Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 511/338/18 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Незаконне заволодіння транпортним засобом.
Надіслано судом: 28.09.2021. Зареєстровано: 29.09.2021. Забезпечено надання загального доступу: 30.09.2021.
Дата набрання законної сили: 28.09.2021
Номер судового провадження: 11-кп/813/842/21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12017160390001367

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 11-кп/813/842/21
		Номер справи місцевого суду: 511/338/18 
		Головуючий у першій інстанції  ОСОБА_1  
		Доповідач         ОСОБА_2 
		 
		 
		 
		ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		 
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		28.09.2021 року                                    м. Одеса
		 
		Одеський апеляційний суд у складі:
		головуючого - судді ОСОБА_2 
		суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		за участю: секретарів судового засідання  ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
		прокурора  ОСОБА_7 ,
		обвинуваченого  ОСОБА_8 ,
		захисника  ОСОБА_9 ,
		законного представника обвинуваченого ОСОБА_8  ОСОБА_10 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_11 на вирок Біляївського районного суду Одеської області від 17.09.2018 року у кримінальному провадженні №12017160390001367, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03.11.2017 року, яким:
		 
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Біляївка Одеської області, громадянина України, з середньою освітою, не працюючого, студента 2 курсу Міжрегіональної Академії управління персоналом, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України,
		 
		встановив:
		 
		Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
		Вироком Біляївського районного суду Одеської області від 17.09.2018 року ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України та призначено йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України:
		- за ч. 2 ст. 187 КК України  у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років, без конфіскації майна;
		- за ч. 3 ст. 289 КК України  у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки і 6 (шість) місяців, без конфіскації майна;
		Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі, без конфіскації майна.
		Згідно статей 75, 104 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування покарання з випробуванням та встановлено іспитовий строк на 2 (два) роки.
		Відповідно до ст. 76 КК України покладено на засудженого ОСОБА_8 наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.
		Початок іспитового строку відраховано з 17.09.2018 року.
		Вироком також вирішено питання щодо долі речових доказів та процесуальних витрат.
		Цим же вироком засуджено ОСОБА_12 , ОСОБА_13 за ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України, ОСОБА_14 за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 289, ст. 395 КК України, вирок стосовно яких вступив в законну силу.
		Згідно з вироком районного суду неповнолітнього ОСОБА_8 визнано винним у тому, що він спільно з ОСОБА_14 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, 03.11.2017 року приблизно о 16:00 год., перебуваючи поблизу закинутої ферми, розташованої біля с. Матишівка Роздільнянського району Одеської області, куди за телефонним дзвінком ОСОБА_14 прибули ОСОБА_15 та ОСОБА_16 на автомобілі марки «Volkswagen Transporter», н.з. НОМЕР_1 , з метою покупки мотоблока у ОСОБА_14 , діючи за попередньою змовою між собою, умисно, з метою заволодіння чужим майном та чужим транспортним засобом, яким користувався ОСОБА_15 , після того як особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, здійснила постріл з пістолету у ОСОБА_15 , обвинувачені ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , неповнолітній ОСОБА_8 нанесли руками і ногами чисельні удари по різним частинам тіла потерпілого ОСОБА_15 та повалили його на землю. При цьому, ОСОБА_12 знаходився поруч та спостерігав. Після цього, зв`язавши руки ОСОБА_15 , вони завели його до фургону  задньої частини автомобіля марки «Volkswagen Transporter», н.з. НОМЕР_1 , куди зайшов ОСОБА_17 та сів за кермо. Далі, ОСОБА_14 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , неповнолітній ОСОБА_8 та особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження продовжили свій злочинний умисел, погрожуючи застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров`я потерпілого шляхом словесних погроз розправою з життям потерпілого, численних ударів руками та ногами по тілу потерпілого ОСОБА_15 , із застосуванням колото-ріжучих предметів, у тому числі демонстрації таких потерпілому, заволоділи чужим майном  грошовими коштами ОСОБА_15 у сумі 6000 грн. та 800 дол. США, які знаходились в сумці потерпілого в автомобілі, а також транспортним засобом марки «Volkswagen Transporter», н.з. НОМЕР_1 , вартість якого становить 238561,63 грн. та розпорядились ними на власний розсуд.
		Цього ждня,в періодчасу з17год.до 23год., ОСОБА_14 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,неповнолітній ОСОБА_8 та особа,матеріали відносноякої виділенів окремепровадження продовжилисвій злочиннийумисел,погрожуючи застосуваннямнасильства,небезпечного дляжиття чиздоров`япотерпілого ОСОБА_15 ,шляхом словеснихпогроз розправоюз життямпотерпілого,а також нанесення численних ударів руками та ногами по тілу потерпілого ОСОБА_15 , застосуванням колото-ріжучих предметів, у тому числі демонстрації таких потерпілому, неподалік від буд. АДРЕСА_2 заволоділи грошовими коштами ОСОБА_15 у сумі 500 дол. США, які за вказівкою потерпілого ОСОБА_15 віддала його співмешканка ОСОБА_18 . ОСОБА_13 , та розпорядились ними на власний розсуд.
		Таким чином, своїми умисними злочинними діями ОСОБА_14 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , неповнолітній ОСОБА_8 завдали потерпілому ОСОБА_15 матеріальні збитки на суму 238561,63 грн., 6000 грн. та 1300 доларів США та заподіяли тілесні ушкодження у вигляді: садна на правій гомілці в середній третині та на правому колінному суглобі по передній поверхні, а також на правій кисті по тильній поверхні, на лівому передпліччі по передній поверхні, на волосистій частині голови в потиличній і лівої тім`яної ділянках, рану на правому стегні в верхній третині, які згідно висновку судово-медичної експертизи відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
		 
