Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/16139/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, з них.
Надіслано для оприлюднення: 19.01.2023. Зареєстровано: 20.01.2023. Забезпечено надання загального доступу: 23.01.2023.
Дата набрання законної сили: 03.05.2023
Результат оскарження 03.05.2023 П'ятий апеляційний адміністративний суд: залишено судове рішення без змін
Номер судового провадження: П/420/17100/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		    
		Справа № 420/16139/22 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		18 січня 2023 року                                                                         м. Одеса
		 
		Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області  про визнання протиправними та скасування рішень,
		встановив:
		 
		ОСОБА_1 (далі - позивач), в інтересах якої діє адвокат Стоянов Микола Михайлович, звернулася до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - відповідач  ГУДМС України в Одеській області), в якому просить: 
		визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області за № 272327 від 14.10.2022 про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 ;
		визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання ОСОБА_1 ;
		зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати ОСОБА_1 посвідку на постійне проживання.          
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є громадянкою російської федерації та проживала на її території до 2002 року. У 2002 році позивач емігрувала до України, а 14.06.2003 вступила у шлюб із громадянином України, ОСОБА_2 . 30.05.2006 ОСОБА_1 отримала в Україні реєстраційний номер облікової картки платника податків. У 2012 році, позивач звернулася до Відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУМВС України в Одеській області із заявою про надання їй посвідки на постійне проживання на території України. За результатами перевірки відомостей, викладених у заяві та доданих документах, 03.07.2012 вказаним суб`єктом надано дозвіл на імміграцію та видано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 . 01.11.2022 під час перевірки власної поштової скриньки позивач виявила конверт, який містив рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 14.10.2022 із зазначенням номера - " НОМЕР_2 " про скасування дозволу на імміграцію в Україну із супровідним листом за вих. № 5100.5.3-8861/51.1-22 від 17.10.2022.
		Представником позивача направлено адвокатський запит до ГУ ДМСУ в Одеській області щодо надання  інформації та копій документів, які стали підставою для прийняття рішення.
		У відповідь листом ГУ ДМСУ в Одеській області за вих. № 5100.5.3-9595/51.1-22 від 04.11.2022 повідомлено, що позивач звернулася до ГУ ДМСУ в Одеській області із заявою щодо обміну посвідки, за результатами якої було прийняте рішення про відмову в оформленні (видачі) їй посвідки на постійне проживання на підставі пп. 3 п. 62 Порядку 321. Також зроблене посилання на п.п. 1 та 6 ч. 1 ст. 12 Закону № 2491-ІІІ, на підставі положень яких відповідачем скасований дозвіл на імміграцію. Таким чином, з аналізу змісту рішення та листа слідує, що відповідачем у якості підстав для скасування дозволу на імміграцію за п.п. 1 та 6 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію" використані положення пп. 1 п. 64 Порядку 321 та як підставу для відмови у оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання - положення пп. 3 п. 62 Порядку 321.
		Рішення відповідача позивач вважає протиправними, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
		Ухвалою від 14.11.2022 провадження у вказаній справі відкрите, розгляд справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
		29.11.2022 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що останній позов не визнає.
		Зокрема, свою позицію обґрунтовує тим, що 12.12.2003 року громадянка Російської Федерації ОСОБА_1 звернулася до ВПР та МР УМВС України в Одеській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україні у зв`язку з тим, що перебуває в шлюбі із громадянином України. 09.03.2004 відділом ГІРФО ОМУ УМВС України в Одеській області прийнято рішення про залишення на постійне проживання в Україні громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 . 12.03.2004 позивач документована посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 , 03.07.2012 документована посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 терміном дії безстроково, за якою мешкає по теперішній час.
		В результаті перевірки матеріалів справи встановлено, що дозвіл на імміграцію в Україні громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 не оформлювався. Посилання на статтю 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" на час документування посвідкою на постійне проживання є невірним застосуванням норми Закону, оскільки вказаний Закон є загальною нормою, та не містить в собі чітко визначених підстав для документування посвідкою на постійне проживання іноземних громадян.
		07.08.2001 набув чинності та діє до теперішнього часу Закон України "Про імміграцію", пунктом 1 частини 3 статті 4 якого передбачена можливість імміграції в Україну одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад 2 роки, є громадянином України. Оскільки шлюб громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 з громадянином України на час її звернення із заявою про залишення на постійне проживання та на момент отримання посвідки на постійне проживання тривав менше двох років, у заявниці не було правових підстав щодо залишення на постійне проживання в України та документування її посвідкою на постійне проживання. Інші будь-які передбаченні статтею Закону України "Про імміграцію" підстави для отримання заявницею дозволу на імміграцію в Україні в матеріалах справи відсутні.
