Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 9901/897/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо оскарження актів чи діянь ВРУ, Президента, ВРП, ВККС, рішень чи діянь органів, що обирають, звільняють, оцінюють ВРП, рішень чи діянь суб’єктів призначення КСУ та Дорадчої групи експертів у процесі відбору на посаду судді КСУ, з них:; оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, з них:; рішень, ухвалених за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 27.09.2021. Забезпечено надання загального доступу: 28.09.2021.
Дата набрання законної сили: 15.09.2021
Номер судового провадження: 11-225заі21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		15 вересня 2021 року
		м. Київ
		Справа № 9901/897/18
		Провадження № 11-225заі21
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Гриціва М. І.,
		суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В.,  Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Штелик С. П.
		розглянула в порядку письмового провадження за наявними матеріалами апеляційну скаргу  ОСОБА_1 , яка діє через представника Клян Анастасію Федорівну , на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 травня 2021 року (судді Бевзенко В. М., Данилевич Н. А., Єресько Л. О., Шишов О. О., Яковенко М. М.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання дій та бездіяльності протиправним, визнання протиправним та скасування рішення, відшкодування моральної шкоди і
		ВСТАНОВИЛА:
		1. У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просила:
		- визнати протиправними дії ВККС щодо неналежного оформлення суддівського досьє ОСОБА_1 № 01010;
		- визнати протиправною бездіяльність ВККС щодо незазначення в рішенні ВККС від 17 жовтня 2018 року № 1825/ко-18 мотивів його ухвалення;
		- визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 17 жовтня 2018 року №1825/ко-18;
		- зобов`язати ВККС повторно провести кваліфікаційне оцінювання судді Харківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 зі стадії «Дослідження досьє та проведення співбесіди» відповідно до вимог законодавства України та прийняти відповідне рішення за наслідками пройденого кваліфікаційного оцінювання суддею ОСОБА_1 ;
		- стягнути з ВККС на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень.
		З урахуванням вимог заяви про зміну підстав позову позивачка доводила, що Комісія, коли ухвалювала оскаржене рішення, порушила вимоги Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), а також вимоги Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККС від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 (у редакції рішення ВККС від 13 лютого 2018 року № 20/зп-18) (далі - Положення), порушила Порядок проведення іспиту та методику встановлення його результатів у процедурі кваліфікаційного оцінювання, затверджений рішенням ВККС від 04 листопада 2016 року № 144зп-16 (у редакції рішення ВККС України від 13 лютого 2018 року № 20/зп-18), Порядок формування і ведення суддівського досьє, затверджений рішенням ВККС від 15 листопада 2016 року № 150/зп-16, Регламент ВККС України, затверджений рішенням ВККС від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16.
		Зазначає далі, що оскаржуване рішення Комісії є невмотивованим, позаяк замість вказівки на мотиви його ухвалення в рішенні лише перелічені засоби встановлення невідповідності судді займаній посаді. У рішенні не зазначено, за яким саме критерієм позивачка не відповідає займаній посаді, не наведено жодної аргументації щодо рівня встановлених балів.
		Також вказує на те, що суддівське досьє не оформлено відповідно до встановлених законодавством вимог, що безпосередньо вплинуло на законність та об`єктивність результатів кваліфікаційного оцінювання; оскаржуване рішення вважає незаконним, невмотивованим та ухваленим з порушенням законів та актів Комісії, що регулюють спірні правовідносини, принципів верховенства права, правової визначеності та незалежності судової влади.
		Ще однією підставою для скасування оскаржуваного рішення позивачка вважає неможливість участі члена колегії ВККС Козлова А. Г. під час проведення співбесіди та прийняття оскаржуваного рішення, позаяк останній підлягав відводу з огляду на існування обставин, що викликають сумнів у його безсторонності.
		2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 13 травня 2021 року на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження у справі закрив, дійшовши таких висновків.
		З урахуванням послідовності (стадійності) прийняття остаточного рішення про звільнення судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання і, як наслідок, не відповідає займаній посаді, судовий контроль має здійснюватися щодо остаточного рішення, яке уповноважена приймати Вища рада правосуддя (далі - ВРП).
