Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/212/21 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин; про невиконання або неналежне виконання зобов’язань; що виникають з договорів оренди.
Надіслано для оприлюднення: 27.09.2021. Зареєстровано: 27.09.2021. Забезпечено надання загального доступу: 28.09.2021.
Дата набрання законної сили: 22.09.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"22" вересня 2021 р.                                         Справа№ 910/212/21
		Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:           Мальченко А.О.
		суддів:            Чорногуза М.Г. 
		          Агрикової  О.В. 
		 
		при секретарі судового засідання Михайленку С.О.,
		розглянувши матеріали апеляційної скарги Першого заступника керівника Київської міської прокуратури
		на рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2021
		у справі №910/212/21 (суддя Данилова М.В.)
		за позовом Заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави 
		до:  1. Київської міської ради;
		      2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська марка»
		про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,
		 
		за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Заступник керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави (далі також - прокурор, позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - КМР, відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська марка» (далі  - ТОВ «Українська марка», відповідач-2), в якій просив:
		- визнати незаконним та скасувати рішення КМР від 19.12.2019 №579/8152 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Українська марка» в оренду земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлово-офісного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями торгово-офісного призначення та підземним паркінгом на вул. Табірній, 28 у Шевченківському районі міста Києва»;
		- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,6005 га (кадастровий номер 8000000000:88:008:0016) по вул. Табірній, 28 у Шевченківському районі міста Києва, укладений між КМР та ТОВ «Українська марка», який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрований в реєстрі 12.06.2020 за № 414.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказане рішення КМР прийнято та оспорюваний договір оренди земельної ділянки укладено з порушенням вимог чинного законодавства.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.04.2021 у справі №910/212/21 в задоволенні позову відмовлено повністю.
		Ухвалюючи вказане рішення, суд виходив з недоведеності позивачем факту порушення закону під час прийняття КМР спірного рішення та укладення оспорюваного договору оренди земельної ділянки; позивач не надав доказів на підтвердження того факту, що умови договору оренди земельної ділянки суперечать нормам Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; на спірній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно ТОВ «Українська марка», а тому відповідно до ст. 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) така ділянка може бути передана власнику майна без проведення торгів.
		При цьому, суд погодився з позицією відповідача-2 про те, що отримання ним спірної ділянки в оренду в даній конфігурації та площі кореспондує меті реалізації намірів забудови та виконання містобудівних потреб, відповідно до затвердженого Детального плану території, що в свою чергу також спростовує доводи позивача про неправомірність надання у користування земельної ділянки площею більшою, ніж належні ТОВ «Українська марка» на праві власності об`єкти нерухомого майна.
		Судом враховано висновок експерта за результатами проведення комплексної судової будівельно-технічної експертизи від 22.02.2021, відповідно до якого земельна ділянка у заданій площі та конфігурації є необхідною для будівництва та обслуговування житлово-офісного комплексу, а зменшення такої площі призведе до неможливості реалізації намірів забудови спірної земельної ділянки.
		Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що доводи позивача про віднесення спірної земельної ділянки за функціональним призначенням до території зелених насаджень не відповідає дійсним обставинам справи, а її належність до території парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Нивки» не підтверджено матеріалами справи.
		Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Перший заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
		Апеляційну скаргу мотивовано тим, що оскаржуване рішення прийнято судом за невідповідності викладених у ньому висновків обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права (ст.ст. 20, 21, 43, 44, 120, 123, 124, 134, 135, 150, 186-1 ЗК України, ст.ст. 3, 7, 9, 37, 38, 53, 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», ст.ст. 5, 15, 60 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»), а також з порушенням норм процесуального права (ст.ст. 2, 86, ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)).
		В обґрунтування скарги апелянт зазначав, що судом не було надано оцінки доказам належності спірної земельної ділянки до території об`єкта природно-заповідного фонду; незавершення технічної процедури встановлення меж території парку - пам`ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Нивки» (східна частина), як об`єкта природно-заповідного фонду, не може мати наслідком втрату статусу території такого об`єкта, її знищення та/або можливість передачі третім особам його складових, в даному випадку земельної ділянки; оспорюваним рішенням КМР спірну земельну ділянку природно-заповідного призначення віднесено до категорії земель житлової та громадської забудови, однак, матеріали проекту землеустрою не містять інформації щодо погодження зміни цільового призначення земельної ділянки Кабінетом Міністрів України; враховуючи, що спірна земельна ділянка належить до територій парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Нивки» (східна частина), який є об`єктом природно-заповідного фонду, відповідно до земельного та природоохоронного законодавства, на вказаній земельній ділянці заборонено будь-яку діяльність, що не пов`язана з виконанням покладених на території парків-пам`яток садово-паркового мистецтва завдань і загрожує їх збереженню, у тому числі житлово- громадська забудова таких ділянок.
		Також апелянт наголошував на тому, що отримання в оренду земельної ділянки комунальної власності, у тому числі у розмірах, що значно перевищують площу належного товариству нерухомого майна, для нового будівництва, передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів у порядку, визначеному положеннями ст.ст. 134, 135 ЗК України; посилаючись на висновок експерта за результатами проведення комплексної судової будівельно-технічної експертизи, судом не враховано, що вказаним висновком експерт підтверджує саме доводи прокурора про передачу товариству спірної земельної ділянки площею 0,6005 га не для обслуговування та експлуатації існуючого нерухомого майна, а для нового будівництва житлово-офісного комплексу;  висновок експерта стосується лише можливості забудови спірної земельної ділянки з урахуванням містобудівної документації, без врахування її статусу як об`єкта природно-заповідного фонду загальнодержавного значення та необхідності обслуговування і експлуатації розташованого на ній нерухомого майна товариства, що судом безпідставно не враховано.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2021 у справі №910/212/21, розгляд апеляційної скарги призначено на 07.07.2021, встановлено Київській міській раді та Товариству з обмеженою відповідальністю «Українська марка» строк для подання відзивів на апеляційну скаргу.