		Пунктом 1 частини 1 статті 12 Закону встановлено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано у разі, якщо з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.
		Пунктом 6 частини 1 статті 12 Закону України "Про імміграцію" передбачено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано у інших випадках, передбачених Законами України. Оскільки у сфері надання іноземцям та особам без громадянства дозволу на постійне проживання діють лише Закони України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", "Про імміграцію", "Про громадянство України" вказана правова норма застосовується у випадку виявлення фактів видачі дозволу на імміграцію на основі документів, що не підтверджує наявність підстав для отримання дозволу на імміграцію, передбачених статтею 4 Закону України "Про імміграцію" або у разі встановлення інших порушень вимог зазначених Законів України про оформлені дозволу на імміграцію.
		Вимоги пунктів 21, 22 Порядку провадження встановлено, зокрема, що питання щодо скасування дозволу мають право порушити ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію. Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні підрозділи та територіальні органи ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилаються до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
		Відповідно до підпункту 1 пункту 64, підпункту 4 пункту 72 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321 посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію", а також вилучається, визнається недійсною та знищується.
		На підставі вищевикладеного, керуючись підпунктами 1 та 6 статті 12 Закону України "Про імміграцію", пунктами 21, 22 Порядку провадження та підпунктом 1 пункту 64, підпунктом 4 пункту 72 Порядку оформлення ГУ ДМС в Одеський області прийнято рішення про скасування рішення відділу ГІРФО ОМУ УМВС України в Одеській області про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 , визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню видану на підставі цього рішення посвідку на постійне проживання НОМЕР_1 від 03.07.2012.
		З огляду на викладене відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
		23.12.2022 до суду надійшла відповідь на відзив. Позивач зазначає, що при прийнятті рішення про надання їй дозволу на імміграцію в Україну та видачі посвідки на постійне проживання 09.03.2004 ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області проводив перевірку законності залишення на постійне проживання на території України позивачки. Підстав для відмови у наданні їй дозволу на імміграцію, визначених Законом України "Про імміграцію", не виявив, у зв`язку з чим видав посвідку на постійне проживання.
		Саме по собі допущення міграційними органами помилки при прийнятті рішення про надання дозволу на імміграцію, за умови відсутності передбачених статтею 12 Закону України "Про імміграцію" обставин, не є підставою для скасування такого дозволу.
		До такого правового висновку дійшов Верховний Суд, що є відображеним у його постанові від 28.08.2019 у справі № 808/3878/17.
		Крім того, на фізичну особу не може бути покладено тягар доведення правомірності свого перебування в Україні внаслідок різної оцінки уповноваженими державними органами інформації, яка міститься в офіційних письмових документах. У даному конкретному випадку, такими органами є ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області та ГУ ДМСУ в Одеській області.
		Тобто, уповноважений орган, надаючи ОСОБА_1 дозвіл на постійне проживання 09.03.2004 та здійснюючи документування  посвідками на постійне проживання двічі - 12.03.2004 та 03.07.2012 відповідно визнав законність підстав її постійного перебування на території України.
		З врахуванням викладеного позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.
		Крім того, позивач просить визнати поважними причини пропуску строку на надання відповіді на відзив. В обґрунтування свого клопотання зазначає, що можливість на підготовку відповіді на відзив була суттєво обмежена через значні пошкодження енергетичної інфраструктури та знеструмлення більшої частини м. Одеси та Одеської області.
		Відповідно до положень ч. 1 ст. 163 КАС України у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення.
		Згідно з приписами ч. 2 ст. 261 КАС України позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
		Ухвалою від 14.11.2022 позивачу встановлений п`ять днів з дня отримання відзиву. 
		Суд враховує, що можуть існувати обставини, які перешкоджали позивачу своєчасно виконати вимоги процесуального закону чи виникли не з його вини, не залежали від волевиявлення відповідача.
		Особливості процесуальних строків врегульовано главою 6 розділу І Кодексу адміністративного судочинства України.
		Процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом (частина 1 статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України).
		Відповідно до частин 1 -3  та 6 статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, у письмовому провадженні. Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою. 
		Метою поновлення процесуального строку, встановленого судом, є сприяння особі у реалізації процесуального права та/або виконанні процесуального обов`язку.
		Суд вважає, що повітряні тривоги, відключення електроенергії, збої в роботі систем зв`язку свідчать про об`єктивну неможливість вчасно виконати вимоги ухвали суду.
		Враховуючи вищевикладене, з метою повного та всебічного встановлення обставин справи, дотримання принципу змагальності сторін, суд приходить до висновку про наявність підстав для поновлення процесуального строку на подання відповіді на відзив.
		Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні відносини, суд приходить до таких висновків.
		З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою російської федерації та проживала на її території до 2002 року.
