Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/22377/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; біженців.
Надіслано для оприлюднення: 11.02.2022. Зареєстровано: 20.02.2022. Забезпечено надання загального доступу: 21.02.2022.

Результат оскарження 15.06.2022 П'ятий апеляційний адміністративний суд: скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову суду
Номер судового провадження: П/420/22456/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 420/22377/21 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		11 лютого 2022 року м. Одеса
		Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії ,-
		 В С Т А Н О В И В:
		16.11.2021 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України у Полтавській області, в якій позивач просить суд: 
		- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України №258-21 від 30.07.2021 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
		- зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 22.11.2021 року залишено без руху адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України у Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії. 
		Судом встановлено позивачу 10-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.
		В ухвалі роз`яснено, що виявлені недоліки повинні бути усунені, шляхом надання до суду (з копією для відповідача) уточненого позову та заяви про поновлення строку звернення до суду.
		09.12.2021 року (вх.№64402/21) від представника позивача  адвоката Нікітіної Г.Е. до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
		До вказаної заяви додано позовну заяву ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, в якій позивач просить суд: 
		- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №258-21 від 30.07.2021 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
		- зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Також до заяви про усунення недоліків представником додано заяву про поновлення строку звернення до суду.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем не було всебічно вивчено та оцінено всiх доказів наявності умов для набуття позивачем статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, а саме: відповідач не витребовував від позивача жодних пояснень, не проводив співбесід стосовно розгляду питання щодо надання позивачу статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту; відповідач не звертався із запитами до відповідних органів, зокрема Міністерства закордонних справ України для встановлення справжніх фактів стосовно осіб та ситуації в країні перебування та не вимагав від Управління міграційної служби в м.Києві додаткової інформації про позивача, що дає підстави для висновку про необґрунтованість і передчасність оскаржуваного рішення про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та, відповідно, про його протиправність.
		Позивач зазначає, що той факт, що заявник вже був об`єктом переслідувань або йому було завдано серйозної шкоди, наявність прямих загроз такого переслідування або такої шкоди є важливим показником цілком обґрунтованих побоювань заявника стати жертвою переслідування або реального ризику отримати серйозну шкоду. 
		На думку позивача, у відповідача наявний обов`язок при розгляді документів заявника перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії біженців або осіб, які потребують додаткового захисту, або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання. Тоді як заявник не зобов`язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру. Тобто, залежно від певних обставин, отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.
		Таким чином, вказано у позові, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження. 
		Як стверджує позивач, звертаючись із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, ОСОБА_2 посилається на наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань через свої політичні переконання, а саме, що його незаконно можуть позбавити волі аж до його фізичної ліквідації.
		Ухвалою від 22.12.2022 року поновлено позивачу строк звернення до суду з позовною заявою по справі №420/22377/21, прийнято до розгляду позовну заяву (в редакції уточнень за вх.№69402/21) і відкрито провадження у адміністративній справі. 
		Судом вирішено розглядати справу за правила спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		Вказаною ухвалою судом зобов`язано Державну міграційну службу України надати до суду у п`ятнадцятиденний строк від дати отримання даної ухвали належним чином засвідчені копії рішення №258-21 від 30.07.2021 року, матеріалів особової справи ОСОБА_2 .
		09.02.2021 року (вх.№ЕП/5097/22) від Державної міграційної служби України до суду надійшов відзив на позовну заяву разом із матеріалами особової справи позивача (т.1 а.с.35-250, т.2 а.с.1-101).
		Суд зазначає, що з матеріалів особової справи позивача №2019PL0016 анкетними даними позивача є ОСОБА_1 .
		Так, у відзиві вказано, що Державна міграційна служба України, використовуючи надане процесуальним законом право, заперечує проти вимог адміністративного позову, вважає його необґрунтованим та безпідставним, виходячи з наступного.
		З покликанням на доводи, що викладені у висновку щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивача та додатку до нього, відповідач вказує, що враховуючи наявну у справі інформацію по країнi походження, всі особисті обставини заявника, які стосуються його заяви ДМС зроблено обґрунтований висновок про те, що ОСОБА_2 не доведено достовірності своїх тверджень і фактів, на яких ґрунтується його заява, не було визначено індивідуального, реального ризику жорстокого поводження в разі повернення країни громадянської належності. Заявник також не надав жодних документів на підтвердження фактів загрози його життю, безпеці чи свободі які б свiдчили про обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також загрози його життю через смертну кару, катування чи нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання в країні походження та серйозну особисту загрозу життю особи з причин загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.
		На підставі вказаного та з урахуванням імперативних приписів статті 6 Закону, у відзиві вказано, що суб`єкт владних повноважень правомірно відмовив у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки встановлено умови, за яких такий статус не надається.
		Враховуючи викладене, відповідач вказує, що рішення (наказ) ДМС України №258-21 від 30.07.2021 року приймалось з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи.
		Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, відзивом відповідача на позовну заяву, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги, та перевіривши їх наданими з боку учасників справи доказами, судом встановлено.
		ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Російської Федерації, народився в Грузії в місті Руставі, не одружений, має двох синів, за національністю - езид, за віросповіданням - християнин.
		03 грудня 2019 року позивач звернувся до УДМС України в Полтавській області із заявою-анкетою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №16.
		У заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 03.12.2019, позивач вказує, що його переслідує влада Російської Федерації за його громадську позицію, надання допомоги волонтерським об`єднанням, які знаходяться на території України. У разі повернення до Російської Федерації йому загрожує розправа та незаконне тюремне ув`язнення, оскільки влада РФ підтримує бойовиків які воюють проти України.
