 
		Поряд з цим, колегія суддів відзначає, що якщо згідно положень Статуту про управління Української Православної Церкви - Українська Православна Церква об`єднує єпархії, синодальні установи, благочиння, парафії, монастирі, духовні навчальні заклади, братства, сестринства та місії і є самокерованою частиною Руської Православної Церкви, у суду апеляційної інстанції виникає необхідність дослідити положення Статуту Руської Православної Церкви в частині що стосується Української Православної Церква. 
		Як вбачається з відкритих джерел - http://www.patriarchia.ru/ua/db/text/5082275.html Статут Руської Православної Церкви містить окрему главу Х Украинская Православная Церковь, яка передбачає наступне:
		1. Украинская Православная Церковь является самоуправляемой с правами широкой автономии.
		2. Украинской Православной Церкви предоставлена независимость и самостоятельность в ее управлении в соответствии с Определением Архиерейского Собора Русской Православной Церкви 25-27 октября 1990 года Об Украинской Православной Церкви.
		3. В своей жизни и деятельности Украинская Православная Церковь руководствуется Определением Архиерейского Собора Русской Православной Церкви 1990 года Об Украинской Православной Церкви, Грамотой Патриарха Московского и всея Руси 1990 года и Уставом Украинской Православной Церкви, который утверждается ее Предстоятелем и одобряется Патриархом Московским и всея Руси.
		4. Органами церковной власти и управления Украинской Православной Церкви являются ее Собор и Синод, возглавляемые ее Предстоятелем, носящим титул Блаженнейший митрополит Киевский и всея Украины. Центр управления Украинской Православной Церкви находится в городе Киеве.
		5. Предстоятель Украинской Православной Церкви избирается епископатом Украинской Православной Церкви и благословляется Святейшим Патриархом Московским и всея Руси.
		6. Имя Предстоятеля поминается во всех храмах Украинской Православной Церкви после имени Патриарха Московского и всея Руси.
		7. Архиереи Украинской Православной Церкви избираются ее Синодом.
		8. Решение об образовании или упразднении епархий, входящих в Украинскую Православную Церковь, и об определении их территориальных границ принимаются ее Синодом с последующим утверждением Архиерейским Собором.
		9. Архиереи Украинской Православной Церкви являются членами Поместного и Архиерейских Соборов и участвуют в их работе в соответствии с разделами II и III настоящего Устава и в заседаниях Священного Синода.
		10. Решения Поместного и Архиерейского Соборов являются обязательными для Украинской Православной Церкви.
		11. Решения Священного Синода действуют в Украинской Православной Церкви с учетом особенностей, определяемых самостоятельным характером ее управления.
		12. В Украинской Православной Церкви действует собственная высшая церковно-судебная инстанция. При этом суд Архиерейского Собора является церковном судом высшей инстанции для Украинской Православной Церкви.
		В пределах Украинской Православной Церкви такие канонические прещения, как пожизненное запрещение в священнослужении, извержение из сана, отлучение от Церкви, налагаются епархиальным архиереем с последующим утверждением митрополитом Киевским и всея Украины и Синодом Украинской Православной Церкви.
		13. Украинская Православная Церковь получает святое миро от Патриарха Московского и всея Руси..
		 