		Відповідач-1 та відповідач-2 скористалися правом, наданим статтею 263 ГПК України, надали відзиви на апеляційну скаргу, в яких просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
		Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач-1 вказував на те, що позов прокурора не спрямований на захист інтересів держави у спірних правовідносинах; прокурором не надано жодних доказів звернення територіальної громади Шевченківського району м. Києва до уповноважених органів зі скаргами щодо порушення законодавства чи інтересів територіальної громади у зв`язку з орендою спірної земельної ділянки відповідачем-2, а також відсутні будь-які докази використання останнім спірної земельної ділянки не за призначенням або з порушенням чинного законодавства; безпідставними є припущення прокурора про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:88:008:0016 входила до складу земель парк «Нивки» та відносилась до категорії земель природно- заповідного призначення; враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів оскарження правомірності виникнення права власності ТОВ «Українська марка» на об`єкти нерухомого майна,  можна дійти висновку, що спірна земельна ділянка була правомірно передана відповідачеві-2 без проведення аукціону, оскільки не підлягає наданню в оренду на конкурентних засадах згідно з абзацом другим частини другої ст. 134 ЗК України; твердження прокурора щодо перевищення площі переданої земельної ділянки більше ніж у 10 разів площі нерухомого майна нічим не підтверджено, оскільки прокурором не надано жодного доказу, зокрема, висновку експерта щодо встановлення факту перевищення в 10 разів площі спірної земельної ділянки від площі нерухомого майна; в матеріалах справи відсутні будь-які розрахунки прокурора щодо співвідношення зазначених площ; жодним нормативним актом, яким регулюється порядок передачі у власність (користування) земельних ділянок комунальної власності, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна (будівлі, споруди), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, не передбачено вимог чи умов дотримання певних пропорцій співвідношення площі таких об`єктів та площі земельної ділянки, яка передається в користування, зокрема, ст. 124 ЗК України, на яку посилається позивач; позивачем не обґрунтовано та не доведено наявність підстав для визнання незаконним та скасування рішення КМР від 19.12.2019 №579/8152, що унеможливлює визнання договору оренди спірної земельної ділянки недійсним з цих підстав.
		Відповідач-2, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, також наголошував на безпідставності доводів прокурора про те, що спірна  ділянка входить в межі парку «Нивки», оскільки межі парку не встановлені та відомості про земельну ділянку парку не внесено до Державного земельного кадастру; спірна земельна ділянка за функціональним призначенням відноситься до території житлової багатоповерхової забудови, а тому доводи прокурора щодо віднесення такої ділянки за функціональним  призначенням до території зелених насаджень не відповідають дійсності; проектом землеустрою не змінювалося цільове призначення спірної земельної ділянки, оскільки така формувалася вперше, а її цільове призначення визначалося відповідно до функціонального призначення території, передбаченого Детальним планом території,  в межах якої знаходиться спірна ділянка; суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що при відведенні відповідачем-1 земельної ділянки відповідачеві-2 було правомірно враховано містобудівну документацію та функціональне призначення території в межах даної ділянки, а також той факт, що на такій ділянці знаходиться майно відповідача-2; факту зміни цільового призначення спірної земельної ділянки оспорюваними рішенням або договором оренди землі відповідачем-1 під час судового розгляду справи позивачем не доведено. 
		Водночас, на думку відповідача-2, прокурор не підтвердив підстав для представництва інтересів держави на момент звернення до суду позовом, що виключає розгляд заявленого у цій справі позову по суті, до чого помилково вдався суд першої інстанції у даній справі внаслідок неправильного застосування норм статті 23 Закону України «Про прокуратуру». 
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021 у розгляді справи оголошено перерву на 08.09.2021.
		У судовому засіданні 08.09.2021 судом оголошено протокольну ухвалу про оголошення в розгляді справи перерви до 22.09.2021.
		У судовому засіданні 22.09.2021 прокурор підтримав доводи апеляційної скарги, просив вимоги скарги задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення про задоволення позову.  
		Представники відповідача-1 та відповідача-2 вимоги апеляційної скарги не визнали, доводи, на яких вона ґрунтується вважають безпідставними, а судове рішення законним, у зв`язку з чим просили залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
		22.09.2021 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
		Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши наявні у справі матеріали та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
		Як правильно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 24.12.2013 між ПАТ «Радіант», як продавцем, та ТОВ «Українська марка», як покупцем, було укладено два договори купівлі-продажу двох об`єктів нерухомого майна, а саме: Оранжереї (літ. А) загальною площею 594,7 кв.м., та Сараю (літ. Б) загальною площею 15,2 кв.м.
		Після набуття ТОВ «Українська марка» у власність вищевказаних об`єктів нерухомого майна за адресою: місто Київ, вул. Лагерна, 28, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 52, 58 т. 1), останнє розпочало процедуру відведення земельної ділянки, на якій таке майно знаходиться.
		03.05.2018 ТОВ «Українська марка» звернулося до КМР з клопотанням за №К-34111 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовним розміром 0,65 га, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлово-офісного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями торгово-офісного призначення та підземним паркінгом за адресою: м.Київ, вул. Лагерна, 28 (а.с.  39 т. 1).
		Листом вих. №31 від 04.06.2018 ТОВ «Українська марка» повідомила КМР про замовлення у ТОВ «Геометікс-плюс» виконання робіт із розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 15 років для будівництва та обслуговування житлово-офісного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями торгово-офісного призначення та підземним паркінгом на вул. Лагерній , 28 у Шевченківському районі м. Києва, орієнтовним розміром 0,65 га, про що укладено договір №18/П-19 від 04.06.2018 (а.с. 38 т. 1).
		Рішенням КМР від 22.02.2018 №319/4383 «Про уточнення назв вулиць та провулків у місті Києві» було уточнено, зокрема, назву вул. Лагерна на вул. Табірна (а.с. 42-43 т. 1).
