Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 453/1549/14 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.09.2021. Забезпечено надання загального доступу: 27.09.2021.
Дата набрання законної сили: 22.09.2021
Номер судового провадження: 61-5794ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України                                                     
		 
		22 вересня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 453/1549/14-ц
		провадження № 61-5794 св 21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
		суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , 
		третя особа - Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції України у Львівській області,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Сколівського районного суду Львівської області у складі судді Микитина В. Я. від 24 січня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., 
		Крайник Н. П., Шеремети Н. О. від 08 лютого 2021 року,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , третя особа - Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Львівській області, 
		в якому просив суд: зобов`язати відповідачів усунути йому перешкоди у користуванні належним йому на праві власності земельною ділянкою та житловим будинком, розташованими у 
		АДРЕСА_1 , шляхом знесення проведеної внаслідок самовільної реконструкції прибудови та надбудови господарської будівлі, приналежної до житлового будинку АДРЕСА_2 за тією самою адресою, котрий належить відповідачам на праві спільної часткової власності. 
		Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він є власником земельної ділянки та житлового будинку (садиби) на АДРЕСА_1 , а відповідачі у рівних частинах є співвласниками сусідніх земельної ділянки та житлового будинку (садиби), розташованої 
		по АДРЕСА_2 . У серпні 2014 року відповідачі на власній земельній ділянці розпочали реконструкцію з розширенням та надбудовою господарської будівлі під житловий будинок, самовільно, без будь-якої проектної та дозвільної документації. 
		Позивач указував, що він звертався до відповідачів усно з вимогою про припинення робіт щодо самовільної реконструкції господарської будівлі, оскільки такі їхні дії порушують його право на користування своєю власністю, однак його звернення було проігноровано і він звернувся із письмовими заявами в контролюючі державні служби, а також повідомив про факт самовільного будівництва правоохоронні органи, на що одержав відповіді про притягнення ОСОБА_2 , як однієї із співвласників, до адміністративної відповідальності за самовільне будівництво, складення щодо неї припису про припинення таких робіт, котрий відповідачами також був проігнорований, а самочинну реконструкцію вони завершили. 
		Зазначав, що в результаті завершення самовільної реконструкції порушено його права та законні інтереси як власника сусідньої садиби, оскільки відстань по межі від реконструйованої будівлі відповідачів до його житлового будинку у порушення вимог ДБН 360-92 становить всього                      2 м. 10 см., що призвело до порушення інсоляції та норм освітленості належного йому житлового будинку, а також до істотного затінення, надмірне зволоження на ній ґрунту, що призводить до утворення конденсату і зволоження фундаменту житлового будинку та матеріалу стін, погіршення їхніх теплоізоляційних властивостей і збільшення теплопровідності у холодну пору року. 
		З урахування наведеного ОСОБА_1 просив суд його позов задовольнити.
		 
		Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 24 січня 
		2019 рокупозовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належними йому на праві власності земельною ділянкою та житловим будинком, розташованими в АДРЕСА_1 , шляхом знесення проведеної внаслідок самовільної реконструкції прибудови та надбудови господарської будівлі, приналежної до житлового будинку, розташованого у 
		АДРЕСА_2 , котрий належить ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на праві спільної часткової власності. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		Рішення районного суду мотивовано тим, що прибудова до господарської будівлі із надбудовою над нею другого поверху, яка приналежна до належного відповідачам житлового будинку, створює перешкоди позивачу, як власнику сусідньої садиби. Наданими сторонами доказами доведено наявність причинного зв`язку між спорудженням внаслідок самовільної реконструкції вказаної прибудови та надбудови господарської будівлі і неможливістю позивачем належно здійснювати право користування земельною ділянкою й житловим будинком (садибою).
		Крім того, суд першої інстанції зазначив, що на даному етапі неможливо здійснити перебудову господарської будівлівідповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами й санітарними нормами, а ОСОБА_2 , як особа, яка здійснила будівництво за погодженням з іншими співвласниками будівлі: ОСОБА_4 та        ОСОБА_5 , які підтримали її у цьому та допомагали їй, відмовляються від такої перебудови. Припис Державної архітектурно-будівельної інспекції України щодо усунення відповідних порушень не було виконано, за що       ОСОБА_2 було притягнуто до адміністративної відповідальності, тому відповідачами порушене право позивача, яке підлягає захисту, а саме усунення позивачу перешкод у користуванні належним йому на праві власності земельною ділянкою та житловим будинком шляхом знесення проведеної внаслідок самовільної реконструкції прибудови та надбудови господарської будівлі, приналежної до житлового будинку відповідачів.
		 
		Постановою Львівського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення районного суду - без змін. 
		Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позов подано до суду у жовтні 2014 року, а 09 листопада 2015 року Львівським окружним адміністративним судом прийнято постанову у справі № 813/978/15, яка залишена без змін Восьмим апеляційним адміністративним судом 04 грудня 2018 року, якою задоволено позов Державної архітектурно-будівельної інспекції України до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_1 , про зобов`язання відповідачки за власний рахунок знести здійснену самовільну прибудову та надбудову до літньої кухні по АДРЕСА_2 . Тобто преюдиційним судовим рішенням доведено факт самовільного будівництва зі сторони відповідача. А тому, як зазначив апеляційний суд, районний суд вірно задовольнив позов.      
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Сколівського районного суду Львівської області 
		від 24 січня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду 
		від 08 лютого 2021 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права,  просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким 
		у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду 
		від 14 квітня 2021 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження судових рішень, касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 24 січня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року залишено без руху з наданням строку на усунення її недоліків, а саме запропоновано заявнику уточнити касаційну скаргу із зазначенням обов`язкових підстав касаційного оскарження, визначених частиною другою статті 389 ЦПК України, а також зазначити у скарзі інформацію про місце проживання чи перебування відповідачів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , та надати суду копії виправленої касаційної скарги разом із доданими до неї матеріалами відповідно до кількості учасників справи. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
		У наданий судом строк заявник направила матеріали на усунення недоліків, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 14 квітня 2021 року. 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу 
		№ 453/1549/14-ц з Сколівського районного суду Львівської області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу. 
		У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_2 мотивована тим, що висновки судів не відповідають фактичним обставин справи, так як рішенням виконавчого комітету Сколівської сільської ради Львівської області від 12 грудня 
		2012 року № 250 їй та іншим відповідачам у справі надано дозвіл на реконструкцію літньої кухні.
		Зазначає, що вона і відповідачі не порушили існуючих відстаней між будівлями і висновок судів про це спростовується наявним у справі висновком експертного будівельно-технічного дослідження Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 25 вересня 2018 року № 4624, яким встановлено, що після проведення реконструкції будівля літньої кухні на 
		АДРЕСА_2 відповідає вимогам державних будівельних норм, здійснити демонтаж прибудови та надбудови літньої кухні без нанесення шкоди самій будівлі літньої кухні та сусіднім будівлям неможливо. При цьому, суди не надали оцінку зазначеному висновку, не призначили судову експертизу, не допитали експерта, на власне переконання дослідили наданий доказ, не володіючи спеціальними знаннями в сфері державних будівельних норм.
		Вказує, що суди невірно дослідили надані акти депутатського обстеження земельної ділянки від 08 жовтня 2014 року та від 07 вересня 
		2017 року, протоколу санітарно-гігієнічної лабораторії від 05 жовтня 
		2017 року № 363-П, так як вказані документи були винесені з численними порушеннями.
		Зазначає, що самочинно збудована будівля, як така, що побудована 
		до 09 квітня 2015 року, підпадає під амністію за Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності» щодо продовження терміну прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва, збудованих без дозволу на виконання будівельних робіт, узаконення самовільно збудованих приватних дачних будинків, 
		а також господарських присадибних будівель.
		Вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно послався на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2015 року у справі № 813/978/15, оскільки вказане судове рішення ґрунтувалося не на порушення нею будівельних норм при здійсненні реконструкції, що могло б порушувати права третіх осіб, а на неотриманні відповідних дозвільних документів на здійснення реконструкції господарської будівлі (літньої кухні). Тому вказане судове рішення не може бути преюдиційним. 
		Крім того, зазначає, що в приміщенні реконструйованої літньої кухні проживають її батьки, які є інвалідами, і саме для їх проживання робилася реконструкція, так як іншого приміщення для їх проживання немає, проживання в будинку неможливе у зв`язку з відсутністю вільних житлових приміщень, тому можуть бути порушенні їхні конституційні право на житло.
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу 
		 
		У червні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив від  ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому, зазначає, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, так як суди належним чином надали оцінку наявним в матеріалах справи доказам, вірно застосували норми матеріального права 
		у спірних правовідносинах та дійшли правильного висновку про те, що його цивільне право порушено, оскільки реконструкція літньої кухні відповідачів проведена з істотним порушенням ДБН України, тому просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення. 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		ОСОБА_1 на підставі свідоцтв про право на спадщину за заповітом 
		від 01 грудня 2005 року, посвідчених державним нотаріусом Сколівської державної нотаріальної контори Львівської області, зареєстровані за №№ 2254, 2256 належить право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташованому по 
		АДРЕСА_1 , а також земельна ділянка, на якій розташований вказаний житловий будинок, площею 0,0640 га із відповідним цільовим призначенням, кадастровий номер: 4624510100:01:007:0026, які 
		ОСОБА_1 успадкував після смерті батька ОСОБА_6 , який помер 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1, а. с. 22, 23, 205, 207).
