Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 607/11542/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів надання послуг.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.09.2021. Забезпечено надання загального доступу: 27.09.2021.
Дата набрання законної сили: 20.09.2021
Номер судового провадження: 61-29436ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України 
		 
		20 вересня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 607/11542/16-ц
		провадження № 61-29436сво18
		 
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
		суддів: Гулька Б. І., Висоцької В. С., Крата В. І., Луспеника Д. Д.,                            Синельникова Є. В., Фаловської І. М.,
		 
		учасники справи:
		позивач - Державний вищий навчальний заклад «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України»,
		відповідач - ОСОБА_1 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 лютого 2017 року у складі судді Стельмащука П. Я. та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 01 червня 2017 року в складі колегії суддів: Сташківа Б. І.,                Кузьми Р. М., Костіва О. З.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		1.Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У жовтні 2016 року Державний вищий навчальний заклад «Тернопільський державний медичний університет імені                                              І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України» (далі -   ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені                                І. Я. Горбачевського МОЗ України) звернувся до суду з позовом до        ОСОБА_1 про стягнення коштів за навчання.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що 01 вересня 2010 року між ними укладено угоду № 109 про підготовку фахівця з вищою освітою. Угодою передбачено обов`язок відповідача після закінчення навчання відпрацювати три роки у закладі охорони здоров`я, у який випускник буде направлений для роботи, а у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати до бюджету вартість навчання.
		 
		Наказом ректора університету від 23 червня 2016 року на підставі результатів державних екзаменів ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію лікаря і видано диплом.
		 
		На підставі протоколу засідання комісії з персонального розподілу спеціалістів, які закінчують ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України» від 30 жовтня                2015 року ОСОБА_1 направлена на роботу у Вашківецький центр первинної медико-санітарної допомоги Чернівецької області Департаменту охорони здоров`я Чернівецької ОДА на посаду лікаря загальної практики - сімейного лікаря. 
		 
		Листом від 15 серпня 2016 року Департамент охорони здоров`я Чернівецької ОДА повідомив університет про те, що ОСОБА_1 не прибула і не зарахована в інтернатуру з державним розподілом у Чернівецьку область.
		 
		Таким чином, відповідач в установлений строк - до 01 серпня 2016 року не приступила до навчання в інтернатурі без поважних причин, що одночасно свідчить про її відмову у подальшому приступити до роботи за направленням та відпрацювати не менше 3 років як молодий фахівець у державній установі охорони здоров`я, а тому зобов`язана  відшкодувати всі державні витрати, пов`язані з її навчанням.
		 
		Посилаючись на зазначене ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України» просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь кошти, витрачені на її навчання, у розмірі 122 971,69 грн, які складаються із: 83 648,45 грн затрат на одного студента медичного факультету і 39 323,24 грн виплаченої за час навчання стипендії. 
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 лютого 2017 року в задоволенні позовних вимог                                     ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені                                     І. Я. Горбачевського МОЗ України» відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що правових підстав для стягнення вартості навчання немає у зв`язку з тим, що норми законів, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог під час звернення до суду, втратили чинність, а чинний на день звернення з позовом Закон України «Про освіту» не містить умов про обов`язковість трирічного відпрацювання та відшкодування в установленому порядку до державного бюджету вартості навчання.
		 
		Короткий зміст ухвали апеляційного суду
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 01 червня                 2017 року апеляційну скаргу ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України» відхилено. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 лютого 2017 року залишено без змін.
		 