		З анкети особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту встановлено, що позивач залишив Російську Федерацію по причині його переслідування владою за активну про Українську позицію та вагому допомогу волонтерському руху України.
		У вказаній анкеті позивач просить надати йому статус біженця у зв`язку з тим, що його незаконно можуть позбавити волі аж до його фізичної ліквідації.
		У розділі 4.2 та 4.3 анкети позивачем вказано, що він перебував у всеукраїнському громадському центрі «Волонтер», де надавав допомогу українській стороні під час конфліктів на сході України.
		03.12.2019 року щодо позивача складено реєстраційний листок як на особу, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		03.12.2019 року з ОСОБА_2 проведено співбесіду, за результатами якої складено протокол №1.
		23.12.2019 року з ОСОБА_2 проведено додаткову співбесіду, за результатами якої складено протокол №2.
		23.12.2019 року завідувачем сектору з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції УДМС України в Полтавській області Харченком О.М. склалено висновок щодо вiдмови в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, який затверджено заступником начальника Управління - начальник відділу у справах іноземців та осіб без громадянства УДМС України в Полтавській області.
		У вказаному висновку встановлено відсутність умов, передбачених пунктами 1,13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", та зазначено, що посадова особа УДМС України в Полтавській області вважає доцільним прийняти рішення про відмову громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Наказом управління Державної міграційної служби України в Полтавській області від 24.12.2019 №353 у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених п. 1, 13 ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с.159).
		Управління ДМС України в Полтавській області направило на адресу позивача повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 24.12.2019 року №24, в якому зазначається, що на підставі рішення від 24.12.2019 року №353 йому відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку із відсутністю умов, передбачених п. 1,13 ч. 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
		Не погоджуючись з вказаним наказом позивач звернувся до суду з позовом по справі № 440/83/20.
		Рішенням суду від 08.04.2020 року по справі №440/83/20, яке набрало законної сили 07.08.2020 року, задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (вул. Пушкіна, 63, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 37829297) про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, визнання протиправним та скасування наказу та:
		- визнано протиправним та скасовано наказ УДМС України в Полтавській області №353 від 24.12.2019 про відмову ОСОБА_2 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
		- зобов`язано УДМС України в Полтавській області повторно розглянути заяву-анкету від 03 грудня 2019 року №16 подану ОСОБА_2 ;
		- відмовлено у задоволенні іншої частини позовних вимог.
		Вказаним рішенням, зокрема, встановлено:
		«… Допитані у ході розгляду справи у якості свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 суду пояснили, що ОСОБА_1 з початку військового конфлікту на території Донецької та Луганської областей брав активну участь в антитерористичній операції, як волонтер та був одним із лідерів небайдужих громадян Російської Федерації, які проживали у Ростовській області та підтримували українських воїнів. З моменту створення громадської організації "Захист і реконструкція країни" він є її активним членом, займається агітаційною роботою, збирає гуманітарну допомогу для Сходу України та робить усе можливе, щоб допомогти українській армії.
		На підтвердження здійснення позивачем волонтерської діяльності до матеріалів справи долучено характеристики позивача надані Всеукраїнським альянсом Бійців та Волонтерів АТО та ГО "Захист і Реконструкція Країни", а також подяки, виписані громадськими організаціями та селещним головою Цукуринської селищної ради…
		…. доводи позивача щодо перетину ним Українського кордону в січні 2017 року підтверджуються проїзним документом, а саме квитком Російської залізниці,».
		11.08.2020 року Управлінням Державної міграційної служби України в Полтавській області на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду вiд 08.04.2020 у справі 440/83/20 прийнято наказ №118 «Про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», яким наказано приступити до процедури оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребуе додаткового захисту, громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с.188).
		08.09.2020 року з ОСОБА_1 проведено додаткову співбесіду за результатами якої складено протокол №2 (т.1 а.с.191-зворотній бік, а.с.192-195).
		30.09.2020 року за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 , завідувачем сектору з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції УДМС України в Полтавській області Харченком О.М., на пiдставi наявних матеріалів в особовій справі позивача складено висновок щодо відмови у визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, який затверджено начальником УДМС України в Полтавській області (далі  Висновок) (т.2 а.с.28- зворотній бік, а.с.29-33).
		У розділі 1 «Короткий виклад обставин справи заявника» Висновку зазначено, що ОСОБА_1 народився у м. Руставі, Грузії, де проживав разом із своєю сім`єю (батько, мати, п`ять братів). Там же (з його слів) у 1989 році він закінчив середню школу. Після закінчення школи заявник переїхав жити до м.Сальська, Ростовської області СРСР, до свого рідного дядька, у якого вiн зареєстрував місце проживання. У 1996 році набув громадянства Російської Федерації як особа, яка була на той момент зареєстрована на території Російської Федерації. В місті Сальську та Ростові (з його слів) займався приватним бізнесом. Батько заявника помер, коли заявник був малолiтнiм, мати померла у 2012 році (проживала в м.Руставі, Грузії). Четверо рідних братів в проживають в м.Руставі Грузії. п`ятий рiдний брат ОСОБА_5 - громадянин Російської Федерації, на даний час затриманий ФСБ (заявник пояснив: затримали за сфальсифікованими звинуваченнями). Зі слів заявника країну своєп громадянської належностi вiн залишив у зв`язку з тим, що мав побоювання затримання представниками ФСБ за сфальсифікованою кримінальною справою. Звинувачення, які пред`являють заявнику, вiн назвати не змiг тому, що точно не знає. Упевнений, що проблема пов`язана із його волонтерською діяльністю в Україні та в Російській Федерації на користь України. Як пояснив ОСОБА_1 , він в Російській Федерації займався волонтерською діяльністю в інтересах України. Тобто через грузинську громаду в Ростовській області він і його брат організували збір допомоги для громадян України, які потерпають від конфлікту на сході України. Даною діяльністю заявник разом з братом почали займатися одразу після початку конфлікту на сході України. Діяльність полягала в збираннi речей, продуктів харчування, грошових коштів та передачі їх на територію України. В Україну заявник потрапив останній раз (з його тверджень) 09.01.2017 року. З того часу територію України не залишав. Зі слів заявника в Україні він продовжив займатися волонтерською діяльністю (збір допомоги для потреб на сході України). Тривалий час проживав в м. Павлоград, Дніпропетровської області, згодом на запрошення друзів переїхав до м.Кременчука (допомагає їм у бізнесі). Діяльність в Україні (зі слів заявника) полягала у зборi медикаментів, продуктів харчування з метою направлення для потреб на схід України. Раніше з метою отримання притулку в Україні до компетентних органів не звертався. Несвоєчасне звернення за захистом в Україні пояснив тим, що не знав, що це можливо зробити, а потім побоювався, що Україна видасть його в Росію. За фактом незаконного перебування на території України ОСОБА_2 було притягнуто до адміністративної відповідальності.
