Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 917/1286/22 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі); про державну власність; щодо визнання права власності.
Надіслано для оприлюднення: 23.06.2023. Зареєстровано: 23.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 26.06.2023.
Дата набрання законної сили: 26.09.2023
Результат оскарження 26.09.2023 Східний апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21
		E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
		Код ЄДРПОУ 03500004
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20.06.2023 Справа № 917/1286/22 
		м. Полтава 
		 
		за позовною заявою заступника керівника Полтавської обласної прокуратури (ідентифікаційний код 02910060, вул. 1100 річчя Полтави, 7, м. Полтава, 36000) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Фонду державного майна України (ідентифікаційний код 00032945, вул. Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ, 01133) 
		до: 1) Приватного підприємства «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор», (ідентифікаційний код 03351705, пров. Романа Шухевича, 4, м. Полтава, 36000); 
		2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавська міська спілка споживчих товариств» (ідентифікаційний код 01763042, вул. Дмитра Коряка, 3, м. Полтава, 36003); 
		3) Споживчого товариства «Актив», (ідентифікаційний код 38686588, вул. Дмитра Коряка, 3, м. Полтава, 36000); 
		4) Споживчого товариства «Полтавакоопцентр», (ідентифікаційний код 39004217, вул. Соборності, 29/15, м. Полтава, 36000) 
		про визнання недійсним реєстраційного посвідчення, визнання права власності, витребування майна
		 
		Суддя Пушко І.І.
		Секретар судового засідання Квіта О.Т.
		 
		Представники сторін:
		від прокуратури: Нечволод П.В.., посв. № 068614 від 01.03.2023.
		від позивача: Біленко Н.О.
		від відповідача-1: Тукало В.І., наказ № 3-ОС від 04.01.2018.
		від відповідача-2: Гордієнко Ю.Ю., посв. адвоката№ 3918 від 12.10.2021.
		від відповідача-3: відсутні.
		від відповідача-4: Дашко М.В., посв. адвоката № 672 від 08.12.2016.
		 
		Відповідно до ч. 6 ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 20.06.2023 проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено про дату складення повного рішення. 
		 
		Суть справи: 13.10.2022 до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Фонду державного майна України до 1) Приватного підприємства «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор», 2) Полтавської обласної спілки споживчих товариств, 3) Споживчого товариства «Актив», 4) Споживчого товариства «Полтавакоопцентр» про: 
		(1) визнання недійсним реєстраційного посвідчення Колективного підприємства «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» від 13.03.1998 про право колективної власності Полтавської обласної спілки споживчих товариств (код ЄДРПОУ 01763042, вул. Дмитра Коряка, 3, м. Полтава, 36003) на домоволодіння № 9/17 по вул. Леніна у м. Полтаві, що складається із будинку з прибудовою, 
		(2) визнання за державою Україна в особі Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945, вул. Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ, 01133) права власності на нерухоме майно  громадський будинок, учбовий корпус А3, площею 2190,5 кв.м., за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17а, м. Полтава (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1559449353101), громадський будинок, учбовий корпус А-2-3, площею 2161,5 кв.м., за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17, м. Полтава (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2300419153101), нежитлові приміщення, площею 2235,5 кв.м. за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17, м. Полтава (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2300482353101),
		(3) витребування із чужого незаконного володіння Споживчого товариства «Полтавакоопцентр» (код ЄДРПОУ 39004217) на користь Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945) громадського будинку, учбовий корпус А3, площею 2190,5 кв.м., за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17а, м. Полтава (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1559449353101),
		(4) витребування із чужого незаконного володіння Полтавської спілки споживчих товариств (код ЄДРПОУ 01763042) на користь Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945) громадського будинку, учбовий корпус А-2-3, площею 2161,5 кв.м., за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17, м. Полтава (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2300419153101),
		(5) витребування із чужого незаконного володіння Споживчого товариства «Актив» (код ЄДРПОУ 38686588) на користь Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945) нежитлових приміщень, площею 2235,5 кв.м. за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17, м. Полтава (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2300482353101).
		Постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.01.2023 (том 1, а.с. 66-72) ухвала Господарського суду Полтавської області від 18.10.2022 про повернення позовної заяви скасована, а справа направлена до Господарського суду Полтавської області для подальшого розгляду.
		Справа надійшла до Господарського суду Полтавської області 14.02.2023.
		Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 15.02.2023, матеріали справи № 917/1286/22 передані до розгляду судді Пушку І.І.
		Ухвалою від 17.02.2023 (том 1, а.с. 128-129) позовна заява залишена без руху та запропоновано Полтавській обласній прокуратурі подати оригінал позовної заяви від 12.10.2022 (вх. № 1392/22 від 13.10.2022) з додатками.
		Прокурор у визначений судом строк усунув недоліки позовної заяви та надіслав оригінал позовної заяви від 12.10.2022 з додатками (супровідний лист від 22.02.2023 з додатком; том 1, а.с. 132-246).
		В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на наступні обставини:
		-спірне нерухоме майно є об`єктом культурної спадщини «Торгівельний будинок», який побудовано у дорадянські часи на межі 19-20 ст., а відповідно до Декрету ВЦВК «Про скасування права приватної власності на нерухомість у містах» від 20.08.1918 всі будівлі, вилучені із приватної власності, передано в розпорядження місцевих рад як об`єкти права державної власності;
		- передача у користування другому відповідачу спірного нерухомого майна після його відновлення та реконструкції у 1959-1968 р.р. не змінило його форму власності, як державну, оскільки державне майно, незалежно від того, на балансі якої організації воно знаходиться, не втрачає статусу державної власності;
		-відповідно до указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави» та Закону України від 10.09.1991 «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, що розташовані на території України, є державною власністю України, а укладені після 29.11.1990 майнові договори, якими змінено форму власності, визнаються недійсними;
		-на підставі постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 № 2268-ХІІ «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього СРСР, розташовані на території України», визнано, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, що розташовані на території України, є державною власністю України, а підприємства, установи та організацій союзного підпорядкування, що розташовані на території України перейшли у відання Фонду державного майна України та органів державного управління України;
		-постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 № 3943-ХІІ «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP» встановлено, що тимчасово до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю, а відтак не може бути колективною чи приватною власністю, зокрема Полтавської обласної спілки споживчих товариств;
		-реорганізація Полтавської обласної спілки споживчих товариств, тобто її вихід із складу всесоюзної громадської організації Українська республіканська спілка споживчих товариств, відбулася 15.05.1993, тобто після прийняття указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави», відтак, на спірне нерухоме майно, яке перебувало у користуванні відповідача - Полтавської обласної спілки споживчих товариств, розповсюджується встановлений законодавством мораторій;
		-реєстрація права колективної власності на домоволодіння № 9/17 по вул. Леніна, 9/17 у м. Полтаві, що складається із будинку з прибудовою (спірне нерухоме майно), здійснена Колективним підприємством Полтавського бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» на підставі рішень виконавчого комітету Полтавської міської ради від 02.12.1959 № 967, від 25.10.1968 № 602 та від 24.09.1997 № 293, які законодавчо не передбачені як підстава реєстрації права власності, а зміст вказаних рішень, на думку прокурора, свідчить, що Полтавська обласна спілка споживчих товариств отримала спірне нерухоме майно виключно у користування;
		-з огляду на незаконність виданого Колективним підприємством Полтавського бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» реєстраційного посвідчення від 13.03.1998 про право колективної власності Полтавської обласної спілки споживчих товариств на спірне нерухоме майно, подальша видача державним реєстратором реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції Полтавської області Борисенко Є.М. свідоцтва про право власності, індексний номер № 11230133 від 21.10.2013, а також державна реєстрація права приватної власності на вищевказане нерухоме майно суперечить вимогам чинного законодавства;
		-договор купівлі-продажу від 01.06.2022 та договор купівлі-продажу від 06.06.2022, згідно з якими Полтавська обласна спілка споживчих товариств продала, відповідно, Споживчому товариству «Актив» нерухоме майно за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17, м. Полтава, реєстраційний номер нерухомого майна 2300419153101, площею 2 235,5 кв.м, та Споживчому товариству «Полтавакоопцентр» нерухоме майно за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17а, м. Полтава, площею 2 190,5 кв.м., реєстраційний номер нерухомого майна 1559391553101, не були у встановленому порядку погоджені з органом охорони культурної спадщини, тому вони суперечать вимогам Цивільного Кодексу (далі  ЦК) України та Закону України «Про охорону культурної спадщини», в зв`язку з чим, на думку прокурора, наявні підстави для визнання вказаних договорів недійсними відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України.
