Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/2218/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: 03.11.2022. Зареєстровано: 04.11.2022. Забезпечено надання загального доступу: 04.11.2022.
Дата набрання законної сили: 03.11.2022
Номер судового провадження: К/9901/29073/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		03 листопада 2022 року 
		м. Київ
		 
		справа № 420/2218/19
		адміністративне провадження № К/9901/29073/19 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого - Чиркіна С.М.,
		суддів:          Кравчука В.М., Шарапи В.М., 
		розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 червня 2019 року (головуючий суддя: Іванов Е.А.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року (головуючий суддя: Ступакова І.Г., судді: Бітов А.І., Лук`янчук О.В.) у справі №420/2218/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,
		У С Т А Н О В И В:
		І. РУХ СПРАВИ
		17 квітня 2019 року ОСОБА_1 (далі також позивачка або ОСОБА_1 ) звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (далі також відповідач або ГУ Держгеокадастру), в якому просила суд: 
		визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва орієнтованою площею 0,06 га, викладеного у формі листів від 14.02.2019 № 54/0-97/6-19 та від 04.03.2019 № 88/0-1333/0/37-19; 
		зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою для отримання у власність земельної ділянки площею 0,06 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності Овідіопольського району Одеської області поруч з с. Новодолинське, поруч з ділянкою з кадастровим номером 5123783200:01:003:1713 для індивідуального садівництва; 
		стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області на користь позивача моральну шкоду в розмірі 8346,00 грн.
		Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 червня 2019 року, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року, позов задоволено частково.
		Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва орієнтованою площею 0,06 га, викладеного в листі від 14 лютого 2019 року № 54/0-97/6-19.
		Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва орієнтованою площею 0,06 га, викладеного в листі від 04 березня 2019 року № 88/0-1333/0/37-19.
		Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру в Одеській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою для отримання у власність земельної ділянки площею 0.06 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності Овідіопольского району, Одеської області, поруч з с. Новодолинське, поруч з ділянкою с кадастровим номером 5123783200:01:003:1713 для індивідуального садівництва.
		Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру в Одеській області подати до суду у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення.
		В іншій частині позовних вимог відмовлено.
		Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач 18 жовтня 2019 року направив на адресу Верховного Суду касаційну скаргу (надійшла поштою 22 жовтня 2019 року), у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про відмову у задоволені позову.
		Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції. 
		16 січня 2020 року від позивачки надійшло клопотання про відмову у задоволенні касаційної скарги.
		02 січня 2020 року від ОСОБА_1 на адресу Верховного Суду надійшло клопотання про притягнення відповідача до відповідальності за зловживання процесуальними правами.
		Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2022 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).
		Водночас зазначеною ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання позивачки щодо притягнення відповідача до відповідальності за зловживання процесуальними правами.
		 
		II. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ
		Позовні вимоги позивачка мотивує тим, що 04 березня 2019 року на виконання рішення суду від 17 січня 2019 року у справі №420/5753/18 відповідачем надано третій лист № 88/0-1333/0/37-19, згідно якого позивачці відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з тих причин що на бажану земельну ділянку вже надано дозвіл на розробку проекту землеустрою. Позивачка вважає надані відповіді неправомірними, безпідставними та такими, що не відповідають нормам чинного матеріального та процесуального земельного законодавства, зокрема, положенням Конституції України, Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
		Відповідач надав до суду письмовий відзив, у якому зазначив, що до повного наповнення Державного земельного кадастру інформацією про землі в межах України, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області забезпечуватиме підбір площ земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадян у межах норм безоплатної приватизації. 
		Такі дії обґрунтував необхідністю забезпечення раціонального використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, дотримання вимог законодавства, прозорості діяльності системи управління земельними ресурсами, запобігання виникненню корупційних факторів та уникненню надання переваг одному громадянину перед іншим. 
		За твердження відповідача, бажана до отримання ОСОБА_1 у власність земельна ділянка для ведення індивідуального садівництва у наведених площах земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадян у межах норм безоплатної приватизації у I кварталі 2019 року, відсутня. 
		Також Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області зазначено, що на бажану до відведення земельну ділянку надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва іншому громадянину, про що повідомлено позивачу у листі від 04 березня 2019 року № 88/0-1333/0/37-19. 
		На підставі наведеного, відповідач повторно відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. 
		Водночас відповідач зазначив, що суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, а тому позовні вимоги про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області прийняти відповідне рішення з питань, віднесених законодавством до його повноважень, є порушенням вимог статті 6 Конституції України. 
		 