		Як вбачається з матеріалів справи, на замовлення відповідача-2 ТОВ «Геометікс-плюс» було розроблено проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ТОВ «Українська марка» для будівництва та обслуговування житлово-офісного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями торгово-офісного призначення та підземним паркінгом на вул. Табірній, 28 у Шевченківському районі м. Києва, який було погоджено Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу КМР (Київська міська державна адміністрація) (а.с. 31-37 т. 1).
		19.12.2019 Київською міською радою було прийнято рішення №579/8152 «Про передачу ТОВ «Українська марка» в оренду земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлово-офісного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями торгово-офісного призначення та підземним паркінгом на вул. Табірній, 28 у Шевченківському районі м.  Києва» (а.с. 17-19 т. 1).
		12.06.2020 між Київською міською радою (у тексті договору - орендодавець) та ТОВ «Українська марка» (у тексті договору - орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Кравченко Н.П. та зареєстрований в реєстрі за № 414 (далі - договір/оспорюваний договір), за умовами якого (п. 1.1.) орендодавець на підставі рішення КМР від 19.12.2019  №579/8152 передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі також - об`єкт оренди), для будівництва та обслуговування житлово-офісного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями торгово-офісного призначення та підземним паркінгом.
		У п. 2.1 договору визначено, що об`єктом оренди є земельна ділянка з наступними характеристиками:
		-          кадастровий номер - 8000000000:88:008:0016;
		-          місце розташування: вул. Табірна, 28 у Шевченківському районі міста Києва;
		-          цільове призначення - 02.10 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури;
		-          категорія земель - землі житлової та громадської забудови;
		-          вид використання - для будівництва та обслуговування житлово-офісного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями торгово-офісного призначення та підземним паркінгом;
		-          розмір (площа) 0,6005 га.
		Відповідно до п. 3.1 договору останній укладено на 5 (п`ять) років.
		В обґрунтування позовних вимог прокурор вказує на те, що відповідно до пояснювальної записки № ПЗН-3435 від 13.11.2019 до проекту рішення КМР «Про передачу ТОВ «Українська марка» в оренду земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлово-офісного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями торгово-офісного призначення та підземним паркінгом на вул. Табірній, 28 у Шевченківському районі міста Києва» та за інформацією Управління екології та природних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 16.11.2020 згідно Програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затвердженої рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 №806/3381, земельна ділянка (кадастровий номер 8000000000:88:008:0016) відноситься до території парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Нивки» (східна частина).
		Посилаючись на те, що спірна земельна ділянка є територією природно-заповідного фонду, а проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки не містить погодження структурного підрозділу Київської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища, на думку прокурора, затвердження КМР проекту землеустрою відбулося з порушенням порядку, встановленого ч. ч. 3, 6 ст. 186-1 ЗК України. 
		Крім того, прокурор стверджує, що вказаним проектом землеустрою було змінено категорію спірної земельної ділянки без погодження з Кабінетом Міністрів України.
		Прокурор також посилається на те, що площа земельної ділянки, надана ТОВ «Українська марка» в оренду, майже у 10 разів перевищує площу нерухомого майна, яке на ній розташоване, однак, відповідач-2 міг набути право користування земельною ділянкою не на конкурентних засадах лише для експлуатації та обслуговування вказаних об`єктів нерухомості - оранжереї та сараю, на підставі ст. 134 ЗК України, а право користування на земельну ділянку, вільну від забудови та ту, що не знаходиться під об`єктами нерухомого майна, ТОВ «Українська марка» могло набути лише на конкурентних засадах.
		Прокурор також вказав на незаконне прийняття відповідачем-1 оскаржуваного рішення на підставі ст. 120 ЗК України, оскільки земельну ділянку було надано товариству в оренду за рахунок земель комунальної власності територіальної громади м. Києва, право власності чи право користування на яку не оформлялось за попереднім власником нерухомого майна, а тому у відповідача-2 у подальшому не могло виникнути переходу такого права, визначеного приписами ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України, у зв`язку з чим ТОВ «Українська марка» не могло набути право оренди на спірну ділянку на підставі ст. 120 ЗК України.
		Посилаючись на незаконність рішення КМР від 19.12.2019, на підставі якого в подальшому було укладено оспорюваний договір оренди земельної ділянки, прокурор звернувся з даним позовом до суду.
		Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів апеляційного господарського суду не може погодитися з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги вважає обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.
		Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Цією ж статтею визначено і орієнтовний перелік способів захисту, зокрема, визнання права, визнання правочину недійсним, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. 
		Аналогічний за змістом перелік способів захисту передбачений у частині другій статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
		Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Згідно зі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
		Відповідно до частини 4-5 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
		У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
		Таким чином, зі змісту вищезазначених законодавчих положень вбачається, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
		Поняття «інтереси держави» з огляду на процесуальний аспект та особливості такого виду представництва держави органами прокуратури свого часу аналізував Конституційний Суд України (рішення від 08.04.1999 № 3-рп/99 в справі № 1-1/99), зазначивши, зокрема, про те, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (абз. 2 п. 3 рішення).
		Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
		Необхідність захисту інтересів держави у даній справі прокурор обґрунтовує прийняттям органом місцевого самоврядування - КМР незаконного, на його думку, рішення щодо розпорядження землею, яка є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави відповідно до ст. 14 Конституції України, ст. 1 ЗК України, ст. 2 Закону України «Про охорону земель». 
		Позовні вимоги з посиланнями на положення статей 122, 124, 134 ЗК України, статей 203, 215, 216 ЦК України та статей 23, 24 Закону України «Про прокуратуру» аргументовано тим, що приймаючи оскаржуване рішення та укладаючи оспорюваний договір, КМР порушила норми чинного законодавства.