		З урахуванням викладеного, прокурор вважає, що спірне нерухоме майно є державною власністю та вибуло із володіння держави без належних правових підстав, тому просить визнати недійсним реєстраційне посвідчення Колективного підприємства «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» від 13.03.1998 про право колективної власності Полтавської обласної спілки споживчих товариств на домоволодіння № 9/17 по вул. Леніна у м. Полтаві, що складається із будинку з прибудовою; визнати за державою Україна в особі Фонду державного майна України право власності на нерухоме майно  громадський будинок, учбовий корпус А3, площею 2190,5 кв.м., за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17а, м. Полтава (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1559449353101), громадський будинок, учбовий корпус А-2-3, площею 2161,5 кв.м., за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17, м. Полтава (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2300419153101), нежитлові приміщення, площею 2235,5 кв.м. за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17, м. Полтава (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2300482353101) та витребувати зазначене нерухоме майно із чужого незаконного володіння у другого, третього та четвертого відповідачів.
		Ухвалою від 28.02.2023 (том 2, а.с. 6-8) суд прийняв позовну заяву до розгляду в порядку загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 28.03.2023 о 10-30 год. Цією ж ухвалою суд встановив процесуальні строки: відповідачам для подання відзиву на позов - не пізніше 15 днів з дня отримання ухвали, та для подання заперечень  до 3 днів з дати отримання від позивача відповіді на відзив; позивачу для подання відповіді на відзив - 5 днів з моменту отримання відзиву.
		Зазначена ухвала направлялась сторонам, в т.ч. позивачу та другому відповідачу на їх електронні адреси, першому, третьому та четвертому відповідачам на їх юридичні адреси, зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (том 2, а.с. 2, 4, 5) та отримана представниками першого та третього відповідачів 07.03.2023, про що свідчать відмітки на поштових повідомленнях про вручення поштового відправлення (том 2, а.с.11-12). Ухвала від 28.02.2023, яка направлялась на адресу четвертого відповідача (Споживчого товариства «Полтавакоопцентр»), повернулась до суду із відміткою поштового працівника інші причини невручення (том 2, а.с. 13-17). 
		Другий відповідач (ТОВ «Полтавська міська спілка споживчих товариств») у відзиві на позов від 14.03.2023 (вх. № 3282 від 15.03.2023; том 2, а.с. 18-34) повідомив, що Полтавська обласна спілка споживчих товариств реорганізована шляхом перетворення в Товариство з обмеженою відповідальністю «Полтавська міська спілка споживчих товариств» та долучив до матеріалів справи відповідний витяг з ЄДР від 09.03.2023 (том 3, а.с. 51-52).
		Проти заявлених позовних вимог другий відповідач заперечує із наступних підстав:
		- прокурором в основу позову покладено хибний висновок про те, що система споживчої кооперації вцілому, та Полтавська обласна спілка споживчих товариств зокрема, до проголошення незалежності України мали статус загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР;
		- з огляду на норми Конституції Союзу РСР від 07.10.1977 року, під поняттям «підприємства, установи та організації союзного підпорядкування» слід розуміти ті підприємства, установи та організації, які мали статус загальнодержавних (загальносоюзних), керувалися рішеннями найвищих органів державної влади і управління Союзу РСР, управління якими організовувала Рада Міністрів СРСР, діяльність яких координували і контролювали органи влади союзної республіки (УРСР) та майно яких належало державі СРСР на праві державної власності, в той час як Облспоживспілка ніколи не була організацією союзного підпорядкування і її майно ніколи не було державною власністю;
		- в рішенні Конституційного Суду України від 11.11.2004 у справі № 1-30/2004 (справа про захист права власності організацій споживчої кооперації) встановлено, що Конституція (Основний Закон) Української РСР за політико-економічною природою та соціальною спрямованістю власність на засоби виробництва за суб`єктами права власності поділяла на державну (загальнонародну), власність колгоспів та інших кооперативних організацій, їх об`єднань, а також майно профспілкових та інших громадських організацій (ст. 10, 11, ч. 1 ст. 12, ст. 14, 15 Конституції Української РСР), при цьому кооперативні організації були суб`єктами права власності на засоби виробництва та інше майно і мали право на власність, відокремлену від державної;
		- акти про приймання будинку державною будівельною комісією та рішення виконкому Полтавської міської ради про їх затвердженя, прийняті в 1959 та 1968 роках, фіксували саме створення відповідно до архітектурно-будівельних норм спірного майна як нової нерухомої речі (будівлі за адресою м. Полтава, вул. Небесної Сотні, 9/17), а не передачу державного майна в користування Полтавській обласній спілці споживчих товариств;
		- згідно з нормами чинного у відповідний період законодавства Української РСР, затверджений виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих акт державної комісії про прийняття будинку в експлуатацію є правовстановлюючим документом, який підтверджує належність нерухомого майна кооперативній організації та виключає наявність правовідносин щодо передачі вказаного майна у користування;
		- нерухоме майно за адресою м. Полтава, вул. Небесної Сотні, 9/17 (адреса до будівництва торгово-кооперативного технікуму м. Полтава, вул. Леніна, 16, Котляревського, 17), збудовано у 1957-1959 роках на місці зруйнованого під час Другої світової війни «Торгового будинку Токарєвої» за рахунок власних коштів Полтавської облспоживспілки, та одночасно у 1957 - 1959 році поруч, на місці пустиря, добудовано нову, раніше не існуючу частину будівлі торгово - кооперативного технікуму Полтавської облспоживспілки;
		- в подальшому, Полтавській облспоживспілці було надано дозвіл здійснити добудову учбового корпусу кооперативного технікуму по вул. Котляревського в м. Полтаві, вказана будівля збудована у 1967-1968 році на місці пустиря за рахунок власних коштів Полтавської облспоживспілки, що підтверджуються фінансово-розпорядчою та проектнокошторисною документацією;
		- відповідно п. 9 додатку 1 Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 р. N 56, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 р. за N 31/105 (далі  Правила), правовстановлюючими документами, на підставі яких проводиться державна реєстрація об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб є, крім іншого, рішення про відведення земельної ділянки і акт прийняття цього об`єкта в експлуатацію, затверджений рішенням органу місцевого самоврядування, тому державна реєстрація права власності на спірне нерухоме майно, здійснена 13.03.1998, відповідала вимогам чинного законодавства;
		- як на момент будівництва спірного нерухомого майна, так і на момент державної реєстрації права власності на нього, відповідні акти про прийняття об`єкта в експлуатацію розцінювались виключно як правові акти, що констатують здійснення будівництва відповідно до архітектурно-будівельних норм, можливість та придатність нерухомого майна до експлуатації та є правовстановлюючими документами на новостворене нерухоме майно;
		- належність спірного нерухомого майна до державного майна у будь-який проміжок часу з моменту його створення прокурором не доведена;
		- саме по собі існування декрету Всеросійського центрального виконавчого комітету «Про скасування прав приватної влади на нерухомість у містах» від 20.08.1918 не підтверджує набуття державою права власності на спірне нерухоме майно, оскільки на момент прийняття зазначеного декрету його дія не поширювалась на територію сучасної України, зокрема за місцезнаходженням нерухомого майна;
		- прокурором не надано відомостей про те, з якого моменту відбувся перехід приватної власності на спірне нерухоме майно до державної власності, так само, як і не вказано та не обгрунтовано наявність чинних правових підстав такого переходу;
		- за результатами перевірки законності державної реєстрації права власності належного Облспоживспілці майна, Прокуратурою Полтавської області, на виконання доручення Генеральної прокуратури України, у 2010 році, із залученням спеціалістів контрольно-ревізійного управління в Полтавській області, не було виявлено порушень законодавства, прав та інтересів держави у сфері державної реєстрації права власності на належне Облспоживспілці нерухоме майно за адресою м. Полтава, вул. Небесної Сотні, 9/17;
		- звернення прокурора із позовом за сплином позовної давності, який, на думку відповідача, має обчислюватися з моменту проведеня зазначеної вище перевірки в 2010 році.