		У 2002 році позивач емігрувала до України, 14.06.2003 вступила у шлюб із громадянином України ОСОБА_2 .
		12.12.2003 позивач громадянка російської федерації ОСОБА_1 звернулася до ВПР та МР УМВС України в Одеській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україні у зв`язку з тим, що перебуває в шлюбі із громадянином України.
		09.03.2004 відділом ГІРФО ОМУ УМВС України в Одеській області прийнято висновок про залишення на постійне проживання в Україні громадянки російської федерації ОСОБА_1 .
		Відповідно до висновку про залишення на постійне проживання в Україні від 09.03.2004 клопотання ОСОБА_1 на документування посвідкою на проживання задоволено.
		12.03.2004  позивач документована посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_4 .
		03.07.2012 позивач звернулася до ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області із заявою про оформлення нової посвідки на проживання в Україні у зв`язку з 25-річчям.
		03.07.2012 позивач документована посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 терміном дії безстроково.
		03.11.2021 громадянка російської федерації ОСОБА_1 звернулася до відділу з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та ОБГ Головного управління ДМС в Одеській області із заявою щодо обміну посвідки на постійне проживання.
		07.12.2021 відділом з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства Управління у справах біженців та осіб без громадянства Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийнято рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання на підставі підпункту 3 пункту 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321. 
		14.10.2022 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області складено висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці російської федерації ОСОБА_1 .
		В результаті перевірки матеріалів справи встановлено, що дозвіл на імміграцію в Україні громадянці російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не оформлювався. Посилання на статтю 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" на час документування посвідкою на постійне проживання є невірним застосуванням норми Закону, оскільки вказаний Закон є загальною нормою, та не містить в собі чітко визначених підстав для документування посвідкою на постійне проживання іноземних громадян.
		14.10.2022 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області прийнято рішення № 272327 про скасування дозволу на імміграцію в Україну.
		На підставі пунктів 1 та 6 частини 1 статті 12 Закону України "Про імміграцію" скасовано дозвіл на імміграцію в Україну виданий 09.03.2004 року (у формі висновку). Видана на підставі цього рішення посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 видана 03.07.2012 року скасована на підставі вимог підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321.
		Листом від 17.10.2022 № 5100.5.3-8861/51.1-22 відповідач повідомив ОСОБА_1 про прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну.
		01.11.2011 представником позивача направлено адвокатський запит до ГУ ДМСУ в Одеській області щодо надання інформації та копій документів, які стали підставою для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну.
		На запит стосовно громадянки РФ ОСОБА_1 . ГУ ДМСУ в Одеській області листом № 5100.5.3-9595/51.1-22 від 04.11.2022 повідомило, що позивач звернулася до ГУ ДМСУ в Одеській області із заявою щодо обміну посвідки на постійне проживання, за результатом розгляду якої на підставі підпункту 3 пункту 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 321 було прийнято рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання. Під час перевірки матеріалів справи щодо надання дозволу на імміграцію в Україну громадянці росії ОСОБА_1 було встановлено, що дозвіл на імміграцію надано в порушення Закону України "Про імміграцію". 14.10.2022 на підставі пунктів 1 та 6 частини 1 статті 12 Закону України "Про імміграцію" рішенням Головного управління ДМС України в Одеській області громадянці росії ОСОБА_1 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну.
		Не погоджуючись із прийняттям рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну та про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання в Україні, позивач звернулася до суду із цим позовом.
		Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні обставини та приписи законодавства.
		Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з вимогами статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.
		Згідно ст.2 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов`язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
		Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.
		Статтею 3 зазначеного Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.
		Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.
		Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України №2491-ІІІ від 7 червня 2001 року "Про імміграцію" (далі - Закон №2491-ІІІ).
		Відповідно до положень ст.1 Закону №2491-ІІІ імміграція це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
		Статтею 6 Закону №2491-ІІІ визначено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції і підпорядкованих йому органів.
		Так, за приписами частини 1 пунктів два і три цієї норми спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи: перевіряють правильність оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутність підстав для відмови у його наданні; приймають рішення про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вони стосуються.
		Аналогічні норми містяться в підпункті 8 п. 4 Положення про Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2002 року № 844.
		Відповідно до ст.4 Закону України «Про імміграцію», у редакції, що діяла на час видачі позивачу тимчасової посвідки, дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.
		Згідно з ч. 3 ст. 4 зазначеного Закону, дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається:
		1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України;
		2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України;
		3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням;
		4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України;
		5) закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в`їзду та перебування на території України.
		Стаття 9 Закону №2491-ІІІ встановлює умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію. Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем їх проживання.
		Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.
		Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров`я.
		У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.
		Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.