		Ураховуючи постанову Верховного Суду України від 20.10.2020 року №51-1118км20, якою за касаційною скаргою прокурора ухвалу Одеського апеляційного суду від 05.12.2019 року щодо ОСОБА_8 , скасовано і призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції, апеляційна скарга прокурора відносно засудженого ОСОБА_14 в апеляційному порядку не переглядається, оскільки вирок стосовно останнього набрав законної сили.
		 
		 
		 
		Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
		 
		В апеляційній скарзі прокурор Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_11 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_8 , просить вирок Біляївського районного суду Одеської області від 17.09.2018 року скасувати та ухвалити новий вирок в частині призначеного ОСОБА_8 покарання, яким:
		- обвинуваченому ОСОБА_8 призначити покарання за ч. 2 ст. 187 КК України у виді 7 років позбавлення волі, без конфіскації майна, за ч. 3 ст. 289 КК України  7 років позбавлення волі, без конфіскації майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити останньому покарання у виді 7 років позбавлення волі, без конфіскації майна.
		 
		Позиції учасників судового провадження.
		 
		Заслухавши: суддю-доповідача, пояснення прокурора ОСОБА_7 , яка частково підтримала доводи апеляційної скарги про неправильне застосування положень вимог статей 75, 104 КК України відносно засудженого ОСОБА_8 , думку засудженого його захисника та законного представника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, перевіривши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги прокурора, апеляційний суд приходить до висновків про таке.
		 
		Мотиви суду апеляційної інстанції.
		 
		Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги, але положеннями ч. 2 цієї ж статті передбачено, що суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.
		Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Статтями 50 та 65 КК України передбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
		Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
		У п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» роз`яснено, що призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м`якого виду основного покарання, або не призначення обов`язкового додаткового покарання (ст. 69 КК) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.
		Згідно ч. 1 ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що засуджений ОСОБА_8 не визнав себе винним у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень за ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України.
		За таких обставин справа у суді першої інстанції розглядалась відповідно до вимог ст. 349 КПК України в загальному порядку, під час якого було досліджено в повному обсязі наявні у матеріалах справи докази.
		Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України у апеляційній скарзі прокурора не оспорюються.
		Обвинувачений ОСОБА_8 , його захисник та законний представник апеляційні скарги на оскаржуваний вирок суду першої інстанції не подавали.
		За таких обставин, апеляційний суд вважає вірними висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8 у скоєнні ним дій, які виразилися в нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб, а також незаконного володіння транспортним засобом, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднане з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров`я потерпілого за ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України, за встановлених районним судом та викладених у вироку обставин.
		З призначеним ОСОБА_8 більш м`яким покаранням, ніж передбачено санкціями статей, за які його засуджено, із застосуванням ст. 69 КК України, суд апеляційної інстанції погоджується та вважає його справедливим, необхідним і достатнім для виправлення та попередження нових злочинів з огляду на таке.
		ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України, які згідно зі ст. 12 КК України є тяжкими та особливо тяжкими злочинами.
		Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
		Мета покарання за злочин, вчинений неповнолітніми, має істотні відмінності від наведеного вище загального правила, оскільки в кримінальних провадженнях щодо осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку, на перше місце виходить їх реабілітація (виправлення) як реалізація принципу найкращих інтересів дитини.
		Разом із цим, національне законодавство не виключає призначення особі, яка не досягла вісімнадцятирічного віку, покарання у виді позбавлення волі, однак із встановленням певних особливостей.
		Призначаючи покарання неповнолітньому, суд за приписами ст. 103 КК України, крім врахування ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, також бере до уваги умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.
		Так, обираючи ОСОБА_8 міру примусу за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України, суд першої інстанції взяв до уваги ступінь тяжкості вчинених злочинів та його ставлення до цих протиправних діянь, особу винного, зокрема те, що він раніше не судимий, характеризується позитивно та навчається у вищому навчальному закладі, врахував пом`якшуючі покарання обставини - неповнолітній вік засудженого та добровільне відшкодування шкоди потерпілому, який у свою чергу вказав, що претензій до вказаної особи не має і просив не призначати покарання, пов`язане із позбавленням волі, а також обтяжуючу обставину - вчинення злочину повторно.
		З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, а також з урахуванням особи винного призначив ОСОБА_8 покарання із застосуванням ст.69КК України у виді позбавлення волі нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України.
		Закон України про кримінальну відповідальність передбачає можливість застосування положень ст.69КК України при наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а також даних про особу винного, які позитивно його характеризують.
		Суд, застосовуючи положення ст.69КК України при призначенні покарання, зобов`язаний не лише перерахувати обставини, що його пом`якшують, а й обґрунтувати яким чином вони істотно знизили ступінь тяжкості вчиненого злочину.
		Вказаних вимог місцевий суд дотримався та обґрунтовано дійшов висновку про наявність обставин, які дають можливість призначити неповнолітньому обвинуваченому ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі нижче від найнижчої межі.
		З цим висновком погодився і суд касаційної інстанції у постанові Верховного Суду України від 20.10.2020 року №51-1118км20, за результатами перегляду в касаційному порядку оскаржуваного вироку та ухвали апеляційного суду.
		При цьому, апеляційний суд погоджується з видом та розміром призначеного покарання, яке на думку апеляційного суду є достатнім, співрозмірним та справедливим з урахуванням обставин скоєного злочину, поведінки обвинуваченого та даних про його особу.
		Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора щодо безпідставності застосування положень ст. 69 КК України при призначені засудженому ОСОБА_8 покарання за ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України та неправильності застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання на підставі статей 75, 104 КК України, суд апеляційної інстанції, приходить до наступного.
		При застосуванні ст. 69 КК України, суд має враховувати, що більш м`яке покарання, ніж передбачене законом, може бути призначене лише за кожний окремий злочин або тільки за один із них шляхом остаточного визначення покарання за правилами ст. 70 КК України. Водночас, судом при призначені покарання ОСОБА_8 , якого визнано винним у вчиненні декількох злочинів, застосовано положення ст. 69 КК України до призначення покарання не за кожний злочин окремо, що є неприпустимим.
		Зазначені обставини вказують на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та з урахуванням положень статей 408, 409, 413 КПК України свідчать про необхідність приведення вироку в цій частині у відповідності до вимог кримінального закону.
		Що стосується доводів прокурора про неналежну вмотивованість застосування ст.ст. 75, 104 КК України та безпідставне звільнення засудженого ОСОБА_8 , від відбування покарання з випробуванням, то вони є обґрунтованими та заслуговують на увагу.
		Із системного аналізу закону України про кримінальну відповідальність вбачається, що, окрім вирішення питання про призначення певного виду та розміру покарання, суду потрібно встановити достатню підставу для звільнення від його відбування з випробуванням, при цьому належним чином вмотивувати таке рішення, дослідивши й оцінивши всі обставини, що мають значення для справи, та врахувати, що ст.75КК України застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави.
		Статтею 104КК України передбачено звільнення неповнолітніх від відбування покарання з випробуванням, що застосовується відповідно до статей 75-78 цього Кодексу, з урахуванням положень, передбачених цією статтею.
		Відповідно до приписів ст.75КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
		Вказаних вимог місцевий суд не дотримався, рішення про звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням не обґрунтував, залишивши поза увагою його роль у вчиненні злочину, зміст і обсяг протиправних дій та в тому числі невизнання останнім факту своєї протиправної поведінки. При цьому, слід звернути увагу й на те, що ОСОБА_8 під час розбійного нападу в групі з іншими особами на потерпілого ОСОБА_15 за обставин, детально викладених у вироку, діяв зухвало та активно задля досягнення попередньо визначеної злочинної мети.
		Погоджуючись із доводами апеляційної скарги прокурора, апеляційний суд констатує, що місцевим судом при призначенні ОСОБА_8 покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті), та звільнення його від відбування покарання з випробуванням, було фактично враховано одні й ті ж обставини, що дають підстави для застосування кожного з цих інститутів.
		Отже, висновок про можливість застосування щодо ОСОБА_8 положень ст.ст. 75, 104КК України зроблений судом без урахування особливостей правозастосування наведених норм матеріального права і належним чином не вмотивований, внаслідок чого засудженому призначене покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та конкретним обставинам справи.
		На цей час практика Верховного Суду щодо застосування наведених норм є усталеною, аналогічні правові позиції сформульовано за результатами касаційного розгляду справ №№ 466/4884/15-к, 524/9270/17, 462/5064/16-к, 754/7388/16-к тощо.
		Встановлені апеляційним судом обставини, вказують на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, які слід усунути під час ухвалення апеляційним судом вироку за результатами перегляду апеляційної скарги прокурора.
		Апеляційний суд вважає, що визначене вироком суду першої інстанції покарання у виді позбавлення волі, з застосуванням положень ст. 69 КК України щодо кожного злочину без застосування додаткового покарання, з урахуванням зазначених вище у своїй сукупності та встановлених апеляційним судом обставин є належним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.
		Згідно п. 4 ч. 1, ч. 2 ст.409,п.2ч.1ст.413,ст.414КПК України підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
		Відповідно до положень ст.ст. 370, 420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосування більш суворого покарання, скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
		Приймаючи до уваги вищенаведене, згідно п. 3 ч. 1 ст.407КПК України у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого та неправильного застосування положень ст. 69 КК України при призначені покарання, апеляційна скарга прокурора в частині призначеного обвинуваченому ОСОБА_8 покарання підлягає частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції відносно ОСОБА_8 в частині призначеного покарання  скасуванню, із ухваленням в цій частині нового вироку.
		Зважаючи на ту обставину, що вироком апеляційного суду ОСОБА_8 засуджений до реального строку покарання, засудженого ОСОБА_8 необхідно взяти під варту в залі суду та доставити в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» для виконання вироку.
		 
