Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 754/14463/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.09.2021. Забезпечено надання загального доступу: 21.09.2021.
Дата набрання законної сили: 16.09.2021
Номер судового провадження: 61-8949ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		16 вересня 2021 року
		м. Київ
		справа № 754/14463/18
		провадження № 61-8949св20
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 , 
		третя особа - державний нотаріус Першої Київської державної нотаріальної контори Панченко Людмила Євгенівна,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 22 січня 
		2020 року в складі судді Хоролець В. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 06 травня 2020 року в складі колегії суддів: 
		Триголова В. М., Дорош А. І., Лобова О. А.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до 
		ОСОБА_2 , третя особа - державний нотаріус Першої Київської державної нотаріальної контори Панченко Л. Є., про визнання частково недійним свідоцтва про право на спадщину за законом та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
		Позовна заява мотивована тим, що сторони є рідними братами і дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 
		ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті ОСОБА_1 позивач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, зокрема 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю як майно у спільній сумісній власності подружжя. Проте після звернення до нотаріуса позивач дізнався, що вказане майно зареєстроване за відповідачем. Так,  ОСОБА_2 після смерті батька оформив на себе право власності на весь спірний будинок, хоча 
		ОСОБА_3 належала лише 1/2 частина цього майна, інша частина цього майна належала ОСОБА_1 .
		Позивач вказує на порушення його права щодо спадкування 1/2 частини спірного будинку, яка належала матері сторін на праві спільної сумісної власності подружжя.
		На підставі викладеного,  ОСОБА_1 просив: визнати недійсним 1/2 частину свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер 15-1414, виданого 06 листопада 2015 року державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Панченко Л. Є.; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 25925812 
		від 06 листопада 2015 року 15:13:43, зареєстроване державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Панченко Л. Є.
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		і мотиви їх ухвалення
		Рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області 
		від 22 січня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 не довів існування обставин та правових підстав для визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом з подальшим скасуванням державної реєстрації прав та їх обтяжень, оскільки на час смерті його мати ОСОБА_4 права власності на частину спірного будинку не мала, а сам позивач своїх намірів щодо набуття права на спадщину після померлого батька - ОСОБА_3 також не виявив, про наявність будь-яких перешкод 
		у прийнятті спадщини також не заявляв.
		Постановою Полтавського апеляційного суду від 06 травня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що оскільки після припинення шлюбу в 1996 році і до дня смерті ОСОБА_3 у 2015 році ОСОБА_4 не заявляла вимог про поділ спірного будинку як спільного сумісного майна, набутого під час шлюбу, то права на спірний будинок за життя спадкодавця не набула. Враховуючи наявність факту припинення шлюбу між ОСОБА_3 й ОСОБА_4 
		у встановленому порядку, остання не входила до складу спадкоємців, 
		а також свої права з приводу спадщини колишнього чоловіка не заявляла. Будь-яких належних доказів набуття ОСОБА_4 права власності на частину спірного майна суду надано не було, тому недоведеними є пояснення позивача про те, що ОСОБА_4 належало право власності 
		на 1/2 частину спірного будинку.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі  ОСОБА_1 просила скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		У касаційній скарзі позивач посилається на пункт 1 частини другої 
		статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку) як на підставу оскарження судових рішень. Зокрема, у касаційній скарзі зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах: Верховного Суду України 
		від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), 
		від 28 лютого 2018 року у справі № 647/1683/15-ц (провадження 
		№ 61-4509св18), від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518цс18); Великої Палати Верховного Суду 
		від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження 
		№ 14-325цс18); Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18 (провадження № 61-13422св19).
		Також у касаційній скарзі позивач посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), 
		а саме зазначає, що суди встановили обставини, що мають суттєве 
		значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 3 частини третьої 
		статті 411 ЦПК України).
		Касаційна скарга також мотивована тим, що відповідач не мав права спадкувати 1/2 частину спірного будинку, яка належала живій на той час матері сторін як спільна сумісна власність подружжя, набута нею за час перебування у шлюбі. Факт належності ОСОБА_1 1/2 частини спірного будинку є безспірним і не підлягає доказуванню. 
		Оскільки позивач прийняв спадщину після смерті своєї матері, то спірна 
		1/2 частина будинку АДРЕСА_1 складає спадкову масу, право на спадкування якої має позивач. Позивач дізнався про порушення свого права після прийняття спадщини після матері, відповідно строк позовної давності він не пропустив.
		Висновки судів попередніх інстанцій про те, що оскільки матір`ю позивача не ставилося питання про визнання частки після розірвання шлюбу, то вона не набула у спільну сумісну власність будинок, придбаний нею і чоловіком під час шлюбу, не ґрунтуються на вимогах закону. Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не врахували, що за життя ОСОБА_1 належав будинок, який придбаний подружжям під час шлюбу, частки співвласників 
		у разі смерті одного з них є рівними, частка померлого співвласника не може бути змінена, відповідно, після смерті батька сторін відкрилась спадщина на 1/2 частку будинку.