		У розділі 2 «Побоювання повернення до крапни походження за словами заявника» Висновку вказано, що заявник стверджує, що на даний момент вiн не бажає повертатися до країни своєї громадянської належності - Російської Федерації через побоювання відбуття покарання за сфальсифікованою відносно нього кримінальною справою через заняття волонтерською дiяльнiсть на користь громадян України, які потерпають від конфлікту на сході України.
		У розділі 3 «Аналіз правдоподібності (елементи заяви)» Висновку вказано, що на підставі всебічного аналізу наступні елементи вбачаються важливими елементами даної заяви (твердження заявника), що потребують детального аналізу для оцінки правдоподiбностi. Цими елементами с наступні питання: 1. Чи є заявник громадянином Російської Федерації. 2. Чи мають місце в Російській Федерації факти утисків та порушення прав людини, стосовно осіб, які виражають свою підтримку Україні.
		Щодо того чи є заявник громадянином Російської Федерації у Висновку зазначено, що для підтвердження даного факту заявник повідомив достатньо правдоподiбних деталей про країну свого походження і ситуацію в ній. Дає детальну інформацію про своє місто, де він проживав. До заяви надав паспортний документ № НОМЕР_2 , виданий 04.07.2012 MВ УФМС РФ по Ростовськiй області. У наданій заяві немає елементів, які б викликали сумніви у твердженнях заявника щодо його особи і походження. Отже, враховуючи вищезазначене, факти, викладенi заявником про те, що країною його громадянської належності Російська Федерація, можуть вважатися правдоподiбними.
		Щодо того чи мають місце в Російській Федерації факти утисків та порушення прав людини, стосовно осіб, які виражають свою підтримку Україні, у Висновку вказано, що дослідження показали, що в Російській Федерації дійсно мають мiсце факти утисків та порушення прав людини, стосовно осіб, які виражають свою підтримку Україні. Тому даний елемент заяви можна вважати доведеним.
		У розділі 4 «Аналіз відповідності заяви вимогам п. 1 ч.1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" Висновку вказано, що у своїй заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ОСОБА_1 наполягає на тому, що має підстави стверджувати про наявність загрози для нього з боку представників правоохоронних структур Російської Федерації за його громадянську позицію стосовно російської агресії по відношенню до України та надання допомоги Україні у якості волонтера, зокрема особам, які постраждали внаслідок конфлікту на сході Украпни. Отже слід дослідити, чи можуть обставини, заявленi заявником, розцінюватися як переслідування за політичними мотивами. Дослідження слід провести повторно з урахуванням вимог, викладених у рішенні Полтавського окружного адміністративного суду від 08.04.2020. Обґрунтовуючи свою заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, заявник повідомив, що саме його участь у допомозі Україні стала причиною переслідувань в Російській Федерації з боку ФСБ. Свій виїзд в Україну він пов`язує з небезпекою фальсифікації стосовно нього кримінальної справи, подальшого затримання і арешту. Як стверджує ОСОБА_2 дану інформацію в Російській Федерації вiн отримав від своїх друзів, які попередили його про можливість арешту правоохоронними органами Російської Федерації. Окрім цього він повідомив, що його рідний брат на даний час затриманий в Росiйськiй Федерації (м.Ростов) за сфальсифікованою кримінальною справою також через волонтерську діяльність на користь України. У ході спілкування із заявником було з`ясовано, що (з його слів) волонтерська діяльність на території Російської Федерації була організована в Ростовській області. Вона полягала в тому, що заявник разом зі своїм братом і грузинською громадою організували збір речей, продуктів харчування і готівкових коштів для подальшої передачі їх в Україну. Зібрані речi зберігалися частково в приміщенні грузинської громади, а частково дома в ОСОБА_2 . Подальша їх передача в Україну здійснювалась транспортним шляхом. Вся зібрана допомога завозилась в Україну через російсько-український кордон в районі (Белгород-Харків). При цьому заявник повідомив, що проблем з перетином кордону при перевезенні товару жодного разу не виникало. У підтвердження своїх слів в обґрунтування заяви ОСОБА_2 не надав жодних документів про супроводження товарів через кордон, чи передачу товарів (коштів) (будь-яких накладних на товар, розписок, тощо). У ході проведення додаткового інтерв`ю заявник повідомив, що зібрані в Російській Федерації за власною ініціативою речі, продукти харчування, медичні препарати передавалися на територію України через водіїв маршрутних таксі та рейсових автобусів невеликими частинами. Досліджуючи дану обставину заявнику було запропоновано надати будь-які підтверджуючі документи, що можуть свідчити про наведену вище діяльність, на що він дав заперечливу відповідь. Натомість повідомив, що всі домовленості, а також контроль за цілісністю переданих товарів, здійснювалися виключно в соціальних мережах. З тверджень ОСОБА_2 , на сьогоднішній день будь-яка інформація з того часу (а саме період з 2014 по 2016 роки) не збереглася. Все було видалено ще в Російській Федерації з міркувань безпеки. Таким чином, вся інформація про волонтерську діяльність в Російській Федерації на користь України, зазначена заявником лише на словах. Жодних підтверджуючих документів до міграційної служби із вказаного вище питання заявник не надав.
