Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 345/5413/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: 02.02.2022. Зареєстровано: 02.02.2022. Забезпечено надання загального доступу: 03.02.2022.
Дата набрання законної сили: 21.03.2022
Результат оскарження 21.03.2022 Івано-Франківський апеляційний суд: залишено рішення без змін
Номер судового провадження: 2/345/111/2022

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа №345/5413/21 
		Провадження № 2/345/111/2022
		 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М        У К Р А Ї Н И
		 
		01.02.2022 р. 
		м.Калуш
		Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Юрчака Л.Б., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Калуського ліцею №2 Калуської міської ради Івано-Франківської області в особі директора Овсеєнко Наталії Федорівни про відновлення виконання попередніх трудових обов`язків та відновлення виплат заробітної плати, -
		в с т а н о в и в :
		ОСОБА_1 звернулась до суду із вищевказаним позовом, який обґрунтовує тим, що вона працює вчителем англійської мови Калуського ліцею №2. 16.11.2021 позивач отримала наказ Калуського ліцею №2 Калуської міської ради Івано-Франківської області №139/02-01 від 16.11.2021 «Про відсторонення від роботи», який обґрунтований тим, що вона всупереч наказу МОЗ України від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» та п. 41-6 Постанови КМ України №1236 від 09.12.2020, не здійснила в обов`язковому порядку щеплення від Covid-19 та не надала роботодавцю документ, що підтверджує проходження такого щеплення.
		Із вказаним вище наказом позивач не погоджується, вважає, він грубо порушує її права та суперечить Конституції України і Кодексу законів про працю, оскільки законодавством не встановлено окремого порядку про відсторонення працівників від роботи на підставі відсутності у них щеплення від Covid-19. 
		Також, посилаючись на ряд наказів МОЗ України, позивач стверджує, що вакцинація від гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом Sars-cov-2, в Україні носить офіційний статус - клінічний експеримент. 
		На підставі наведеного, ОСОБА_1 просить суд визнати незаконним та скасувати наказ Калуського ліцею №2 Калуської міської ради Івано-Франківської області №139/02-01 від 16.11.2021 «Про відсторонення від роботи» та поновити її на роботі для виконання трудових обов`язків; стягнути із відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16.11.2021 і до винесення судом рішення; судові витрати покласти на відповідача. 
		Ухвалою суду від 17.12.2021 відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом, вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без виклику сторін.
		10.01.2022 на адресу суду від відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому вказано, що Міністерство охорони здоров`я України мало всі підстави запровадити обов`язкову вакцинацію проти нових інфекційних хвороб, тому розробило ряд нормативних актів на забезпечення поширення нової непередбачуваної інфекції СOVID-19.
		Маючи на меті довести до відома позивача положення постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020р. №1236"Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" щодо відсторонення від роботи працівників, які відмовляються чи ухиляються від вакцинації проти COVID-19, 23.10.2021р. Калуським ліцеєм №2 був виданий наказ №126 «Про ознайомлення з вимогами постанови КМУ від 09.12.2020 №1236 та із змінами, що вносяться до цієї постанови від 20 жовтня 2021 №1096 щодо відсторонення від роботи працівників закладу, установи освіти, які відмовляються або ухиляються від проведення обовязкових щеплень проти COVID-19».
		29.10.2021р. на нараді при директору було ознайомлено працівників, зокрема і позивача ОСОБА_1 , з нормами вищевказаної постанови та наказу щодо обовязкової вакцинації педагогічних працівників та усіма наслідками невиконання цих норм під особистий підпис. ОСОБА_1 від підпису у наказі про ознайомлення відмовилась, про що було складено відповідний акт про відмову від відпису. 
		16.11.2021 року керівництвом закладу освіти було встановлено, що відповідач ОСОБА_1 , будучи працівником даного закладу освіти, працюючи на посаді вчителя англійської мови, відмовилася надати підтверджуючі документи про вакцинацію до початку дії обмежувальних карантинних заходів або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти СOVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.
		Тому позивача було ознайомлено під розписку з наказом про відсторонення його від роботи з 16.11.2021р., що підтверджується доданою позивачем копією наказу №139 від 16.11.2021р. де вона підписалася, що ознайомлена, але не згідна. 
