Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 560/2210/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо.
Надіслано для оприлюднення: 21.09.2021. Зареєстровано: 23.09.2021. Забезпечено надання загального доступу: 24.09.2021.
Дата набрання законної сили: 15.09.2021
Номер судового провадження: К/9901/23346/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15 вересня 2021 року 
		м. Київ
		справа № 560/2210/19
		адміністративне провадження № К/9901/23346/20  
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		Головуючої судді - Желтобрюх І.Л., 
		суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.
		за участю:
		секретаря судового засідання - Вітковської К.М.,
		позивача - ОСОБА_1 ,
		представника позивача - Шустера Я.В.,
		представника відповідача - Дмитрієвої А.Л.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року (головуючий суддя Блонський В.К.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2020 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Полотнянко Ю.П., судді - Драчук Т.О., Ватаманюк Р.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування наказів, податкових повідомлень-рішень, вимоги та рішення,
		установив:
		У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області (далі за текстом - ГУ ДПС у Хмельницькій області), в якому просив: визнати протиправними та скасувати накази ГУ ДФС у Хмельницькій області №443 від 25 лютого 2019 року та №583 від 12 березня 2019 року; визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Хмельницькій області від 12 квітня 2019 року №0004641303, №0004591303, №0004631303, №0004601303, №0004651303, вимоги про сплати боргу №Ф 0004571303 від 12 квітня 2019 року, №Ф18399-53 від 10 травня 2019 року та рішення №0004581303 від 12 квітня 2019 року про застосування штрафних санкцій.
		Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2020 року, позивачу відмовлено в задоволенні позову в повному обсязі.
		Не погоджуючись з означеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалені судами рішення як такі, що прийняті із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. На обґрунтування доводів касаційної скарги її заявник посилається на те, що на порушення підпункту 78.1.13 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України), який обмежує предмет призначеної на підставі цієї норми перевірки лише питаннями, передбаченими цим пунктом, з оскаржуваних наказів контролюючого органу вбачається, що перевірка була призначена фактично щодо дотримання усього законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи. Позивач звертає увагу на те, що в наказі про призначення перевірки відсутня фактична підстава до її проведення. Також, на переконання позивача, враховані як податковим органом, так і судами обох інстанцій листи ДФС України й наведені у них дані не є податковою інформацією у розумінні статті 72 ПК України, а відтак, і не могли використовуватись як джерело інформації щодо позивача. Окрім того, позивач стверджує, що протягом 2015 - 2018 років він не провадив фінансово-господарської діяльності, жодних відправлень запасних частин та інших товарно-матеріальних цінностей (далі - ТМЦ) через ТОВ «Нова пошта» не здійснював, кошти через ТОВ «Пост фінанси» не отримував. Звертає увагу на те, що відповідачем як у ході проведення податкової перевірки, так і під час судового розгляду справи не надано жодних доказів на підтвердження здійснення позивачем торгівлі через мережу Інтернет. Також, позивач зауважує, що ані акт документальної перевірки, ані судові рішення не мають жодного посилання на первинні документи, які б підтверджували отримання позивачем доходу у періоди, які охоплювалися перевіркою.
		Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами (судом) норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме: суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 5 травня 2018 року (справа №810/3188/17), від 21 лютого 2020 року (справа №826/17123/18), від 2 квітня 2020 року (справа №160/93/19), від 4 червня 2020 року (справа №340/422/19). Також, скаржник зазначає, що на порушення норм процесуального права (частини другої статті 77 КАС України) суд апеляційної інстанції у своєму рішенні послався на докази, які не були покладені відповідачем в основу оскаржуваних рішень. Окрім того, серед підстав касаційного оскарження судових рішень у цій справі позивач посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, втім, доводів, щодо якої саме норми права відсутній висновок касаційного суду і яким саме чином її слід застосовувати, - касаційна скарга в цій частині не містить.
		У відзиві на касаційну скаргу податковий орган заперечує проти доводів позивача, просить залишити без змін оскаржувані судові рішення, повністю підтримуючи висновки судів, з яких вони виходили при вирішенні спору. Наголошує на тому, що обставини, про які повідомляє позивач у своїй касаційній скарзі, були повною мірою досліджені судами попередніх інстанцій й отримали правову оцінку.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
		Суди попередніх інстанцій встановили, що 25 лютого 2019 року ГУ ДФС у Хмельницькій області прийнято наказ №443 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки», яким вирішено провести з 11 березня 2019 року перевірку фізичної особи ОСОБА_1 з питань      дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи, правильності нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 1 січня 2015 року по 31 жовтня 2018 року, тривалістю 10 робочих днів.