		У висновку вказано, що міграційною службою було проаналізовано та вивчено факт перетину заявником українсько-російського кордону з початку конфлікту на сході України та перебування його на території України. 
		Як вказано у Висновку, останній раз, зі слів заявника, на територію України він в`їхав у січні 2017 року. Під час проведення повторного розгляду заяви ОСОБА_2 надав копію залізничного квитка (який надавався також до суду у ході оскарження рішення УДМС України в Полтавській області про відмову в оформленні документів). При першому розглядi заяви цей документ до міграційної служби не надавався. Відповідно до iнформацiї, зазначеної у квитку, він виданий на особу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , сполучення «Москва-Київ»; дата відправлення 08.01.2017 рiк о 19:59 год.; дата прибуття 09.01.2017 piк, o 08:17. Перевіркою даного факту (за АС «Аркан») встановлено, що заявник з липня 2012 року неодноразово відвідував Україну: 2012 рік - 4 рази, 2013 рік - 11 раз; 2014 рiк - 3 рази. Вiдповiдно до інформації з АС «Аркан» ОСОБА_2 останній раз офіційно в`їхав на територію України 06.04.2014. З того часу Україну не залишав. Тобто його твердження про в`їзд в Україну на початку сiчня 2017 року із Російської Федерації не мають підтвердження з офіційної бази даних прикордонної служби України «Аркан». Виходячи з викладеного, у висновку міститься припущення, що заявник може надавати неправдиві дані щодо свого в`їзду та перебування на території України.
		Також, у висновку вказано, що під час анкетування ОСОБА_2 повідомив, що до кримінальної відповідальності не притягувався. Однак, згідно інформації УІАП ГУНП в Полтавській області від 27.12.2019 року ОСОБА_1 підозрювася у скоєнні на території України злочинів, за частиною 3 статті 15 та частиною 2 статті 185 КК України. У ході повторного розгляду заяви, за даними УІАП ГУНП в Полтавській області вiд 31.08.2020 (OCK MBC України та ОСК ГУНП України в Полтавській області) інформація стосовно особи: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відсутня.
		Як зазначено у Висновку, Інформація УСБУ в Полтавській області, надана до УДМС України в Полтавській області 24.04.2020, свідчить, що ОСОБА_2 перебуває у міжнародному розшуку каналами МОКП-Інтерпол з метою арешту подальшої екстрадиції (червоне оповіщення), ініціатор розшуку - НЦБ Інтерполу в Російській Федерації, а також зелене оповіщення за ініціативою НЦБ Інтерполу Грузії та України. Даний факт, вказано у Висновку, також може свідчити про можливе надання заявником неправдивою або неповної інформації щодо обставин свого життя.
		Подальше дослідження матеріалів особової справи заявника дає підстави стверджувати про те, що він плутається у деяких деталях своєї історії життя, що може свідчити про нещирість або вигаданість історії з метою обґрунтування заяви про отримання притулку в Україні. Так, в анкетi заявник повідомив, що є членом всеукраїнського громадського центру «Волонтер», стверджує, що «оказывал помощь украинской стороне во время конфликта на Востоке Украины». Під час уточнення даного питання в інтерв`ю заявник повідомив, що не є членом жодної волонтерської організації в Україні: «…в организации « ІНФОРМАЦІЯ_3 » я не состоял и не состою. Я просто общался по работе с разными волонтерскими организациями а волонтеры Украины я имел в виду все волонтерские организации, которые есть в Украине». Окрім цього він стверджує, що був присутнім на з`їздi волонтерів у м.Києві у 2017 році: «.. в 2017 году, точнее на съезде волонтеров в городе Киеве весной (точную дату не могу сказать) мы с ними встретились». Однак, відповідно до ІКП форум волонтерів відбувся у м.Києві не весною 2017 року, в восени 2018 р. 
		Як зазначено у Висновку, в ході повторного розгляду заяви, ОСОБА_2 надав до міграційної служби інформацію про факт реєстрації на території України благодійної організації Благодійний фонд «Діти понад усе».Згідно документу про реєстрацію організації, до її складу належать ОСОБА_6 та ОСОБА_1 Відповідно до реєстраційних даних зазначений фонд дiйсно засновано 09.01.2020 року ректор ОСОБА_6 ). З 14.06.2020 кінцевим бенефіціарним власником даної юридичної особи є ОСОБА_1 .
		Виходячи з викладеного, у Висновку зазначено, що оцінюючи інформацію, надану заявником, можна стверджувати про неправдоподібність та сумнівність фактів, наведених під час проведення співбесіди для обґрунтування заяви про отримання притулку в Україні. Як свідчать матеріали особової справи, ні заявник, нi його близькi ніколи не були членами жодної політичної, релігійної, військової або громадської організації, не мали інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були б пов`язані з расовою, в зональною, релігійною належністю, політичними поглядами, утисків в Російській Федерації за за вищенаведеними ознаками не зазнавали. Тобто, аналізуючи ситуацію заявника, немає підстав вважати, що він мав обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. 