		Згідно з п. 2 Рекомендацій CM/Rec (2012) щодо ролі державних прокурорів за межами системи кримінального судочинства, прийнятих Комітетом міністрів Ради Європи 19.09.2012, обов`язками та повноваженнями прокурора за межами системи кримінального провадження є представництво загальних та громадських інтересів, захист прав людини та основоположних свобод, а також підтримка верховенства права.
		Відповідно до висновку № 3 (2008) Консультативної Ради Європейських прокурорів «Про роль прокуратури за межами сфери кримінального права» прокурор має реалізовувати функції від імені суспільства та на захист державних інтересів.
		За змістом позовної заяви прокурор діє як самостійний позивач і не здійснює представництво інтересів держави в особі будь-якого з державних органів, що виконують функції контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель, тощо, зокрема, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр). 
		При цьому, прокурор зазначав, що центральний орган виконавчої влади, уповноважений здійснювати державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності - Держгеокадастр, не наділено повноваженнями звертатися до суду з позовом про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування щодо розпорядження землями комунальної власності, а волевиявлення органів місцевого самоврядування (КМР) при виконанні своїх функцій, зокрема, щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, не відповідає чинному законодавству. Отже, самостійне звернення прокурора з даним позовом спрямовано виключно на захист та відновлення порушених інтересів держави.
		Так, відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 (далі - Положення) Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
		Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль): за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: проведенням землеустрою, виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою; дотриманням порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.
		Наведене свідчить, що органи Держгеокадастру можуть виконувати, зокрема, дві абсолютно різних функції, а саме:
		1) функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності;
		2) функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.
		Як вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності право розпорядження якою належить територіальній громаді міста Києва, а функції власника зазначеної земельної ділянки виконує КМР, яка повинна діяти в інтересах відповідної територіальної громади.
		Спірна земельна ділянка не є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, не належить до агропромислового комплексу, а відтак,  Держгеокадастр у даному випадку не наділений повноваженнями розпорядника з усіма повноваженнями власника на захист права власності, а надані законом функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства не наділяють Держгеокадастр правом звернення до суду з позовними вимогами, заявленими у цій справі.
		Таким чином, Держгеокадастр, здійснюючи функції щодо нагляду за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, не наділений правом на звернення до суду з позовами про скасування рішень органу місцевого самоврядування.
		Аналогічну позицію викладено у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 917/342/19 та від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18.
		Враховуючи наведене, у даному спорі відсутній орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави, а спір належить до передбачених законом випадків, в яких прокурор може звертатися до суду як позивач.
		Водночас, звертаючись із позовом, прокурор наголосив, що його звернення до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час передачі земельної ділянки, яка відноситься до територій парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Нивки» (східна частина), яке проведене з порушенням вимог чинного законодавства. 
		Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес". 
		Суспільний інтерес, який полягає у поверненні у розпорядження територіальної громади земельної ділянки, що є умовою забезпечення рівності можливостей всіх суб`єктів набути право оренди земельних ділянок на конкурентних засадах, явно переважає приватний інтерес у використанні земельної ділянки ТОВ «Українська марка», яким, за доводами прокурора,  безпідставно набуто право оренди.
		Крім того, колегія суддів вважає безпідставними доводи відповідачів про те, що прокурором  не доведено дотримання порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», зокрема щодо звернення до уповноваженого органу із повідомленням про наявність підстав для подання позову до суду,  а саме, до КМР для надання можливості відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави та лише невжиття заходів реагування у розумний строк з боку вказаного органу або немотивована відмова вжити такі заходи є достатнім для підтвердження бездіяльності такого органу, що дає підстави прокурору для звернення з позовом до суду в інтересах держави.
		При цьому, колегія суддів зазначає, що у разі, якщо орган місцевого самоврядування приймає рішення всупереч закону та інтересам мешканців міста та Українського народу, саме прокурор має право діяти на захист порушених державних інтересів шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку відповідний орган - КМР набуває статусу відповідача.
		Наявність представницького органу у територіальної громади не може позбавляти прокурора права, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», захищати порушені інтереси держави.
		Дослідивши  зміст позовної заяви, враховуючи аргументацію про протиправність дій КМР, з огляду на зазначений предмет спору та характер спірних правовідносин, колегія суддів вважає, що прокурор навів достатньо обґрунтувань для звернення до суду за захистом інтересів держави та, відповідно, розгляду його позовних вимог по суті.
		З огляду на вищевикладене, належним позивачем у даній справі є саме прокурор, а доводи останнього щодо передачі земельної ділянки комунальної власності поза аукціоном свідчить про порушення інтересів держави, у зв`язку з чим звернення прокурора в інтересах держави до господарського суду з даним позовом є правомірним та таким, що направлене на захист охоронюваних законом інтересів держави.
		Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між відповідачами у даній справі, колегія суддів зазначає, що укладений між ними правочин за своїм змістом та правовою природою є договором оренди (найму), за яким, відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України, одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. 
		До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 ст. 283 ГК України).
		Відповідно до ч. 1 ст. 761, ч. 1 ст. 762 ЦК України право передання майна у найм має власник речі, або особа, якій належать майнові права. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
		Згідно зі ст. 287 ГК України орендодавцями щодо комунального майна є органи, уповноважені місцевими радами управляти майном, яке є у комунальній власності.
		Як було зазначено вище, спірна земельна ділянка, яка була передана в оренду ТОВ «Українська марка» на підставі спірного рішення КМР та оспорюваного договору оренди, належить до комунальної власності.
		Статтями 13, 41 Конституції України передбачено, що від імені Українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
		Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України.
		Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування(ст. 116 ЗК України).
		Положеннями ст. 9 ЗК України передбачено, що до повноважень Київської міської ради в галузі земельних відносин на її території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб та надання земельних ділянок в користування.
		Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частки в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
		Згідно п. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
		За приписами ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
		Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ст. 21 ЦК України).
		Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення в зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації.
		За наведеними в позовній заяві доводами прокурора, КМР розпорядилася спірною земельною ділянкою, передавши її в оренду ТОВ «Українська марка», з порушенням вимог статей  120, 124, 134, 135 Земельного кодексу України.