		У відзиві від 13.03.2023 (вх. № 3451 від 20.03.2023; том 3, а.с. 102-117) четвертий відповідач (Споживче товариство «Полтавакоопцентр»), просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі та зазначає наступні обставини в обгрунтуваня своїх заперечень:
		-позивачем заявлені віндикаційні та негаторні вимоги, які є взаємовиключенми і не можуть бути заявлені в одному позові, 
		-саме на позивача покладено процесуальний тягар доведення належності спірного майна до державної власності, в той час як прокурором відповідних доказів не надано, зокрема  доказів понесення державою будь-яких витрат на утримання вказаного майна за весь період його існування, тому прокурором не доведено порушення прав держави на спірне майно;
		- другий відповідач, як спілка споживчих товариств, ніколи не був організацією союзного підвпорядкування і його майно ніколи не було державною власністю;
		-у відповідності до ст. 3 Закону України «Про споживчу кооперацію», споживча кооперація незалежна у своїй діяльності від органів державної влади, політичних партій та громадських організацій; забороняється будь-яке втручання, що може обмежувати права споживчої кооперації або перешкоджати їх здійсненню, якщо це не передбачено законом;
		-спірне майно було набуте четвертим відповідачем добросовісно, за договором купівлі-продажу у Полтавської обласної спілки споживчих товариств, яка законно володіла ним на праві приватної власності з 1998 року;
		- закінчення строку позовної давності щодо заявлених вимог, що є підставою для відмови у позові.
		Одночасно, у своєму відзиві на позов четвертий відповідач зазначає, що Декрет Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету від 20 серпня 1918 року «Про скасування прав приватної влади на нерухомість у містах», на який посилається прокурор в обґрунтування заявлених вимог, був прийнятий більшовицькою владою (ВЦВК РРСФР) і діяв виключно на території РРСФР, а не на території Української Народної Республіки (УНР), яка була незалежна з 22.01.2018 року та мала власне державно-політичне будівництво, міжнародне визнання, що підтверджується, зокрема, доданою до відзиву історичною довідкою, складеною 09.03.2023 завідувачем кафедри гуманітарних наук, культури і мистецтва Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського, доктором історичних наук, професором В. Маслаком (том 3, а.с.123-126).
		Третій відповідач (Споживче товариства «Актив»), у відзиві на позов від 16.03.2023 (вх. № 3457 від 20.03.2023; том 3, а.с. 145-164) вимоги, викладені в позовній заяві не визнає, посилаючись на необгурнтованість одночасного заявлення прокурором віндикаційних та негаторних вимог, сплин строку позовної давності, недоведеність прокурором віднесення спірного майна до державного майна, а також на висновки, викладені в рішенні Конституційного Суду України від 11.11.2004 у справі № 1-30/2004 (справа про захист права власності організацій споживчої кооперації).
		Перший відповідач (Приватне підприємство «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор»), у відзиві на позов від 24.03.2023 (вх. № 3801 від 27.03.2023; том 3, а.с. 192-194) проти задоволення позову заперечує, вважає його безпідставним, посилаючись на те, що прокурором не доведено наявність правових підстав набуття державою речового права власності на спірне майно; що оспорюване реєстраційне посвідчення не є правовстановлюючим документом та було видане правомірно, а також звертає увагу, що держава визнала речове право власності за відповідачами в 2013 році, шляхом проведення його державної реєстрації і видачі свідоцтва як правовстановчого документа.
		Перший відповідач також звернувся до суду із заявою (клопотанням) від 20.03.2023 (вх. № 3557 від 21.03.2023; том 3, а.с. 208-209) про закриття провадження у справі на підставі ч. 2 ст. 231 ГПК України за відсутністю предмета спору в частині першої позовної вимоги, зокрема щодо визнання недійсним реєстраційного посвідчення Колективного підприємтва «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» від 13.03.1998 про право колективної власності Полтавської обласної спілки споживчих товариств (код ЄДРПОУ 01763042, вул. Дмитра Коряка, 3, м. Полтава, 36003) на домоволодіння № 9/17 у м. Полтаві по вул. Небесної Сотні. 
		В обгрунтування заявленого клопотання перший позивач посилається на те, що прокурором не наведено доводів на підтвердження наявних первинних підстав належності саме державі права власності на спірне нерухоме майно, а також на те, що зазначене реєстраційне посвідчення не має ознак акту, який встановлює, змінює чи припиняє речові права власності на майно.
		Зазначене клопотання відхиляється судом, оскільки доводи заявника не свідчать про відсутність предмета спору, а висновки щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог здійснюються судом під час їх розгляду по суті.
		Ухвалою від 23.03.2023 (том 3, а.с. 240-242) суд задовольнив заяву заступника керівника Полтавської обласної прокуратури від 21.03.2023 (вх. № 3698 від 23.03.2023; том 3, а.с. 220-222) про продовження строку для подання відповіді на відзив до 31.03.2023.
		В підготовче засідання 28.03.2023 представники позивача та СТ «Актив» не з`явились. Від представника СТ «Актив» надійшло клопотання від 27.03.2023 (вх. № 3916 від 28.03.2023; том 3, а.с. 244-245) про проведення підготовчого засідання 28.03.2023 без його участі. 
		Ухвалою від 28.03.2023 (том 4, а.с. 6-7) суд замінив назву другого відповідача (з Полтавської обласної спілки споживчих товариств» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Полтавська міська спілка споживчих товариств») та призначив дату наступного підготовчого засідання 25.04.2023 об 11-00 год.