		З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж ненадання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та, як наслідок, дозвіл на імміграцію та посвідка на проживання в Україні не видається.
		Статтями 10, 11 зазначеного Закону встановлено, що дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або проти яких порушено кримінальну справу, якщо попереднє слідство за нею не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров`я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в`їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
		Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.
		Суд зазначає, що Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 р. №1983 (далі - Порядок) визначено процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію,
		У відповідності до пп. 3 п. 2 цього Порядку рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи Департаменту в головних управліннях, управліннях МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає Департамент), а саме: батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.
		Згідно з п. 12 Порядку, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію:
		- формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з`ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;
		- надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції Департаменту чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам;
		- здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.
		З наведених норм вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.
		Відповідно до підпункту 1 п.1 ст.64 Порядку №321 посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію».
		Як встановлено судом, ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області прийнято рішення про залишення громадянки російської федерації ОСОБА_1 на постійне мешкання в Україні та надано посвідку на постійне проживання в Україні від 12.03.2004 серії НОМЕР_3 та від 03.07.2012 серії НОМЕР_1 .
		При цьому, за період з 2004 року до прийняття оскаржуваного рішення, не виникало нових обставин, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію від 09.03.2004 року.
		Спірне рішення ГУ ДМС України в Одеській області прийнято на підставі п. 1 та 6 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію» та, з огляду на висновок щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці РФ ОСОБА_1 , підставою для прийняття вказаного рішення стала обставина, що дозвіл на імміграцію в Україну не оформлювався.
		Відповідно до приписів зазначених норм статті 12 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:
		з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;
		в інших випадках, передбачених законами України.
		Водночас, матеріали справи не містять доказів, і відповідач не довів перед судом, що позивач при зверненні до нього подавала підроблені документи, або що зазначені в них відомості є неправдивими, або що подані нею документи втратили чинність.
		Таким чином, наявність підстави, визначеної пунктом 1 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію» - не підтверджена.
		Щодо іншої підстави для скасування дозволів на імміграцію, передбаченої пунктом 6 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію», тобто за наявності інших випадків, передбачених законами України, суд зазначає, що жодної норми іншого закону України, якою б конкретизувалася причина скасування дозволів на імміграцію відповідачем не зазначено.
		Не вказано про це також і у висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці російської федерації ОСОБА_1 від 14.10.2022 р.
		Суд підкреслює, що законами України не передбачена можливість скасування дозволу на імміграцію у разі, якщо такий дозвіл надано без достатніх підстав.
		Тому допущення посадовими особами відділом ГІРФО ОМУ УМВС України в Одеській області порушень при видачі дозволу на імміграцію в Україну в 2004 році позивачу не може бути обґрунтованою підставою для їх скасування в 2022 році.
		Відтак, рішення відповідача про скасування дозволу на імміграцію з підстави, передбаченої п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» без наведення прямої норми іншого закону, яка чітко регламентує причини щодо скасування даного рішення, що надає право іноземцю та особі без громадянства на імміграцію, не може вважатися правомірним.
		Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 25 листопада 2020 року у справі №810/916/16.
		Вимоги Закону України «Про імміграцію» і Порядку №1983 покладають на органи, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію обов`язок проведення всебічної перевірки на підставі відповідного подання. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.
		Скасування дозволу на імміграцію, виданого в 2004 році, за умови постійного проживання на території України є неспівмірним та непропорційним.
		У постанові Верховного Суду від 18.04.2018 по справі № 820/2262/17, яка підтримана у постанові Верховного Суду від 09.07.2020 по справі №823/407/18, зазначено, що навіть якщо дозвіл на імміграцію позивачу надано через помилку або зловживання посадових осіб суб`єкта владних повноважень, перекладати тягар вкрай негативних наслідків такої помилки або зловживання на особу (позивача у справі) є неприпустимим. Також, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення відповідача не відповідає критерію необхідності у демократичному суспільстві, оскільки для позивача та членів його сім`ї скасування дозволу на імміграцію має наслідком повну зміну способу життя родини, в складі якої є діти.
		Суд зазначає, що оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень, в разі набрання законної сили, неминуче призведе до негативних наслідків для позивача. Такими наслідками відповідно до ст. 13 Закону України «Про імміграцію» є обов`язок особи, стосовно якої прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію. Особа яка не виїхала протягом місяця підлягає видворенню в порядку передбаченому Законом.
		Вказані висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №820/3098/17.
		Європейський суд з прав людини, який неодноразово вказував у своїх рішеннях, що помилки або прорахунки державних органів повинні служити вигоді зацікавлених осіб, особливо в разі відсутності інших конфліктуючих інтересів. Зокрема, у рішенні від 20.01.2012 року у справі Рисовський проти України (заява №29979/04) ЄСПЛ зазначив про особливу важливість принципу належного урядування, який передбачає, що у разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний якомога послідовний спосіб. Потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування" та пояснив його практичне значення, зокрема, зазначивши, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.