		У цій справі предметом розгляду є рішення відповідача, у якому Комісія, окрім іншого, висловила рекомендацію звільнити позивачку з посади судді у зв`язку зі встановленою невідповідністю займаній посад, та дії Комісії щодо здійснення оцінювання ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді судді в частині оцінювання критеріїв та показників, окрім тих, що оцінюються за результатами іспиту. Тобто фактично позивачка оскаржує рішення ВККС від 17 жовтня 2018 року № 1825/ко-18 про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді судді Харківського окружного адміністративного суду та дотримання Комісією встановленої законом процедури під час кваліфікаційного оцінювання позивачки.
		Рішенням від 19 січня 2021 року № 69/0/15-21 ВРП відмовила в задоволенні подання ВККС про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Харківського апеляційного адміністративного суду на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.
		Також суд першої інстанції зазначив, що оскаржуване рішення Комісії вичерпало свою дію та втратило юридичне значення, позаяк суддя продовжує перебувати на посаді судді відповідного суду. 
		3.  ОСОБА_1 не погодилася із зазначеним рішенням і через свого представника подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 травня 2021 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		Узагальнюючи свої доводи, повідомляє, що суд першої інстанції не врахував, що оскаржуване рішення ВККС створювало та продовжує створювати негативні наслідки для неї; воно не може вважатися виключно рекомендацією, оскільки в резолютивній частині законом не передбачена можливість надання рекомендації, а лише зазначено, що це рішення як самостійний акт може бути підставою для внесення подання, яке, своєю чергою, є тим самим актом, що розглядається під час вирішення питання про звільнення судді з посади; суд неповно встановив обставини справи і не врахував того факту, що позивачка оскаржила не лише рішення, а й дії Комісії, а провадження у справі закрито виключно з мотивів неможливості оскарження рішення; рішення потягло наслідки у вигляді внесення відповідачем до ВРП рекомендації про звільнення позивачки з посади судді, яке в підсумку було відхилене ВРП.
		Вважає, що оскаржуване рішення Комісії не є рішенням рекомендаційного характеру в розумінні частини 8 статті 101 Закону № 1402-VIII, а тому може бути оскаржено окремо від рішення ВРП відповідно до частини другої статті 88 Закону № 1402-VIII.
		Наголошує, що у своєму позові вона оскаржує не лише рішення Комісії, але і її дії та бездіяльність, просить суд стягнути з відповідача моральну шкоду. І саме такий спосіб захисту обраний позивачкою самостійно, і вона вважає такий спосіб захисту ефективним. Натомість суд безпідставно залишив поза увагою заявлені позовні вимоги. 
		Закривши провадження, суд вчинив штучні перешкоди в доступі до правосуддя. Крім того, зазначає, що судова практика в подібній категорії справ різниться. Зокрема, вказує на рішення у справі № 9901/478/19, яким Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду закрив провадження в адміністративній справі лише в частині оскарження рішення ВККС щодо надання рекомендації ВРП розглянути питання про звільнення судді. У частині щодо оскарження рішення Комісії про невідповідність судді займаній посаді Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду розглянув справу та ухвалив відповідне рішення. 
		Також автор скарги посилається на те, що суд першої інстанції залишив поза увагою доводи позивачки про те, що оскаржуване рішення Комісії негативно впливає на подальшу роботу судді та викликає недовіру до неї як представника влади.
		Скаржниця схвалює окрему думку судді Єресько Л. О., у якій остання погоджується з висновком колегії суддів про закриття провадження в цій справі в частині абзацу третього рішення ВККС від 17 жовтня 2018 року № 1825/ко-18 про внесення до ВРП подання з рекомендацією про звільнення з посади судді як такого, що втратило юридичне значення. Водночас ці висновки є несправедливими по відношенню до іншої частини оскаржуваного рішення ВККС (абзаци перший та другий), якою визнано суддю ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді. А також не погоджується з висновками суду першої інстанції про втрату юридичного значення оскаржуваного рішення в частині абзаців першого та другого про невідповідність судді займаній посаді у зв`язку з прийняттям рішення ВРП про відмову у задоволенні подання ВККС України про звільнення позивачки з посади судді, позаяк це рішення не нівелює іншої частини рішення ВККС як єдиного уповноваженого законом органу на прийняття рішення за наслідками індивідуальної оцінки судді.
		Рішення ВККС про відповідність (невідповідність) займаній посаді може бути використане Комісією під час наступних кваліфікаційних оцінювань або ж конкурсних процедур, тобто може безпосередньо впливати на питання суддівської кар`єри та розміру суддівської винагороди. 