		Зважаючи на вищевикладене, у висновку вказано, що серед фактів, повідомлених ОСОБА_1 , відсутні підстави для визнання його біженцем у відповідності до умов, передбачених п.1 ч.1 статті 1 Закону України „Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
		У розділі 5 «Аналіз відповідності заяви вимогам п. 13 ч.1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"» Висновку вказано, що у заявника нема підстав мати побоювання застосування щодо нього в країні громадянської належності тортур, нелюдського або такого, що принижує гiднiсть, поводження чи покарання, які у відповідності до Закону України "Про біженців та осіб, які потребують податкового або тимчасового захисту" є підставами для отримання додаткового захисту. 
		Як вказано у Висновку, дослідженням матеріалів справи (інформація УСБУ в Полтавській області, та ГУНП в Полтавській області) встановлено, що ОСОБА_2 перебуває на обліках Генерального секретаріату Інтерполу за ініціативою України, Грузії та Російської Федерації.
		У даному розділі вказано, що як свідчить інформація ГУНП в Полтавській області заявник є особою, яка негативно впливає на криміногенну ситуацію в державі, контролює дiяльнiсть етнічних злочинних груп, має широке коло зв`язкiв у кримінальному середовищі України, Грузії та Російської Федерації, що несе загрозу національній безпецi та громадському порядку в Українi. За інформацією УСБУ в Полтавській області заявник за обліками Генерального секретаріату Інтерполу значиться як особа, яка становить загрозу, за ініціативи правоохоронних органів України та Грузії. Окрім цього вiдповiдно до ініціативного листа УСБУ в Полтавській області заявник був незаконно документований паспортами громадян України Євпаторійським МВ ГУМВС в Криму. Печерським РВ ГУДМС України в м. Києві, Димитровським МВ ГУМВС України в Донецькій області та Харцизьким МВ ГУ МВС України в Донецькій області (а.с.147-148). З метою аналізу даної обставини до ГУНП в Полтавській області направлено запит щодо наявності стосовно ОСОБА_2 кримінального провадження в Україні за будь-яких обставин, в тому числі і вищенаведених. Відповідно до інформації УІАП ГУНП в Полтавській області BП 31.08.2020 (ОСК МВС України та ОСК ГУНП України в Полтавській області) данi стосовно заявника відсутні (а.с.149).
		Вищезазначене дає підстави вважати, що перебування в Українi даної особи може становити загрозу для українського суспільства.
		Зважаючи на надані ОСОБА_1 пояснення, отриману інформацію по крапні походження, вивчені документи та проведений аналіз особистої iсторiї заявника, можна стверджувати, що вжиті достатні і необхідні заходи щодо перевірки його тверджень, висловлених в заяві про отримання притулку в Україні.
		Як результат, у Висновку вказано, що у ОСОБА_1 , не існує об`єктивних підстав побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси. національності, віросповідання, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гiднiсть, поводження чи покарання, або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту, чи систематичного порушення прав людини.
		На підставі викладеного, враховуючи відсутність умов, передбачених пунктами 1,13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», вважає доцільним прийняти рішення про відмову громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		29.06.2021 року першим заступником начальника УДМС України в Полтавській області складено додаток до висновку щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту щодо позивача (т.2 а.с.86-88).
		Так, у даному додатку, зокрема, вказано, що проведений додатковий аналіз можливого перетину кордону України заявником показав, що за цей період вiн перiодично виїздив з України, але термін відсутності в Україні кожного разу не перевищував 4 дні. З 15 виїздів у 3 випадках він повертався в Україну в день виїзду, у 5 випадках на наступний день, у решту випадків термін його відсутності не перевищував 24 дні (а.с.69-70, т.2). Таким чином слід дійти висновку, що ОСОБА_1 з липня 2012 року по квітень 2014 року фактично перебував в Україні. За даними системи «Аркан» не підтверджено в`їзд заявником в Україну 09.01.2017 р., як він повідомив під час подачі заяви про отримання притулку в Україні підтвердив копією залізничного проїзного тa квитка НОМЕР_3 , виданого на його iм`я (а.с.159, т.1). При дослідженні даного документу з`ясовано, що він дійсний лише при наявності закордонного паспорту. Однак заявник стверджує, що кордон України він перетинав за внутрішнім паспортним документом, оригінал якого надав до міграційної служби під час звернення за захистом. Подальшим дослідженням даної обставини з`ясовано, що заявник в Украпнi неодноразово незаконно документувався паспортами громадянина України під іншими персональними даними і, як наслідок, паспортами громадянина України для виїзду за кордон. За такими паспортними документами він мав змогу виїздити за межі України, видаючи себе за iншу особу. Так, перевіркою інформації УСБУ в Полтавській області встановлено. що особа, яка ідентифікована по фото, як ОСОБА_1 , документувалася паспортам громадянина України в подальшому паспортами громадянина України для виїзду за кордон на iм`я: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , виданий 25.05.2011, паспорт громадянина Украйни для виїзду за кордон серії НОМЕР_5 , виданий 08.05.2015, дiйсний до 2025 р.); ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (паспорт громадянина України серії НОМЕР_6 . виданий 16.09.2010 р., паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_7 , виданий 24.10.2017, дiйсний до 2027 р.); ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , (паспорт громадянина України НОМЕР_8 , виданий 27.12.2007 р.; паспорт громадянина України для виїзду за кордон серiп НОМЕР_9 , виданий 22.01.2008 р., дiйсний до 22.01.2018 р.) (а.с.61-68 т.2). Перевіркою за даними системи «Аркан» з`ясовано, що особи з персональними ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_8 . ІНФОРМАЦІЯ_5 , неодноразово виїздили за кордон та поверталися в Україну. Так, відповідно до проведеного аналізу (а.