		Право власності на зазначене нерухоме майно зареєстроване за 
		ОСОБА_1 22 грудня 2005 року, що підтверджується відповідним Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, номер витягу: 9388647. На земельну ділянку ОСОБА_1 отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку від 01 листопада 2006 року серії ЯГ № 514135 (т 1, а. с. 8-9, 48, 
		206, 208). 
		ОСОБА_2 належить право власності на земельну ділянку площею 0,0310 га із цільовим призначенням - обслуговування житлового будинку, розташовану по АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 4624510100:01:007:0092, що підтверджується копією Державного акта на право власності на земельну ділянку від 24 грудня 
		2010 року серії ЯЛ № 883251 (т. 1, а. с. 51). 
		Право власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 , зареєстроване за ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та 
		ОСОБА_5 на праві спільної часткової власності, яке виникло на підставі рішення Сколівського районного суду Львівської області від 02 березня 
		2011 року у справі № 2-228/11, яке набрало законної сили 13 березня 
		2011 року (т. 1, а. с. 218-219).
		ОСОБА_2 на належній їй одноосібно земельній ділянці, за погодженням та допомогою ОСОБА_4 , ОСОБА_5 здійснено прибудову орієнтовних розмірів 3.25 м. на 2.10 м. з надбудовою другого поверху до господарської будівлі (літньої кухні), приналежної до житлового будинку, який знаходиться у АДРЕСА_2 ., котрий належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та 
		ОСОБА_5 . 
		Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2015 року, яка залишена без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року у справі № 813/978/15, позов Державної архітектурно-будівельної інспекції України до ОСОБА_2 (за участю третьої особи на стороні позивача ОСОБА_1 ) про зобов`язання відповідачки за власний рахунок здійснити знесення самовільної прибудови та надбудови до літньої кухні по АДРЕСА_2 задоволено. Зобов`язано ОСОБА_2 за власний рахунок здійснити знесення самовільної прибудови та надбудови до літньої кухні по АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 194-201). 
		Судовим рішенням встановлено, що  ОСОБА_2 реконструкцію з прибудовою та надбудовою господарської будівлі (літньої кухні), розташованих 
		по АДРЕСА_2 здійснює самочинно, без права на виконання цих будівельних робіт: ігноруючи при цьому приписи посадових осіб Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції 
		у Львівській області та притягнення її до адміністративної відповідальності 
		у вигляді штрафу за виконання цих будівельних робіт 
		Згідно з актами депутатського комісійного обстеження належної позивачу земельної ділянки від 08 жовтня 2014 року (т 1, а. с. 17, 217) та від 07 вересня 2017 року (а. с. 170), протоколом Санітарно-гігієнічної лабораторії 
		від 05 жовтня 2017 року № 363-п дослідження ґрунту на земельній ділянці позивача зі сторони земельної ділянки ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 171), а також фототаблицею забудови з прив`язкою до належного позивачу житлового будинку (т.1, а. с. 49-50, 52-54) внаслідок неправомірних дій ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 як співвласників житлового будинку 
		у АДРЕСА_2 , до якого відноситься самочинно реконструйована господарська будівля (літня кухня) із прибудовою та надбудовою, вказано, що є погана освітленість належного позивачу сусіднього житлового будинку, а також істотне затінення належної йому земельної ділянки, на котрій такий житловий будинок розміщений, надмірне зволоження на ній ґрунту, стікання опадів з даху такої будівлі у виді дощу та снігу на земельну ділянку позивача. Такий стан речей призводить до утворення конденсату і зволоження фундаменту житлового будинку та матеріалу стін належного позивачу житлового будинку, погіршення їхніх теплоізоляційних властивостей і збільшення теплопровідності у холодну пору року. 
		 
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		 
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року 
		№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального 
		кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження 
		у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. 
		В обґрунтування підстав касаційного оскарження рішення Сколівського районного суду Львівської області від 24 січня 2019 року та постанови Львівського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року ОСОБА_2 посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах. Крім цього, зазначає, що судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, 
		що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Касаційна скарга  ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції 
		в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою 
		для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції 
		в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог                               і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд                             і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
		Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду                                             на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи                  на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання                        або оспорювання. 
		Відповідно до положень статей 367, 368 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з особливостями, встановленими главою ЦПК України про апеляційне провадження. 
		Зміст постанови суду апеляційної інстанції передбачено статтею 382 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються: узагальнені доводи та заперечення учасників справи; встановлені судом першої інстанції обставини та доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; чи були і ким були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду
		Таким чином, у судовому рішенні апеляційний суд зобов`язаний дати відповіді на всі доводи апеляційної скарги, оскільки інакше буде порушено вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як мотивування судового рішення судом, який має право за певних обставин на дослідження нових доказів та переоцінку доказів. 
		Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати мотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, серед іншого, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на приписи законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок, що випливає зі статті 6 Конвенції, з мотивування може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
		Разом з тим, Верховний Суд зазначає, що апеляційний суд взагалі не навів мотивів прийняття або відхилення аргументів відповідача, наведених в апеляційній скарзі, а погодився з висновками суду першої інстанції стосовно суті спору, проте всі висновки суду першої інстанції взагалі не проаналізував і не зазначив, чи погоджується з ними. 
		Тобто, у порушення зазначених положень процесуального закону апеляційний суд, відхиляючи апеляційну скаргу, обмежився лише узагальнюючою фразою про те, що висновки суду відповідають дійсним обставинам справи, вимогам закону.
		Апеляційний суд виходив лише з одного мотиву про те, що в преюдиційному судовому рішенні адміністративної юрисдикції доведено факт здійснення самочинного будівництва з боку відповідача.    
		Разом з тим, апеляційний суд не звернув уваги на таке.
		Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. 
		Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2015 року у справі № 813/978/15 задоволено позов Державної архітектурно-будівельної інспекції України до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_1 , про зобов`язання відповідачки за власний рахунок знести здійснену самовільну прибудову та надбудову до літньої кухні по АДРЕСА_2 . Зі змісту вказаного судового рішення вбачається, що воно  ґрунтувалося не на порушенні ОСОБА_2 будівельних норм при здійсненні реконструкції, що могло б порушувати права третіх осіб, а саме                  ОСОБА_1 , а на неотриманні нею відповідних дозвільних документів на здійснення реконструкції господарської будівлі (літньої кухні). Тобто у цій справі вирішувався спір за позовом суб`єкта владних повноважень при реалізації ним владних управлінських функцій стосовно факту самочинного будівництва.   
		Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		У справі, яка переглядається, позивачем є не суб`єкт владних повноважень, а фізична особа, яка вказує на порушення відповідачем її прав.
		Судова практика у цій категорії справ є доволі значною, відповідними судовими рішеннями вказано судам, які факти підлягають встановленню для правильного вирішення спору.
		Так, Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ  у постанови від 30 березня 2012 року № 6  «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)» роз`яснив судам, які обставини підлягають доведенню у разі пред`явлення позову не суб`єктом владних повноважень,       а фізичною особою.
		Такі правові висновки містяться у постановах Верховного Суду України:          від 19 квітня 2017 року у справі № 6-129 цс 17; від 06 вересня 2017 року 
		у справі № 6-1721 цс 16.
		З такими правовими висновками у подальшому, по суті, погодилася Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 31 жовтня 2018 року у справі               № 725/5630/15-ц, провадження № 14-341 цс 18; від 18 березня 2020 року 
		у справі № 464/104/16-ц, провадження № 61-441 цс 19.
		З урахуванням предмету та підстави позовних вимог, предмету доказування у цій справі встановленню підлягало наступне.   
		Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		Згідно із статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
		У рішенні у справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) від 20 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик їх помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Також зазначено, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен накладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
		Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення, що передбачено пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України. 
		Зокрема, відповідно до частин четвертої, п`ятої, шостої, сьомої статті 376 ЦК України, якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
		Юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення.
		При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з`ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.
		Під істотним порушенням будівельних норм і правил з огляду на положення Законів України «Про основи містобудування»; «Про архітектурну діяльність»; «Про регулювання містобудівної діяльності»; постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт» від 13 квітня 2011 року № 466 необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров`ю людини, тощо.
		Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Виходячи з предмета та підстав позову на позивача у цій справі згідно з вимогами процесуального права покладено обов`язок доведення факту порушення його законного права неправомірними діями відповідача при здійсненні самовільного будівництва на суміжній земельній ділянці.
		Апеляційний суд не надав належної правової оцінки наданим доказам, не мотивував підстав їх відхилення й зазначене свідчить про неповне встановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи. 
		Таким чином, у порушення статей 89, 263-264, 382 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище положення закону уваги не звернув, не з`ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог,                   що має суттєве значення для правильного вирішення спору, не надав належної правової оцінки доводам і доказам сторін, що призвело до неправильного вирішення справи.
		Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноваження Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК Укпраїни), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим. 
		Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи                    на новий розгляд є порушення норм процесуального права,                                       що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. 
		Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. 
		За таких обставин судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалено з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд 
		у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_2 задовольнити частково.
		Постанову Львівського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		  Головуючий   Судді:  Д. Д. Луспеник   І. А. Воробйова   Б. І. Гулько   Г. В. Коломієць   Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...