		Відхиляючи апеляційну скаргу ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України», апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції та вважав, що рішення міськрайонного суду ухвалено на підставі повного та всебічного дослідження обставин, що мають значення для справи, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Доводи касаційної скарги
		 
		У червні 2017 року ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України» подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від                        22 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 01 червня 2017 року, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що при ухваленні судових рішень судами не враховано і не застосовано норми частини третьої статті                    5 ЦК України про те, що якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності, а тому суди дійшли помилкового висновку про те, що норма частини другої статті                   52 Закону України від 23 травня 1991 року «Про освіту», на яку посилався позивач у позовній заяві, на час звернення із позовом до суду вже втратила чинність. Також позивач не погоджується з висновком судів про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України  від 25 грудня 1997 року № 367, затвердженого Міністерством юстиції України 15 квітня 1998 року за № 246/2686 (зокрема, пункту 21), як такого, що суперечить статтям 43, 53 Конституції України та статті 64 Закону України «про вищу освіту».  Крім того, вказував, що висновки судів про неможливість застосування положень ЦК України щодо відповідальності відповідача за невиконання договірних зобов`язань є помилковими, оскільки саме такі положення мають регулювати договірні правовідносини сторін у справі.
		 
		Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.
		 
		Рух касаційної скарги
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.
		 
		У вересні 2017 року матеріали цивільної справи надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
		 
		Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		У травні 2018 року касаційну скаргу разом із матеріалами цивільної справи передано до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2019 року цивільну справу призначено до судового розгляду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2019 справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної  палати  Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року справу № 607/11542/16-ц прийнято до свого провадження та призначено до розгляду Верховним Судом у складі Об'єднаної  палати  Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної  палати  Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року справу № 607/11542/16-ц передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду справу № 607/11542/16-ц повернуто Об`єднаній палаті  Касаційного цивільного суду для розгляду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної  палати  Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року касаційне провадження у справі № 607/11542/16-ц зупинене до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 607/3693/17.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної  палати  Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року поновлено касаційне провадження у справі № 607/11542/16-ц.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судом
		 
		20 липня 2010 року ОСОБА_1 звернулася до ректора                                      ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет                                        ім. І. Я. Горбачевського» із заявою про допуск її до участі у конкурсному відборі на денну форму навчання медичного факультету цього університету за державним замовленням. У заяві ОСОБА_1 зобов`язалася в разі вступу до університету поїхати на роботу за державним направленням, а у разі відмови від роботи за визначеним місцем працевлаштування або неприбуття на місце роботи за направленням повернути затрачені державою кошти на навчання.
		 
		01 вересня 2010 року між ОСОБА_1 та ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського                            МОЗ України» укладено угоду № 109 про підготовку фахівців з вищою освітою відповідно до якої вищий заклад освіти зобов`язується оформити студентові направлення на працевлаштування. Відповідно до умов угоди студент зобов`язується, зокрема, прибути після закінчення університету на  місце працевлаштування відповідно до направлення і відпрацювати не менше трьох років по закінченню навчання в інтернатурі, а у разі відмови їхати за направленням - відшкодувати відповідно до державного бюджету вартість навчання в установленому порядку.
		 
		Згідно з протоколом від 30 жовтня 2015 року засідання комісії з персонального розподілу спеціалістів, які закінчують ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет                                                   ім. І. Я. Горбачевського» у червні 2016 року, молодшого спеціаліста ОСОБА_1 направлено на роботу на посаду лікаря загальної практики - сімейного лікаря у Вашківецький центр первинної медико-санітарної допомоги Чернівецької області Департаменту охорони здоров`я Чернівецької ОДА. 
		 
		ОСОБА_1 погодилася із розподілом, про що свідчить її розписка в картці працевлаштування випускника від 30 жовтня 2015 року.
		 
		03 березня 2016 року Міністерством охорони здоров`я України                        ОСОБА_1 видано направлення № 02010830/100 на зайняття зазначеної посади з 01 серпня 2016 року.
		 
		Відповідно до наказу ректора ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Грабовського» від 23 червня 2016 року № 144 на підставі результатів державних екзаменів і згідно з рішенням Державної екзаменаційної комісії, ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію лікаря та видано диплом.
		 
		Листом від 15 серпня 2016 року за № 01.2/2911 Департамент охорони здоров`я Чернівецької обласної державної адміністрації повідомив ректора ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені      І. Я. Горбачевського» про те, що ОСОБА_1 не прибула і не зарахована в інтернатуру згідно з державним направленням у Чернівецьку область.
		 