		За приписами ч. 1 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу земельної ділянки.
		Положеннями ч. 3 ст. 124 ЗК України визначено спеціальний порядок передачі земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, в оренду громадянам та юридичним особам.
		Відповідно до ч. 1 ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).
		Зацікавлена особа в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається на підставі ч. 2 ст. 123 ЗК України з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. 
		Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується згідно з ч. 4 ст. 123 ЗК України в порядку, встановленому ст. 186-1 цього Кодексу. За змістом ст. 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
		Порядок передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність із земель комунальної власності в місті Києві регулюється рішенням КМР № 241/2463 від 20.04.2017 «Про порядок набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві» (далі - Порядок), який розроблено з метою врегулювання процедури реалізації прав на землю фізичними та юридичними особами із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва.
		Відповідно до згаданого Порядку підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою про відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. 
		При погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забороняється вимагати:
		- додаткові матеріали та документи, не включені до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до ст. 50 Закону України «Про землеустрій»;
		- надання погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядуванні підприємствами, установами та організаціями;
		- проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт.
		При цьому, на підставі ч. 2 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч.ч. 2 і 3 ст. 134 цього Кодексу.
		За приписами ч. 1 ст. 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.
		Такими випадками згідно з ч. 2 ст. 134 ЗК України є: розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб. У такому разі земельні ділянки державної чи комунальної власності (або права на них) не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).
		Як було зазначено вище, оспорюване прокурором рішення КМР прийнято на підставі ст. 120 ЗК України, тобто в зв`язку з переходом права власності на нерухоме майно.
		За змістом ст. 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.  Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
		Таким чином, вищенаведені норми станом на момент укладання договору купівлі-продажу прямо передбачали перехід за результатами відчуження до нового власника   житлового будинку, будівлі або споруди права користування виключно тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені.
		За приписами ч.ч.1, 2 ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
		Тобто, на час відчуження об`єкту нерухомості за відповідними договорами купівлі-продажу від 24.12.2013 згідно чинного на той час законодавства, до набувача права власності на об`єкт нерухомого майна (нежитлове приміщення), яке розташоване на  спірній земельній ділянці, що перебувала в користуванні іншої особи, могло перейти право користування земельною ділянкою на таких самих умовах і в тому ж обсязі, що були встановлені для попереднього власника нерухомого майна, або право вимагати оформлення земельних прав, які в нього виникають.
		Разом з цим, матеріали справи  не містять жодних доказів оформлення за попереднім власником права власності або права користування земельною ділянкою площею 0,6005 га (кадастровий номер 8000000000:88:008:0016) по вул. Табірній, 28 у Шевченківському районі міста Києва, в договорах купівлі-продажу від 24.12.2013 також відсутнє посилання на розмір земельної ділянки, на якій розташований відповідний об`єкт нерухомості, що відчужувався відповідачеві-2.
		За таких підстав, апеляційний суд вважає, що у разі, якщо попереднім власником нерухомого майна не було оформлено права користування земельною ділянкою, положення ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України не можуть застосовуватись  до даних правовідносин, адже земельна ділянка, яка відводиться за рахунок земель, не наданих у власність чи користування, не відноситься до земель, які згідно ч. 2 ст. 134 ЗК України не підлягають передачі в оренду на конкурентних засадах,  відповідно вона може передаватись в оренду не інакше, як із земельного аукціону.
		Аналогічна правова позиція  наведена в постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №910/4528/15-г, від 09.04.2020 у справі №910/2942/19 та від 01.07.2020 у справі №910/9028/19.
		Крім того, з матеріалів проекту землеустрою вбачається, що на час прийняття рішення КМР від 19.12.2019 на спірній земельній ділянці по вул. Табірній, 28 у Шевченківському районі міста Києва розташовані нежитлові будівлі: оранжерея (літ. А) загальною площею 594,7 кв.м та сарай (літ. Б) загальною площею 15,2 кв.м, які належать на праві власності ТОВ «Українська марка» на підставі договорів купівлі-продажу від 24.12.2013 №№ 1894 та 1893.
		Право власності товариства на вказані об`єкти нерухомого майна підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Проте, суд першої інстанції, взявши до уваги факт розміщення на спірній земельній ділянці об`єктів загальною площею 609,9 кв.м, всупереч вимог ст. 86 ГПК України, дійшов необґрунтованого висновку про законність відведення поза конкурсом під вищезгадане майно земельної ділянки площею 0,6005 га, що майже в 10 разів перевищує площу майна.
		Суд першої інстанції також не врахував, що розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщеного на ній майна, не є безмежним, оскільки у будь-якому випадку обумовлюється наявною у власника необхідністю використовувати майно за цільовим призначенням. Відтак, обов`язковим у такому випадку є з`ясування дійсного розміру земельної ділянки, яка має бути відведена власнику майна.
		Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається шляхом проведення за клопотанням сторін експертизи з врахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм  та правил, зокрема, Державних будівельних норм «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92**», затверджених наказом Держкоммістобудування від 17.04.1992 за №44, Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом  Міністерства  охорони здоров`я України від 19.06.1996  N173, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.07.1996 за №379/1404; Державних будівельних норм «Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005», затверджених наказом Держбуду України від 18.05.2005 №80, надано чинності наказом Держбуду України від 28.09.2005  №175.
		Враховуючи, що у проекті землеустрою відсутнє будь-яке обґрунтування (з урахуванням будівельних та санітарних норм) необхідності виділення земельної ділянки площею 0,6005 га, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що отримання в оренду земельної ділянки в розмірі, що значно перевищує площу належних ТОВ «Українська марка» об`єктів нерухомого майна, передбачає  дотримання процедури проведення земельних торгів у визначеному положеннями ст. ст. 134, 135 ЗК України порядку.