		ІІI. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 16 серпня 2018 року звернулася за допомогою мережі Інтернет до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з заявою, в якій просила надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (за межами населеного пункту) у власність площею 0,06 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності Овідіопольского району, Одеської області, поруч з с. Новодолинське, поруч з ділянкою з кадастровим номером 5123783200:01:003:1713 для індивідуального садівництва. Вибір місця і цільове призначення земельної ділянки позивачка вибрала виходячи із затвердженого переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані громадянам у 3 кварталі 2018 на території Одеської області.
		До поданої заяви ОСОБА_1 додала копії наступних документів: паспорт громадянина України; ідентифікаційний код; графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
		Листом від 14 вересня 2018 року за № С-11259/0-6594/0/37-18 відповідач відмовив позивачці у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки на виконання доручення від 08 жовтня 2014 року              № 37732/0/1-14 віце-прем`єр-міністра - міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Гройсмана В.Б. у Головному управлінні відсутня інформація щодо позиції Новодолинської сільської ради Овідіопольського району Одеської області про надання ОСОБА_1 даної земельної ділянки.
		Позивач 06 листопада 2018 року звернувся з адміністративним позовом до Одеського окружного адміністративного суду та рішенням у справі № 420/5753/18 визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № С-11259/0-6594/0/37-18 від 14 вересня 2018 року та зобов`язано Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16 серпня 2018 року. Вказане судове рішення набрало законної сили 22 лютого 2019 року. 
		На виконання рішення суду від 17 січня 2019 року у справі № 420/5753/18 відповідач надав лист № 54/0-97/6-19 від 14 лютого 2019 року, яким повторно відмовлено позивачці в одержанні дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки бажана до отримання у власність земельна ділянка для ведення індивідуального садівництва у наведених площах земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам у межах норм безоплатної приватизації у 1 кварталі 2019 року, відсутня.
		12 березня 2019 року представнику позивачки відповідачем була надана друга відповідь від 04 березня 2019 року № 88/0-1333/0/37-19, згідно якого позивачці відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з причин, що на бажану земельну ділянку вже надано дозвіл на розробку проекту землеустрою.
		Вважаючи протиправною відмову, зазначену в листах Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № 54/0-97/6-19 від 14 лютого 2019 року та           № 88/0-1333/0/37-19 від 04 березня 2019 року щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, позивачка звернулася до суду з даним позовом.
		 
		ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ЗК визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та в зазначеному переліку підстав відсутня така підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, як відсутність бажаної до отримання у власність земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва у наведених площах земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам у межах норм безоплатної приватизації у 1 кварталі 2019 року чи надання дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі. Також суди зазначили, що законодавством не заборонено отримання одночасно декількома особами дозволу на розроблення проекту землеустрою на одну і ту ж саму земельну ділянку.
		Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою для отримання у власність земельної ділянки, то суди визнали помилковими доводи відповідача про втручання суду у дискреційні повноваження Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з тих підстав, що процес надання позивачу відмов у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з формальних підстав без прийняття відповідного владного управлінського рішення може бути досить тривалим, на що вказує протиправна поведінка відповідача, який на виконання судового рішення у справі № 420/5753/18 повторно допустив аналогічні порушення прав позивача. За позицією судів попередніх інстанцій, в даному випадку належним способом захисту порушеного права є саме зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Одеській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою.
		 
		V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ І ВІДЗИВУ
		В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає, що при відмові у надані дозволу позивачу відповідачем повністю дотримано положення земельного законодавства, рівно як і принципів законності та правової визначеності, які є складовими верховенства права.
		Вважає, що надання дозволу на розроблення проекту землеустрою позивачці щодо відведення земельної ділянки, на яку вже надано дозвіл іншій особі, призводить до порушення принципу захисту обґрунтованих сподівань.
		За позицією скаржника, процесуальним законом встановлений відповідний порядок визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, і цей порядок передбачає звернення позивача (стягувача) до суду відповідно до статті 383 КАС України, а не з новим позовом фактично про зобов`язання виконати таке судове рішення.
		Водночас вважає, що зобов`язавши головне управління надати позивачу дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо отримання земельної ділянки, суди втрутились у виключні повноваження органу виконавчої влади, що призвело до порушень статей 6,19 Конституції України, статті 242 КАС України.
		В свою чергу позивачка у поданому клопотанні вважає касаційну скаргу безпідставною, не змінює своєї позиції стосовно порушення її соціальних прав, яка викладена в позові та у відзиві на апеляційну скаргу.
		 
		VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справі"; далі - Закон № 460-IX) Верховний Суд зазначає таке.
		Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України та Законом України "Про землеустрій".
		Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
		Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до частини 3 статті 78 ЗК України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
		Згідно із статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
		На підставі пункту «в» частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва у розмірі не більше 0,12 гектара
		Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений статтею 118 ЗК України.
		Відповідно до підпунктів 6, 7, 8 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186 -1 цього Кодексу.
		Системний аналіз наведених норм права дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. 
		Водночас чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
		Аналогічна правова позиція викладена, зокрема в постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі №813/481/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №527/43/17, від 25 лютого 2019 року у справі №347/964/17 та від 22 квітня 2019 року у справі № 263/16221/17.
		Отже, якщо особою, яка звернулася до відповідного органу місцевого самоврядування виконані всі передумови для отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, підстави для відмови у наданні такого дозволу відсутні.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що у клопотанні позивачки зазначено цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, тобто вимоги частини 6 статті 118 ЗК України щодо таких клопотань позивачем дотримано.
		Отже, позивач при зверненні до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва подала всі необхідні документи, передбачені нормами ЗК України.
		Судами попередніх інстанцій правильно зазначено, що статтею 118 ЗК України та іншими нормами законодавства, яке регулює спірні правовідносини, не передбачено таких підстав для відмови у наданні громадянину дозволу на розробку проекту землеустрою, про які відповідач зазначив у листах від 14 лютого 2019 року                  № 54/0-97/6-19 та від 04 березня 2019 року № 88/0-1333/0/37-19.
		Колегія суддів наголошує, що дозвіл і проект землеустрою, розроблений на його підставі, є стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність чи користування. Передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.
		Водночас отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Таку правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року у справі №815/5987/14 та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі №545/808/17, від 22 лютого 2019 року у справі № 813/1631/14.
		Зміст статті 79-1 ЗК України свідчить, що метою надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок є формування земельної ділянки, яке полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
		Отже, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. Також не є визначальним за чиїм замовленням такий проект буде розроблено. Закон не виключає ситуації, коли проекти одночасно розробляються різними замовниками.
		Надання дозволу на розробку проекту відведення не свідчить, що проект радою буде затверджено. Якщо буде виявлено обставини, що за законом є підставами для відмови у затвердженні проекту, рада може відмовити.
		Такий правовий висновок відповідає позиції Верховного Суду, сформованій у постанові від 28 лютого 2020 року у справі № 461/1257/17.
		За такого правового регулювання, колегія суддів вважає безпідставними покликання скаржника на наявність іншого дозволу на розробку проекту землеустрою на відведення земельної ділянки щодо якої звернулася ОСОБА_1 . 
		Водночас судами попередніх інстанцій наголошено на відсутності беззаперечних доказів «накладання» земельної ділянки, на яку претендує позивачка, із земельною ділянкою на яку виданий дозвіл іншій особі. 
		Отже, Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про незаконність відмов Головного управління Держгеокадастру в Одеській області у наданні позивачці дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва орієнтованою площею 0,06 га, викладених у листах від 14 лютого 2019 року №54/0-97/6-19 та від 04 березня 2019 року №88/0-1333/0/37-19.
		Стосовно доводів скаржника про те, що вирішення питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою належить до дискреційних повноважень Держгеокадастру і при прийнятті оскаржуваного судового рішення про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою суд фактично підмінив орган державної влади, Верховний Суд зазначає наступне.
		Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
		З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Вказаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
		У своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.
		Згідно з Рекомендацією №К (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980 на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
		На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
		Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.
		Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
		У справі, що розглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови, регламентовано ЗК України.
		Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен ухвалити позитивне рішення. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
		Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Враховуючи, що в межах спірних правовідносин неправомірність відмови Головного управління Держгеокадастру в Одеській області у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою вже була встановлена судовим рішенням, яке набрало законної сили, а також беручи до уваги неодноразові відмови листами від     14 лютого 2019 року №54/0-97/6-19 та від 04 березня 2019 року № 88/0-1333/0/37-19 з різних підстав, жодна з яких не передбачена чинним законодавством, Верховний Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про те, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивачки є саме зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою для отримання у власність земельної ділянки площею 0.06 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності Овідіопольського району Одеської області, поруч з с. Новодолинське, поруч з ділянкою з кадастровим номером 5123783200:01:003:1713, для індивідуального садівництва.
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі №815/2488/17, від 27 лютого 2018 року у справі №816/591/15-а, від 11 вересня 2018 року у справі № 825/487/17.
		Верховний Суд не приймає до уваги посилання скаржника на те, що позивачка повинна була звернутися до суду не з позовною заявою, а в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, вчинених на виконання рішення суду у справі № 420/5753/18, з огляду на таке.
		Так, судовим рішенням у справі № 420/5753/18 зобов`язано відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16 серпня 2018 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Головне управління Держгеокадастру в Одеській області формально виконало рішення суду та відмовило позивачці у задоволенні поданого нею клопотання з інших підстав, які викладені у листах від 14 лютого 2019 року № 54/0-97/6-19 та від 04 березня 2019 року № 88/0-1333/0/37-19, які, як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, є окремим предметом оскарження в судовому порядку.
		Згідно частин 1 та 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
		За приписами частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.
		Рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, суд
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області залишити без задоволення.
		Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 червня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року у справі № 420/2218/19 - залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді Верховного Суду                                                  С.М. Чиркін
		                                                                                В.М. Кравчук
		                                                                                В.М. Шарапа

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...