		На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 376, 404, 405, 407, 409, 413, 414, 420, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
		 
		ухвалив:
		 
		Апеляційну скаргу прокурора Роздільнянської місцевої прокуратури ОСОБА_11 ,  задовольнити частково.
		Вирок Біляївськогорайонного судуОдеської областівід 17.09.2018року відносно ОСОБА_8 за ч.2ст.187,ч.3ст.289КК Українив частині призначеного покарання  скасувати.
		Ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_8 призначити покарання:
		- за ч. 2 ст. 187 КК України із застосуванням положень ст. 69 КК України у виді 5 років позбавлення волі, без конфіскації майна;
		- за ч. 3 ст. 289 КК України із застосуванням положень ст. 69 КК України у виді 4 років і 6 місяців позбавлення волі, без конфіскації майна.
		На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_8 покарання у виді 5 років позбавлення волі, без конфіскації майна.
		В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.
		Строк відбування покарання ОСОБА_19 обчислювати з 28.09.2021 року.
		Засудженого ОСОБА_8 затримати в залі суду та доставити під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» для виконання вироку.
		Вирок може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її оголошення, а засудженим, який тримається під вартою, в той самий строк, з моменту отримання її копії.
		Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати її в суді.
		 
		Судді Одеського апеляційного суду
		 
		ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...