		Відповідно до розрахунку фактичних затрат на навчання одного студента медичного факультету за державним замовленням випуску 2016 року (без виплати стипендії), складеного та підписаного головним бухгалтером і заступником ректора ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет ім. І. Я. Горбачевського» з економічних питань, такі затрати становлять 83 648,45 грн.
		 
		Згідно з довідкою про доходи ОСОБА_1 за період із вересня 2010 року до грудня 2014 року включно, виданої ДВНЗ Тернопільський державний медичний університет ім. І. Я. Горбачевського» 22 серпня 2016 року, відповідачу сплачено стипендію на загальну суму 39 323,24 грн.
		 
		2.Мотивувальна частина
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Ухвала суду касаційної інстанції про передачу справи на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду мотивована наявністю різного підходу до розуміння та тлумачення положень пункту 14 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992, та пункту 21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням, затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України від                      25 грудня 1997 року № 367 між судовими колегіями різних судових палат Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		 
		Так, Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 23 січня 2018 року (цивільна справа                   № 607/9099/15-ц), від 19 вересня 2018 року (цивільна справа                               № 607/3690/17), від 31 жовтня 2018 року (цивільна справа                                   № 607/3681/17-ц), від 15 травня 2019 року (цивільна справа                                   № 598/760/17); Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 30 січня 2019 року (цивільна справа № 607/3682/17); Верховний Суд у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 26 червня 2019 року (цивільна справа № 607/7122/17-ц) у аналогічних справах дійшов висновку, що до структури всіх витрат, передбачених пунктом                            21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 року № 367, також входить і отримана студентом стипендія.
		 
		Проте, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2018 року за наслідками розгляду цивільної справи № 545/499/17 (касаційне провадження № 61-1268св18) колегія суддів в аналогічній справі, відмовляючи у задоволенні позовних вимог вищого навчального закладу до студента про стягнення стипендії, дійшла протилежного висновку щодо відшкодування виплаченої стипендії особою, яка порушила умови договору та не відпрацювала трьох років за призначенням, оскільки таке відшкодування не було узгоджено сторонами у договорі та не відноситься до всіх витрат, які визначені у пункті 14 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992.
		 
		А тлумачення частини шостої статті 64 Закону України «Про вищу освіту» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) свідчить, що право на стипендію виникає через наявність в особи певних особистих «якостей», зокрема успішного навчання.
		 
		Тобто Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 31 жовтня 2018 року дійшов висновку про те, що стипендія не є тими коштами, які вищий навчальний заклад витратив на навчання відповідача, а тому вони відшкодуванню не підлягають, за умови, що таке право не передбачено умовами договору, укладеного між сторонами.
		 
		Передаючи справу на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної  палати  Касаційного цивільного суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважала за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах від 23 січня 2018 року (цивільна справа                       № 607/9099/15-ц), від 19 вересня 2018 року (цивільна справа                                № 607/3690/17), від 31 жовтня 2018 року (цивільна справа                                    № 607/3681/17-ц), від 15 травня 2019 року (цивільна справа                                  № 598/760/17), від 30 січня 2019 року (цивільна справа № 607/3682/17), від 26 червня 2019 року (цивільна справа № 607/7122/17-ц).
		 
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду не погоджується з такими висновками колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду з огляду на наступне.
		 
		Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		 
		Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		 
		Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це  встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.
		 