		Суд зазначає, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.
		У разі звернення особи із відповідною заявою уповноважений орган повинен розглянути вказану заяву та прийняти відповідне вмотивоване рішення.
		Як вже зазначено вище, у рішенні від 24.10.2022 року про скасування дозволу на імміграцію відповідачем не надано доказів того, що позивачем порушено вимоги діючого законодавства України при отриманні дозволу на імміграцію.
		Водночас, скасування дозволу на імміграцію тягне за собою негативні наслідки для позивача, якими, відповідно до ст. 13 Закону України «Про імміграцію», є вилучення посвідки на постійне проживання, обов`язок особи, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію. Особа, яка не виїхала протягом місяця, підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством.
		Крім цього, суд при вирішенні цієї справи враховує, що при прийнятті рішень про скасування дозволу на імміграцію, суб`єкту владних повноважень слід враховувати усі обставини, що мають значення: проживання іноземця або особи без громадянства на території України разом із родиною, період проживання на території України, вчинення будь-яких дій, які є підставою для скасування дозволу на імміграцію, наявність подружжя із громадянством України, наявність дітей та підстави їх перебування в Україні.
		Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		У контексті практики Європейського суду з прав людини, за ст. 8 Конвенції, видворення особи з країни, де проживають її близькі родичі, становить порушення права на повагу до сімейного життя, яке гарантується положеннями зазначеної статті. У кожному такому випадку питання повинне розглядатися пропорційно меті, яка ставиться, відповідно до вимог конвенції. Право на сім`ю потребує гарантій від усіх випадків утручання, незалежно від того, ким воно ініційоване - органами державної влади, фізичними чи юридичними особами. При розв`язанні спірних правовідносин ураховано правову позицію ЄСПЛ, викладену в рішенні від 18 лютого 1991 року у справі «Moustaquim v. Belgium». ЄСПЛ підкреслив, що у випадках, коли відповідні рішення (про депортацію) являли собою втручання у права, захищені ст. 8 Конвенції, слід обґрунтувати суттєву суспільну необхідність. Крім того, рішення повинні бути співмірні цілям, яких прагнуть досягти за допомогою закону.
		У ст. 8 Конвенції не йдеться про право проживати або залишатися в конкретній державі. Проте вислання є втручанням у право на сімейне життя, якщо близькі члени родини депортованої особи проживають у країні, з якої цю особу вислали. У таких випадках депортація повинна бути виправданою (рішення у справі «Moustaquim v. Belgium»).
		Стаття 1 конвенції вимагає від держав гарантувати права та свободи не лише громадянам, а кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією. Яскравими прикладами того, як цей принцип реалізується на практиці, можуть служити заяви, де мовиться про порушення права на сімейне життя у зв`язку з діями держави, спрямованими на депортацію з недоговірної держави особи, яка влаштувала життя з громадянином/громадянкою договірної держави, або на скасування даного цій особі дозволу на проживання.
		У цій справі, відповідач, скасовуючи дозвіл на імміграцію позивача, мав би також виходити з правових та фактичних наслідків такої дії, а тому був зобов`язаний обґрунтувати суттєву суспільну необхідність прийняття такого рішення та врахувати право позивача на сім`ю, інтереси для добробуту дітей позивача та міцність соціальних, культурних і родинних зв`язків у сім`ї позивача.
		Так, у суду немає сумніву, що оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень, в разі набрання законної сили, неминуче призведе до негативних наслідків для позивача. Такими наслідками відповідно до ст. 13 Закону України «Про імміграцію» є безальтернативний обов`язок особи, стосовно якої прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію. Особа яка не виїхала протягом місяця підлягає видворенню в порядку передбаченому Законом.
		Крім цього, суд зазначає, що відповідачем не дотримано одного з елементів критерію «необхідності у демократичному суспільстві», а саме - принципу пропорційності. Який, в свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача за відсутності будь-якої, доведеної у встановленому законом порядку, вини останнього.
		У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово робив визначення критерію «необхідності у демократичному суспільстві». Так, при визначенні питання «необхідності у демократичному суспільстві» держави користуються певною свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом.
		ЄСПЛ оцінює пропорційність обмежень, застосованих до права на повагу до сімейного життя, по відношенню до легітимної мети, якої прагнуть досягти сторони при застосуванні таких обмежень. А тому, суд доходить висновку, що будь-яке непропорційне втручання з боку держави у фундаментальне право передбачене ст. 8 ЄКПЛ не буде вважатися необхідним у демократичному суспільстві.