		Питання визначення частки за померлим, позивачем у позові не ставилось, не є вимогою з якою позивач звернувся до суду.
		Суди встановили обставини справи на підставі недопустимих доказів. Судом першої інстанції порушено таємницю нарадчаої кімнати, повний текст судового рішення складено через 14 днів після його проголошення, рішення ухвалене не після закінчення судового розгляду, а на наступний день.
		Доводи інших учасників справи
		ОСОБА_2 подав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.
		Вказував, що спірне майно було виділене ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності, а матеріали справи не містять доказів, що це майно було визнано спільною сумісною власністю подружжя. Також спірне майно не було успадковане ОСОБА_1 , тому відсутні підстави для скасування свідоцтва про право на спадщину, яке видане відповідачу.
		Інший учасник справи відзиву на касаційну скаргу не направив.
		Провадження у суді касаційної інстанції
		Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 11 червня 2020 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
		Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
		Суди встановили, що ОСОБА_4 і ОСОБА_3 є батьками 
		ОСОБА_1 і ОСОБА_2 
		ОСОБА_3 , 1930 раку народження, та ОСОБА_4 , 1937 року народження, перебували у зареєстрованому шлюбі з 29 жовтня 1957 року, який було розірвано 01 лютого 1996 року.
		Після розірвання шлюбу ОСОБА_4 не пред`являла вимог (претензій) до ОСОБА_3 щодо розподілу майна та визнання за нею права власності на 1/2 частину житлового будинку  АДРЕСА_1 .
		ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , заповіту не складав.
		Відповідно до свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок від 16 вересня 1993 року, яке видане Виконавчим комітетом Устивицької сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, житловий будинок  АДРЕСА_1  належить ОСОБА_3 на праві особистої власності.
		ОСОБА_2 24 липня 2015 року звернувся із заявою про прийняття спадщини, яка залишилася після смерті ОСОБА_3 
		ОСОБА_1 не звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 в порядку та строки, передбачені 
		статтями 1268-1270 ЦК України. Інші особи не зверталися до нотаріальної контори з приводу будь-яких спірних питань щодо майна померлого 
		ОСОБА_3 .
		Державний нотаріус Першої Київської державної нотаріальної контори Панченко Л. Є. 06 листопада 2015 року видав ОСОБА_2 як спадкоємцю першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом, яка складається з житлового будинку  
		АДРЕСА_1 .
		ОСОБА_4 , яка померла померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , заповіту не складала.
		ОСОБА_1 11 квітня 2018 року звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, яка залишилася після смерті матері ОСОБА_4 
		ОСОБА_2 10 квітня 2018 року звернувся до нотаріуса із заявою про відмову від прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 
		ОСОБА_2 23 квітня 2018 року подав заяву про те, що він відкликає свою попередню заяву про відмову від прийняття спадщини та цією ж заявою приймає спадщину після смерті ОСОБА_4 . 
		Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Галущенко Н. М. від 28 листопада 2018 року ОСОБА_2 відмовлено 
		у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів. 
		ОСОБА_1 29 листопада 2018 року подав нотаріусу заяву про те, що він просить призупинити оформлення спадщини на майно ОСОБА_4 
		у зв`язку зі зверненням до суду щодо спадкового майна.
		Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
		Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується 
		з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що ОСОБА_1 не довів існування обставин та правових підстав для визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом з подальшим скасуванням державної реєстрації прав та їх обтяжень, оскільки на час смерті його мати - ОСОБА_4 права власності на частину спірного будинку не мала, а сам позивач своїх намірів щодо набуття права на спадщину після померлого батька - ОСОБА_3 також не виявив, про наявність будь-яких перешкод у прийнятті спадщини також не заявляв.
		Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів, враховуючи наступне.
		Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Здійснення права на спадкування врегульовано положеннями глави 87 ЦК України.
		Відповідно до статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		Згідно з частинами першою та другою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
		У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, 
		у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (статті 1261 ЦК України).
		Як встановлено вище, єдиним спадкоємцем, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 .
		Спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину).
		Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
		Державний нотаріус Першої Київської державної нотаріальної контори Панченко Л. Є. 06 листопада 2015 року видав ОСОБА_2 як спадкоємцю першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом, яка складається з житлового будинку  
		АДРЕСА_1 .
		За змістом статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
		Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що ОСОБА_4 на праві спільної сумісною власності належала 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_1 .
		Разом з тим, суди встановили, що житловий будинок АДРЕСА_1  належав  ОСОБА_3 на праві особистої власності, а  ОСОБА_4 за життя не порушувала питання щодо визнання за нею права власності на це майно як частку у спільному майні подружжя, а також не зверталася із заявами про прийняття спадщини після смерті свого колишнього чоловіка.
		Суди також встановили, що  ОСОБА_4 не належала 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_1 .
