Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 607/23871/19 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.09.2021. Забезпечено надання загального доступу: 29.09.2021.
Дата набрання законної сили: 22.09.2021
Номер судового провадження: 51-2350км21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12019210000000179

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		22 вересня 2021року
		м. Київ
		Справа №607/23871/19
		Провадження № 51-2350км21
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю 
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора  ОСОБА_5 ,
		представників потерпілої ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
		захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представників потерпілої  адвокатів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 10 лютого 2021року та касаційну скаргу захисників засудженого ОСОБА_10  адвокатів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 листопада 2020 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року у кримінальному провадженні №12019210000000179 по обвинуваченню
		ОСОБА_10 , громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Тернополі, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше несудимого, 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами 
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11листопада 2020 року ОСОБА_10 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України, та призначено покарання у виді довічного позбавлення волі. Вироком вирішено питання щодо цивільного позову, процесуальних витрат та речових доказів.
		Згідно з обставинами, які встановлені судом першої інстанції, 16 квітня 2019 року близько 01 год. у ОСОБА_10 , який перебував за місцем проживання ОСОБА_11 , - у кв. АДРЕСА_2 , під час конфлікту на побутовому рівні виник злочинний умисел, направлений на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_11 з особливою жорстокістю.
		Реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , перебуваючи там же, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті ОСОБА_11 та бажаючи їх настання, з метою умисного вбивства з особливою жорстокістю, використовуючи явну перевагу в силі, утримуючи в своїй руці кухонний ніж, наніс ним численні удари в різні частини тіла потерпілої ОСОБА_11 , в тому числі в життєво важливі органи, усвідомлюючи при цьому, що завдає їй особливих фізичних страждань та нестерпного болю, і вбив її.
		Внаслідок численних ножових поранень, спричинених ОСОБА_10 потерпілій ОСОБА_11 , останній заподіяні тілесні ушкодження у вигляді численних поранень шиї та лівої верхньої кінцівки, що супроводжувалися ушкодженнями м`яких тканин (м`язів, фасцій, підшкірно-жирової клітковини), органів шиї (щитоподібної залози, трахеї, гортані) та порушення цілісності судин (правої зовнішньої сонної артерії, лівої ліктьової артерії та щитовидних артерії і вени), що призвело до зовнішньої та внутрішньо-тканинної кровотечі та обумовило масивну крововтрату, які знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку із настанням смерті потерпілої на місці події. 
		Між спричиненими численними ножовими пораненнями та настанням смерті ОСОБА_11 існує прямий причинно-наслідковий зв`язок. Перед настанням смерті ОСОБА_11 відчувала нестерпний фізичний біль та перенесла особливі фізичні страждання з огляду на застосовані до неї насильство, чисельність, локалізацію та характер отриманих за життя тілесних ушкоджень.
		Після умисного протиправного заподіяння смерті ОСОБА_11 . ОСОБА_10 покинув місце вчинення злочину.
		Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 10 лютого 2021року зазначений вирок місцевого суду змінено, пом`якшено призначене ОСОБА_10 покарання за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України до 15 років позбавлення волі. В решті вирок залишений без змін. 
		Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі представники потерпілої, посилаючись на невідповідність призначеного ОСОБА_10 покарання тяжкості вчиненого ним злочину та його особі внаслідок м`якості, порушують питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно дійшов висновку про необхідність пом`якшення покарання з довічного позбавлення волі, яке було призначено судом першої інстанції, до 15 років позбавлення волі. Вказується, що обставини, на які послався апеляційний суд в обґрунтування цього рішення, насправді не є такими, що істотно знижують ступінь вчиненого злочину.
		У касаційній скарзі захисники, посилаючись істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, порушують питання про скасування судових рішень та закриття кримінального провадження.
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди поклали в обґрунтування ряд недопустимих доказів, а саме: висновки експертів № № 322, 71, 100, 1.4-358/19, протокол слідчого експерименту, протокол огляду предмету, що судами залишено поза увагою порушення прав ОСОБА_12 при його затриманні, що судами не доведено поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_12 у вчиненні злочину, залишено поза увагою, що на знарядді злочину не виявлено відбитків пальців засудженого, слід взуття, виявлений у квартирі, залишений не ОСОБА_12 , в піднігтьовому вмісті ОСОБА_12 не виявлено крові та епітеліальних тканин ОСОБА_11 та ін.