		Другий відповідач (ТОВ «Полтавська міська спілка споживчих товариств») звернувся до суду із заявою від 28.03.2023 (вх. № 4096 від 31.03.2023; том 4, а.с. 10-12), в якій просить суд застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
		У відповіді на відзив від 31.03.2023 (вх № 4165 від 03.04.2023; том 4, а.с. 19-29) прокурор підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві, та в обґрунтування своїх заперечень щодо доводів відповідачів, викладених у відзивах, зазначив наступне:
		- Полтавська обласна спілка споживчих товариств до реорганізації шляхом перетворення в Товариство з обмеженою відповідальністю «Полтавська міська спілка споживчих товариств» на добровільній основі входила до Української республіканської спілки споживчих товариств, яка 17.06.1992 була перейменована у Центральну спілку споживчих товариств України (УКООПСПІЛКА); вихід Полтавської обласної спілки споживчих товариств із складу всесоюзної громадської організації Українська республіканська спілка споживчих товариств відбувся 15.05.1993, тобто після прийняття указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави», відтак, на думку прокурора, на спірне нерухоме майно, яке перебувало у користуванні відповідача - Полтавської обласної спілки споживчих товариств розповсюджується встановлений законодавством мораторій;
		- виконавчий комітет Полтавської міської Ради депутатів трудящих, реалізуючи функції власника державного майна, прийняв рішення № 1086 від 06.12.1957 про передачу на баланс Полтавській обласній спілці споживчих товариств спірного нерухомого майна для відбудови під учбовий корпус, при цьому прокурор звертає увагу, що передача у користування (на баланс) Облспоживспілки спірного нерухомого майна не змінило його форму власності, як державну;
		- рішення Конституційного суду України у справі від 11.11.2004 № 1-30/2004 стосується виключно питання статусу колгоспних ринків, які Постановою ЦК Компартії України і Ради міністрів УРСР від 14.04.1987 № 124 були безоплатно передані державою у відання організацій споживчої кооперації;
		- рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради № 967 від 02.12.1959, № 602 від 25.10.1968 та № 293 від 24.09.1997, на думку прокурора, не є правовстановлюючими документами, які засвідчують право Полтавської обласної спілки споживчих товариств на домоволодіння № 9/17 по вул. Леніна у м. Полтаві, а їх зміст свідчить, що Полтавська обласна спілка споживчих товариств отримала спірне нерухоме майно виключно у користування.
		Одночасно у відповіді на вдзив прокурор зазначає, що прокуратурі та позивачу  Фонду державного майна України стало відомо саме про незаконність реєстрації права колективної, а згодом і приватної власності на об`єкт нерухомого майна по вул. Небесної Сотні, 9/17 у м. Полтаві за Полтавською обласною спілкою споживчих товариств лише у грудні 2021 року, після ознайомлення з матеріалами інвентаризаційної справи Приватного підприємства «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» на відповідний об`єкт нерухомого майна.
		В запереченнях від 06.04.2023 (вх. № 4355 від 06.04.2023; том 4, а.с. 38-43) другий відповідач заперечує проти доводів прокурора, наведених у відповіді на позовну заяву та звертає увагу на наступні обставини:
		- прокурор, на думку відповідача, безпідставно ототожнює поняття передачі майна у користування та постановлення майна на баланс, ігнорує та ніяким чином не визнає або не відхиляє факт знищення нерухомого майна під час Другої світової війни, відплатність набуття (придбання) залишків зруйнованої будівлі Полтавською облспоживспілкою та його відбудови (побудови наново) в майбутньому, як і факт будівництва нових, раніше не існуючих частини будинку (спірного нерухомого майна);
		- відповідно до усталеної судової практики, державною власністю визнається майно колишніх загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, що включені до переліку організацій, установ і підприємств, які за станом на 24.08.1991 знаходились у віданні загальносоюзних організацій (об`єднань) на території України, який є у відкритому доступі, зокрема, на сайті ФДМУ (https://www.spfu.gov.ua/ua/content/spf-cancellation-pereliki-organizacij-ustanov-i-pidpriemstv-yaki-za-stanom-na-24.08.1991znahodilis-u-vidanni-zagalnosouznih-organizacij--ob-ednan-na-teritorii-ukraini.html), в той час як Полтавська обласна спілка споживчих товариств, як і інші організації, що так або інакше відносяться до системи споживчої кооперації України, у зазначеному переліку відсутні;
		- заперечує проти тверджень прокурора щодо неправомірності видачі реєстраційного посвідчення від 13.03.1998, посилаючись на п. 9 додатку до Правил державної реєстрації обієктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених 13.12.1995, відповідно до якого правовстановлюючими документами, на підставі яких проводиться державна реєстрація об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб є, крім іншого, рішення про відведення земельної ділянки і акт прийняття цього об`єкта в експлуатацію, затверджений рішенням місцевого самоврядування;
		- зазначає, що позовні вимоги фактично спрямовані не на визнання існуючого права власності, а на набуття права власності на створене (збудоване) відповідачем вперше майно, що є порушенням права відповідача на мирне володіння майном.
		В запереченнях від 05.04.2023 (вх. № 4434 від 10.04.2023; том 4, а.с. 87-94) четвертий відповідач заперечує проти доводів прокурора щодо звернення до суду із позовом в межах строку позовної давності; звертає увагу та те, що придбання та будівництво спірного нерухомого майна здійснювалось за рахунок власних коштів Полтавської облспоживспілки та її виробничих потужностей, що підтверджується фінансово-розпорядчою та проектно-кошторисною документацією; заперечує проти тверджень прокурора про те, що майно суб`єктів споживчої кооперації є державною власністю, посилаючись на Закон України «Про споживчу кооперацію».
		В запереченнях від 06.04.2023 (вх. № 4437 від 10.04.2023; том 4, а.с. 109-119) третій відповідач наполягає про пропущення строку позовної давності для звернення до суду з позовом; заперечує щодо вибуття спірного нерухомого майна з володіння законного власника  держави поза його волею, оскільки матеріали справи містять документальні докази про відплатну передачу зруйнованого під час Другої світової війни Торгівельного будинку Токарєвої за рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих до Спілки споживчих товариств за певну ціну для подальшого будівництва приміщення Полтавського кооперативного технікуму; звертає увагу на те, що право власності споживчої кооперації, набуте незалежно від часу і на не заборонених законом підставах, охороняється законом і підлягає державному захисту нарівні з правами інших суб`єктів права власності.
		В поясненнях щодо позовної заяви від 06.04.2023 (вх. № 4794 від 17.04.2023; том 4, а.с. 132-136) Фонд державного майна України (орган, зазначений як позивач в позовній заяві прокурора) повідомив, що нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: м. Полтава, вул. Небесної Сотні, 9/17, не відноситься до сфери управління Фонду, зазначив про відсутність інформації щодо належності спілки споживчих товариств до загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР та просить суд розгляд справи проводити за відсутності представника позивача. 
		В підготовче засідання 25.04.2023 представники позивача та СТ «Актив» не з`явились. 
		Ухвалою від 25.04.2023 (том 4, а.с. 166-168) суд витребував у другого відповідача (ТОВ «Полтавська міська спілка споживчих товариств») оригінал рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих № 1086 від 06 грудня 1957 року, продовжив строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та призначив дату наступного підготовчого засідання 23.05.2023 о 10-30 год.
		В підготовчому засіданні 23.05.2023 представник другого відповідача надав для огляду оригінал друкованої копії рішення виконачого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих № 1086 від 06.12.1957, який був оглянутий судом та представниками сторін, що відображено в протоколі судового засідання від 23.05.2023 (том 4, а.с. 172-174).
		Ухвалою від 23.05.2023 (том 4, а.с. 175-176) суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 20.06.2023 о 10-30 год. Прокурор та представники першого, другого та третього відповідачів про дату, час та місце проведення повідомлені під розписку (том 4, а.с. 171). Ухвала суду від 23.05.2023 направлялась позивачу на його електронну адресу (лист від 23.05.2023; том 4, а.с. 177), третьому відповідачу засобами поштового зв`язку на його його юридичну адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (том 2, а.с. 4), та отримана представником 26.05.2023, про що свідчить відмітка на поштовому повідомленні про вручення поштового відправлення (том 4, а.с. 178).
		 
		Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін та прокурора, суд встановив наступні фактичні обставини.
