Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 380/7690/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, з них; з питань здійснення публічно-владних управлінських функцій з розпорядження земельними ділянками.
Надіслано судом: 29.09.2021. Зареєстровано: 30.09.2021. Забезпечено надання загального доступу: 01.10.2021.

Номер судового провадження: П/380/7881/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		справа № 380/7690/20
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		23 вересня 2021 року місто Львів
		 
		Львівський окружний адміністративний суд у складі:
		головуючої-судді Мричко Н.І.,
		за участі секретаря судового засідання Максимович А.Я.,
		 
		представників позивача Волощука Б.І., Мороза О.М.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Меденицької селищної ради Дрогобицького району Львівської області про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії, -
		 
		встановив:
		 
		до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі  позивач) до Літинської сільської ради Дрогобицького району Львівської області (далі  відповідач), в якій позивач, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 09.11.2020, просить:
		- визнати протиправною відмову відповідача у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 13.08.2020 щодо виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю), викладену у листі № 296 від 20.08.2020;
		- зобов`язати Літинську сільську раду Дрогобицького району Львівської області повторно розглянути заяву позивача від 13.08.2020 щодо виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) в розмірі, що повинен був належати її матері ОСОБА_2 , згідно з чинним законодавством.
		Ухвалою від 09.10.2020 суддя прийняла позовну заяву до розгляду й відкрила провадження у справі.
		Ухвалою від 17.05.2021 суд допустив заміну відповідача - Літинську сільську раду Дрогобицького району Львівської області її правонаступником Меденицькою селищною радою Дрогобицького району Львівської області.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що матір позивача з 1949 по 11.09.1978 працювала у КСП «Більшовик». На думку позивача, вона, як спадкоємець всіх прав і обов`язків після смерті матері має право на отримання земельної ділянки (паю), яка повинна була бути виділена її матері. Таким чином, позивач вважає, що відповідач повинен повторно розглянути заяву позивача від 13.08.2020 щодо виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) в розмірі, що повинен був належати її матері ОСОБА_2 , згідно з чинним законодавством.
		15.07.2021 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що на момент затвердження списку осіб, які мають право на отримання земельного паю (частки), матір позивача померла. Відтак у відповіді від 20.08.2020 зазначено, що право на отримання земельної ділянки (паю) мали особи, які на момент прийняття рішення проживали.
		10.09.2021 представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що право власності на земельну частку (пай) виникає з моменту передачі (державної реєстрації) державного акта про право колективної власності на землю конкретному колективному сільськогосподарському підприємству, тобто не з моменту прийняття рішення органом місцевого самоврядування про включення до списку осіб, які мають право на безоплатне отримання земельного паю (частки).
		У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали. Просили суд позов задовольнити повністю.
		У судове засідання відповідач явку представника не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Клопотань про розгляд справи без участі його представника до суду не надходило.
		Заслухавши пояснення представників позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
		Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 24.11.1995 № 2-147 позивач є спадкоємцем за заповітом половини спадкового майна, що належало спадкодавцю ОСОБА_2 .
		Позивач звернулася до відповідача із заявою від 11.08.2020, в якій просила виділити їй як спадкоємцю ОСОБА_2 земельну ділянку (пай) у розмірі двох гектарів. Така заява мотивована тим, що її матері належало право на отримання паю на земельну ділянку, як члену колективного сільськогосподарського підприємства.
		Листом від 20.08.2020 № 896 відповідач повідомив позивача про те, що списки громадян, які мають право на середню земельну ділянку частку (пай) затверджені рішенням Літинської сільської ради від 22.12.1994 № 13. Право на отримання земельної ділянки мали особи, які на момент прийняття такого рішення проживали. ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до прийняття такого рішення.
		Вважаючи відмову відповідача у задоволенні заяви від 13.08.2020 щодо виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю), викладену у листі № 296 від 20.08.2020, протиправною, позивач звернулася з відповідним позовом до суду.
		При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.
		 
		Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) визначає Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05.06.2003 № 899-IV (тут і надалі у редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин; Закон України № 899-IV).
		Відповідно до статті 1 вказаного Закону право на земельну частку (пай) мають:
		- колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку;
		- громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом;
		- громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай);
		- громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов`язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості.
		Громадянам, зазначеним в абзаці п`ятому частини першої вказаної статті, земельні ділянки в натурі (на місцевості) виділяються із земель запасу чи резервного фонду в розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. У разі відсутності на території відповідної ради необхідних площ земель запасу чи резервного фонду земельна ділянка за їх згодою може бути виділена в натурі (на місцевості) меншого розміру або за рахунок земель запасу чи резервного фонду, розташованих на території іншої ради в межах області.
		Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.
		Згідно з абзацом першим пункту 2 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 08.08.1995 № 720/95 право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
		У статті 2 Закону України № 899-IV встановлено, що основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.
		Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є:
		- свідоцтво про право на спадщину;
		- посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай);
		- рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).
		Документом, що посвідчує право на земельну частку (пай) громадян України, зазначених в абзаці п`ятому частини першої статті 1 вказаного Закону, є трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи нотаріально засвідчена виписка з неї.
		Згідно зі статтею Закону України № 899-IV підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради.
		Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).
		Земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою. За бажанням власника земельної частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні ділянки з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища).
		У разі подання заяв про виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства відповідна сільська, селищна, міська рада приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
		Як встановив суд, позивач звернулася до відповідача із заявою від 11.08.2020, в якій просила виділити їй як спадкоємцю ОСОБА_2 земельну ділянку (пай) у розмірі двох гектарів. Така заява мотивована тим, що її матері належало право на отримання паю на земельну ділянку, як члену колективного сільськогосподарського підприємства.
		Підставою для відмови відповідач у листі від 20.08.2020 № 896 вказав на те, що матір позивача  ОСОБА_2 не має права на отримання земельної ділянки частки (паю).
		Суд зазначає, що позивач не заперечує невидачі її матері сертифіката на земельну частку (пай).
		Таким чином, свідоцтво про право на спадщину, яке додане до заяви від 11.08.2020, не підтверджує право на земельну частку (пай) у відповідності до статті 2 Закону України №899-IV.
		Суд відхиляє посилання позивача на подання трудової книжки її матері, яка підтверджує роботу у колективному сільськогосподарському підприємстві, оскільки трудова книжка посвідчує право на земельну частку (пай) громадян України, які евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов`язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості. Натомість позивач не надала доказів належності її матері до вказаної категорії громадян.
		Таким чином, суд вказує на те, що позивач при зверненні до відповідача не подала документів, які зазначені у статті 2 Закону України № 899-IV, які посвідчують право на земельну частку (пай).
		У цьому контексті, необхідно звернути увагу на положення абзаців другого та четвертого пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.2004 № 7, згідно з якими член колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК (435-15), у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.
		Позови громадян, пов`язані з паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), можуть бути предметом розгляду судів. Відповідачами в таких справах є КСП, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, тощо.
		Суд наголошує на тому, що позивач не надала доказів включення її матері до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. 
		Таким чином, суд вказує на те, що право позивача на земельну частку (пай) може бути встановлено у судовому порядку, а саме в порядку цивільного судочинства.
		Відтак саме після підтвердження права на земельну частку (пай) судовим рішенням, позивач вправі звернутися до відповідача із заявою про виділення в натурі земельної частки (паю).
		Отже, суд вважає, що неподання позивачем документів, які посвідчують право на земельну частку (пай) унеможливлює виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).
		Враховуючи наведене, суд погоджується із відмовою відповідача у задоволенні заяви позивача про виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та не вбачає підстав для зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву від 13.08.2020 щодо виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).
		 
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі  КАС України) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.
		Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.
		Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Меденицької селищної ради Дрогобицького району Львівської області про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії, - відмовити повністю.
		 
		Судові витрати між сторонами не розподіляються.
		 
		Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
		Повне рішення суду складене 28 вересня 2021 року.
		 
		 
		 
		Суддя Мричко Н.І.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...