		Аналогічної правової позиції дотримався Верховний Суд в постановах від 01.07.2020 у справі №910/9028/19, від 09.04.2020 у справі №910/2942/19 та від 09.02.2018 у справі № 910/4528/15-г.
		Крім того,  спірним рішенням КМР надано земельну ділянку в оренду поза конкурсом не для експлуатації та обслуговування належних відповідачеві-2 на праві власності об`єктів нерухомого майна, а для будівництва житлово-офісного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями торгово-офісного призначення та підземним паркінгом.
		Разом з тим, відповідно до абз.2 ч.2 ст.134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених ч.2 цієї статті. Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.
		За змістом  ч.ч.1,2 ст.135 ЗК України земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів. Продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених ч.ч. 2 і 3 ст. 134 цього Кодексу.
		Таким чином, в силу наведених положень ч.2 ст.124, ч.1 ст.134 та ч.ч.1,2 ст.  135 ЗК України (в редакції, яка діяла станом на час винесення оспорюваного рішення) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями торгово-офісного призначення та підземним паркінгом підлягали виключно продажу на земельних торгах.
		З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що надання в оренду земельної ділянки комунальної власності для будівництва та обслуговування житлово-офісного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями торгово-офісного призначення та підземним паркінгом у розмірах, що значно перевищують площу належного ТОВ «Українська марка» нерухомого майна та за відсутності належно оформленого права власності чи права користування земельною ділянкою попереднього власника нерухомого майна,  без проведення земельних торгів свідчить про порушення КМР положень ст.ст. 120, 124, 134, 135 ЗК України при прийнятті оспорюваного рішення. 
		Крім того, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що віднесення спірної земельної ділянки за функціональним призначенням до території зелених насаджень не відповідає дійсним обставинам справи, а належність земельної ділянки до території парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Нивки» не підтверджено матеріалами справи.
		Так, відповідно до пояснювальної записки № ПЗН-3435 від 13.11.2019 до проекту рішення КМР «Про передачу ТОВ «Українська марка» в оренду земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлово-офісного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями торгово-офісного призначення та підземним паркінгом на вул. Табірній, 28 у Шевченківському районі міста Києва» спірна земельна ділянка потрапляє до зеленої зони (існуючий парк - 11 «Нивки», східна частина 44,94 га).
		Вказане також підтверджується інформацією, наданою Управлінням екології та природних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА) листом від 16.11.2020 (а.с. 91-92 т. 1), у якому зазначено, зокрема, що згідно Програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затвердженої рішенням КМР від 19.07.2005 №806/3381, земельна ділянка (кадастровий номер 8000000000:88:008:0016) відноситься до території парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Нивки» (східна частина). Відповідно до даних Містобудівного кадастру м. Києва земельна ділянка (кадастровий номер 8000000000:88:008:0016) за функціональним зонуванням Генерального плану м. Києва відноситься до території зелених насаджень загального користування (існуючі), а згідно планувальних обмежень еколого-містобудівного прогнозу - як природно-заповідний фонд.
		Також колегія суддів звертає увагу, що пунктом 6 оспорюваного рішення КМР від 19.12.2020 внесено зміни до Програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затверджених рішенням КМР від 19.07.2005 №806/3381 (зі змінами і доповненнями) та виключено спірну земельну ділянку, площею 0,6005 га у Шевченківському районі м. Києва з переліку озеленених територій загального користування м. Києва, що відповідають типологічним ознакам та планувальним вимогам (таблиця 2, Шевченківський район, парки культури і відпочинку, позиція 3 «Нивки», східна частина).
		Разом з цим, згідно з п. 11 таб. 23 розділу 6 Програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затвердженої рішенням КМР від 19.07.2005 №806/3381, чинність якої подовжено до 31.12.2020 рішенням КМР №507/8080 від 09.12.2019, територія парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Нивки» (східна частина) відноситься до територій об`єктів природно-заповідного фонду.
		Статтею 44 ЗК України визначено склад земель природно-заповідного фонду, до яких включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).
		Відповідно до ст. 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» до природно-заповідного фонду України належать, зокрема, штучно створені об`єкти 9 ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, пам`ятки природи, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва.
		Таким чином, відповідно до положень ст. 44 ЗК України, ст. 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території парків-пам`яток садово-паркового мистецтва є землями природно-заповідного фонду в силу закону та згідно зі ст. 150 ЗК України відносяться до особливо цінних земель.
		Згідно з охоронним зобов`язанням від 05.09.2003 № 9-1-4 (а.с. 88-89 т.1) заповідний об`єкт: парк «Нивки» (східна частина) площею 46,1 га (парк-пам`ятка садово-паркового мистецтва) загальнодержавного значення Держуправлінням екологічної безпеки в м. Києві передано під охорону землекористувачу - КП УЗН Шевченківського району.
		Водночас, колегія суддів погоджується з доводами апелянта щодо безпідставності посилання судом першої інстанції на лист КП УЗН Шевченківського району міста Києва від 22.07.2019, у якому вказано, що відповідно до витягу з бази даних Міського земельного кадастру спірна земельна ділянка проінвентаризована за ТОВ «Українська марка» та не належить до територій закріплених за комунальним підприємством, у тому числі природно-заповідного фонду чи парку, оскільки відомості Міського земельного кадастру не є підтвердженням виникнення права власності чи користування земельними ділянками та носять виключно інформативний характер.
		Зазначена інформація, на переконання суду апеляційної інстанції, не спростовує доводи прокурора щодо належності спірної земельної ділянки до території парку - пам`ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Нивки» (східна частина).
		Відповідно до ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.
		Заповідний об`єкт: парк «Нивки» (східна частина) площею 46,1 га (парк-пам`ятка садово-паркового мистецтва) загальнодержавного значення створений, оголошений постановою колегії Держкомітету УРСР по охороні природи від 26.07.1972 № 22.
		Межі парку вказано на схематичній карті, яка є окремим додатком до Паспорта заповідного об`єкта, направленого Київській міській прокуратурі листом  Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 16.12.2020 (а.с. 82-85 т. 1).