		Відповідно до п. 1 рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих № 1086 від 06.12.1957 (том 2, а.с. 48, 49-50) Полтавській облспоживспілці передано коробку зруйнованого будинку по вул.Леніна, 16 для відбудови та побудови під учбовий корпус торгово - кооперативного технікуму.
		Згідно з п.п. «г» п.2 вказаного вище рішення було передано на баланс облспоживспілки вартість згорівшої коробки 84 641 крб., а облспоживспілку зобов`язано відповідну суму вартості коробки сплатити на рахунок міськомунгоспу.
		Постановою правління Полтавської облспоживспілки № 451 від 22.12.1957 було збільшено кошторис фінансування кооперативного технікуму на 85 000 крб для придбання основних засобів (коробки будівлі технікуму) (том 2, а.с. 51).
		У 1958 - 1959 роках за рахунок коштів Полтавської облспоживспілки здійснено відбудову та одночасно добудовано нову, раніше не існуючу частину будівлі торгово-кооперативного технікуму Полтавської облспоживспілки, що підтверджується копіями рішення про затвердження проектного завданя на відбудову і реконструкцію учбового корпусу торгово - кооперативного технікуму та зведеного кошторисно-фінансового розрахунку до нього, фінансово-розпорядчою та проектно  кошторисною документацією, копії яких було додано до відзиву на позов другим відповідачем (том 2, а.с. 67-225).
		Зокрема, зазначене підтверджується довідкою від 11.03.1958, виданою Полтавською облспоживспілкою про затвердження плану будівельно-монтажних робіт на 1958 рік в сумі 700 тис. крб. (том 2, а.с. 59), постановою правління Полтавської облспоживспілкивід 9.01.1959 № 4 про затвердження проектно-кошторисної документації та титульних списків на будівництво об`єктів по системі Полтавської облспоживспілки, в т.ч. на будівництво кооптехнікуму в сумі 1 418,6 тис. крб. (том 2, а.с. 103-104), планом капіталовкладень на 1959 рік по будівництву об`єктів власних підприємств облспоживспілки (том 2, а.с. 110).
		Розпорядженням правління Укоопспілки від 14.08.1959 № 623-р (том 2, а.с. 141) було затверджено зведений кошторис на будівництво кооперативного технікуму в Полтаві по вул. Леніна, 16 в сумі 3 335,01 тис. крб.
		Рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих від 02.12.1959 № 967 затверджено акт Державної приймальної комісії від 01.12.1959 по прийому в експлуатацію будівлі кооперативного технікуму Облспоживспілки по вул. Леніна №9/17, корисною площею 4 620 кв.м, кошторисною вартістю 3 335,01 тис. крб за проектом відновлення і реконструкції каркасу (коробки) будівлі (том 2, а.с. 226-233).
		Із вказаного вище акту вбачається, що замовником будівництва виступала Полтавська облспоживспілка, при цьому будівництво здійснювалося будівельним трестом облспоживспілки, тобто власною будівельною організацією замовника.
		В подальшому, рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих № 199 від 12.04.1967 (том 2, а.с. 241) Полтавській облспоживспілці надано дозвіл здійснити добудову учбового корпусу кооперативного технікуму по вул.Котляревського в м.Полтаві. 
		Вказана будівля збудована у 1967-1968 році за проектним завданням та за рахунок власних коштів Полтавської облспоживспілки, із застосуванням власних виробничих потужностей, що підтверджуються фінансово-розпорядчою та проектно  кошторисною документацією (том 2, а.с. 242-250, том 3, а.с. 3-25).
		Зокрема, зазначене підтверджується копією річного підрядного договору на капітальне будівництво №22 від 25.01.1968, предметом якого є добудова торгово - кооперативного технікуму підрядною організацією  будівельне управління Полтавської облспоживспілки. Замовником будівництва у вказаному договорі визначена Полтавська облспоживспілка в особі директора кооперативного технікуму, що дії на підставі довіреності, виданої облспоживспілкою (том 3, а.с. 2).
		Рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих від 25.10.1968 № 602 затверджено акт Державної приймальної комісії від 11.10.1968 по прийому в експлуатацію добудови торгово-кооперативного технікуму по вул. Котляревського, 17, корисною площею 2 123 кв.м, кошторисною вартістю 285 тис. крб (том 3, а.с. 26-28).
		Згідно рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради «Про закріплення земельних ділянок» від 24.09.1997 № 293, за спільним підприємством Полтавський кооперативний технікум закріплено, зокрема земельну ділянку учбового корпусу по вул. Леніна № 9/17 площею 0,49 га (том 1, а.с. 185).
		Реєстрація права колективної власності на вищевказаний об`єкт нерухомого майна за Полтавською обласною спілкою споживчих товариств здійснена на підставі реєстраційного посвідчення від 13.03.1998, виданого Колективним підприємством Полтавського бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» (том 1, а.с. 188).
		Як зазначено у вищевказаному реєстраційному посвідченні, підставою його видачі слугували рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради від 02.12.1959 № 967, від 25.10.1968 № 602 та від 24.09.1997 № 293.
		Відповідно до договору оренди землі від 17.03.2009, Полтавською міською радою передано Полтавському кооперативному технікуму в оренду земельну ділянку по вул. Леніна № 9/17 у м. Полтаві, площею 4 908 кв.м., кадастровий номер 53100137000:15:009:0025 для обслуговування учбово-адміністративного корпусу (том 1, а.с. 186-187).
		У подальшому, 21.10.2013 державним реєстратором реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції Полтавської області Борисенко Є.М. на підставі реєстраційного посвідчення Колективного підприємства Полтавського бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» від 13.03.1998 за Полтавською обласною спілкою споживчих товариств зареєстровано право приватної власності на громадський будинок (учбовий корпус) А-2-3, площею 6 616,4 кв.м, за адресою: вул. Леніна №9/17, м. Полтаві, реєстраційний номер нерухомого майна 186993353101 і цього ж дня видано свідоцтво про право власності № 11230133 (том 1, а.с. 189-190).
		Рішенням Полтавської міської ради «Про розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок» від 22.12.2017 Полтавській обласній спілці споживчих товариств надано згоду на поділ орендованої земельної ділянки площею 0,4908 га по вул. Небесної Сотні, 9/17, кадастровий номер 53100137000:15:009:0025, на 2 земельні ділянки площею 0,3957 га (кадастровий номер 53100137000:15:009:0388) та 0,0951 га (кадастровий номер 53100137000:15:009:0389).
		Також, вищевказаним рішенням Полтавської міської ради від 22.12.2017 земельній ділянці площею 0,3957 га (кадастровий номер 53100137000:15:009:0388) залишено адресу вул. Небесної Сотні, 9/17. Земельній ділянці площею 0,0951 га (кадастровий номер 53100137000:15:009:0389) та об`єкту, розташованому на ній (учбовий корпус), надано адресу: вул. Небесної Сотні, 9/17а.
		На підставі висновку Приватного підприємства «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна від 14.05.2018 № 4508 ( свідоцтво про право власності від 21.10.2013 № 11230133), державним реєстратором Полтавської філії державного підприємства «СЕТАМ» Даценко Л.В. 21.10.2013 здійснено поділ об`єкта нерухомого майна по вул. Небесної Сотні, 9/17 у м. Полтаві, реєстраційний номер нерухомого майна 186993353101, на 2 частини та зареєстровано за Полтавською обласною спілкою споживчих товариств право приватної власності на громадський будинок, учбовий корпус А3, площею 2 190,5 кв.м., за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17а, м. Полтава, реєстраційний номер нерухомого майна 1559449353101, а також на громадський будинок, учбовий корпус А-2-3, площею 4 472,1 кв.м. за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17, м. Полтава, реєстраційний номер нерухомого майна 1559391553101.