с. 69 т.2) особа з персональними даними ОСОБА_10 з грудня 2015 року по червень 2017 року 8 разів залишала територію України за паспортом НОМЕР_5 . Максимальний строк, на який здійснювався виїзд з України - 1,5 мiсяцi (з 19.01.2016 по 04.03.2016 р). Особа з персональними даними ОСОБА_8 з червня 2017 року по лютий 2019 року 4 рази залишала територію України за паспортом НОМЕР_7 . Таким чином з вищенаведеного аналізу слід дійти висновку, що заявник, видаючи себе за iншу особу (а саме: в даному випадку ОСОБА_7 ), 09.01.2017 року з великою долею ймовірності перебував на території України. Отже із вищевикладеного слідує, що заявник не міг 09.01.2017 року в`їхати в Україну, використовуючи наданий ним у якості доказів квиток та паспортний документ № НОМЕР_2 , виданий на ім`я громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 . Таким чином можна вважати обгрунтовано-доведеною відсутність в системі «Аркан» інформації про перетин українського кордону 09.01.2017 громадянином Російської Федерації ОСОБА_1 . Здійснено перевірку за III «Недійсні документи» стосовно паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_10 . Відповідно до інформації із системи паспорт серії НОМЕР_10 , виданий на ім`я громадянина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , значиться як недійсний, підлягає вилученню». На запит до адміністрації Прикордонної служби України від 01.12.2020 №5301.5-13639/53.3-20 вiдповiдь не надійшла. Проведено додаткову перевірку інформації, наданої адвокатом заявника, про те, що компетентним державним органом України на відповідний адвокатський запит надано відповідь про відсутність інформації стосовно перебування заявника у мiжнародному розшуку. З цією метою на адресу адвоката заявника направлені запити (вих. № 5301.5-14147/53.1-20 від 14.12.2020 та повторний вих. № 5301 5-468/53.1-20 вiд 18.01.2021) щодо надання до міграційної служби відповідних копій документів, що можуть підтверджувати даний факт. Згідно відповіді, наданої адвокатом на зазначений запит, Комісія з контролю за файлами Інтерпол повідомила, що не існус інформації для повідомлення стосовно направленого запиту. В той же час Комiсiя рекомендувала адвокату про необхідність звернення із зазначеним запитом до відповідних національних органів. В той же час, відповідно до iнформацiї ГУНП в Полтавській області (інформація НЦБ Інтерполу, а.с. 118-124 т.1), а також інформації, викладено у листі УСБУ вiд 19.04.2021 №14/22-2737 «громадянин ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває у міжнародному розшуку каналами МОКП-Інтерпол з метою арешту та подальшої екстрадиції, ініціатор розшуку - НЦБ Інтерполу в Російській Федерації, за вчинення злочину, передбаченого ч.4 ст. 210 КК Pocійської Федерації «Организация преступного сообщества (преступной организации) или участие в нем (ней)», за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 15 до 20 років або довічне позбавлення во». Тобто, як свідчить вищенаведене, компетентні національні органи (НЦБ Інтерпол) офіційно повідомили про перебування ОСОБА_1 у міжнародному розшуку. 3 метою уточнення інформації, в межах доопрацювання матеріалів особової справи, до ГУНП у Полтавській області направлено запит вiд 15.12.2020 No5301.5-14189/53.3-20 щодо підтвердження перебування заявника в мiжнародному розшуку та повторний запит від 07.04.2021 No5301,5-3827/53.3-2.iдповiдь на вказанi запити не надiйшла.
		Також, у додатку до висновку вказано на наявність Рішення Ради національної безпеки i оборони України від 14 травня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», затвердженого Указом президента України № 203/2021 вiд 21 травня 2021 року, інормації в мережі інтернет, яка як вказано підтверджує факт порушення кримінальної справи в Російській Федерації стосовно ОСОБА_12 за організацію і лідерство в організованому злочинному угрупуванні.
		30.07.2021 року Державною міграційною службою України прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 №258-21, відповідно до якого встановлено, що стосовно заявника умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відсутні (т.2 а.с.89).
		Головне управління ДМС України в Одеській області направило на адресу ОСОБА_1 повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 05.10.2021 №10 у якому зазначається, що на підставі рішення ДМС України від 30.07.2021 року №258-21 йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов, передбачених п.п.1 та 13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
		Вважаючи зазначене рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з позовною заявою.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Основними нормативно-правовими актами, які регулюють спірні правовідносини є: Конвенція про статус біженців 1951 року, Протокол щодо статусу біженців 1967 року та Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
		Згідно зі статтею 14 Загальної декларації прав людини кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.
		Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
		Згідно п. 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
		Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та названої правової норми, поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця.
		До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або якщо особа не має визначеного громадянства за межами країни свого попереднього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
		При цьому, обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін.
		Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з`ясування суб`єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.
		Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
		Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
		Позивач, обґрунтовуючи своє звернення до міграційної служби та позовні вимоги, стверджує, що його переслідує влада Російської Федерації за його громадську позицію, надання допомоги волонтерським об`єднанням, які знаходяться на території України. У разі повернення до Російської Федерації йому загрожує розправа та незаконне тюремне ув`язнення, оскільки влада РФ підтримує бойовиків, які воюють проти України.
		Фактично доводи позивача, які були підставою для його звернення із заявою про надання йому статусу біженця зводяться до того, що через його політичні погляди, тобто прихильність до України, осудження діяльності країни, яка є агресором щодо України, тобто Російської Федерації, допомога особам на території Донецької та Луганської областей, тобто території антитерористичної операції, він не може повернутися до країни громадянської належності.
		На думку суду, твердження адвокатів позивача про наявність обґрунтованих побоювань, що позивач може зазнати тортур після екстрадиції до російської Федерації, чи його життю може загрожувати небезпека не є очевидно необґрунтованими.