		Здійснивши аналіз положень Статуту Тульчинської єпархії УПЦ, Статуту про управління УПЦ, Статуту Руської Православної Церкви, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до Статуту УПЦ настоятель підзвітний єпархіальному архієрею, тобто ОСОБА_1 підзвітний керуючому Тульчинської єпархії УПЦ, керується у своїй діяльності указами Тульчинської єпархії УПЦ. 
		Колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи міститься указ єпископа Тульчинсько-Брацлавською єпархією Української православної церкви від 19.07.1996 №139, з якого вбачається, що Монастирського М.П. було призначено настоятелем Свято-Покровського храму Української Православної Церкви в с.Новоживотів, Оратівського району єпископом Тульчинсько-Брацлавської Єпархії УПЦ (т. 2 а.с. 146).
		Також, в матерілалах справи міститься посвідчення №16 від 04.02.2016 року видане клірику Тульчинської єпархії Української Православної Церкви священнику протоієрею ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в тому, що він дійсно з 01.11.1992 року по теперішній час являється священнослужителем Тульчинської єпархії Української православної Церкви та звершує служіння в чині настоятеля храму Покрови Пресвятої Богородиці, що в селі Новоживотів Оратівського району Вінницької області (згідно призначення указом єпископа Тульчинського і Брацлавського Інокентія №139 від 19.06.1996орку) (т. 1 а.с. 243).
		Благочинний ОСОБА_2 є благочинним Оратівського церковного округу Тульчинської єпархії УПЦ. Благочинний Цмокало Д.А. та відповідно до Статуту УПЦ підзвітний єпархіальному архієрею, доводить до відома настоятелів укази, розпорядження та доручення єпархіального архієрея та слідкує за його виконанням, тобто благочинний Оратівського церковного округу також підзвітний керуючому Тульчинської єпархії УПЦ і керується у своїй діяльності Статутом та указами Тульчинської єпархії УПЦ.
		Відповідно до указу керуючого Тульчинською єпархією УПЦ №19 від 14.04.2015 року протоієрея Цмокала Д.А. призначено багочинним Оратівського церковного округу Ткльчинської Єпархії УПЦ.
		З вище викладеного вбачається, що благочинний Оратівського церковного округу Тульчинської єпархії УПЦ - Цмокало Д.А. та настоятель ОСОБА_1 у своїй діяльності підконторольні та підзвітні Тульчинській єпархії УПЦ, виконують укази керуючого єпархією та діють від її імені та в її інтересах.
		 
		Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		Положення цього конституційного принципу кореспондуються із нормами статей 317, 319, 321 ЦК України, згідно яких власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
		Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
		За змістом ч. 1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
		Право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпоряджання майном. Таке право є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
		Названі норми чинного законодавства визначають право власника майна вимагати усунення будь-яких порушень свого права від інших осіб у спосіб, який власник вважає прийнятним. Одним із таких способів захисту порушеного права є вимога про усунення перешкод у здійсненні права користування майном.
		Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Таке право забезпечується йому за допомогою негаторного позову.
		Негаторний позов це позадоговірна вимога власника, що володіє річчю, до третьої особи про усунення перешкод у здійсненні, в тому числі правомочностей користування майном.
		Підставою для подання такого позову є вчинення іншою особою перешкод власнику, посилання позивача на належне йому право користування, володіння і розпоряджання майном, а також факти, що підтверджують дії відповідачів у створенні позивачу перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.
		 