		Державним реєстратором виконавчого комітету Коломацької сільської ради Полтавського району Полтавської області Даценко Л.В. 24.02.2021, на підставі свідоцтва про право власності 11230133 від 21.10.2013, висновку Приватного підприємства «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» щодо технічної можливості поділу з об`єкта нерухомого майна № 552 від 21.01.2021, наказу управління з питання містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради № 36 від 12.02.2021, здійснено поділ об`єкта нерухомого майна по вул. Небесної Сотні, 9/17 у м. Полтаві, площею 4 472,1 кв.м., реєстраційний номер нерухомого майна 1559391553101 на 2 частини і зареєстровано за Полтавською обласною спілкою споживчих товариств право приватної власності на громадський будинок, учбовий корпус А-2-3, площею 2 161,5 кв.м. за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17, м. Полтава, реєстраційний номер нерухомого майна 2300419153101, а також на нежитлові приміщення, площею 2 235,5 кв.м. за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17, м. Полтава, реєстраційний номер нерухомого майна 2300482353101.
		Розпорядженням голови Полтавської обласної державної адміністрації 
		від 16.07.2021 № 529 доповнено раніше затверджений Перелік об`єктів культурної спадщини, до якого, зокрема, внесено і «Торговельний будинок», створений в к. ХІХ ст, який знаходиться за адресою вул. Небесної Сотні, 9/17 у м. Полтаві.
		 
		На підставі договору купівлі-продажу від 01.06.2022 Полтавська обласна спілка споживчих товариств продала Споживчому товариству «Актив» (третьому відповідачу) нерухоме майно за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17, м. Полтава, реєстраційний номер нерухомого майна 2300419153101, площею 2 235,5 кв.м.
		Також, 06.06.2022 на підставі договору купівлі-продажу Полтавська обласна спілка споживчих товариств продала Споживчому товариству «Полтавакоопцентр» (четвертому відповідачу) нерухоме майно за адресою: вул. Небесної Сотні, 9/17а, м. Полтава, площею 2 190,5 кв.м., реєстраційний номер нерухомого майна 1559391553101.
		Обгрунтовуючи позовні вимоги, прокурор вважає зазначені дії і рішення щодо спірного нерухомого майна протиправними, посилаючись на те, що їх здійснено відносно об`єкта державної власності з порушення вимог чинного законодавства.
		 
		Стосовно процесуальних підстав подання позову прокурором в інтересах держави та визначення органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, судом приймається до уваги наступне.
		Відповідно до п. 3 ст. 131-1 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Згідно із ч. ч. 3-4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу (далі  ГПК) України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
		Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
		У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача (ч.5 ст.53 ГПК України).
		Відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
		З огляду на те, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту.
		Інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.
		Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
		При цьому, не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
		Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 справі № 806/1000/17 та від 28.11.2018 у справі № 914/2612/17.
		В постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зазначено, що за подібних обставин необхідність захисту інтересів держави прокурором полягає у необхідності відновлення законності та справедливої рівноваги між інтересами суспільства й відповідача, що відповідає принципу, закріпленому у Конституції України, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3).
		Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
		Проте з метою захисту інтересів держави прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це належним чином.
		Так, у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 суд дійшов висновку, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або належним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.
		Відповідну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 18.04.2019 у справі №906/506/18, від 11.04.2019 у справі № 904/583/18, від 13.02.2019 у справі № 914/225/18, від 21.05.2019 у справі № 921/31/18.
		Розглядаючи питання обґрунтування прокурором підстав представництва інтересів держави у суді, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наголошено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. При цьому бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про рушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
		Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на зазначене порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
		Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
		Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і, якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом підтвердження судом підстав для представництва.
		В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що Фонд державного майна України (далі  Фонд, ФДМУ, позивач) має повноваження власника спірного майна, яке поза його волею незаконно вибуло із державної власності; тому Фонд державного майна України є уповноваженим державою органом, який здійснює функції щодо управління майном громадських організацій колишнього Союзу РСР, що розташоване на території України.
		Відповідно до ст. 4, п. «ї» частини першої ст. 7 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», ФДМУ є суб`єктом управління об`єктами державної власності та здійснює відповідно до законодавства право розпорядження майном, що перебуває на балансі громадських організацій колишнього Союзу РСР, яке має статус державного.
		ФДМУ представляє відповідно до законодавства інтереси України з питань визнання прав і регулювання відносин власності та використання державного майна, визначає право власності держави на розташоване на території України майно, майнові права та інші активи підприємств, установ та організацій колишнього союзного підпорядкування, які під час утворення господарських товариств передаються до їх статутного капіталу (п. 2 частини першої ст. 5 Закону України «Про Фонд державного майна України».
		Відповідно до ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор листом від 13.12.2021 (том 1, а.с. 221-222) повідомив ФДМУ про порушення вимог законодавства щодо відчуження спірного майна та про необхідність вжиття заходів реагування у судовому порядку щодо відновлення інтересів держави.
		Листом від 21.01.2022 Фонд повідомив прокурора про те, що вказане нерухоме майно не відноситься до сфери управління ФДМУ, тому підстави для самостійного звернення фонду до суду відсутні (том 1 а.с. 223-224).
		Листом від 12.10.2022 (т. 1, а.с. 228) прокурор повідомив Фонд про здійснення представництва інтересів держави в суді щодо визнання за державою Україна в особі Фонду державного майна України право власності на спірне нерухоме майно та його витребовування на користь держави.
		У зв`язку з цим, прокурором обґрунтовано відповідним чином подання позову в інтересах держави в особі ФДМУ, а зазначений орган відповідно до ч. 2 ст. 53 ГПК України набув статусу позивача у справі, порушеній за позовною заявою прокурора.
		Приймаючи до уваги вищенаведене, з огляду на дотримання прокурором процедури щодо представництва інтересів держави, передбаченої ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», суд дійшов висновку про наявність процесуальних підстав для розгляду позовної заяви, поданої прокурором. 
		 
		При розгляді справи по суті судом приймаються до уваги наступні обставини.
		Конституція України гарантує захист права власності. Відповідно до частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує, зокрема, захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання та рівність їх перед законом. 
		Конституція України прямо встановлює заборону протиправного позбавлення власника права власності (частина четверта статті 41 Конституції). Непорушність цього права означає передусім невтручання будь-кого у здійснення власником своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження майном, заборону будь-яких порушень прав власника щодо його майна всупереч інтересам власника та його волі. 
		Частина перша ст. 321 ЦК України також передбачає, що право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановленими законом (ч. 2 ст. 321 ЦК України).
		В той же час, згідно з ч.2 ст.328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
		Згідно з частинами 1, 3 ст. 13, ч.1 ст. 74 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Прокурором заявлені вимоги про визнання права власності на спірне нерухоме майно за державою, а також вимоги про витребовування вазаного майна у відповідачів, право власності яких на відповідне майно зареєстроване у встановленому порядку.
		Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності
		В той же час, відповідно до усталеної судової практики, за загальним правилом, судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується або оспорюється. Відповідний правовий висновок, зокрема, міститься в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17.
		Відповідно до ст. 387 ЦК України власник також має право витребувати майно із чужого незаконного володіння. 
		Правовий аналіз положень зазначеної вище статті ЦК України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до не власника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.
		Таким чином, у спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно, а суду для правильного вирішення спору слід з`ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 23.05.2018 у справі № 910/73/17).
		З огляду на викладене, звертаючись до суду з віндикаційним позовом, позивач повинен підтвердити його право власності на витребуване майно, факт вибуття вказаного майна з його володіння, наявність вказаного майна у незаконному володінні відповідача.