		Так, відповідно до положень п. 10 вищезазначеної постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №1 від 25 червня 2009 року «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця чи особи без громадянства в Україні», підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з документів і повідомлень міжнародних неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну.
		При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно також враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації.
		Відповідно до п.10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2012 № 3 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.
		Судом встановлено, що твердження позивача підтверджуються публікаціями у засобах масової інформації, які містяться, зокрема, на веб-ресурсах Amnesty International, Human Rights Watch, RefWorld та Правозахисного центру «Меморіал»:
		- стаття «Чечня: людина проти системи» від 15.12.2016р. https://www.refworld.org.ru/docid/585262264.html
		- звіт міжнародної правозахисної організації Amnesty International «Права людини в світі 2016/2017» http://www.refworld.org.ru/docid/5901b0cc4.html
		- звіт міжнародної правозахисної організації Human Rights Watch «Всесвітня доповідь 2017 Росія» http://www.refworld.org.ru/docid/5882122b7.html
		- звіт міжнародної правозахисної організації Amnesty International «Права людини в світі 2017/2018» http://www.refworld.org.ru/docid/5adef3ae4.htm
		В доповіді Amnesty International за 2020/21 роки "Права людини в сучасному світі" наведено інформацію щодо Російської Федерації щодо катування та інші види жорстокого поводження, відповідно до якої в країні широко застосовувалися тортури та інші види жорстокого поводження, а кількість засуджених за них залишалася мізерно малим. Зазвичай справи порушувалися за статтею про "зловживання посадовими повноваженнями" та закінчувалися винесенням м`яких вироків. Дванадцять колишніх працівників ярославської колонії було засуджено на терміни тривалістю до чотирьох років та трьох місяців позбавлення волі, після того як до мережі просочилося відео 2017 року з побиттям ув`язненого. Шестеро з них були негайно відпущені на волю з з урахуванням часу, вже проведеного під вартою. Колишнього начальника колонії та його заступника суд виправдав.
		У спільній заяві правозахисних організацій щодо депортації ОСОБА_13 з Франції, Міжнародна амністія (Amnesty International), від 16.04.2021 (https://www.refworld.org.ru/docid/609eb12d7.html) зазначено, що ОСОБА_14  ключовий свідок у резонансній справі про тортури в правоохоронних органах у Чечні, який шукав притулку за кордоном, через два дні після неправомірної депортації 9 квітня з Франції до Росії був викрадений, вивезений до Чечні та утримується там співробітниками місцевих силових структур. 12 російських та міжнародних правозахисних організацій заявляють, що внаслідок дій французької та російської/чеченської влади, вжитих у порушення міжнародних норм про права людини, ОСОБА_15 наражається на високий ризик тортур.
		Як вже зазначено вище, згідно рішенням суду від 08.04.2020 року по справі №440/83/20, яке набрало законної сили допитані у ході розгляду справи у якості свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 суду пояснили, що ОСОБА_1 з початку військового конфлікту на території Донецької та Луганської областей брав активну участь в антитерористичній операції, як волонтер та був одним із лідерів небайдужих громадян Російської Федерації, які проживали у Ростовській області та підтримували українських воїнів. З моменту створення громадської організації "Захист і реконструкція країни" він є її активним членом, займається агітаційною роботою, збирає гуманітарну допомогу для Сходу України та робить усе можливе, щоб допомогти українській армії.
		На підтвердження здійснення позивачем волонтерської діяльності до матеріалів справи №440/83/20 долучено характеристики позивача надані, Всеукраїнським альянсом Бійців та Волонтерів АТО та ГО "Захист і Реконструкція Країни", а також подяки, виписані громадськими організаціями та селещним головою Цукуринської селищної ради.
		Частиною 4 статті 78 КАС України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		За вказаних обставин суд вважає, що обставини участі позивача в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, як волонтера та його підтримки українських волонтерів, членства позивача в громадській організації "Захист і реконструкція країни", зайняття ним агітаційною роботою та, що позивач займався збором гуманітарної допомоги для Сходу України є встановленими.
		Визначальним у даній справі є те, чи здатна Російська Федерація після екстрадиції позивача у зв`язку із зайняттям позивачем активною волонтерською діяльністю, з урахуванням його заяв, забезпечити його безпеку, не допустити тортур чи іншого поводження, яке принижує гідність людини.
		Суд вважає, що війна між Україною та Російською Федерацією є очевидним фактом.
		Порушення Російською Федерацією міжнародних угод та норм діями по анексії АРК Крим, збройними діями на території Донецької та Луганської областей визнані міжнародною спільнотою та Урядом України.
		На думку суду, загроза життю та здоров`ю осіб, які своїми діями допомагали та допомагають стримувати збройну агресію Російської Федерації, за вищевикладених умов, є очевидною у разі їх повернення до країни громадянської належності. 
		Більше того, суд вважає за необхідне зазначити, що засобами масової інформації шириться новина про велику вірогідність нападу Російської Федерації на Україну.
		Так, зокрема Президент України Володимир Зеленський на брифінгу з представниками іноземних ЗМІ 28 січня 2022 року зазначив, що можливі перспективи нового нападу Росії є високою.
		Так, Президентом України Володимиром Зеленським, зокрема, було зазначено: «Для нас дуже важливий зараз момент. Ми можемо «втратити» економіку нашої держави, але перш за все  люди. Ймовірність атаки є, вона нікуди не поділася. Вона була у 2021 році така сама. У 2020 році вона була меншою. У 2019 році, після «нормандського формату», вона була ще меншою. Позавчора була зустріч радників «нормандського формату». Я вважаю, що ймовірність (вторгнення  ред.) висока ... але якщо все це не політичний театр, це кроки до діалогу щодо мирного врегулювання. Потрібно дуже обережно висловлюватися щодня, щохвилини, щомиті про те, що завтра буде війна» (https://www.radiosvoboda.org/a/news-zelenskyi-rosia-panika/31676358.html).
