Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/20713/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про захист немайнових прав фізичних осіб, з них; про захист честі, гідності та ділової репутації, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 27.09.2021. Зареєстровано: 28.09.2021. Забезпечено надання загального доступу: 30.09.2021.

Номер судового провадження: 2/761/653/2021

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 761/20713/19
		Провадження № 2/761/653/2021
		 
		РІШЕННЯ 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		       21 вересня 2021 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
		 
		головуючого судді:                        Волошина В.О.
		при секретарі:                                Колзаковій К.А.,
		за участі:
		представника позивача:                 ОСОБА_1 
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про захист честі, гідності, ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію та відшкодування моральної шкоди,
		 
		в с т а н о в и в :
		 
		В травні 2019р. позивач ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом (а.с. 2-17) до відповідачів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якому просив суд:
		- визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача інформацію поширену відповідачами ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі «Інтернет» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме: «…ОСОБА_2, который прославился массовым подкупом пенсионеров еще в середине 2000-х, и благодаря раздаче гречки дважды становился мэром…» (далі по тексту - вимога № 1); 
		- зобов`язати відповідачів спростувати недостовірну та негативну інформацію, а саме: «…ОСОБА_2, который прославился массовым подкупом пенсионеров еще в середине 2000-х, и благодаря раздаче гречки дважды становился мэром…», яка була розповсюджена ІНФОРМАЦІЯ_1 - у той же спосіб, в який її було поширено недостовірну та негативну інформацію, а саме: розмістити інформацію на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_6 в мережі «Інтернет» протягом 10 календарних днів, після набрання законної сили рішенням суду по даній справі шляхом розміщення резолютивної частини судового рішення в даній справі із зазначенням, що розповсюджена вищевказана інформація є недостовірною, і такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію позивача (далі по тексту - вимога № 2);
		- стягнути з відповідачів на користь позивача грошові кошти в сумі 0,01 грн., в рахунок відшкодування моральної шкоди за розповсюдження недостовірної інформації (далі по тексту - вимога № 3).
		Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідачем на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_6 в мережі «Інтернет» було поширено вищезазначену інформацію, відносно позивача, як політичного діяча, звинувативши позивача у вчиненні кримінальних правопорушень, перебуваючи в статусі кандидата в мери м. Києва. При цьому власником сайту ІНФОРМАЦІЯ_3 є відповідачка.
		На думку позивача, поширена відповідачами зазначена вище інформація відносно нього є образливою, оскільки принижує його честь і гідність, звинувачуючи його у вчиненні низки кримінальних правопорушень. До того ж на думку позивача ця інформація є недостовірною, і спричиняє йому моральні страждання, у зв`язку з чим, він оцінив заподіяну йому моральну шкоду у зазначеному вище розмірі.
		Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 28 серпня 2019р. відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження.
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 05 лютого 2020р. закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.
		В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, з підстав, зазначених у позові.
		Відповідачі, про час та місце розгляду справи були оповіщені в установленому законом порядку, в судові засідання не з`являлися, поважності причин неявки до суду не повідомили.
		Суд вважає за можливе справу розглянути у відсутності сторони відповідачів, в порядку ч. 3 ст. 211 ЦПК України.
		Суд, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Звертаючись до суду з вказаним позовом, сторона позивача зазначала, що стороною відповідачів ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі «Інтернет» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2, були поширені наступні відомості, а саме: «…ОСОБА_2, который прославился массовым подкупом пенсионеров еще в середине 2000-х, и благодаря раздаче гречки дважды становился мэром…».
		На підтвердження поширення саме відповідачами зазначеної вище інформації стороною позивача було надано протокол огляду веб-сторінки від 14 травня 2019р. (а.с. 35-40).
		У відповідності зі ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації..
		Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
		Згідно положень ст. 5 Закону України «Про інформацію», кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
		Відповідно до ч. 1 ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
		В Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009р. за № 1 зазначено, що фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
		Вирішуючи дані спори суди повинні враховувати наступні відмінності: 
		а) при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь - особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною; 
		б) спростовує недостовірну інформацію особа, яка її поширила, а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію.
		Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України у п. 6 Постанови від 27 лютого 2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи», позов про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні немайнові права.
		Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:
		а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;
		б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;
		в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;
		г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
		Щодо факту поширення інформації, то під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
		Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
		Відповідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
		Не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
		Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.
		Судом повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens v. Austria). Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalem v. Austria).
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
		Згідно ч. 1, 2, 4, 6 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
		Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім`ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам.
		Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.
		Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.
		Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.
		Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.
		Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв`язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.
		Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.
		Відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
		Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
		Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована п. 1 ст. 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання п. 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе. Щодо політичного дискурсу, то межі прийнятної критики щодо політиків набагато ширші, ніж щодо приватних осіб, адже перші неминуче відкривають себе для ретельної перевірки їхніх слів і дій журналістами і суспільством загалом. На це варто зважати, оцінюючи захист їхньої репутації, коли вони виступають не як приватні особи.
		Так судом встановлено, що відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_1 за посиланням в мережі «Інтернет»: ІНФОРМАЦІЯ_2, були поширені наступні відомості, а саме: 
		«Отвечает в штабе за организацию «сеток», а проще говоря - масштабного покупа - народный депутат ОСОБА_5 . Бывший член печально известной команды  ОСОБА_2 , который прославился массовым подкупом пенсионеров еще в середине 2000-х, и благодаря раздаче гречки дважды становился мэром. Позже ОСОБА_5 подтвердил свой «класс» на выборах в Чернигове, где прошел по мажаритарному округу в Раду.».
		Так, суд вважає, що зазначені відомості поширені відповідачем, є оціночними судженнями відповідача щодо діяльності позивача та його співробітників під час передвиборчої компанії на посаду міського голови м. Києва.
		Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
		Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ст. 81 ЦПК України).
		Отже, в силу вимог ст.ст. 2, 4, 12, 76-81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що відсутні підстави для задоволення вимоги позивача № 1.
		З урахуванням того, що суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимоги № 1, то не підлягають задоволенню і похідні позовні вимоги: № 2) та № 3, з урахуванням положень ст. ст. 23, 1167 ЦК України, правових роз`яснень, висловлених Верховним Судом України в Постанові Пленуму за № 4 від 31 березня 1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» з подальшими змінами та доповненнями .
		Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, то з відповідачів не підлягають стягненню на користь позивача понесені останнім судові витрати. 
		 
		Керуючись ст. ст. 3-5, 13, 81, 133, 137, 141, 211, 258-259, 264-268, 272, 352-355 ЦПК України; ст. ст. 32, 34, 68 Конституції України; ст.ст. 94, 201, 277 ЦК України, Законом України «Про інформацію», Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009р. за № 1, суд, -
		 
		в и р і ш и в:
		 
		Позов ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ) про захист честі, гідності, ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію та відшкодування моральної шкоди - залишити без задоволення.
		Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Повний текст рішення суду складено 27 вересня 2021р.
		 
		Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...