		Діюче законодавство, зокрема, ст.ст. 387, 388 ЦК України, передбачають можливість витребовування майна з чужого незаконного володіння саме на користь особи, яка є законним власником такого майна.
		З урахуванням викладеного, суд констатує, що саме на прокурора покладено процесуальний обов`язок доведення виникнення права державної власності на спірне нерухоме майно, вимоги про витербовування якого заявлені до відповідачів по справі.
		 
		Як було встановлено судом, спірне нерухоме майно складається з будівлі, яку було побудовано на межі 19-20 ст., зруйновано під час Другої світової війни та відбудовано в 1957-59 роках; здійсненої в цей же період добудови до вказаної будівлі, а також добудови, здійсненої в 1967-68 роках.
		В обґрунтування належності вказаного нерухомого майна державі прокурор в позовній заяві посилається на те, що відповідно до Декрету ВЦВК «Про скасування права приватної власності на нерухомість у містах» від 20.08.1918 всі будівлі, вилучені із приватної власності, передано в розпорядження місцевих рад як об`єкти права державної власності.
		Одночасно прокурор в обґрунтування позову заначає, що спірне нерухоме майно, після його відновлення та реконструкції у 1959-1968 роках Полтавською облспоживпілкою, як замовником будівництва, не змінило форму власності та залишилося державним майном, перебуваючи лише у користувані Полтавської облспоживпілки.
		Стосовно вказаних вище доводів прокурора судом приймається до уваги наступне.
		Декрет від 20.08.1918, який прокурор вважає правовою підставою для набуття права державної власності на спірне нерухоме майно, був прийнятий Всеросійським Центральним Виконавчим Комітетом РРСФР, тобто органом влади держави, юрисдикція якої в 1918 році не розповсюджувалася на територію сучасної України та м.Полтави, оскільки на цій території з 22.01.2018 року була проголошена Українська Народна Республіка (УНР) як незалежна держава.
		Прокурором не надано доказів, які б свідчили про прийняття УНР або Українською Радянською Соціалістичною Республікою (УРСР) нормативних актів, відповідно до яких на території України набував юридичної сили вказаний вище Декрет як нормативний акт іншої держави  РРСФР.
		Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 52 ЦК УРСР (1922р), який набрав чинності з 01.02.1923, розрізнялася власність: а) державна (націоналізована і муніципалізована); б) кооперативна; в) приватна.
		Ст. 57 ЦК УРСР (1922р) передбачала, що законно існуючі кооперативні організації можуть володіти всяким майном нарівні з приватними особами.
		Відповідно до ст.5 Конституції УРСР (1937р), соціалістична власність в УРСР має або форму державної власності (всенародне добро), або форму кооперативно-колгоспної власності (власність окремих колгоспів, власність кооперативних об`єднань).
		Ст. 86 ЦК УРСР (1963р), який набрав чинності з 01.01.1964, було встановлено, що власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна, усі форми власності є рівноправними.
		Відповідно до ст. 94 ЦК УРСР (1963р), колгоспи, інші кооперативні організації, їх об`єднання володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів.
		Право розпорядження майном, що є власністю колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об`єднань, належить виключно самим власникам.
		Вищестоящі кооперативні організації не вправі розпоряджатися 
		майном нижчестоящих кооперативних організацій (ч.ч. 2,3 ст. 94 ЦК УРСР (1963р)).
		Враховуючи викладене, станом на момент будівництва (відбудови) спірного нерухомого майна в період 1957-1968 років, діюче на той час законодавство УРСР передбачало, що недержавні кооперативні організації, до числа яких відносилася Полтавська обласна спілка споживчих товариств (облспоживспілка), можуть бути окремими суб`єктами права власності на майно, а кооперативно-колгоспна власність існувала як окрема форма колективної власності, відокремлено від державної власності.
		Суд констатує разом з тим, що до загальновідомих обставин відноситься те, що під час виникнення та існування УРСР як радянської держави фактично відбулося одержавлення засобів виробництва та нерухомого майна шляхом їх експропріації (реквізиції) у приватних власників.
		Як зазначено у примітці 1 до ст. 59 ЦК УРСР (1922р), колишні власники, майно яких було експропрійоване на підставі революційного права або взагалі перейшло у володіння трудящих до 24 серпня 1922 року, не мають права вимагати повернення цього майна.
		З урахуванням викладеного, суд вважає, що передача виконавчим комітетом Полтавської міської Ради депутатів трудящих Полтавській обласній спілці споживчих товариств зруйнованого будинку по вул. Леніна, 16 (колишнього торгівельного будинку Токарєвої) рішенням № 1086 від 06.12.1957 свідчить про те, що вказане майно на дату такої передачі мало статус державного майна.
		Разом з тим, суд критично оцінює доводи прокурора про те, що вказаним вище рішенням виконавчий комітет Полтавської міської Ради депутатів трудящих передав зазначене нерухоме майно Полтавській облспоживспілці для відбудови та побудови під учбовий корпус торгово - кооперативного технікуму лише у користування, а не у власність.
		Відповідно до п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 11.11.2004 у справі № 1-30/2004 (справа про захист права власності організацій споживчої кооперації), власністю споживчої кооперації є будь-яке майно, набуте у відповідності з цілями, які випливають зі статутної діяльності 
		організацій споживчої кооперації, на підставі норм законодавства, чинного на час придбання цього майна.
		У вказаному рішенні Конституційний Суд України за результатом аналізу законодавства УРСР, чинного у 1987 році, прийшов до висновку, що держава та її повноважні органи мали право передавати державне майно у власність недержавним (кооперативним і громадським) організаціям як за плату, так і безоплатно. 
		Відповідна норма містилася в ч. 1 ст. 91 ЦК УРСР (1963р), згідно з якою порядок передачі будівель, споруд, устаткування та іншого майна, що належить до основних засобів державних організацій, іншим державним організаціям, а також колгоспам, іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, визначається законодавством Союзу РСР і Української РСР.
		Будівлі і споруди передаються від однієї державної організації іншій безоплатно.
		Зазначене в цій статті державне майно не підлягає відчуженню громадянам, крім окремих видів майна, продаж якого громадянам допускається законодавством Союзу РСР і Української РСР (ч.ч. 2, 3 ст. 91 ЦК УРСР (1963р)).
		Разом з тим, суд звертає увагу, що аналогічні за змістом норми законодавства СРСР існували і станом на 1957 рік. Зокрема, можливість передачі основних засобів, будівель та споруд шляхом видання відповідного акту в адміністративному порядку була передбачена постановою Центрального Виконавчого Комітету та Ради народних комісарів (РНК) СРСР від 29.03.1935 «Про передачу державних підприємств, будівель та споруд», постановою РНК СРСР від 15.02.1936 «Про порядок передачі державних підприємств, будівель та споруд», постановою РНК СРСР від 05.05.1940 «Про порядок розрахунків між державними органами та кооперативними (громадськими) організаціями за підприємства, будівлі та споруди, що передаються» (з наступними змінами та доповненнями).
		Вказаними нормативними актами було передбачено, що передача підприємств, будівель та споруд державними органами кооперативним та громадським організаціям здійснюється за плату, а спори про оцінку майна, що передається, вирішуються вищими державними органами або державним арбітражем за місцезнаходженням майна.
		В той же час, відповідно до вказаних нормативних актов СРСР, передача основних засобів, будівель та споруд від однієї державної організації (юридичної особи) до іншої (тобто, у випадку, коли відповідне майно продовжувало залишатися у державній власності) здійснювалася безкоштовно.