		Вищевказаний наказ про відсторонення позивача від роботи відповідає нормам діючого законодавства та не порушує права працівника ОСОБА_1 , оскільки таке відсторонення передбачено як ст.46 КЗпП України.
		Твердження позивача в позові, що жодним законом України не встановлено окремого порядку про відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них щеплення від COVID-19, є помилковим, адже Законами України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»  визначена обов`язковість профілактичних щеплень також проти інших відповідних інфекційних хворіб.
		На думку відповідача, в даному випадку відсторонення позивача від роботи ґрунтувалось на вимогах закону, здійснено в спосіб, передбачений законом та існування правових та фактичних підстав і не порушено її Конституцйійних прав на працю передбачене ст.43 Конституції, оскільки за ОСОБА_1 зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, обмеження позивача у формі відсторонення від роботи було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини.
		На підставі наведеного відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
		17.01.2022 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій зазначено, що саме лише посилання на ст. 46 КЗпП та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» в оскаржуваному наказі не є достатньою та самостійною правовою підставою для відсторонення через щеплення, оскільки потребує додаткового встановлення фактичних та правових підстав, дотримання процедури, яка встановлена законом.
		Так, належними, визначеними законодавством, доказами фактичних підстав для відсторонення є форма №063-2/о, письмове підтвердження, акт присутності свідків (відповідно покази свідків) або подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби, а не відмова особа надати документи, що містять лікарську таємницю.
		Також, закон чітко визначив, що за епідемічними показниками повноваження на прийняття рішення про обов`язкове щеплення належать санітарному лікарю, а не МОЗ України. Норма ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» вимагає, щоб відсторонення відбувалося в порядку, встановленому законом, а постанова КМУ №1236 законом не являється. Єдиним нормативно-правовим актом, який визначає перелік обов`язкових щеплень є Календар профілактичних щеплень в Україні, а МОЗ України може встановити лише перелік професій чи виробництв. 
		Водночас, профілактичні щеплення проти гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом Sars-cov-2 до вказаного Календаря не включені, а відтак посилання та обґрунтування відповідачем необхідності наявності доказів щеплення проти гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом Sars-cov-2 є незаконним. 
		На підставі наведеного, позивач підтримує заявлені позовні вимоги у повному обсязі.
		З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про вирішення спору за наявними матеріалами у справі.
		Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
		Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
		Судом встановлено, що з серпня 1985 року позивач працює вчителем англійської мови у Калуському ліцеї №2 Калуської міської ради Івано-Франківської області (назва навчального закладу неодноразово змінювалась) (а.с. 8).
		23.10.2021 директором ліцею видано наказ №126/02-01 «Про ознайомлення з вимогами постанови КМУ від 09.12.2020 №1236 та із змінами, що вносяться до цієї постанови від 20 жовтня 2021 №1096 щодо відсторонення від роботи працівників закладу, установи освіти, які відмовляються або ухиляються від проведення обовязкових щеплень проти COVID-19», згідно з яким до відома працівників ліцею доведено вимогу про відсторонення від роботи у випадку відмови чи ухиляння від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я (а.с. 37).
		Згідно акту № 1 від 29.10.2021, ОСОБА_1 відмовилась від підпису про ознайомлення із даним наказом (а.с. 40).
		16.11.2021 року керівництвом навчального закладу було складено акт №2 про відмову ОСОБА_1 надати документ про обовязкове профілактичне щеплення проти COVID-19, в якому комісією вчителю ОСОБА_1 запропоновано надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичний висновок про абсолютні протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 на підставі наказу від 23.10.2021 №126/02-01. Цим же актом проінформувано позивача про правові наслідки відмови або ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 та відсторонення від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України та статті 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 № 1645-ІІІ з 16 листопада 2021 року. Також, даним актом проінформувано позивача, що період відсторонення від роботи без збереження заробітної плати не увійде до страхового стажу для призначення пенсії та оплати тимчасової непрацездатності, адже за цей період роботодавець не сплачуватиме за нього страховий внесок. Період відсторонення без збереження зарплати не увійде й до стажу, що дає право на щорічну відпустку (а.с. 41).
		Директором ліцею Овсеєнко Наталією 16.11.2021 на виконання п. 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 №1236 зі змінами, внесеними Постановою КМУ від 20.10.2021 №1096, відповідно до ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хворіб», Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом МОЗ від 04.10.2021 №2153, видано наказ №139/02-01 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1». Із вказаним наказом позивач ознайомлена, однак не гідна, про що вона і вказала у даному наказі (а.с. 42).
