Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 477/1315/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 22.09.2021. Забезпечено надання загального доступу: 22.09.2021.
Дата набрання законної сили: 15.09.2021
Номер судового провадження: 61-4175ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		Ухвала
		 
		15 вересня 2021 року
		 
		м. Київ
		 
		справа № 477/1315/20
		провадження № 61-4175св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Крата В. І., 
		суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю., 
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідачі:  ОСОБА_2 , Білозірська сільська рада Вітовського району Миколаївської області, Державний реєстратор Первомайської селищної ради Вітовського району Миколаївської області Чубатенко Ольга Пилипівна, Відділ у Вітовському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області,
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу  ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на ухвалу Жовтневого районного суду Миколаївської області від 04 грудня 2020 року у складі судді Семенової Л. М. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 08 лютого 2021 рокуу складі колегії суддів: Серебрякової Т. В., Лисенка П. П., Самчишиної Н. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		Історія справи
		Короткий зміст заявлених вимог
		У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, Державного реєстратора Первомайської селищної ради Вітовського району Миколаївської області Чубатенко О. П., Відділу у Вітовському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на землю, скасування рішення про державну реєстрацію, скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.
		У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подала заяву, в якій просила залишити позовну заяву без розгляду.
		Ухвалою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 19 листопада 2020 року позовну заяву залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України.
		У листопаді 2020 року представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою, в якій просив вирішити питання про розподіл судових витрат та стягнути з позивача на користь відповідача понесені нею витрати на правову допомогу в розмірі 17 988,00 грн, пов`язані з розглядом цивільної справи внаслідок необґрунтованих дій позивача  ОСОБА_1 .
		Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
		Ухвалою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 04 грудня 2020 року, яка залишена без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року в задоволені заяви представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про компенсацію судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача відмовлено.
		Судові рішення мотивовані тим, що явного зловживання правом на пред`явлення позову з боку позивача не вбачається, а само по собі подання заяви про залишення позову без розгляду не може бути розцінене як необґрунтовані дії позивача, так як це право, передбачене цивільним процесуальним законодавством України, яке не містить обмежень в його реалізації. 
		Звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя незалежного від обґрунтованості позову. Залишення позову без розгляду на підставі заяви позивача - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення. Право позивача відмовитися від позову, чи від частини позовних вимог або ставити питання про залишення позовної заяви без розгляду також є безумовним правом позивача. При цьому суд не перевіряє підстави подання такої заяви. Також, районний суд не встановлював зловживання процесуальними правами з боку позивача, не застосовував до неї будь-яких заходів у зв`язку із зловживанням правами та позовну заяву залишив без розгляду за її заявою, а не через зловживання процесуальними правами. Враховуючи диспозитивність цивільного судочинства особа, яка заявляє вимоги, у тому числі і щодо стягнення судових витрат, має довести як необхідність понесення таких витрат, так і необґрунтованість дій позивача для вирішення питання про їх стягнення.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У березні 2021 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 у якій просить скасувати ухвалу Жовтневого районного суду Миколаївської області від 04 грудня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року, передати справу до суду першої інстанції для вирішення питання про розподіл судових витрат.
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанції залишили поза увагою те, що необґрунтованими діями відповідач вважає не подання самої заяви про залишення позову без розгляду, а безпідставне зволікання з її направленням до суду, яке спричинило додаткові витрати, пов`язані із наданням правової допомоги, про що йдеться у пункті 5 заяви представника відповідача.  Представник відповідача просив покласти на позивача судові витрати відповідно до частин п`ятої, шостої статті 142 ЦПК України з урахуванням вимог частини дев`ятої статті 141 ЦПК України. 
		Суди першої та апеляційної інстанції не оцінили доводи відповідача, не дослідили докази та не встановили наявність або відсутність необґрунтованих дій та ознак зловживання правами, передбачених частиною другою статті 44 ЦПК України. 
		Крім того, право на правову допомогу передбачається статтею 59 Конституції України та статті 15 ЦПК України. Витрати, пов`язані з отриманням правової допомоги, понесені відповідачем саме внаслідок дій позивача та на виконання ухвали суду про відкриття провадження у справі. Враховуючи встановлений судом 15 денний строк на подання відзиву у справі та встановлений частинами 3 та 8 статті 83 ЦПК України порядок подання доказів, здійснення цих витрат є розумним та необхідним, з огляду на захист інтересів відповідача в цивільному процесі. 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 477/1315/20, витребувано справу з суду першої інстанції.  
		У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2021 року касаційне провадження у справі № 477/1315/20 зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 550/936/18.
		Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2021 року поновлено касаційне провадження у справі № 477/1315/20та справу призначено до судового розгляду. 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (абзац 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
		В ухвалі Верховного Суду від 29 березня 2021 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження, оскільки касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).
		Позиція Верховного Суду
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з таких підстав.
		Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства
		Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).
		Відповідно до частини першої статті 406 ЦПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу.
		У пункті 2 частини першої статті 389 ЦПК України встановлено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
		Оскарження ухвали щодо визначення розміру судових витрат передбачено пунктом 13 частини першої статті 353 ЦПК України. Аналіз пункту 13 частини першої статті 353 ЦПК України та інших норм процесуального законодавства свідчить, що він охоплює собою в тому числі й розподіл судових витрат.
		У переліку, передбаченому пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України, не передбачено пункту 13 частини першої статті 353 ЦПК України. Тобто, ухвала суду першої інстанції щодо визначення розміру судових витрат після її перегляду апеляційним судом касаційному оскарженню не підлягає.
		У постанові від 08 червня 2021 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс21) зазначила, що «якщо касаційну скаргу подано на ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі в частині розподілу судових витрат після її перегляду в апеляційному порядку, то ця касаційна скарга є скаргою на ухвалу про закриття провадження у справі, яка відповідно до частини другої статті 398 ЦПК України  може бути оскаржена в касаційному порядку». При цьому Велика Палата відступила від висновків Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 13 березня 2020 року в справі № 235/7668/19 (провадження № 61-3596ск20), від 14 квітня 2020 року в справі № 688/3318/19 (провадження № 61-5506ск20), від 15 квітня 2020 року в справі № 688/3717/19 (провадження № 61-5978ск20), від 16 квітня 2020 року в справі № 688/3011/19 (провадження № 61-6736ск20), від 29 квітня 2020 року в справах № 688/3013/19 (провадження № 61-6943ск20) та № 688/3513/19 (провадження № 61-6781ск20) та ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 440/4197/19 (провадження № К/9901/9264/20), якими відмовлено у відкритті касаційного провадження з посиланням на те, що в разі якщо законність закриття провадження у справі не ставиться під сумнів, а предметом оскарження є лише питання розподілу судових витрат, то ухвала суду першої інстанції щодо визначення розміру судових витрат після її перегляду апеляційним судом касаційному оскарженню не підлягає.
		В той же час Велика Палата зазначила, що підстав для відступу від висновків, викладених в ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від                     23 грудня 2020 року в справі № 138/3129/18 (провадження № 61-18992св19) про закриття  касаційного провадження  та ухвалі  Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 січня 2019 року у справі № 815/5991/17 (провадження № К/9901/663/19) про відмову у відкритті касаційного провадження не має, оскільки у вказаних справах оскаржуваними ухвалами вирішено лише питання про стягнення судових витрат, отже обставини цих справ не є подібними.
		У справі, що переглядається,:
		у липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, Державного реєстратора Первомайської селищної ради Вітовського району Миколаївської області Чубатенко О. П., Відділу у Вітовському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на землю, скасування рішення про державну реєстрацію, скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку;
		у листопаді 2020 року ОСОБА_1 подала заяву, в якій просила залишити позовну заяву без розгляду;
		ухвалою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 19 листопада 2020 року позовну заяву залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України;
		у листопаді 2020 року представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою, в якій просив вирішити питання про розподіл судових витрат та стягнути з позивача на користь відповідача понесені нею витрати на правову допомогу в розмірі 17 988,00 грн, пов`язані з розглядом цивільної справи внаслідок необґрунтованих дій позивача ОСОБА_1 ;
		ухвалою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 04 грудня 2020 року, яка залишена без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року в задоволені заяви представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про компенсацію судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача відмовлено.
		Отже, оскаржуваною ухвалою вирішено лише питання про стягнення судових витрат.
		В ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2020 року в справі № 138/3129/18 (провадження № 61-18992св19) про закриття  касаційного провадження Верховний Суд дійшов висновку, що оскарження ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку щодо визначення розміру судових витрат передбачено пунктом 13 частини першої статті 353 ЦПК України. Ухвала суду першої інстанції після її перегляду апеляційним судом, якою вирішено питання про стягнення судових витрат та порядок оскарження якої визначено пунктом 13 частини першої статті 353 ЦПК України, не входить до переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені у касаційному порядку.