		Позиції учасників судового провадження
		Захисники підтримали свою касаційну скаргу, просили судові рішення скасувати, апровадження відносно ОСОБА_10  закрити. Проти задоволення касаційної скарги представників потерпілої заперечували.
		Представники потерпілої просили задовольнити їх касаційну скаргу та відмовити узадоволенні касаційної скарги сторони захисту.
		Прокурор підтримала касаційну скаргу представників потерпілої та заперечувала проти задоволення касаційної скарги захисників.
		Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило. 
		Мотиви Суду
		Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК України.
		У касаційній скарзі стороною захисту порушуються питання:
		- щодо недопустимості доказів, а саме висновків експертів № № 322, 71, 100, 1.4-358/19, протоколу слідчого експерименту, протоколу огляду предмету;
		- щодо порушення права ОСОБА_10 на захист при затриманні;
		- щодо недоведеності поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_10 в інкримінованому йому злочину.
		Так, сторона захисту вважає висновок № 322 недопустимим доказом на тій підставі, що цей висновок ґрунтується на інших висновках експертів, а саме на висновках №№418, 22, 515, 152, 153, 64, 81, які, на думку сторони захисту, були проведені без дозволу суду/слідчого судді.
		З такими твердженнями касаційний суд погодитися не може, з таких підстав.
		Виходячи з положень ч. 1 ст. 101 КПК України, висновок експерта  це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.
		Ухвалою слідчого судді від 16 квітня 2019 року було задоволено клопотання слідчого щодо проведення експертизи для встановлення причин смерті ОСОБА_11 . Вухвалі був наведений перелік питань, які потребували відповіді експерта і які, по суті, стосувалися різних спеціальних знань.
		Виходячи з наведеного переліку питань, було проведено кілька експертиз, висновки яких містяться в матеріалах кримінального провадження, зокрема це висновки №№418, 22, 515, 152, 153, 64, 81. Вказані висновки стосувалися окремих питань, наведених в ухвалі слідчого судді, і по суті були проведені на підставі цієї ухвали.
		Відповідно до вимог ч. 8 ст. 101 КПК України якщо для проведення експертизи залучається кілька експертів, експерти мають право скласти один висновок або окремі висновки.
		За таких обставин, висновки №№418, 22, 515, 152, 153, 64, 81 не суперечать вимогам КПК України, будь-яких підстав вважати, що вказані дослідження проведені з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону Верховний Суд не вбачає, а тому доводи сторони захисту щодо недопустимості висновку експерта № 322 не є обґрунтованими.
		У зв`язку з наведеним посилання захисників про недопустимість висновків № № 71, 100, 1.4-358/19 через те, що вони похідними від висновку № 322 також є безпідставним.
		Не є підставою для скасування оскаржених судових рішень також твердження сторони захисту щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону при затриманні ОСОБА_10 .
		Так, згідно з протоколом затримання, ОСОБА_10 був затриманий в м.Тернополі о 17год. 50 хв., разом з тим, як зазначає сторона захисту, фактичне затримання ОСОБА_10 відбулося у Львові на вісім годин раніше, і протягом цього часу рідні ОСОБА_10 не були повідомлені, як не було залучено і захисника.
		Верховний Суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які дані на підтвердження або спростування вказаних доводів захисників щодо часу затримання. Але оскільки сторонами не заперечувався той факт, що ОСОБА_10 після вчинення злочину виїхав з м. Тернополя до м. Львова, факт затримання останнього саме у Львові виключати не можна.
		Таким чином, Верховному Суду належить з`ясувати чи міг вплинути цей факт на оцінку допустимості зібраних у кримінальному провадженні доказів. 
		У зв`язку з цим, колегія суддів враховує, що протягом часу можливого фактичного затримання до моменту складення протоколу затримання з ОСОБА_10 не проводилися жодні слідчі дії; під час складання протоколу затримання ОСОБА_10 та під час його особистого обшуку та вилучення речей був присутній захисник і жодних зауважень як з боку ОСОБА_10 , так і з боку захисника (у тому числі щодо часу і місця затримання ОСОБА_10 тощо) зазначений протокол не містить; сторона захисту також не заявляє про те, що в після можливого фактичного затримання і до його офіційного оформлення ОСОБА_10 став жертвою жорстокого поводження.