		Суд вказує, що відповідачем при прийнятті спірного рішення не приймалось до уваги, що позивач проживає на території України понад 18 років, у цей період з 14.06.2003 року перебуває у шлюбі з громадянином України ОСОБА_2  та є матір`ю  4 неповнолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
		Частина 2 статті 3 Конституції України визначає, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		Згідно ст. 120 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
		Отже, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення відповідача не відповідає критерію необхідності у демократичному суспільстві, оскільки для позивача та членів його сім`ї скасування дозволу на імміграцію має наслідком повну зміну способу життя родини, в складі якої двоє неповнолітніх дітей.
		Суд звертає увагу, що перекладати тягар негативних наслідків рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, у зв`язку з виявленням порушення терміну перебування на території України через значний проміжок часу, після отримання такого дозволу, на особу (позивача у справі) є неприпустимим та не пропорційним у розумінні практики ЄСПЛ.
		Аналіз обставин прийняття оскаржуваного рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію дають підстави для висновку, що при його прийнятті порушено принцип верховенства права.
		Вказані висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 10.10.2019 у справі №300/564/19 та від 28.11.2019 по справі №826/3689/16.
		Окрім цього, згідно з положеннями статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
		Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року, постановленої у адміністративній справі №820/5953/16.
		Приймаючи до уваги викладене, суд робить висновок, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій та їх відповідність нормам діючого законодавства України при прийнятті рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 14.10.2022 року  № 272327, у зв`язку з чим робить висновок про наявність підстав для визнання протиправним та скасування даного рішення.
		Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.
		Судом встановлено, що 03.11.2021 до відділу з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та ОБГ  Головного управління ДМС в Одеській області із заявою щодо обміну посвідки на постійне проживання звернулась громадянка російської федерації ОСОБА_1 , як вбачається з заяви-анкети №205028338 від 03.11.2021.
		07.12.2021 відділом з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства Управління у справах біженців та осіб без громадянства Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийнято рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання № НОМЕР_5 на підставі підпункту 3 пункту 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321. 
		Так, згідно із пунктом 7 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321, обмін посвідки здійснюється у разі:
		1) зміни інформації, внесеної до посвідки;
		2) виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки;
		3) закінчення строку дії посвідки;
		4) непридатності посвідки для подальшого використання;
		5) досягнення іноземцем або особою без громадянства 25- або 45-річного віку (у разі, коли іноземець або особа без громадянства документовані посвідкою, що не містить безконтактного електронного носія).
		Відповідно до пунктів 21 - 24 вказаного Порядку, працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32 - 34 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування/проживання іноземця або особи без громадянства на території України, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті.
		У разі виявлення факту подання документів не в повному обсязі або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб`єкт інформують іноземця або особу без громадянства про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням іноземця або особи без громадянства відмова надається у письмовій формі.
		Іноземець або особа без громадянства мають право повторно звернутися до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта в разі зміни або усунення обставин, у зв`язку з якими їм відмовлено в прийнятті документів, за умови дотримання строків, визначених пунктом 17 цього Порядку.
		У разі відповідності поданих документів вимогам цього Порядку працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта з використанням електронного цифрового підпису та із застосуванням засобів Реєстру формує заяву-анкету (в тому числі здійснює отримання біометричних даних, параметрів). Реєстрація заяви-анкети здійснюється із застосуванням засобів Реєстру під час її формування.
		Після формування заяви-анкети працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта друкує її та надає іноземцеві або особі без громадянства для перевірки правильності внесених до заяви-анкети відомостей.
		У разі виявлення помилок у заяві-анкеті працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта вносить до неї відповідні виправлення.
		Після перевірки заяви-анкети іноземець або особа без громадянства власним підписом підтверджують правильність внесених до заяви-анкети відомостей про особу. Якщо іноземець або особа без громадянства через фізичні вади не можуть підтвердити власним підписом правильність таких відомостей, працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта робить відмітку про неможливість такого підтвердження та засвідчує правильність внесених до заяви-анкети відомостей про особу власним підписом.
		Згідно із пунктами 27 - 30 зазначеного Порядку, прийняті уповноваженим суб`єктом заява-анкета та скановані документи (у тому числі отримані біометричні дані, параметри) із застосуванням засобів Реєстру автоматично розподіляються та надсилаються до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, який обслуговує відповідного уповноваженого суб`єкта, що здійснив прийняття документів від іноземця або особи без громадянства.
		Керівник/заступник керівника територіального органу ДМС або керівник його структурного підрозділу, керівник/заступник керівника територіального підрозділу ДМС або особа, яка виконує його обов`язки, щодня здійснюють розподіл прийнятих (у тому числі уповноваженими суб`єктами) заяв-анкет між працівниками, які виконують функції з оформлення посвідки.
		Працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС не пізніше наступного дня після надходження для розгляду документів, прийнятих уповноваженим суб`єктом, перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32 і 33 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства.
		У разі прийняття рішення про відмову в розгляді документів, прийнятих уповноваженим суб`єктом, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС не пізніше наступного робочого дня надсилає уповноваженому суб`єкту письмове повідомлення про відмову в їх розгляді із зазначенням підстав відмови з метою його подальшого вручення іноземцеві або особі без громадянства.
		Пунктами 36 - 38 вказаного Порядку передбачено, що після прийняття до розгляду заяви-анкети та доданих до неї документів працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС здійснює заходи з ідентифікації особи, на ім`я якої оформляється посвідка, та перевірку поданих нею документів.
		Ідентифікація особи здійснюється на підставі даних, отриманих з баз даних Реєстру, та відомчої інформаційної системи ДМС.
		Перевірка законності перебування іноземця або особи без громадянства на території України здійснюється з використанням засобів інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон, "Аркан" або шляхом надсилання запитів до Адміністрації Держприкордонслужби, відповідь на які Адміністрація Держприкордонслужби надає протягом трьох робочих днів з дня надходження такого запиту.
		Чинність дозволу на імміграцію, копія якого надана іноземцем або особою без громадянства, перевіряється шляхом вивчення матеріалів справи про надання такого дозволу.
		Факт постійного проживання іноземця або особи без громадянства на території України до прийняття до громадянства України перевіряється шляхом вивчення матеріалів її справи про надання дозволу на імміграцію.
		У разі коли дозвіл на імміграцію виданий одним територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, а документи для оформлення посвідки подані до іншого територіального органу/територіального підрозділу ДМС у зв`язку із зміною іноземцем або особою без громадянства місця проживання, чинність дозволу на імміграцію перевіряється шляхом надсилання відповідних запитів до місця видачі дозволу, відповідь на які надається протягом трьох робочих днів з дня надходження такого запиту.
		У разі необхідності підтвердження відомостей з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть до Мін`юсту в електронній формі захищеними каналами зв`язку надсилаються відповідні запити, відповідь на які Мін`юст надає протягом трьох робочих днів з дня надходження таких запитів. У разі відсутності можливості надіслання запитів у електронній формі запити надсилаються у паперовій формі.
		У разі необхідності підтвердження інших відомостей про іноземця або особу без громадянства або дійсності поданих ними документів надсилаються запити до відповідних державних органів або їх територіальних органів (підрозділів), які надають відповідь протягом трьох робочих днів з дня надходження таких запитів.
		Рішення про оформлення посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих документів та відсутності підстав для відмови в її видачі.
		Як визначено пунктом 40 Порядку №321, для оформлення у зв`язку із втратою або викраденням посвідки, її обміну іноземець або особа без громадянства подають такі документи:
		1) посвідку, що підлягає обміну (крім випадків втрати та викрадення);
		2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, крім випадків, установлених абзацом восьмим цього пункту;
		3) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку;
		4) документи, що підтверджують обставини чи юридичні факти, відповідно до яких посвідка підлягає обміну (крім випадків, передбачених підпунктами 3-5 пункту 7 цього Порядку), документи, видані компетентними органами іноземних держав, мають бути легалізованими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України;
		5) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, у разі подання документів законним представником;
		6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати.
		Згідно із пунктами 42, 43, 46 Порядку №321 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, на якого згідно з його службовими обов`язками покладаються функції з оформлення посвідки, вчиняє дії, передбачені пунктами 36 і 37 цього Порядку, і приймає до розгляду заяву-анкету та додані до неї документи.
		Рішення про оформлення, обмін посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих ними документів та у разі відсутності підстав для відмови в її оформленні.
		Після проведення перевірок, підтвердження факту оформлення та видачі посвідки, ідентифікації іноземця або особи без громадянства керівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС або уповноважена ним посадова особа приймає рішення про оформлення посвідки або про відмову в її оформленні.
		Підстави для відмови в оформленні та видачі посвідки передбачені п. 62 Порядку №321. Зокрема, підпунктом 3 вказаного пункту Порядку № 321 визначено, що територіальний орган/ територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію.
		Відповідно до п. 63 Порядку №321 копія рішення про відмову в оформленні чи видачі посвідки із зазначенням причин відмови не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дня його прийняття видається іноземцеві або особі без громадянства під розписку чи надсилається рекомендованим листом такій особі і приймаючій стороні.
		У порушення зазначеного вище положення, відповідачем - суб`єктом владних повноважень станом на час звернення до суду не було надано позивачу інформацію про відмову у видачі посвідки із зазначенням причин на підставі пп. 3 п. 64 Порядку №321. 