		4. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 10 червня 2021 року відкрила апеляційне провадження в цій справі, а ухвалою від 09 липня 2021 року призначила розгляд справи в порядку письмового провадження.
		5. ВККС не скористалася своїм правом надати відзив на апеляційну скаргу.
		6. Велика Палата Верховного Суду дослідила викладені в апеляційній скарзі доводи, перевірила матеріали справи, переглянула оскаржуване судове рішення і не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду .
		7. У цій справі суд першої інстанції встановив фактичні обставини справи, які лаконічно можна викласти так.
		13 травня 2009 року Президент України Указом № 320/2009 призначив ОСОБА_1 на посаду судді Харківського окружного адміністративного суду строком на п`ять років, а Указом від 02 листопада 2017 року № 350/2017 призначив її на цю ж посаду безстроково.
		ВККС 01 лютого 2018 року прийняла рішення № 8/зп-18, яким призначила кваліфікаційне оцінювання 1790 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Харківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 
		07 вересня 2018 року Комісія прийняла рішення № 193/зп-18, яким затвердила результати першого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Іспит». Згідно з декодованими результатами першого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді ОСОБА_1 за анонімне тестування отримала 87,75 бала, за результатами виконаного практичного завдання - 71,5 бала. На етапі складеного іспиту суддя загалом набрала 159,25 бала та була допущена до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
		На вказаному етапі Комісія заслухала доповідача, дослідила досьє судді та надані суддею пояснення і дійшла висновків, що за критеріями компетентності (професійної, особистої та соціальної) суддя ОСОБА_1 набрала 384,25 бала.
		При цьому за критерієм професійної компетентності Комісія оцінила ОСОБА_1 на підставі результатів іспиту, дослідження інформації, яка міститься в досьє, та співбесіди за показниками, визначеними пунктами 1-5 глави 2 розділу ІІ Положення.
		Комісія за критеріями особистої та соціальної компетентності оцінила ОСОБА_1 на підставі результатів тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, дослідження інформації, яка міститься в суддівському досьє, та співбесіди з урахуванням показників, визначених пунктами 6-7 глави 2 розділу ІІ Положення.
		За критерієм професійної етики, оціненим за показниками, визначеними пунктом 8 глави 2 розділу ІІ Положення, суддя набрала 131 бал. За цим критерієм оцінено суддю на підставі результатів тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, дослідження інформації, яка міститься в досьє, та співбесіди.
		За критерієм доброчесності, оціненим за показниками, визначеними пунктом 9 глави 2 розділу ІІ Положення, суддя ОСОБА_1 набрала 134 бала. За цим критерієм суддю оцінено на підставі результатів тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, дослідження інформації, яка міститься у досьє та співбесіди.
		За результатами проведеного кваліфікаційного оцінювання суддя Харківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 набрала 649,25 бала, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв.
		17 жовтня 2018 року Комісія прийняла рішення № 1825/ко-18, яким вирішила:
		- визначити, що суддя Харківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрала 649,25 бала.
		- визнати суддю Харківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді.
		- внести до ВРП подання з рекомендацією про звільнення з посади судді Харківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 .
		Незгода з вказаним рішенням щодо невідповідності займаній посаді судді, а також з діями колегії ВККС, допущеними під час проведення кваліфікаційного оцінювання, стали підставою звернення позивачки до суду.
		Під час розгляду цієї справи суд першої інстанції установив, що ВРП рішенням від 19 січня 2021 року № 69/0/15-21 відмовила в задоволенні подання ВККС про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Харківського апеляційного адміністративного суду на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.
		Підставами для ухвалення такого рішення стала відсутність обґрунтування фактичних даних, мотивів та покликання на відповідні докази.
		8. Відповідаючи на порушені в апеляційній скарзі питання, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.
		За частиною першою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такоїдіяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		Згідно із частиною третьою статті 124 Основного Закону України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		За частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист одним із способів, передбачених цією статтею, або в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18?рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття«охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
		Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		Відповідно до частини четвертої статті 22 цього Кодексу Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження, серед іншого, актів, дій чи бездіяльності ВККС.
		Особливості розгляду цієї категорії спорів визначено у статті 266 КАС України.
		Згідно зі статтею 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді <…> здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є, зокрема, рішення ВККС про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС.