		За таких обставин, суд касаційної інстанції не знаходить підстав вважати, що можливе неправильне зазначення часу фактичного затримання в протоколі затримання в цьому конкретному кримінальному провадженні могло вплинуло на оцінку допустимості доказів, покладених в основу обвинувального вироку.
		Також в касаційній скарзі захисники вказують на безпідставне визнання апеляційним судом допустимим доказам протоколу слідчого експерименту, який був проведений з матір`ю ОСОБА_10  ОСОБА_13 .
		Зазначене твердження не відповідає змісту ухвали апеляційного суду, відповідно до якої апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про визнання вказаного протоколу недопустимим доказом. Поряд з тим, апеляційний суд вказав на допустимість саме протоколу огляду предмета  куртки, яка була виявлена під час проведення вказаного слідчого експерименту.
		Однак, оскільки ця куртка була виявлена в ході слідчого експерименту, протокол якого визнаний недопустимим доказом, то Верховний Суд вважає, що висновки судів про допустимість протоколу огляду предмета суперечать вимогам кримінального процесуального закону.
		За таких обставин твердження сторони захисту про недопустимість протоколу огляду предмета  куртки є слушними і в цій частині підлягають задоволенню. 
		Водночас Верховний Суд погоджується з указівкою суду апеляційної інстанції на те, що названий речовий доказ не був предметом дослідження експертів, відповідно, на нього (речовий доказ) немає посилань у вироку суду першої інстанції як на доказ винуватості ОСОБА_10 . У зв`язку з цим Верховний Суд вважає, що наведене порушення вимог кримінального процесуального закону не вплинуло на загальний висновок судів щодо доведеності винуватості ОСОБА_10 , зроблений на підставі дослідження та оцінки сукупності інших доказів. 
		Таким чином, Верховний Суд не погоджується з доводами захисників щодо недоведеності винуватості ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованого йому злочину і зазначає, що при перевірці судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України.
		Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України вказані висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст.94 цього Кодексу. Зміст обставин і доказів докладно наведено у вироку.
		Доводи сторони захисту щодо відсутності доказів доведеності винуватості ОСОБА_10 у вчиненні вказаного злочину були предметом ретельної перевірки суду першої інстанції та були належно оцінені у вироку.
		Так, обґрунтовуючи висновок щодо винуватості ОСОБА_10 суд першої інстанції послався на: показання потерпілих ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , які не були безпосередніми очевидцями події, проте повідомили суду про стосунки між ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . Крім того свідок ОСОБА_16 повідомив про те, що ОСОБА_10 був у ОСОБА_11 приблизно в той час, коли було вчинено злочин, а свідок ОСОБА_19 вказав на поведінку ОСОБА_10 після вчинення злочину; протоколи огляду місця події від 16 квітня та 08 травня 2019 року; протоколи вилучення предметів та речей від 17 квітня 2019 року, відповідно до якого у ОСОБА_10 були вилучені речі, в які останній був одягнений під час події; висновки експертів (зокрема висновок №71 від 30.05.2019, відповідно до якого в речовині бурого кольору, розташованій на вилучених під час затримання у ОСОБА_10 речах, а саме штанах, футболці, кросівках, знайдено кров та епітеліальні тканини особи жіночої генетичної статі, в яких виявлено антиген Н системи АВ0, отже не виключається походження виявлених слідів від жінки, в крові якої міститься вказаний антеген, в тому числі  ОСОБА_11 ; висновок експерта №100 від 21.06.2019, відповідно до якого в речовині бурого кольору, розташованій на светрі, вилученому під час затримання ОСОБА_10 , також виявлено кров та епітеліальні клітини, які за своїми властивостями можуть походити від ОСОБА_11 ).
		Оцінивши всі зібрані докази відповідно до ст. 94 КПК з точки зору їх належності й допустимості, а сукупність зібраних доказів  із точки зору достатності та взаємозв`язку, місцевий суд, здійснивши судовий розгляд у межах пред`явленого обвинувачення, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_10 в умисному убивстві ОСОБА_11 .
		Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, визнав ці висновки місцевого суду обґрунтованими та вмотивованими, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.
		При цьому, суд апеляційної інстанції належним чином перевірив доводи апеляційної скарги захисників щодо недоведеності винуватості ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованого йому злочину, які аналогічні доводам викладеним у касаційній скарзі сторони захисту, і вмотивовано визнав їх такими, що не відповідають зібраним у кримінальному провадженні доказам. Апеляційний суд проаналізував такі доводи, дав на них вичерпні відповіді та, залишаючи без задоволення в цій частині апеляційну скаргу сторони захисту, відповідно до вимог ст. 419 КПК зазначив в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими.