		Таким чином, до встановлення меж парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва «Нивки» (східна частина) в натурі вони визначаються згідно з проектом його створення.
		При цьому, незавершення технічної процедури встановлення меж території парку - пам`ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Нивки» (східна частина), як об`єкта природно-заповідного фонду, не може мати наслідком втрату статусу території такого об`єкта, її знищення та/або можливість передачі третім особам його складових, в даному випадку земельної ділянки.
		Вказану правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 25.07.2019 у справі № 910/14803/17. 
		Крім того, з листа Управління екології та природних ресурсів від 25.06.2019 та висновку про розгляд проекту землеустрою від 27.06.2019 №9889/82-19 (а.с. 156-160 т.  2) вбачається, що площа запроектованої для відведення КП УЗН Шевченківського району земельної ділянки під парк «Нивки» (східна частина) складає лише 39,8591 га.
		Як обґрунтовано зазначає прокурор, вказані обставини свідчать про вчинення дій щодо фактичної зміни меж об`єкта природно-заповідного фонду.
		При цьому, відповідно до ст. 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, на підставі відповідного експертного висновку.
		Статтею 53 вказаного закону визначено, що рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України.
		Тобто зміна меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення може відбуватися виключно за відповідним рішенням Президента України.
		Таким чином, Київська міська рада не мала повноважень вчиняти дії, направлені на зменшення території національного природного парку, оскільки такі дії належать до виключної компетенції Президента України.
		Крім того, зміна меж, категорії та скасування статусу територій об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до ст.ст. 51-53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, на підставі відповідного експертного висновку.
		Однак, як вбачається з матеріалів справи, клопотання з експертним висновком щодо необхідності зміни меж парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Нивки» (східна частина) на схвалення до Управління не надходило.
		Таким чином, вказане підтверджує, що межі території об`єкта природно-заповідного фонду - парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Нивки» (східна частина) з моменту його створення у встановленому законодавством порядку не змінювались.
		Разом з тим, оспорюваним рішенням КМР від 19.12.2019 (пунктом 6) межі парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва «Нивки» (східна частина) фактично було зменшено. 
		З огляду на відсутність в КМР повноважень вчиняти дії, направлені на зменшення території парку - пам`ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Нивки» (східна частина), оскільки такі дії належать до виключної компетенції Президента України, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що оспорюване рішення КМР від 19.12.2019 прийнято з порушенням положень земельного та природоохоронного законодавства.
		Статтею 20 ЗК України визначено порядок встановлення та зміни цільового призначення земельних ділянок.
		Згідно з ч. 7 вказаної статті передбачено, що зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
		Разом з тим, оспорюваним рішенням КМР спірну земельну ділянку природно-заповідного призначення віднесено до категорії земель житлової та громадської забудови, однак, матеріали проекту землеустрою не містять інформації щодо погодження зміни цільового призначення земельної ділянки Кабінетом Міністрів України.
		Колегія суддів враховує, що Генеральний план міста Києва та Детальний план території відповідно до земельного законодавства не встановлюють категорію земель та види їх цільового використання, а лише визначають функціональне призначення певних територій.
		З огляду на те, що спірна земельна ділянка належить до територій парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Нивки» (східна частина), який є об`єктом природно-заповідного фонду, відповідно до земельного та природоохоронного законодавства, на вказаній земельній ділянці заборонено будь-яку діяльність, що не пов`язана з виконанням покладених на території парків-пам`яток садово-паркового мистецтва завдань і загрожує їх збереженню, у тому числі житлово-громадська забудова таких ділянок.
		За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами прокурора про те, що КМР незаконно визначено категорію земельної ділянки як землі житлової та громадської забудови.
		Крім того, судом першої інстанції не враховано, що відповідно до ч. 3 ст. 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, земельної ділянки, розташованої, зокрема, на території чи в межах об`єкта природно-заповідного фонду підлягає погодженню зі структурним підрозділом Київської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища.
		Однак, матеріали проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки природно-заповідного призначення не містять погодження структурного підрозділу Київської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища, у зв`язку з чим затвердження відповідачем-1 проекту землеустрою відбулося з порушенням порядку встановленого ч. ч. 3, 6 ст. 186-1 ЗК України.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції також вказував на наявність підстав у ТОВ «Українська марка» розраховувати на законний перебіг подій, що є правомірним очікуванням щодо користування спірною земельною ділянкою.
		Колегією суддів враховано, що відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Пунктами 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 «Стретч проти Сполученого Королівства» визначено, що майном у зазначеній ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.
		Разом з тим, вказані положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		Предметом безпосереднього регулювання ст. 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном.
		Практикою ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
		Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
		Таким чином, втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
		Як було встановлено судом апеляційної інстанції, оспорюваним рішенням КМР незаконно надано ТОВ «Українська марка» для забудови спірну земельну ділянку за рахунок території парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Нивки» (східна частина).
		Вказана земельна ділянка має особливу цінність, оскільки належить до природно-заповідного фонду України та перебуває під особливою охороною, а її забудова унеможливить збереження цілісності природно-заповідного об`єкту (парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Нивки» (східна частина), чим беззаперечно буде порушено інтереси держави.
		За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що  у даному випадку втручання держави у право мирно володіти майном є законним, оскільки переслідує «суспільний», «публічний» інтерес спрямований на збереження земель природно-заповідного призначення, захист довкілля і реалізацію екологічних прав громадян, а також контроль за використанням і розпорядженням землею відповідно до загальних інтересів, які полягають у тому, щоб таке використання та розпорядження відбувалося згідно з вимогами законодавства.
		При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 23.10.1991 у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд» та інші проти Ірландії» зазначив, що «правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу.