		Як вбачається з матеріалів справи, позивач - Релігійна організація Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України), звертаючись до суду з позовом до Тульчинської Єпархії Української Православної Церкви про усунення перешкод у користуванні зазначеним комплексом будівель і споруд Свято-Покровського храму шляхом заборони чинити перешкоди у користуванні комплексом будівель та споруд посилався на те, що відповідач чинить перешкоди у користуванні належним позивачу майном, а саме представники духовенства відповідача перешкоджають позивачу у проведенні релігійних обрядів, чим у сукупності неправомірних дій порушують право власності позивача на користування та розпорядження належним йому майном.
		В підтвердження вказаних обставин, Релігійною організацією Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України) до матеріалів справи долучено ряд актів. 
		Так, в акті від 21.04.2019 року зазначено, що 20.04.2019 року ОСОБА_1 , втративши свої повноваження голови Парафіяльної ради та настоятеля храму, відмовився надати оригінали документів на комплекс будівель храму та земельну ділянку (а.с. 56-57 т.1). 
		В акті від 27.04.2019 року, позивач зазначив, що 27.04.2019 року, напередодні Великодня настоятель колишньої релігійної громади зачинив храм та не віддавав ключі від нього громаді, яка змінила конфесійну приналежність. Відповідно до чого прийнято рішення замкнути храм на свій замок (а.с. 58 т.1). 
		В акті від 01.06.2019 року, позивач зазначив про те, що 01.03.2019 року на території храму за адресою: АДРЕСА_1 було виявлено групу осіб, які належать до представників духовенства Тульчинської єпархії УПЦ (із духовним центром в м.Москві), а саме протоієрей ОСОБА_1 , протоієрей ОСОБА_2 , протоієрей ОСОБА_3 , ієрей ОСОБА_5 та інші особи, які застосовуючи фізичну силу, перешкоджали представникам позивача зайти до дверей храму, штовхали прихожан, погрожували фізичною розправою та перешкоджали проведенню релігійного обряду. 
		Також, в акті від 01.06.2019 року зазначено, що в діях цих осіб було виявлено ознаки злочину передбаченого ч.1, ч.2, ч.3 ст. 161 Кримінального кодексу України та ч.1 ст. 180 КК України, про що було подано відповідну заяву до районного відділку ГУНП (а.с. 59-60 т.1).
		В акті від 02.06.2019 року, позивач зазначив, що 02.03.2019 року повторно група невідомих осіб, на чолі з протоієреєм ОСОБА_1 , протоієреєм ОСОБА_2 , протоієреєм ОСОБА_3 , ієреєм ОСОБА_5 , перешкоджали пройти до дверей храму, штовхали прихожан, рвали одяг, погрожували фізичною розправою та перешкоджали проведенню релігійного обряду  недільної служби, також вчиняли хуліганські дії, завдали тілесних ушкоджень членам Релігійної громади. 
		Також, в акті від 02.06.2019 року зазначено, що у діях цих осіб було виявлено ознаки злочину передбаченого ч.1, ч.2, ч.3 ст. 161 Кримінального кодексу України та ч.1 ст. 180 КК України, про що було подано відповідний додаток до заяви до районного відділку ГУНП (а.с. 61-62 т.1).
		Окрім того, до матеріалів справи позивачем долучено компакт диск із відеозаписом подій які відбувалися на території Свято-Покровського храму (т. 3 а.с. 16а).
		Колегія суддів вважає, що долучені до матеріалів справи докази, зокрема акти від 21.04.2019 року, від 27.04.2019 року, від 01.06.2019 року, від 02.06.2019 року, а також відеозапис подій які містяться на компакт диску достовірно свідчать про те, що група осіб на чолі з протоієреєм ОСОБА_1 , протоієреєм ОСОБА_2 , протоієреєм ОСОБА_3 , ієреєм ОСОБА_5 , які діють від імені та в інтересах Тульчинської Єпархії Української Православної Церкви (Тульчинська Єпархія УПЦ) чинять перешкоди Релігійній громаді "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України)" у користуванні належним їй нерухомим майном і вільному доступі до нього, у зв`язку з чим право позивача є порушеним та потребує захисту.
		З офіційного сайту Тульчинської єпархії Української Православної Церкви вбачається, що на території Свято-Покровського храму митрополит Тульчинський і Брацлавський Тульчинської єпархії УПЦ Іонафан (Анатолій Іванович Єлецьких), здійснював богослужіння разом із іншими священниками Тульчинської єпархії УПЦ, серед яких були ОСОБА_1 та благочинний ОСОБА_2 .
		Вказані дії слід тлумачити як перешкоджання релігійній громаді користуватись комплексом будівель та споруд Свято-Покровського храму, а також земельною ділянкою на якій знаходиться Свято-Покровський храм, оскільки митрополит Тульчинський і Брацлавський Тульчинської єпархії УПЦ Іонафан (Анатолій Іванович Єлецьких), а також інші священники Тульчинської єпархії УПЦ не звертались до власника храму - Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України)" для отримання дозволу на проведення на його території богослужінь.
		Також, на момент розгляду апеляційної скарги судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач продовжує чинити позивачу перешкоди в користуванні Свято-Покровським храмом, що підтверджується долученими позивачем до матеріалів справи в судовому засіданні 06.09.2021 доказами (Акт від 02.05.2021, Акт від 23.07.2021, Акт від 26.07.2021).
		 
		Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 з моменту реєстрації нової редакції Статуту Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України)" не є настоятелем Свято-Покровської парафії, що знаходиться в селі Новоживотів Оратівського району, Вінницької області, також він не є керівником релігійної громади.
		В с. Новоживотів Оратівського району Вінницької області зареєстрована лише одна релігійна громада - Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України)", яка вправі проводити богослужіння на території Свято-Покровського храму. 
		Окрім того, з моменту реєстрації Статуту позивач - Релігійна організація Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України) не є структурним підрозділом Тульчинської єпархії УПЦ, у зв`язку з чим відповідач - Тульчинська єпархія УПЦ, не має законних підстав використовувати майно (або вчиняти з ним будь-які інші дії), що перебуває у власності та користуванні Релігійної організації Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України). 
		Як встановлено в судовому засіданні, відповідач - Тульчинська Єпархія УПЦ через підпорядкованих йому осіб протоієрея ОСОБА_1 , протоієрея ОСОБА_2 , протоієрея ОСОБА_3 , ієреєя ОСОБА_5 , чинить перешкоди в користуванні будівлями Свято-Покровського храму та на території земельної ділянки мотивуючи це тим, що земельна ділянка належить релігійній громаді Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви на праві власності.
		Однак, матеріали справи свідчать, що власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 0523183000:01:005:0129 площею 0,377 га на якій знаходиться комплекс будівель та споруд Свято-Покровського храму є Новоживотівська сільська рада, яка рішенням від 14.12.2018 року передала у постійне користування релігійній організації "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України)", як єдиній релігійній громаді с. Новоживотів Оратівського району Вінницької області.
		Разом з тим, заперечення відповідача щодо права користування земельною ділянкою колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України)" відповідно до п. 1 Статуту є правонаступницею Релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви, яка лише змінила канонічну приналежність, змінила своє найменування та керівника юридичної особи.
		Тобто, з моменту реєстрації Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України)" не відбулося поділу на дві релігійні громади, оскільки Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви фактично припинила своє існування. 
		 