		Відповідно до частини другої статті 52 Закону України від 23 травня               1991 року «Про освіту» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов`язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		 
		Відповідно до частини другої статті 52 Закону України «Про освіту»                      (в редакції, чинній на час укладення угоди), пункту 2 Указу Президента   № 77/96, пункту 14 Порядку працевлаштування випускників ВНЗ (в редакції, чинній на час укладення угоди), пункту 2 Указу                          Президента  № 77/96, пункту 14 Порядку працевлаштування випускників ВНЗ (в редакції, чинній на час укладення угоди) та пункту                                           21 Порядку працевлаштування № 37 (в редакції,
		 чинній на час укладення угоди) випускник має обов`язок відшкодувати в установленому порядку до Державного або місцевих бюджетів вартість його навчання та компенсувати замовникові його навчання всі витрати цього замовника на це навчання за наступних умов, погоджених між ним та відповідним навчальним закладом, який здійснив відповідне навчання за рахунок Державного бюджету, а саме: випускник після  отримання вищої освіти повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні його на роботу, та відпрацювати обумовлений угодою на його навчання термін; цього випускника звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та  трьох років після закінчення останньої. При цьому незгода цього випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов`язку прибути на роботу за відповідним призначенням.
		 
		У разі неприбуття молодого фахівця за направленням або його відмови без поважної причини до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років випускник зобов`язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати (відповідно до пункту 14 Порядку працевлаштування випускників ВНЗ).
		 
		Крім того, пунктом 21 чинного Порядку працевлаштування № 367, передбачено обов`язок особи, яка не відпрацювала встановлений  трирічний строк, компенсувати, крім вартості навчання, також всі витрати на освіту, тобто і виплати академічної стипендії.
		 
		Такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 23 січня 2018 року (справа                      № 607/9099/15-ц), від 19 вересня 2018 року (справа № 607/3690/17), від 31 жовтня 2018 року (справа № 607/3681/17-ц) від 15 травня 2019 року (справа № 598/760/17), від 30 січня 2019 року (справа № 607/3682/17), від 26 червня 2019 року (справа № 607/7122/17-ц) та у  пунктах                         101-108 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня                      2021 року (справа № 607/3693/17).
		 
		Щодо вирішення питання дії застосовуваних до спірних правовідносин норм права Велика Палата Верховного Суду у пунктах 69-72 постанови від 26 січня 2021 року у справі № 607/3693/17 (провадження                        № 14-151цс20) зазначила таке.
		 
		Якщо частина друга статті 52 Закону України «Про освіту» 1991 року була чинною на час вступу студента до вищого навчального закладу, та особа, яка претендує на отримання вищої освіти, добровільно підписала угоду про підготовку фахівця з вищою освітою, навчалася за кошти державного бюджету, погодилася відшкодувати вартість цього навчання, погодилася на працевлаштування її відповідним  навчальним закладом на умовах зазначеної угоди та отримала направлення на роботу, то у разі відмови цієї особи відпрацювати відповідно до умов зазначеної угоди встановлений термін відпрацювання заклад освіти, який забезпечив відповідне навчання цієї особи, може в судовому порядку стягнути з неї кошти за навчання.
		 
		Як зазначається в рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого                    1999 року № 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті  58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) вказано, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
		 
		Оскільки частина друга статті 52 Закону України «Про освіту» 1991 року, у редакції чинній на час виникнення правовідносин сторін цього спору, була чинною, то такі цивільні правовідносини, що виникли між сторонами з моменту укладення угоди від 01 вересня 2010 року, регулюються саме нею.
		 
		Положення частини першої статті 58 Конституції України та частини другої статті 5 ЦК України щодо зворотності дії в часі закону, коли він  пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи, в даному разі потрібно розуміти так, що особа звільняється від встановленої законом цивільної відповідальності, в тому разі коли така відповідальність закріплена лише скасованим законом, однак скасування закону, який передбачає цивільну відповідальність особи, за загальним правилом не звільняє її від цивільної відповідальності на користь контрагента, якщо така відповідальність закріплена і в чинному цивільно-правовому договорі, укладеному цією особою.
		 