		При цьому, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює оцінку доказів, у зв`язку 
		з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
		Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		На підставі викладеного, суди дійшли правильного висновку, що позивач не довів існування обставин та правових підстав для визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом з подальшим скасуванням державної реєстрації прав та їх обтяжень, оскільки на час смерті ОСОБА_4 не мала права власності на частину спірного будинку, протилежних доказів позивачем не надано, а судами не здобуто. Отже, ОСОБА_1 не довів, що його матір на час смерті була співвласником житлового будинку АДРЕСА_1 та мала право 
		на 1/2 частину цього будинку.
		Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постановах Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, Верховного Суду 
		від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження 
		№ 61-2446св18), від 28 лютого 2018 року у справі № 647/1683/15-ц (провадження № 61-4509св18), від 05 квітня 2018 року у справі 
		№ 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518цс18); Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження 
		№ 14-325цс18); Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18 (провадження № 61-13422св19).
		Також правовідносини у зазначених як приклади справах та у справі, яка переглядається, не є подібними.
		Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності у різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
		При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли 
		з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
		Так, у справі № 6-843цс17 предметом первісного позову є поділ спільного майна подружжя, а предметом зустрічного позову є розірвання договору довічного утримання. 
		Предметом позову у справі № 235/9895/15 є виділ частки майна шляхом стягнення грошової компенсації.  
		У справі № 647/1683/15-ц позивач звернувся до суду з позовом про визнання відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
		Предметом вимог у справі № 404/1515/16-ц є поділ спільного майна подружжя.
		Велика Палата Верховного Суду у справі № 372/504/17 переглядала судові рішення, ухвалені за результатом вирішення позовних вимог про визнання договору іпотеки недійсним.
		У справі № 462/518/18 предметом позовних вимог є визнання недійсними електронних торгів, визнання протоколу й акта недійсними, визнання свідоцтва недійсним.
		Таким чином, предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини у справах № 6-843цс17, № 235/9895/15-ц, 
		№ 647/1683/15-ц, № 404/1515/16-ц, № 372/504/17, № 462/518/18 та у цій справі є відмінними.
		Помилковими є доводи касаційної скарги, що суди встановили обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені в судовому засіданні 
		і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.
		Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що відповідач не мав права спадкувати одну другу частину спірного будинку, яка належала живій на той час матері сторін як спільна сумісна власність подружжя (набута нею за час перебування у шлюбі), оскільки житловий будинок 
		АДРЕСА_1 належав  ОСОБА_3 на праві особистої власності, а  ОСОБА_4 за життя не порушувала питання щодо визнання за нею права власності на це майно як частку у спільному майні подружжя, а також не зверталася із заявами про прийняття спадщини після смерті свого колишнього чоловіка.
		Необґрунтованими є доводи касаційної скарги про вихід судами за межі заявлених позовних вимог та вирішення питання щодо визначення частки за померлим, оскільки такі вимоги не були предметом судового розгляду. Разом з тим, посилання на праву позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 640/13903/16-ц (провадження 
		№ 61-15147св18), не є виходом за межі позовних вимог.
		Доводи касаційної скарги, що судом першої інстанції порушено таємницю нарадчаої кімнати не підтверджені матеріалами справи, а також будь-якими іншими доказами, тому не заслуговують на увагу. 
		Безпідставними є посилання у касаційній скарзі на виготовлення повного тексту судового рішення місцевого суду через 14 днів після його проголошення, оскільки у цьому ж рішенні зазначено причини складення повного тексту 03 лютого 2020 року - у зв`язку з перебуванням судді 
		у нарадчій кімнаті по іншій справі № 548/1190/18. Позивач не подав до суду доказів на спростування вищевказаних обставин.
		Не можуть бути підставою для скасування судових рішень доводи касаційної скарги, що рішення суду першої інстанції ухвалене не після закінчення судового розгляду, а на наступний день, оскільки вихід судді з нарадчої кімнати до проголошення судового рішення може мати місце під час перерви для відпочинку (протягом робочого часу та після його закінчення). При перебуванні суддів (судді) довгий час у нарадчій кімнаті, суд (суддя) 
		з настанням нічного часу вправі перервати нараду для відпочинку, залишити нарадчу кімнату і відпочинок  проводити у звичайних умовах до початку наступного робочого дня. Позивач не довів факту спілкування судді поза межами нарадчої кімнати з учасником процесу чи іншими особами з приводу  справи, що розглядається. При цьому позивачем не доведено, а касаційним судом не встановлено неправильного вирішення справи.
		Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява 
		№ 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
		Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
		За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, суд першої інстанції ухвалив рішення та апеляційний суд прийняв постанову з додержанням норм матеріального 
		і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, 
		а судових рішень без змін.
		Щодо судових витрат
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області 
		від 22 січня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду 
		від 06 травня 2020 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною 
		і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                   І. М. Фаловська
		                                                                                                С. Ю. Мартєв
		                                                                                                В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...