		На підставі частин другої, четвертої статті 84 цього Закону за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання ВККС ухвалює одне з рішень, визначених цим Законом. Кваліфікаційне оцінювання проводиться прозоро та публічно, у присутності судді <…>, який оцінюється, та будь-яких заінтересованих осіб. У розгляді питання про кваліфікаційне оцінювання судді можуть бути присутніми представники органу суддівського самоврядування.
		Згідно із частинами першою, другою статті 88 Закону № 1402-VIII ВККС ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді. Суддя, який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.
		За частиною третьої цієї статті рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: склад членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; рішення не підписано будь-ким із складу членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання; суддя не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.
		Згідно із частинами сьомою, восьмою статті 101 Закону № 1402-VIII рішення ВККС можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом, а рішення Комісії щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.
		9. Якщо ще раз повернутись до змісту частини восьмої статті 101 цього Закону, то вона говорить, що рішення ВККС, яке містить рекомендацію з пропозицією до здійснення певних дій та ухвалення певного рішення, може бути оскаржене, але за обов`язкової умови - тоді, коли буде ухвалене рішення за відповідною рекомендацією.
		Встановлення законом такої умови не обмежує право кожного, хто його має, на оскарження рішень ВККС до адміністративного суду, однак запроваджує, оптимізує чи робить раціональною можливість звернення до суду за захистом своїх прав, коли рішення Комісії з рекомендацією буде актуалізоване через рішення органу, який за законом вправі розглядати рішення з рекомендацією і ухвалювати за ним відповідне рішення.
		Велика Палата Верховного Суду вважає, що на інше розуміння положень частин сьомої, восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII не повинні впливати висновки ВККС, які передували ухваленню рішення щодо надання рекомендації, як-от визнання, що суддя не склав іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів, відмова судді в допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді. Ці висновки складають основу, підґрунтя рішення щодо надання рекомендації і повинні оцінюватися та розглядатися разом з останнім рішенням, яке, власне, й було ухвалено на підставі таких висновків.
		ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетятка та Шереметьєв проти України»).
		Також у пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).
		10. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
		Ужите в цій нормі формулювання «не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» треба розуміти і трактувати так, що не підлягають розгляду за цими правилами не тільки справи, спори в яких виникають поза сферою адміністративних публічно-правових відносин, але й ті, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, однак щодо них на рівні імперативного законодавчого положення встановлено вимогу, яка обмежує таке звернення і відтерміновує судовий захист порушеного права до події, з настанням якої виникають відповідні для цього підстави. Для оскарження рішення ВККС щодо надання рекомендації такою подією чи фактором є рішення, ухвалене за відповідною рекомендацією, тобто тільки після ухвалення відповідним органом (ВРП) рішення, яким буде задоволено рекомендацію про звільнення, у позивача виникне право для звернення до суду за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
		Під час розгляду цієї справи Великою Палатою Верховного Суду встановлено, що ВРП 19 січня 2021 року ухвалила рішення № 69/0/15-21, яким відмовила в задоволенні подання ВККС про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Харківського апеляційного адміністративного суду на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.
		За цих обставин та наведеного правового регулювання суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, оскільки її не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
		11. У контексті подібних (схожих) фактичних передумов Велика Палата Верховного Суду дійшла таких самих висновків, раніше викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 9901/320/19 (провадження № 11-142заі21), від 26 лютого 2020 року у справі № 9901/637/18 (провадження № 11-1344заі18), від 29 квітня 2020 року у справі № 9901/831/18 (провадження № 11-1213заі19), від 23 вересня 2020 року у справі № 9901/810/18 (провадження № 11-202заі20), від 28 жовтня 2020 року у справі № 9901/3/19 (провадження № 11-222заі20), від 03 лютого 2021 року у справі №9901/850/18 (провадження №11-1288заі19).
		У цих постановах з покликанням на наведені норми законодавства зазначила, що кваліфікаційне оцінювання є спеціальною процедурою, що має на меті визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.
		При цьому виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади.
		12.Водночас за змістом статей 1, 3 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» прийняття рішення про звільнення судді з посади належить до компетенції ВРП.
		Тобто вирішення питання про звільнення судді належить виключно до компетенції ВРП після розгляду на її засіданні подання ВККС про звільнення судді. За результатами такого розгляду ВРП приймає вмотивоване рішення, яке остаточно вирішує питання щодо кар`єри судді, є обов`язковим для виконання, викликає відповідні правові наслідки і може бути оскаржене в судовому порядку.