		В ухвалі  Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 січня 2019 року у справі № 815/5991/17 (провадження № К/9901/663/19), відмовляючи у відкритті касаційного провадження, Верховний Суд зазначив, що у пунктах 3, 4, 5, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 Кодексу адміністративного судочинства України серед переліку ухвал суду першої інстанції, які після перегляду в апеляційному порядку, можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції, відсутня ухвала суду першої інстанції щодо визначення розміру судових витрат. Враховуючи викладене, постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року, ухвалена за результатами апеляційного перегляду ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року про визначення розміру судових витрат, не підлягає касаційному оскарженню».
		За таких обставин, наявні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для конкретизації висновку, викладеного у постанові від 08 червня 2021 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс21) щодо можливості оскарження в касаційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо визначення розміру судових витрат.
		З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити наступні обставини справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією.
		Реальне існування правової визначеності зумовлює довіру суспільства до діяльності держави, до судової системи, належне ставлення до права та закону. Відсутність правової визначеності, навпаки, спричиняє порушення прав, свобод та законних інтересів осіб, руйнує основи правової системи, а практика Верховного Суду, як найвищої національної судової інстанції та органу на який покладено відповідальність за формування сталої судової практики, є особливо показовою щодо дотримання правової визначеності (див. окрему думку судді Великої Палати Верховного Суду Пророка В. В. у справі № 204/7246/13-ц (провадження № 14-81цс20)).
		В практиці Касаційного адміністративного суду неодноразово зверталася увага в окремих думках на те, що положення частини другої статті 328 КАС України «у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку», не можуть бути розтлумачені як заборона Верховному Суду, за наявності обґрунтованих мотивів, здійснити касаційний перегляд рішень судів апеляційної інстанції, які стосуються застосування норм процесуального права, що не охоплені переліком ухвал, перерахованих у частині другій статті 328 КАС України. У статті 339 КАС України підставою для закриття касаційного провадження судом касаційної інстанції передбачено, зокрема, випадки, за яких після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку); після відкриття касаційного провадження судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Важливо, що ні стаття 339, ні інші положення КАС України на наділяють Верховний Суд повноваженням закривати касаційне провадження як «помилкове відкрите». (Див. напр.: окрему думку судді ВС Берназюка Я. О. від 18.01.2021 в справі № 826/10834/14).
		Натомість Європейський суд з прав людини вказує, що «фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії», що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)». У пп. 107-109 рішення у справі «Коем та інші проти Бельгії» Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом». У цій справі Суд зазначає, що згідно зі статтею 111-18 Господарського процесуального кодексу Верховний Суд, скасувавши постанову Вищого господарського суду, міг або повернути справу на новий розгляд до нижчого суду, або ж припинити провадження у справі. Натомість він залишив у силі постанову Апеляційного суду, і такі дії не були передбачені Господарським процесуальним кодексом, що було підтверджено Урядом у його зауваженнях. Суд також зазначає, що не було жодної іншої правової норми, яка б надавала повноваження Верховному Суду ухвалювати такого роду рішення. І, нарешті, Суд вважає, що загальні положення Конституції України 254к/96-ВР, на які посилався Уряд, не могли слугувати достатньою правовою підставою для такої специфічної компетенції, яка не надавалась відповідним законодавством. Суд повторює, що у деяких випадках він визнавав, що найвищий судовий орган, уповноважений тлумачити закон, міг ухвалювати рішення, яке не було чітко визначено законом. Таке застосування закону, однак, мало винятковий характер, і зазначений суд надав чіткі й вірогідні підстави для такого виняткового відступу від застосування своїх визначених повноважень. Проте у даній справі Верховний Суд не надав жодних аргументів щодо прийняття такої постанови, виходячи за межі своїх повноважень шляхом свідомого порушення Господарського процесуального кодексу і ухвалення такого роду рішень, що, як вказувалось Урядом, стало звичайною практикою Верховного Суду України. На думку Суду, перевищивши свої повноваження, які були чітко викладені у Господарському процесуальному кодексі, Верховний Суд не може вважатися «судом, встановленим законом» у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції відносно оскаржуваного провадження (Sokurenko and Strygun v. Ukraine, № 29458/04 та 29465/04, §. 24-28, ЄСПЛ, від 20 липня 2006 року).
		Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року). 
		Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).
		Тому колегія суддів вважає, що передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права: вирішення питання оскарження/неоскарження в касаційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо визначення розміру судових витрат та правових наслідків відкриття касаційного провадження щодо ухвали, яка не оскаржується в касаційному порядку. Тому справа містить виключну правову проблему і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права.
		Керуючись статтями 260, 403, 404, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		УХВАЛИВ:
		Передати справу № 477/1315/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                  В. І. Крат 
		Судді:                                                                            Н. О. Антоненко 
		І. О. Дундар 
		Є. В. Краснощоков
		М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...