		Вказане, на думку суду, є свідченням того, що ОСОБА_2 не може розраховувати на забезпечення дотримання Російською Федерацією по відношенню до нього міжнародних норм у разі повернення в країну громадянської належності.
		Згідно приписів ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
		В сою чергу, з наявних у справі матеріалів вбачається, що кримінальні справи стосовно позивача відсутні, відомості про притягнення позивача до кримінальної відповідальності в якості підозрюваного, обвинуваченого не встановлені.
		Суд зазначає, що як вказано самим відповідачем, вироків суду щодо притягнення позивача до кримінальної відповідальності немає.
		Таким чином, уся інформація щодо наявності у позивача фальсифікованих паспортних документів громадянина України та громадянина України для виїзду за кордон, щодо вчинення позивачем правопорушень за даними обставинами, зазначення неправдивих відомостей в анкеті щодо не притягнення його до кримінальної відповідальності, суд вважає необґрунтованою, оскільки докази на підтвердження притягнення позивача до кримінальної відповідальності у зв`язку із даними обставинами  відсутні. 
		Пункт 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як ратифікована Верховною радою України 11 вересня 1997 року, проголошує, що "кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно із законом". Таким чином, дане положення нарівні з Конституцією України встановлює презумпцію невинуватості обвинуваченої особи.
		Під час розгляду справи відповідачем не надано жодного доказу, який би беззаперечно доводив факт, що позивачем вчиняються або вчинялись дії, що суперечать інтересам України, внаслідок чого є неможливим його визнання біженцем або особо, яка потребує додаткового захисту.
		Щодо доводів відповідача про те, що позивач не перетинав кордон України у 2017 році, суд зазначає.
		Так рішенням суду від 08.04.2020 року по справі №440/83/20, яке набрало законної сили 07.08.2020 року встановлено, що доводи позивача щодо перетину ним Українського кордону в січні 2017 року підтверджуються проїзним документом, а саме квитком Російської залізниці, що відповідачем залишено поза увагою.
		Таким чином, суд вважає, що встановлена рішенням суду, яке набрало законної сили, обставина щодо перетину позивачем Українського кордону в січні 2017 року не підлягає доведенню при розгляді даної справи.
		Необхідно зазначити, що заявник не зобов`язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. 
		Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийнятті позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.
		Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року, справа №826/965/17.
		Також, суд звертає увагу, й на те, що наявність сумнівів в достовірності свідчень заявника, не є підставою для відмови в наданні особі відповідного статусу.
		Крім того, при розгляді зазначених справ необхідно враховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
		Суд зауважує, що позивач перебуває під контролем України, відповідно саме на Україну покладено обов`язок забезпечити дотримання статті 2 (право на життя), статті 3 (заборона катування), статті 5 (право на свободу та особисту недоторканість) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під час вирішення питання про екстрадицію позивача до Російської Федерації.
		Під час розгляду даної справи судом встановлено наявність чотирьох основних підстав для надання позивачу статусу біженця, а саме:
		- його знаходження за межами країни своєї громадянської належності; 
		- неможливість користуватись захистом країни походження; 
		- наявність у нього цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 
		- побоювання стати жертвою переслідувань пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року.
		При розгляді даної адміністративної справи суд вважає, що покликання відповідача на розбіжності у твердженнях позивача за встановлених обставин, в тому числі, у рішення суду від 08.04.2020 року по справі №440/83/20, яке набрало законної сили 07.08.2020 року, яка мають преюдиційний характер, не є свідченням відсутності у позивача обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань пов`язаних з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме через політичні погляди, його громадської позиції.
		Враховуючи встановлений та підтверджений факт проукраїнської діяльності позивача, так як наявні обставини переслідування на території Російської Федерації прихильників України, осіб, що засуджують анексію Криму та публічно стверджують, що дії Російської Федерації проти України є гібридною війною на Сході України, суд вважає, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року є повністю обґрунтованими.
		З урахуванням викладеного суд вважає, що позивач органам міграційної служби та суду надав всі наявні у нього документи та обґрунтував свої побоювання стати жертвою політичних переслідувань.
		Суд зазначає, що ст.3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		З урахуванням вищевикладеного, оскільки під час розгляду даною справи судом встановлено наявність чотирьох основних підстав для надання позивачу статусу біженця, суд дійшов висновку, що рішення Державної міграційної служби України №258-21 від 30.07.2021 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
		За правилами, встановленими ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
		Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Згідно з ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
		Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		За викладених обставин, суд вважає за необхідне частково задовольнити похідні вимоги позивача та зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 біженцем.
		При цьому суд вважає, що у задоволенні вимог про зобов`язання відповідача прийняти рішення про визнання громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 особою, яка потребує додаткового захисту, необхідно відмовити, оскільки за вказаних обставин судом встановлено наявність у позивача підстав для надання йому саме статусу біженця, що і є ефективним способом захисту його прав.
		Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
		Відповідно до ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
		Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії підлягають частковому задоволенню.
		Відповідно до ст.139 КАС України судові витрати у справі відсутні.
		Керуючись ст.ст. 9, 139, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
		ВИРІШИВ:
		Позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії  задовольнити частково.
		Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №258-21 від 30.07.2021 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 біженцем.
		У задоволенні решти вимог  відмовити.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. 
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		 
		Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .
		Відповідач  Державна міграційна служба України (вул.Володимирська, 9, м.Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470).
		 
		 
		СуддяКорой С.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...