		Пунктами а, б ст.10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян, у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
		Відповідно до ст. 46 КЗпП України допускається відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
		У постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 викладений висновок, що відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
		У відповідності до п. 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09.12.2020 року № 1236 в редакції з урахуванням змін, що набрали чинності 26.10.2021 року, керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій слід забезпечити:
		1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік);
		2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.
		Згідно з Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим Наказом Міністерства охорони здоров`я України 04 жовтня 2021 року № 2153, обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
		За змістом ст.117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.
		Згідно зі ст. 8 Конституції України Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
		Статтею 4 ЦПК України визначено, що актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України.
		Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
		Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч.1 ст. 2 ЦПК України).  Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є. крім іншого,  верховенство права (ч.3 ст.2 ЦПК України).
		Визначення терміна "верховенства права" викладено в абзаці другому підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року N 15-рп/2004 ( v015p710-04 ): "Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
		Як зазначалось вище, Кабінетом Міністрів України в грудні 2020 року прийнято постанову із запровадженням обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, яка містила вимоги про забезпечення контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень, відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19.
		Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено відповідний перелік працівників, що підлягають обов`язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
		Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
		Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження (ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»)
		Згідно з п.1 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 267, Міністерство охорони здоров`я України (МОЗ) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
		На час вирішення спору у суду відсутні підстави вбачати невідповідність виданих у межах владних повноважень вищим органом виконавчої влади, а також центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров`я, постанови та наказу на врегулювання трудових відносин під час дії запровадженого карантину, вимогам Конституції України, Кодексу про працю України, іншим законам.
		Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
		Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб…
		Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом…
		Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Суд зазначає, що характер положень Конституції України як норм прямої дії не породжує абсолютно безступеневий та неврегульований порядок доступу до визначених нормами основного Закону прав особи. Маючи на меті закріплення основного погляду та водночас правового скерування відносин у сфері загальних засад функціонування держави, прав і свобод людини і громадянина, органів влади, їх діяльності тощо, Конституція України не лише не виключає, але прямо передбачає механізм реалізації, зокрема шляхом визначення повноважень Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в Україні, Кабінету Міністрів України - вищого органу у системі органів виконавчої влади, з наданою можливістю нормотворчої діяльності в забезпечення проведення, зокрема, фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
		У рішенні Конституційного суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування в правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.
		Зміст постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236, наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 в частині умов відсторонення від роботи, категорій працівників відносно яких запроваджуються заходи обмеження, є чітким та зрозумілим за виконанням, передбачуваним за правовими наслідками.
		З огляду на викладене, суд не вдається до системного аналітичного дослідження різних пунктів постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 на предмет їх взаємної логічності.
		Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
		Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
		Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов`язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
		Контроль за відповідністю імунобіологічних препаратів, що застосовуються в медичній практиці, вимогам нормативно-правових актів і міжнародних стандартів та забезпечення ними закладів охорони здоров`я здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері контролю якості та безпеки лікарських засобів, у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
		Наведені нормативні акти у взаємному зв`язку з положеннями ст. 46 КЗпП України, постановою КМУ від 09.12.2021 року № 1236, Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 вказують на обґрунтованість рішення роботодавця щодо відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19.
		Згідно з п. 1 Календаря профілактичних щеплень в Україні, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України 16.09.2011 № 595, календар профілактичних щеплень в Україні (далі - Календар) - нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, яким встановлюються перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення.
		Цей Календар включає обов`язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз.
		Інші обов`язкові щеплення встановлюються відповідно до цього Календаря для груп населення: за віком; щеплення дітей з порушенням цього Календаря; щеплення ВІЛ-інфікованих осіб; за станом здоров`я; щеплення дітей після алло/ауто-ТСГК (трансплантація стовбурових гемопоетичних клітин); щеплення на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями.
		Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.
		Суд звертає особливу увагу, що відповідним календарем визначено перелік біологічних препаратів, терміни та періодичність проходження щеплення проти певних захворювань, що не виключає можливості встановлення обов`язковості щеплень щодо інших хвороб для певних категорій працівників.
		Відсутність відомостей в Календарі профілактичних щеплень в Україні про обов`язкове щеплення відносно поширюваної інфекційної хвороби не може вважатись критерієм оцінки дій або бездіяльності керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій, які зобов`язані забезпечити: контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень, відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19.