		А тому, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач не має законного права використовувати комплекс будівель та споруд "Свято-Покровського храму", земельну ділянку на якій він знаходиться (в особі підпорядкованих йому осіб) для здійснення богослужінь, а також чинити перешкоди в користуванні земельною ділянкою Релігійній громаді "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України)".
		 
		Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача передати позивачу правовстановлюючі документи комплексу будівель та споруд Свято-Покровського храму загальною площею 437,65 м2 за адресою: АДРЕСА_1 , та ключі, колегія суддів вважає, що вищезазначені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивач не вказав, які саме правовстановлюючі документи має повернути відповідач.
		Окрім того, з долучених до матеріалів справи доказів неможливо встановити, що правовстановлюючі документи, а також ключі від Свято-Покровського храму знаходяться саме у відповідача.
		А тому, позовні вимоги про зобов`язання відповідача передати позивачу ключі та правовстановлюючі документи на комплекс будівель та споруд "Свято-Покровського храму" не підлягають задоволенню.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів частково погоджується з доводами викладеними вапеляційній скарзі та не погоджується із аргументами відповідача, що свідчить про помилковість висновку місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову.
		 
		Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.
		Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія А, №303-А, п.29).
		Відповідно до ст.ст.74, 76 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ст. 86 ГПК України).
		Відповідно до п. 4 част. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		Враховуючи все вище викладене в сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення Господарського суду Вінницької області від 17.12.2019 р. у справі №902/627/19 прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення Господарського суду Вінницької області від 17.12.2019 р. у справі №902/627/19 підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення, про часткове задоволення позову.
		Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання позову, апеляційної та касаційної скарги покладаються на відповідача.
		 
		Керуючись ч. 6 ст. 233, ст.ст. 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Апеляційну скаргу Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України)" на рішення Господарського суду Вінницької області від 17.12.2019 р. у справі №902/627/19 задоволити частково.
		2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 17.12.2019 р. у справі №902/627/19 скасувати.
		3. Прийняти нове судове рішення, яким:
		Позов Релігійної організації Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України) до Тульчинської Єпархії Української Православної Церкви (Тульчинська Єпархія УПЦ) треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю, зобов`язання передати ключі та правовстановлюючі документи - задоволити частково.
		Тульчинській Єпархії Української Православної Церкви (Тульчинська Єпархія УПЦ) не чинити перешкоди Релігійній організації Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України) в користуванні комплексом будівель та споруд "Свято-Покровського храму" загальною площею 437,65м2, що знаходитьсяза адресою: АДРЕСА_1 .
		В решті позовних вимог відмовити.
		Стягнути з Тульчинської Єпархії Української Православної Церкви (Тульчинська Єпархія УПЦ) на користь Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України)" 3 842 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позову.
		Видачу судових наказів доручити Господарському суду Вінницької області
		 
		4. Стягнути з Тульчинської Єпархії Української Православної Церкви (Тульчинська Єпархія УПЦ) на користь Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України)" 5 763 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, 7 684 грн. витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги.
		Видачу судового наказу доручити Господарському суду Вінницької області.
		5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
		 
		Справу №902/627/19 повернути до Господарського суду Вінницької області.
		 
		Повний текст постанови складений "17" вересня 2021 р.
		 
		Головуючий суддя Демидюк О.О. 
		 
		Суддя Савченко Г.І. 
		 
		Суддя Павлюк І.Ю.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...