		Наказом ГУ ДФС у Хмельницькій області від 12 березня 2019 року №583 «Про внесення змін до наказу ГУ ДФС у Хмельницькій області від 25 лютого 2019 року №443»      тривалість перевірки визначено у 5 робочих днів.
		За наслідками перевірки відповідачем складено акт від 22 березня 2019 року. 
		Перевіркою встановлено порушення позивачем: пункту 167.1 статті 167, пункту 177.1, пункту 177.2, пункту 177.11 статті 177 ПК України в частині заниження/завищення податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за 2015 - 2018 роки в розмірі 770625,69 грн, в тому числі за 2015 рік завищено на суму 166,89 грн, за 2017 рік занижено на 203565,96 грн, за 2018 рік занижено на 567226,62 грн; пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX, пункту 177.2, пункту 177.11 статті 177 ПК України в частині заниження суми військового збору на загальну суму 64232,72 грн, у тому числі за 2017 рік на 16963,83 грн, за 2018 рік на 47268,89 грн; вимог Закону України від 8 липня 2010 року №2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VІ) в частині заниження суми єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу, що підлягає сплаті до бюджету, в розмірі 251847,66 грн., в тому числі за 2015 рік - 5293,88 грн, за 2016 рік - 13969,78, за 2017 рік - 109725,00 грн, за 10 місяців 2018 року - 122859,00 грн; пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 193.1.статті 193, пункту 194.1 статті 194 ПК України в частині заниження податку на додану вартість в сумі 630252 грн., у т.ч. за жовтень 2018 року в сумі 630252 грн; пункту 49.1, підпункту 49.18.5 пункту 49.18 статті 49, пункту 177.11 статті 179 ПК України в частині подання податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2015 - 2016 роки із порушенням встановленого граничного терміну подання, та неподання декларацій за 2017 та 2018 роки; пункту 44.1 статті 44, пункту 176.1 статті 176 ПК України в частині незабезпечення збереження документів, пов`язаних із виникненням оподатковуваного доходу за період з 1 січня 2015 року по 31 жовтня 2018 року.
		На підставі встановлених перевіркою порушень відповідачем 12 квітня 2019 року прийнято наступні податкові повідомлення-рішення: №0004641303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 787815,00 грн, в тому числі 630252,00 грн за основним платежем та 157563,00 грн за штрафними санкціями; №0004591303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на суму 963282,11 грн, в тому числі 770625,69 грн за основним платежем та 192656,42 грн за штрафними санкціями; №0004631303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір на суму 80290,90 грн, в тому числі 64232,72 грн за основним платежем та 16058,18 грн за штрафними санкціями; №0004601303, яким до позивача застосовано штрафну санкцію на суму 680,00 грн за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними за результатами річного декларування; №0004651303, яким до позивача застосовано адміністративний штраф в сумі 510,00 грн.
		12 квітня 2019 року ГУ ДФС у Хмельницькій області сформовано вимогу №Ф-0004571303, відповідно до якої загальна сума боргу позивача зі сплати єдиного внеску становить 251847,66 грн та прийнято рішення №0004581303 від 12 квітня 2019 року, яким до позивача застосовано штрафні санкції за несплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 40539,38 грн.
		Окрім того, 10 травня 2019 року ГУ ДФС у Хмельницькій області сформовано вимогу №Ф-18399-53, відповідно до якої загальна сума боргу позивача зі сплати єдиного внеску станом на 30 квітня 2019 року становить 292387,04 грн, в тому числі недоїмка - 251847,66 грн, штраф - 40539,38 грн.
		Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
		Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого повною мірою погодився й апеляційний суд, виходив з того, що призначення й проведення перевірки відбулось із дотриманням норм ПК України, а встановлені перевіркою порушення позивачем вимог податкового та іншого законодавства позивачем не спростовані.
		Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.