		Водночас за нормами Закону № 1402-VIII (стаття 88) рішення Комісії, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, суддя (кандидат на посаду судді) має право оскаржити до адміністративного суду.
		При цьому рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме по собі не має наслідком звільнення судді, а є лише підставою для такого звільнення. Під час розгляду подання ВККС про звільнення судді ВРП може і не погодитися з висновком ВККС. 
		З огляду на те, що процедура кваліфікаційного оцінювання, підбиття її підсумків (у ВККС) і застосування наслідків (рішенням ВРП) є стадіями єдиного провадження, рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді не має самостійних правових наслідків, а є частиною цього «кваліфікаційного» провадження.
		Звільнення судді з посади є конституційною функцією ВРП. У межах «кваліфікаційного» провадження ВРП має право перевірити вмотивованість та обґрунтованість рішення ВККС. У разі виявлення недоліків, що мають суттєве значення, зокрема вплинули на об`єктивність оцінювання, ВРП має не лише право, але й обов`язок запобігти порушенню прав судді. У такий спосіб ВРП забезпечує конституційні гарантії незалежності судді, складовою якої є неможливість дострокового звільнення судді з підстав, прямо не передбачених Конституцією України. 
		ВРП може ухвалити рішення про відмову в задоволенні подання про звільнення судді з посади. У цьому випадку суддя продовжує перебувати на посаді, а рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді втрачає юридичне значення.
		Як вже згадувалося вище, ВРП відмовила в задоволенні подання Комісії про звільнення позивачки з посади судді, по суті зазначене подання вичерпало свою дію (властивості) і не тягне за собою ніяких юридичних наслідків, позаяк чинне законодавство не передбачає повторного розгляду подання про звільнення судді. Вказане рішення ВРП ніким не оскаржене та не скасоване, а відтак покликання автора апеляційної скарги на те, що воно продовжує породжувати негативні наслідки, не можна визнати слушними,адже позивака продовжує працювати на посаді судді та отримує суддівську винагороду.
		Натомість варто відзначити, що в позивачки була процесуальна можливість оскаржити рішення Комісії разом з рішенням ВРП, зокрема, і з тих підстав, на які позивачка покликається у своїй апеляційній скарзі (рішення Комісії незаконне та прийняте з порушення законодавства України та актів Комісії, принципів верховенства права, правової визначеності та незалежності судової влади).
		Проте таким правом позивачка не скористалася, тому в неї немає правових підстав для ініціювання інших позовів, які по суті зводяться до незгоди з оскаржуваним рішення ВККС і предметом яких є визнання протиправної бездіяльності Комісії щодо незазначення мотивів в оскаржуваному рішенні та визнання протиправним і скасування останнього.
		У контексті сказаного не можна погодитися з доводами апеляційної скарги, що рішення суду першої інстанції (яким закрито провадження у справі) обмежує позивачку в доступі до правосуддя. Це рішення зумовлене сталою судовою практикою, яка наведена вище, і підстав для відступу від цієї правової позиції наразі немає.
		13. Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовані встановленими обставинами.
		Надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що доводи скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
		14.Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
		На підставі частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		Міркування і твердження, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правильності правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених в оскаржуваній ухвалі.
		З огляду на це Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що суд прийняв правильне рішення, тому підстав для втручання й скасування ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 травня 2021 року немає.
		Отже, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє через представника Клян Анастасію Федорівну , слід залишити без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 травня 2021 року - без змін.
		Керуючись статтями 243, 266, 315, 316, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє через представника Клян Анастасію Федорівну , залишити без задоволення.
		Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 травня 2021 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач                                                                                     М. І. Гриців
		Судді:                                    Т. О. Анцупова                                           Л. М. Лобойко
		В. В. Британчук                                          К. М. Пільков
		Ю. Л. Власов                                              О. Б. Прокопенко
		І. В. Григор`єва                                          В. В. Пророк
		Д. А. Гудима                                               Л. І. Рогач
		Ж. М. Єленіна                                            О. М. Ситнік
		О. С. Золотніков                                        В. М. Сімоненко
		В. С. Князєв                                                С. П. Штелик
		Г. Р. Крет

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...