		Таким чином, у даному випадку правомірне очікування та законний інтерес ТОВ «Українська марка», як власника нерухомого майна, полягає у можливості отримати відповідно до чинного законодавства земельну ділянку необхідну для експлуатації та обслуговування власного майна, що надавало б можливість мирно ним володіти.
		Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Українська марка» ініційовано набуття права користування спірною земельною ділянкою природно-заповідного фонду площею 0,6005 га, яка у 10 разів перевищує площу нерухомого майна, для цілей, що не пов`язані з користуванням таким майном, а саме, для нового будівництва, тобто у даному випадку не може йти мова про наявність правомірного та легітимного права і, відповідно, «правомірного очікування/законного сподівання» щодо його реалізації.
		З огляду на викладене, враховуючи надання в оренду земельної ділянки комунальної власності у розмірах, що значно перевищують площу належних ТОВ «Українська марка» об`єктів нерухомого майна та за відсутності належно оформленого права власності чи права користування земельною ділянкою попереднього власника нерухомого майна, надання земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування житлово-офісного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями торгово-офісного призначення та підземним паркінгом без проведення аукціону (земельних торгів), а також за відсутності у матеріалах проекту землеустрою погодження структурного підрозділу Київської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища, колегія суддів дійшла висновку про порушення КМР положень ст.ст. 120, 124, 134, 135, 186 ЗК України при прийнятті рішення від 19.12.2019 №579/8152, а відтак, вимога позивача про визнання оспорюваного рішення відповідача-1 незаконним та скасування є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
		У зв`язку з незаконністю прийнятого КМР рішення від 19.12.2019 №579/8152 позивач також просив визнати недійсним укладений на його підставі договір оренди земельної ділянки від 12.06.2020.
		Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. 
		Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) на момент вчинення правочину вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але один із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
		За приписами ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією та законами України, а також моральним засадам суспільства.
		Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарські зобов`язання, що не відповідають вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї і сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
		Статтею 152 ЗК України встановлено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю, який здійснюється, у тому числі, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, визнання угоди недійсною та іншим, передбаченим законом способом.
		З огляду на вказані положення законодавства та обставини справи, враховуючи встановлену судом апеляційної інстанції незаконність рішення КМР від 19.12.2019 №579/8152, на підставі якого між відповідачами було  укладено договір оренди земельної ділянки від 12.06.2020, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення вимоги позивача про визнання такого договору недійсним як похідного правочину від зазначеного рішення КМР.
		Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. 
		Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. 
		Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. 
		Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.
		Враховуючи викладені обставини справи та вимоги законодавства, на переконання суду апеляційної інстанції, під час розгляду справи судом першої інстанції позивачем було надано належні докази на підтвердження своїх позовних вимог.
		Крім того, колегія суддів звертає увагу, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
		Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
		Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Верховний Суд у постанові від 11.09.2020 у справі №910/16505/19 висловив правову позицію, відповідно до якої тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
		Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що надані позивачем докази на підтвердження заявлених позовних вимог, у тому числі, щодо порушення оспорюваними рішенням та договором законних інтересів держави, є більш вірогідними аніж докази, надані відповідачами  на спростування вказаних обставин та заявлених вимог позивача.
		Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, а саме, визнати незаконним та скасувати рішення КМР від 19.12.2019 №579/8152 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Українська марка» в оренду земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлово-офісного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями торгово-офісного призначення та підземним паркінгом на вул. Табірній, 28 у Шевченківському районі міста Києва» та  визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,6005 га (кадастровий номер 8000000000:88:008:0016) по вул. Табірній, 28 у Шевченківському районі міста Києва, укладений між КМР та ТОВ «Українська марка», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрований в реєстрі 12.06.2020 за № 414.
		За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		При цьому, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
		З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи сторін, викладені в апеляційній скарзі та у відзивах на неї, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
		Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 277 ГПК України, є  нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		Колегія суддів, зважаючи на встановлене вище, дійшла висновку про неправильне застосування судом першої інстанції вищенаведених норм матеріального права, нез`ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, у зв`язку з чим апеляційна скарга Першого заступника керівника Київської міської прокуратури підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову повністю з наведених у даній постанові підстав.
		Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у відповідності до вимог ч. 9 ст. 129 ГПК України покладаються на відповідачів.  
		Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2021 у справі №910/212/21 задовольнити.
		2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2021 у справі №910/212/21 скасувати.
		3. Ухвалити нове судове рішення, яким позов Заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави задовольнити.
		4. Визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 19.12.2019 №579/8152 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Українська марка» в оренду земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлово-офісного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями торгово-офісного призначення та підземним паркінгом на вул. Табірній, 28 у Шевченківському районі міста Києва»;
		5. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,6005 га (кадастровий номер 8000000000:88:008:0016) по вул. Табірній, 28 у Шевченківському районі міста Києва, укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська марка», який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрований в реєстрі 12.06.2020 за № 414.
		6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська марка» (04128, місто Київ, вул. Берковецька, будинок 6 А; ідентифікаційний код 34414301) на користь Київської міської прокуратури (03150, місто Київ, вул. Предславинська, будинок 45/9; ідентифікаційний код 02910019) 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. судового збору, сплаченого за подання позовної заяви та 3 153 (три тисячі сто п`ятдесят три) грн 00 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги. 
		7. Стягнути з Київської міської ради (01044, місто Київ, вул. Хрещатик, будинок 36; ідентифікаційний код 22883141) на користь Київської міської прокуратури (03150, місто Київ, вул. Предславинська, будинок 45/9; ідентифікаційний код 02910019) 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. судового збору, сплаченого за подання позовної заяви та 3 153 (три тисячі сто п`ятдесят три) грн 00 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
		8. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання даної постанови.
		9. Матеріали справи №910/212/21 повернути до Господарського суду міста Києва.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.
		          Повний текст постанови складено 27.09.2021.
		 
		Головуючий суддя                                                                                А.О. Мальченко 
		 
		Судді                                                                                          М.Г. Чорногуз
		 
		                                                                                          О.В. Агрикова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...