		Відповідно до вимог ст. 85 КПК України належними також є докази, які прямо чи непрямо підтверджують достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
		При цьому, чинний КПК України не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності непрямих (стосовно конкретного факту) доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку.
		Більше того, у ст. 94 КПК визначено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює не тільки кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, але й сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Як засвідчує судова практика, доказування тих чи інших обставин злочину, як правило, ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності всіх, у тому числі, непрямих доказів. І саме на такому аналізі та оцінці всіх доказів й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) факту вчинення злочину конкретною особою.
		Як вбачається з судових рішень, у цьому кримінальному провадженні дійсно відсутні прямі докази на підтвердження винуватості ОСОБА_10 у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_11 . Однак скоєння цього злочину саме ОСОБА_10 суди попередніх інстанцій встановили на підставі сукупності інших вищенаведених належних і допустимих непрямих доказів, які з урахуванням обставин цього кримінального провадження дозволили судам першої та апеляційної інстанцій встановити винуватість ОСОБА_10 у вчиненні умисного вбивства відповідно до стандарту доказування «поза розумним сумнівом».
		Що стосується доводів касаційної скарги сторони захисту щодо відсутності на знарядді злочину відбитків пальців засудженого, а в піднігтьовому вмісті ОСОБА_10 - крові та епітеліальних тканин ОСОБА_11 ; а також виявленого сліду взуття, який не належить ОСОБА_10 , то Верховний Суд вважає за доцільне зазначити, що вказані питання стосуються фактичних обставин кримінального провадження, оцінки доказів, що, з огляду на положення ст. ст. 433, 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції, поряд із цим висновки судів щодо доведеності винуватості ОСОБА_10 , як вже зазначалося вище, ґрунтується, у тому числі, на сукупності всіх доказів, є достатньо вмотивованими та обґрунтованими, а тому вказані доводи захисників не можуть свідчити про недоведеність вини ОСОБА_10 .
		Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованого йому злочину, а тому вважає доводи касаційної скарги сторони захисту в цій частині необґрунтованими. 
		Поряд з тим, перевіривши доводи касаційної скарги представників потерпілої, Верховний Суд вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
		Так, апеляційний суд змінюючи вирок суду в частині призначеного ОСОБА_10 покарання зазначив, що суд першої інстанції не навів у вироку переконливих мотивів застосування до ОСОБА_10 покарання у виді довічного позбавлення волі і не вказав про те, чому суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк, та не навів даних про те, що ОСОБА_10 становить особливу небезпеку для суспільства.
		За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що призначене ОСОБА_10 покарання підлягає зміні шляхом пом`якшення покарання до 15 років позбавлення волі.
		Разом з тим, Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги представників потерпілої, що апеляційний суд зазначене рішення належним чином не мотивував, не навів достатніх мотивів, з яких прийшов до висновку, що покарання у виді 15 років позбавлення волі є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та співмірним вчиненому ним злочину. Фактично апеляційним судом при призначенні ОСОБА_10 покарання належним чином не враховано обставини вчиненого злочину, дані про особу засудженого, те, що останній вину не визнав, не сприяв розкриттю даного злочину.
		За таких обставин, висновок апеляційного суду про пом`якшення призначеного ОСОБА_10 покарання є необґрунтованим, а призначене покарання є таким, що не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості.
		Виходячи з наведеного та керуючись статтями 433, 434, 436-438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга представників потерпілої підлягає задоволенню, касаційна скарга сторони захисту підлягає задоволенню в частині, що стосується визнання недопустимим доказом  протоколу огляду предмета (куртки), а ухвала апеляційного суду  скасуванню.
		З цих підстав Верховний Суд постановив:
		Касаційну скаргу захисників засудженого ОСОБА_10  адвокатів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 задовольнити частково.
		Касаційну скаргу представників потерпілої  адвоката ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задовольнити.
		Ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року відносно ОСОБА_10  скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
		ОСОБА_10 , 1993 року народження, залишити під вартою на строк, який мінімально необхідний для вирішення питання щодо запобіжного заходу судом апеляційної інстанції, але не більше, ніж на 60 днів.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
		Судді
		 
		ОСОБА_1  ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...