		Окрім того, позиція позивача про те, що підстава відсторонення працівника від роботи, передбачена ст. 46 КЗпП України, а саме «в інших випадках, передбачених законодавством», не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки щеплення від гострої респіраторної хвороби CОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 не передбачено Календарем профілактичних щеплень, як єдиним нормативним актом, який встановлює види обов`язкових щеплень в Україні, в тому числі, і за епідемічними показниками також є безпідставною.
		Суд виходить з того, що за визначенням п. 1 Календаря профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України 16.09.11 № 595, календар профілактичних щеплень в Україні - це нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, яким встановлюються перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення. 
		Суд звертає увагу, що наказом не визначено, що це єдиний нормативно-правовий акт, яким встановлюється перелік таких щеплень або те, що іншими нормативно-правовими актами заборонено встановлювати обов`язкові профілактичні щеплення.
		Позивач також вказує на те, що Конституція України не визначає серед випадків обмеження права на працю, обмеження пов`язане із щепленням проти CОVID-19, встановлення ж такого обмеження підзаконним актом суперечить Конституції України, як це було встановлено рішенням Конституційного Суду України №10-р 2020 від 28.08.2020 року.
		З цього приводу суд бере до уваги, що постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236, у редакції чинній на 08.11.2021 року, ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст. 46 КЗпП України, неконституційними не визнавались, є чинними, у зв`язку з викладеним підлягають застосуванню. Суд першої інстанції не уповноважений вирішувати питання щодо конституційності нормативно-правових актів. Крім того, Конституцією України прямо не заборонено відсторонення від роботи у разі ухилення або відмови від обов`язкового профілактичного щеплення.
		Щодо обробки, використання та зберігання персональних даних щодо стану здоров`я позивача, суд зазначає наступне.
		Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про інформацію» інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
		Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.
		Згідно з ч.ч. 1. 2 ст.21 Закону інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.
		Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.
		Відносини, пов`язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом.
		За змістом ст.22 КЗпП України відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.
		Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров`я працівника можуть встановлюватись законодавством України.
		Згідно з ч.2 ст. 24 КЗпП України при укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи.
		В розрізі наведеного врегулювання слід дійти висновку, що, хоча інформація про стан здоров`я особи належить до інформації з обмеженим доступом, отримання наведених відомостей узгоджується із правом роботодавця, первісно, з метою укладення трудового договору та підтвердження відповідності до запитуваних згідно такого договору та посадової інструкції вимог, а в подальшому, зокрема при застосуванні ст. 46 КЗпП України - з метою вирішення питання про відсторонення, визначити, окрім супутніх конфіденційних даних щодо прізвища, ім`я, по-батькові особи, її дати народження, також і відомості про стан здоров`я як критерію допуску до виконання покладених трудовим договором обов`язків.
		Відповідно до ч. 1, п.2 ч.2 ст.7 Закону України «Про захист персональних даних» забороняється обробка персональних даних про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, засудження до кримінального покарання, а також даних, що стосуються здоров`я, статевого життя, біометричних або генетичних даних.
		Положення частини першої цієї статті не застосовується, якщо обробка персональних даних:  необхідна для здійснення прав та виконання обов`язків володільця у сфері трудових правовідносин відповідно до закону із забезпеченням відповідного захисту.
		У виниклому спорі отримання інформації пов`язано із сферою трудових правовідносин, здійснюється відповідно до вимог закону, а тому не може беззаперечно обмежуватись у відповідному доступі.
		Суд також вважає за необхідне звернути увагу на те, що вимога пройти обов`язкову вакцинацію також не може бути розцінена як порушення права позивачки на медичну таємницю, оскільки фактично потрібно було надати відомості про проведення такої вакцинації, розкриття інформації, яка становить медичну таємницю, у цьому випадку не відбувається, ознак втручання в особисте та сімейне життя.
		Можливість продовження роботи на посаді вчителя лише за умови проходження вакцинації від COVID-19 не може вважатися дискримінацією по відношенню до працівників за критерієм наявності або відсутності вакцинації. Вимога проходження вакцинації фактично є лише однією з вимог для зайняття тієї чи іншої посади поряд з іншими вимогами, до яких також відносяться, в залежності від виду посади, наявність профільної освіти, стажу роботи, проходження медичного огляду, досягнення певного віку тощо. Для прикладу, неможливість зайняття посади водія особою без водійського посвідчення не може вважатися дискримінацією по відношенню до такої особи за ознакою наявності або відсутності посвідчення водія.