		За приписами пункту 75.1 статті 75 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
		Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
		Згідно з підпунктом 78.1.13 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється у разі отримання інформації про ухилення податковим агентом від оподаткування виплаченої (нарахованої) найманим особам (у тому числі без документального оформлення) заробітної плати, пасивних доходів, додаткових благ, інших виплат та відшкодувань, що підлягають оподаткуванню, у тому числі внаслідок неукладення платником податків трудових договорів з найманими особами згідно із законом, а також здійснення особою господарської діяльності без державної реєстрації. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали підставою для проведення такої перевірки.
		Відповідно до пункту 79.1 статті 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом. 
		Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, наказом ГУ ДФС у Хмельницькій області №443 від 25 лютого 2019 року вирішено провести документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи ОСОБА_1 за відповідний період діяльності, тривалість перевірки - 10 робочих днів. Наказом ГУ ДФС у Хмельницькій області від 12 березня 2019 року №583 тривалість перевірки визначено у 5 робочих днів. 
		Підставою до проведення перевірки податковий орган зазначив надходження в установленому законодавством порядку інформації щодо порушення вимог пункту 78.1.13 ПК України.
		Надаючи правову оцінку означеним вище наказам суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що за своєю формою та змістом вони відповідають вимогам ПК України. 
		Разом із тим, колегія суддів зауважує, що оцінка правомірності наказу про проведення документальної перевірки, у тому числі позапланової невиїзної, повинна надаватися з урахуванням достатності змісту наказу для висновку про фактичну підставу проведення відповідної перевірки.
		Так, однією із підстав даного позову є доводи позивача, разом із посиланням на релевантну практику Верховного Суду, про те, що у спірному наказі про призначення перевірки міститься лише посилання на підпункт 78.1.13 пункту 78.1 статті 78 ПК України, у зв`язку з чим неможливо ідентифікувати передбачену ПК України фактичну підставу для призначення документальної позапланової невиїзної перевірки діяльності позивача.
		Приймаючи посилання відповідача на те, що передумовою для призначення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача слугували листи ДФС України від 16 листопада 2018 року та від 22 листопада 2018 року щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства в частині здійснення господарської діяльності без державної реєстрації, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що вказані обставини не зазначені в оскаржуваному наказі як фактична підстава для проведення означеної перевірки. У самому наказі про призначення перевірки податковий орган не конкретизує суть порушення.
		З`ясовуючи фактичні обставини, які слугували призначенню перевірки діяльності ОСОБА_1 , суди встановили, що до ГУ ДФС у Хмельницькій області надійшла інформація про те, що позивач без державної реєстрації господарської діяльності здійснював реалізацію товарів через мережу Інтернет, відправку товарів здійснював, користуючись послугами ТОВ «Нова пошта», грошові перекази за реалізований товар отримувались позивачем через ТОВ «Пост Фінанс», що, однак, дефектів наказу не нівелює.
		В контексті викладеного колегія суддів зауважує, що суд не може підміняти контролюючий орган та перебирати на себе його повноваження, зокрема, в частині визначення (підшукування) замість відповідача дійсної підстави перевірки платника податків, що вже відбулася.
		За правовим висновком, сформульованим Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справи щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі №826/17123/18   (постанова від 21 лютого 2020 року),    «оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства про проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку   в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства». 
		Перевіряючи правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ГУ ДФС у Хмельницькій області від 12 квітня 2019 року №0004641303, №0004591303, №0004631303, №0004601303, №0004651303, вимоги про сплати боргу №Ф 0004571303 від 12 квітня 2019 року, №Ф18399-53 від 10 травня 2019 року та рішення №0004581303 від 12 квітня 2019 року про застосування штрафних санкцій, колегія суддів виходить з наступного.
		Означені вище рішення суб`єкта владних повноважень прийняті з приводу наявності підстав для нарахування та сплати позивачем як фізичною особою, що не є суб`єктом господарювання, податку на доходи фізичних осіб, військового збору, єдиного внеску та подання відповідної податкової звітності за 2015- 2018 роки.
		Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
		Платники податку зобов`язані подавати податкову декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього розділу таке подання є обов`язковим (підпункт «в» пункту 176.1 статті 176 ПК України).
		Згідно з підпунктом 179.1 статті 179 ПК України платник податку зобов`язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.