		Наведене спростовує аргументи відповідачки про відсутність її обов`язку  повернути кошти за навчання за рахунок державного бюджету у зв`язку з виключенням частини другої статті 52 Закону України «Про освіту» на підставі Закону № 1556-VII від 01 липня 2014 року, який вже набрав чинності після укладення між сторонами угоди підготовку фахівця з вищою освітою в навчальному закладі. 
		 
		ОСОБА_1 підписуючи угоду від 01 вересня 2010 року, погодилася на працевлаштування її навчальним закладом, отримала направлення на роботу та, навчаючись на кошти Державного бюджету, погодилася відшкодувати вартість свого навчання у разі відмови відпрацювати не менше трьох років.
		 
		Вирішуючи цей спір, суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідачем не було дотримано вимог законодавства України та угоди від 01 вересня 2010 року в частині зобов`язання відпрацювати після закінчення Медуніверситету три роки (відповідно до направлення на роботу) та дійшли неправильного висновку про звільнення ОСОБА_1 від відповідальності щодо відшкодування вартості її навчання у Медуніверситеті.
		  
		За вказаних обставин Верховний Суд приймає аргументи касаційної скарги про порушення судом судами попередніх інстанцій норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неправильне врахування висновків Верховного Суду, що призвело до порушення прав позивача.
		 
		Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		 
		Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет ім. І. Я. Горбачевського» про стягнення з ОСОБА_1 витрат на освіту в розмірі 122 971,69 грн
		 
		Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновку, викладеного в постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року (цивільна справа № 607/9099/15-ц), від 19 вересня 2018 року (цивільна справа № 607/3690/17), від                        31 жовтня 2018 року (цивільна справа № 607/3681/17-ц), від 15 травня 2019 року (цивільна справа № 598/760/17), від 30 січня 2019 року (цивільна справа № 607/3682/17), від 26 червня 2019 року (цивільна справа № 607/7122/17-ц).
		 
		Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду  вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного в постанові від 31 жовтня 2018 року за наслідками розгляду цивільної справи № 545/499/17 (касаційне провадження                       № 61-1268св18), в якій суд за аналогічних обставин дійшов протилежного висновку щодо відшкодування виплаченої стипендії особі, яка порушила умови договору та не відпрацювала трьох років за призначенням, зазначивши про те, що таке відшкодування не було узгоджено сторонами у договорі та не відноситься до всіх витрат, які визначені у пункті 14 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992.
		 
		Висновки щодо застосування норми права
		 
		Згідно із частиною другою статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.
		 
		Отже, на підставі вказаного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що оскільки частина друга статті 52 Закону України «Про освіту» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та вищезазначені нормативно-правові акти, які передбачали обов`язок студента відпрацювати за направленням, були чинними, то такі цивільні правовідносини, що виникли між сторонами з моменту укладення угоди про підготовку фахівців з вищою освітою від 01 вересня 2010 року, регулюються саме ними. Крім того, пунктом 21 чинного Порядку працевлаштування № 367, передбачено обов`язок особи, яка не відпрацювала встановлений  трирічний строк, компенсувати, крім вартості навчання, також всі витрати на освіту, тобто і виплати академічної стипендії.
		 
		Відповідно до частини першої, третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		 
		Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Відповідно до статті 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь                       ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені                               І. Я. Горбачевського МОЗ України» слід стягнути 6 087,06 грн (1 844,58 + 2 029,00 + 2 213,48 грн = 6 087,06 грн) судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду з позовом, поданні апеляційної та касаційної скарг.
		 
		Керуючись статтями 400, 403, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України» задовольнити.
		 
		Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 01 червня 2017 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
		 
		Позов скаргу Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України» до ОСОБА_1 про стягнення коштів за навчання задовольнити.
		 
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України» 122 971,69 грн.
		 
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України»                       6 087,06 грн судового збору сплаченого за подання позову, апеляційної та касаційної скарг.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		ГоловуючийМ. Є. Червинська  Судді:В. С. Висоцька   Б. І. Гулько   В. І. Крат   Д. Д. Луспеник   Є. В. Синельников   І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...