		Судом не вбачається ознак порушення конституційних прав та свобод позивачки. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він обирає або на яку вільно погоджується. Разом з тим, згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпеки визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тобто не робота, а саме життя, здоров`я і безпека людини визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Тому, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 43 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя і здоров`я людини над правом на роботу, яку вона обирає. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні безпеки життя і здоров`я її громадян. Держава, встановивши правило про те, що без щеплення проти COVID-19 особа не може бути допущена до роботи на посаді вчителя, не тільки реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учнів та працівників в школі, а й захищає таким чином і самого працівника, який не отримав профілактичного щеплення.
		Вакцинація від COVID-19 і, як складова частина, її обов`язковість для осіб певних професій, навіть під загрозою відсторонення від роботи, не може вважатися примушуванням до вакцинації або катуванням, як стверджує позивачка, оскільки фактично у даному випадку є особа, яка займає посаду вчителя, постає перед вибором - вакцинуватися і продовжувати роботу або слідчуючи своїм переконанням відмовитися від вакцинації, але в такому випадку бути відстороненою від посади, щоб не наражати на небезпеку учнів, своїх колег та й саму себе, оскільки посада вчителя передбачає велику кількість контактів.
		Твердження позивачки у позовній заяві, що жодна вакцина в світі від коронавірусної хвороби не завершила повний цикл клінічних випробувань, тому її застосування має бути виключно добровільним, а примус до її застосування є проведенням незаконного медичного експерименту на людях, є аморальним і неправомірним діянням, судом до уваги не приймається, оскільки в суді не знайшов свого підтвердження факт примусу до проведення вакцинації.
		Варто зазначити, що відсутність вакцинації є перешкодою і в інших сферах суспільного життя, зокрема, обмеження відвідування розважальних закладів, торгових центрів, закладів громадського харчування тощо.
		Верховний Суд в постанові від 17.04.2019 року у справі №682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, та є виправданим.
		У постанові від 10.03.2021 року у справі №331/5291/19 Верховний Суд зазначив, що згідно зі статтею 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю в Україні. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні безпеки життя і здоров`я її громадян.
		ЄСПЛ в рішенні від 15.03.2012 року у справі «Соломахін проти України» (заява №24429/03) сформулював правовий висновок, що обов`язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції право на повагу до приватного життя особи, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Порушення фізичної недоторканності заявника можна вважати виправданим для дотримання цілей охорони здоров`я населення та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання.
		Таким чином, дослідивши докази в їх сукупності, суд дійшов переконання, що спірний наказ про відсторонення позивачки від роботи був прийнятий у повній відповідності до законодавства, тому підстав для його визнання незаконним та скасування немає, як і підстав для допуску позивачки до роботи на займаній посаді вчителя та стягнення заробітної плати за час відсторонення, у зв`язку з чим позов не може бути задоволений.
		Окрім того, оскільки вимога позивача про визнання незаконним та скасування №139/02-01 від 16.11.2021 Калуського ліцею №2 Калуської міської ради Івано-Франківської області «Про відсторонення від роботи» судом задоволенню не підлягає, то не підлягає до задоволення вимога про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за період незаконного відсторонення, починаючи з 16.11.2021 до винесення судом рішення.
		При цьому, суд зауважує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
		За правилами статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Відповідно до положень ст.141ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, відповідно до ст.141ЦПК України, витрати зі сплати судового збору з відповідача стягненню не підлягають.
		Беручи до уваги викладене, керуючись ст. 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», ст. 286 ЦК України, ст. 26 Закону України «Про освіту», ст. 46 КЗпП України, ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 2673-265 ЦПК України, суд,-
		УХВАЛИВ :
		В задоволенні позову ОСОБА_1 до Калуського ліцею №2 Калуської міської ради Івано-Франківської області в особі директора Овсеєнко Наталії Федорівни про відновлення виконання попередніх трудових обов`язків та відновлення виплат заробітної плати - відмовити.
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Івано-Франківського апеляційного суду.
		 
		Суддя

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...