		Відповідно до підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
		Згідно з пунктом 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування доходів фізичних осіб є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, серед іншого, інші доходи, крім зазначених у статті 165 цього Кодексу (підпункт 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 ПК України).
		Абзацом першим пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України передбачено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
		За змістом підпунктів 1.2 та 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.
		Аналіз наведеного правового регулювання дає підстави для висновку, що кожна особа, яка отримує дохід, зобов`язана сплачувати податок на доходи фізичних осіб, військовий збір та подавати у зв`язку з цим до податкового органу податкову звітність. Водночас, для застосування наведених норм права слід встановити, чи дійсно у спірному періоді особа отримала дохід, якщо так - в якому саме розмірі і чи підлягав він оподаткуванню. Ці обставини, з-поміж інших, входять до предмета доказування у даній справі.
		Як вбачається зі змісту акта перевірки (пункт 1.8) посадовими особами контролюючого органу під час перевірки діяльності ОСОБА_1 було використано: податкові декларації про майновий стан і доходи за 2015-2016 роки, листи ДФС України №35805/7/99-99-13-04-03-17 від 16 листопада 2018 року та №36393/7/99-99-13-04-03-17 від 22 листопада 2018 року, відомості з ЦБД Державного реєстру фізичних осіб ДФС України про суми виплачених доходів.
		Так, беручи до уваги наведену в листах ДФС України інформацію податковий орган дійшов висновку, що ОСОБА_1 у період з 1 січня 2015 року по 31 жовтня 2018 року здійснював реалізацію товарів через мережу Інтернет, відправку товарів проводив, користуючись послугами ТОВ «Нова пошта». Усього за вказаний період відправлено поштових вантажів загальною вагою 48855,77 кг. на суму 4377483,00 грн, усього отримано платником грошових переказів за відправлений товар - 4351243,00 грн. 
		Отже, за з`ясованими судами попередніх інстанцій обставинами, доходи платника податків ОСОБА_1 визначались на підставі листів ДФС України, відомості з яких контролюючий орган визнав достатніми для висновку про те, що позивачем здійснювались поштові відправлення у наведених вище обсягах й отримувались кошти у вигляді доходу за реалізацію ТМЦ.
		Разом із тим, окрім інформації з листів ДФС України, акт перевірки не містить посилань на документи про фінансово-господарську діяльність ОСОБА_1 , отримані ним доходи і видатки, чи іншу інформацію, що може слугувати підставою до обчислення податків, зборів, платежів, та з якої б достовірно вбачалося порушення позивачем вимог податкового законодавства (накладні, чеки, виписки, договори про надання послуг тощо).
		Позивач, своєю чергою, наполягав на тому, що наведені в акті перевірки відомості про отримання ним доходу не підтверджуються жодними документами, а також зазначав, що протягом 2015 - 2018 років жодних відправлень запасних частин чи інших ТМЦ через ТОВ «Нова пошта» він не здійснював, торгівлю через мережу Інтернет заперечував.
		Суд першої інстанції вважав достовірними дані, викладені в акті перевірки, та констатував, що ОСОБА_1 протягом 2015-2018 років за реалізацію запасних частин, за посередництвом ТОВ «Пост Фінанс», отримав грошових переказів усього на суму 4351243,00 грн, та дійшов висновку, що позивач повинен був включити зазначені суми до складу загального річного оподатковуваного доходу за відповідні роки, чого, втім, не зробив. 
		Апеляційним судом погоджено такий висновок суду першої інстанції та додаткового взято до уваги надані ТОВ «Нова пошта» на вимогу слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області службові чеки та реєстр грошових переказів, отриманих ОСОБА_1 , згідно з якими останній отримував грошові перекази через ТОВ «Пост Фінанс», та які, за висновком апеляційного суду, підтверджують отримання позивачем доходу, зафіксованого в акті перевірки. 
		Аналізуючи такі висновки судів колегія суддів виходить з того, що за правилами статей 72, 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. 
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частини перша, друга статті 77 КАС України).
		З огляду на наведені вище приписи процесуального закону відповідач, як учасник процесу, до якого позивач висуває певні вимоги (претензії), безперечно має право надавати наявні у його розпорядженні докази на їх спростування, і, відповідно, такі докази повинні отримати правову оцінку під час судового розгляду справи.