		Не зазначена ця інформація також і у справі про надання позивачу дозволу на імміграцію.
		Не вказані відповідачем обставини, які слугували підставою для висновку про відмову у видачі посвідки, також і у відзиві на позовну заяву.
		Таким чином, відповідачем порушені процедурні норми Порядку №321 у частині ненадання інформації позивачу у встановлені п. 63 Порядку № 321 порядок та строк, що унеможливило усунення недоліків, що мали б за наслідок прийняття рішення про обмін Посвідки для реалізації її прав у відповідності до п. 63 Порядку.
		Вказану інформацію було отримано з відповіді ГУ ДМСУ в Одеській області від 14.11.2022 №5100.5.3-9889/51.1-22 на адвокатський запит від 04.11.2022. За змістом відповіді, такою обставиною є те, що позивач вказала в заяві-анкеті №205028338 від 03.11.2021 підставою видачі посвідки на постійне проживання - шлюб понад два роки з громадянином України, однак на час її звернення із заявою про залишення на постійне проживання (у 2003 році) шлюб тривав менше двох років, а тому у заявниці не було правових підстав щодо залишення на постійне проживання в Україні та документування посвідкою на постійне проживання.
		З цього приводу суд зазначає, що відповідачем в ході розгляді цієї справи не доведено належними і допустимими доказами, що зазначена саме позивачем при зверненні у листопаді 2021 року інформація не підтверджується даними, отриманими з баз даних Реєстру, картотек, зокрема щодо підстав видачі позивачу посвідки на постійне проживання. 
		Відповідачем не спростовано, що раніше видані позивачу посвідки на постійне проживання мали іншу підставу їх видачі.
		З врахуванням викладеного, суд приходить до висновку про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 51032300012019 від 07.12.2021 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання ОСОБА_1 .
		Щодо вимоги про зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати позивачу посвідку на постійне проживання, суд зазначає наступне.
		Відповідно до пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою КМУ від 25 квітня 2018 року № 321 (далі по тексту Порядок № 321) посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію".
		Відповідно до пунктів 78, 79 Порядку № 321, рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її скасування може бути оскаржено іноземцем або особою без громадянства в адміністративному порядку або до суду в установленому порядку.
		ДМС, територіальний орган ДМС мають право переглянути рішення, прийняте відповідно територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, за наявності підстав зобов`язати їх відмінити попереднє рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її скасування і прийняти нове рішення на підставі раніше поданих документів.
		Згідно з ч. 3 ст. 245 КАС України, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
		Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
		Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
		Отже, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю  або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
		Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
		У разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
		Як Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983, так і Порядком оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321, відповідні процедури щодо надання, скасування дозволу на імміграцію та видачі і обміну посвідки на постійне проживання складаються з послідовних етапів, на кожному з яких відбувається перевірка та оцінка поданих документів, з`ясування певних обставин та відповідно до їх результатів відповідачу надається вибір варіантів дій та рішень.
		Враховуючи вищевикладене, повноваження щодо видачі та обміну посвідки на постійне проживання є дискреційними.
		Як видно з матеріалів справи, зазначені вище процедури відповідачем в повній мірі не були дотримані, тому з огляду на законодавчо встановлені повноваження територіального органу Державної міграційної служби України та територіального підрозділу Державної міграційної служби України щодо перевірки відповідності оформлення поданих документів вимогам законодавства України та правових наслідків такої перевірки, тощо - у суду в межах цієї справи немає підстав для дослідження правомірності дій відповідача щодо суті порушеного позивачем у заяві питання та зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення про оформлення / видачу посвідки на постійне проживання.
		Виходячи з наведеного, позовні вимоги позивача зобов`язального характеру підлягають задоволенню частково, а саме шляхом зобов`язання відповідача розглянути звернення позивача щодо обміну посвідки на постійне проживання з урахуванням правової оцінки питання, щодо якого звернувся позивач, наданої судом у рішенні.
		Розподіл судових витрат в частині сплаченого судового збору проводиться відповідно до статті 139 КАС України.
		Керуючись статтями 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255, 257 - 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		вирішив:
		 
		Позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області  про визнання протиправними та скасування рішень задовольнити частково.
		Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 51032300012019 від 07.12.2021 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання ОСОБА_1 .
		Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 272327 від 14.10.2022 про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 .
		Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65045, м. Одеса, вул. Преображенська, 44, код ЄДРПОУ 37811384) повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 03.11.2021 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) щодо обміну та видачі посвідки на постійне проживання.
		У задоволенні решти вимог відмовити.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65045, м. Одеса, вул. Преображенська, 44, код ЄДРПОУ 37811384) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1984 (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят чотири) грн. 80 коп.
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
		 
		 
		Суддя                                                                                         А.С. Пекний

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...