		Разом із тим, колегія суддів звертає увагу на те, що взяті до уваги судом апеляційної інстанції  документи не досліджувалась посадовими особами податкового органу під час перевірки та не були покладені в основу оскаржуваних рішень всупереч положенням частини другої статті 77 КАС України. 
		Навівши в судовому рішенні посилання на документи, отримані у межах кримінального розслідування, суд апеляційної інстанції в своєму рішенні не порівнював і не співставляв їх із даними, викладеними в акті перевірки, та, відповідно, не робив висновку про їх ідентичність (збіжність).
		Повноваження щодо витребування, дослідження й аналізу первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, обов`язкових платежів, порушення інших вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, з метою визначення сум грошових зобов`язань та штрафних санкцій, є дискреційними повноваженнями і виключною компетенцією останніх. Своєю чергою, завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпечення ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушення принципу поділу влади. 
		Отже, саме відповідач в межах реалізації покладених на нього функцій уповноважений отримувати від платників податків у порядку, визначеному законодавством, документи про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов`язану з обчисленням та сплатою податків, зборів, платежів, про дотримання вимог законодавства, здійснення контролю за яким покладено на контролюючі органи, за результатами аналізу яких реалізує компетенцію в частині визначення сум грошових зобов`язань у порядку, визначеному пунктом 54.3 статті 54 ПК України.
		Натомість адміністративний суд аналізує рішення контролюючого органу, ухвалене за результатами означених заходів на предмет його  відповідності частині другій статті 2 КАС України.
		В аспекті наведеного важливо також зазначити, що загальні засади встановлення податків і зборів закріплено в статті 7 ПК України. Відповідно до приписів означеної норми під час встановлення податку обов`язково визначаються такі елементи: платники податку; об`єкт оподаткування; база оподаткування; ставка податку; порядок обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.
		Цілісний правовий режим конкретного податку або збору припускає об`єктивне сполучення елементів, що становлять правовий механізм податку. Основні елементи правового механізму податку визначають фундаментальні, сутнісні характеристики податку, які формують основне уявлення про зміст податкового механізму. Відсутність будь-якого із основних елементів цього правового механізму робить оподаткування невизначеним. 
		Разом із тим, обсяг з`ясованих судами попередніх інстанцій не дає підстав достовірно стверджувати, що у спірному періоді позивач дійсно отримав дохід в тих розмірах, що описані в акті перевірки, як це доводить контролюючий орган.
		Незрозумілою видається як методика визначення контролюючим органом отриманих позивачем доходів непрямими методами, так і обрахунок сум, що підлягають сплаті до бюджету.
		Таким чином, відповідач як суб`єкт владних повноважень, на якого законом покладено тягар доказування у цій категорії справ, не здійснив належних у розумінні процесуального закону заходів щодо доведення обставин, покладених в основу акта перевірки та прийнятих за наслідками його складення рішень.
		За таких обставин справи зроблений судами попередніх інстанцій висновок про те, що у період, який охоплювався перевіркою, позивач здійснював реалізацію товарів через мережу Інтернет у визначених в акті перевірки обсягах, внаслідок чого отримував доходи, які підлягають оподаткуванню, - є передчасним й таким, що не ґрунтується на належних, достовірних та достатніх доказах.
		Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тобто, цей принцип зобов`язує суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
		В свою чергу, ненадання правової оцінки обставинам справи, що входять до предмета доказування у справі, свідчить про недотримання судами вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, невжиття належних та достатніх заходів для встановлення фактичних обставин справи, шляхом виявлення та витребування доказів, зокрема, з власної ініціативи та, відповідно, вимагає скасування прийнятих у справі судових рішень з направленням останньої на новий розгляд до суду першої інстанції для усунення вказаних недоліків шляхом дослідження усіх обставин у справі.
		Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
		За правилами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
		З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з`ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Керуючись статтями 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 
		п о с т а н о в и в :
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2020 року скасувати, справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування наказів, податкових повідомлень-рішень, вимоги та рішення -  направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуюча суддя                                                                      І.Л. Желтобрюх 
		 
		Судді                                                                                            О.В. Білоус
		 
		                                                                                                     Н.Є. Блажівська
		 
		Повний текст судового рішення виготовлено 20 вересня 2021 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...