		Як було встановлено судом, рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих № 1086 від 06.12.1957 Полтавській облспоживспілці передано коробку зруйнованого будинку по вул.Леніна, 16 за плату, оскільки у вказаному рішенні зобов`язано облспоживспілку сплатити на рахунок міськомунгоспу відповідну суму вартості згорівшої коробки будівлі - 84 641 крб.
		З урахуванням викладеного, суд вважає, що матеріалами справи підтверджується передача у власність Полтавській облспоживспілці зруйнованого будинку по вул.Леніна, 16 відповідним органом державної влади в порядку, визначеному законодавством, чинним на момент передачі вказаного майна.
		Одночасно судом приймається до уваги, що прокурором не спростовані доводи другого відповідача, викладені у відзиві на позов, стосовно того, що спірне нерухоме майно - будівля за адресою м. Полтава, вул. Небесної Сотні 9/17, загальною площею площею 6 616,4 кв.м (до її поділу на окремі об`єкти нерухомості) складається, окрім відбудованої історичної будівлі колишнього торгівельного будинку, також з нових частин, добудованих у 1957-58 та 1967-68 роках.
		Суд звертає увагу, що цей факт відображено в історичній довідці, складеній кандидатом архітектури Д.Вітченко, доданій прокурором до позовної заяви, в якій, зокрема, зазначено: «До існуючої історичної будівлі Кооперативного технікуму був доданий двоповерховий кутовий корпус, котрим було замкнуто частину кварталу. При цьому, в образному вирішені нового об`єму автор використав композиційні та стильові засоби, застосовані в історичній будівлі. Таким прийомом стильового цитування архітектор В.А.Пасічний досяг цілісності образу, а новоутвореним фронтоном забудови створив тло для головного фасаду будівлі театру на Театральній площі» (том 1, а.с. 219).
		Водночас, факт добудови до зруйнованої частини історичної будівлі за рахунок коштів Полтавської облспоживспілки нових будівель учбового корпусу встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, а саме фінансово-розпорядчою та проектно  кошторисною документацією, копії якої додано до відзиву на позов другого відповідача.
		Суд також звертає увагу, що залишкова вартість переданого у 1957 році Полтавській облспоживспілці зруйнованого будинку по вул. Леніна, 16 становила 84 641 крб, в той час як згідно з актом Державної приймальної комісії від 01.12.1959 по прийому в експлуатацію будівлі кооперативного технікуму, кошторисна вартість будівництва (відновлення та реконструкції ) склала 3 335,01 тис.крб, тобто вартість збудованого об`єкту збільшилась більше, ніж на 97 відсотків.
		Зазначене, на думку суду, фактично свідчить про створення в результаті будівництва за рахунок коштів Полтавської облспоживспілки нового об`єкту нерухомості із використанням залишків коробки зруйнованого будинку по вул. Леніна, 16, переданої у власність Полтавській облспоживспілці рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих № 1086 від 06.12.1957. 
		В той же час, прокурором не надано доказів, якими б підтверджувалося, що спірне нерухоме майно було створено за рахунок коштів держави, прокурор не посилається на наявність відповідних обставин в позовній заяві.
		Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України (в чинній редакції), право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
		На момент завершення будівництва та оформлення акта про приймання будинку (споруди) Державною приймальною комісією від 01.12.1959, що затверджений рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих від 02.12.1959 № 967 та акта про приймання будинку (споруди) Державною приймальною комісією від 11.10.1968, що затверджений рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих від 25.10.1968 № 602, діяли, відповідно, норми інструкції Держплану УРСР і Міністерства юстиції УРСР від 29.07 1959 «Про порядок реєстрації домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР» та Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства Української РСР від 31.01.1966.
		Віповідно до змісту вказаних нормативних актів, ними було врегульовано порядок введення в експлуатацію новоствореного нерухомого майна, а в додатку № 1 до вказаних інструкцій серед документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, був передбачений затверджений виконкомом акт про прийняття будинку (будинків) в експлуатацію.
		З урахуванням викладеного, суд вважає, що вказані вище акти Державної комісії про прийняття в експлуатацію спірного нерухомого майна, які були затверджені в установленому порядку рішеннями компетентного державного органу - виконкому місцевої Ради депутатів трудящих, є правовстановлюючими документами, які підтверджують створення нового об`єкту нерухомого майна в результаті будівництва та виникнення у Полтавської облспоживспілки, як забудовника, права власності на відповідне новостворене нерухоме майно.
		Водночас, доводи прокурора про те, що такі документи не були правовстановлюючими документами відповідно до вимог законодавства УРСР, чинного на момент завершеня будівництва, визнаються судом необґрунтованими з огляду на обставини, які встановлені вище.
		 
		Стосовно доводів прокурора про набуття державою права власності на спірне нерухоме майно на підставі Указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави» та Закону України від 10.09.1991 «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», судом приймається до уваги наступне.
		Постановою Верховної Ради УРСР від 24.08.1991 № 1427-ХІІ «Про проголошення незалежності України» Україна проголошена незалежною демократичною державою. З моменту проголошення незалежності чинними на території України є тільки її Конституція, закони, постанови Уряду та інші акти законодавства.
		П. 1 Указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави», було передбачено, що підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України, з прийняттям цього Указу переходять у державну власність України.
		Ст. 1 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» № 1540-ХІІ від 10.09.1991 встановлено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ та інших об`єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.
		Разом з тим, прокурором не наведено будь-якіх доводів в обґрунтування того, що Полтавська обласна спілка споживчих товариств станом на момент прийняття відповідних нормативних актів мала статус установи чи організації союзного підпорядкування.
		Відповідно до п. 7 ст. 73 Конституції (Основного закону) СРСР (1977 р), віданню Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) в особі його найвищих органів державної влади і управління підлягають: керівництво галузями народного господарства, об`єднаннями і підприємствами союзного підпорядкування; загальне керівництво галузями союзно-республіканського підпорядкування.
		Згідно з п. 1 ст. 131 Конституції (Основного Закону) СРСР, Рада Міністрів СРСР у межах своїх організує управління промисловими, будівельними, сільськогосподарськими підприємствами і об`єднаннями, підприємствами транспорту і зв`язку, банками, а також іншими організаціями й установами союзного підпорядкування.
		В той же час, як нормами ЦК УРСР (1963р), так і ст. 5 Конституції УРСР (1976р) було передбачено колективну (кооперативно-колгоспну) форму власності, яка існувала окремо від державної.
		Відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону УРСР «Про власність» від 07.02.1991 N 697-XII, власність в Українській РСР виступає в таких формах: індивідуальна (особиста і приватна трудова), колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними.
		При цьому, в ст. 24 ЦК УРСР (1963р) було визначено, що колгоспи, міжколгоспні й інші кооперативні організації та їх об`єднання, інші громадські організації є окремим видом юридичних осіб (одночасно з державними підприємствами, установами та організаціями), що мають відокремлене майно і самостійний баланс.
		Відповідно до ч. 2 ст. 94 ЦК УРСР (1963р), право розпорядження майном, що є власністю колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об`єднань, належить виключно самим власникам.
		З урахуванням викладеного, до числа підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування відносилися лише ті підприємства, установи та організації, які мали статус загальнодержавних (загальносоюзних), керувалися рішеннями найвищих органів державної влади і управління Союзу РСР, управління якими організовувала Рада Міністрів СРСР через відповідні галузеві органи управліня (міністерства, державні комітети), та майно яких належало державі СРСР на праві державної власності, а не юридичні особи, які володіли майном колективної форми власності. Юридичні особи, які володіли майном колективної форми власності (зокрема, кооперативні організації, до числа яких відносяться спілки споживчих товариств), мали право самостійно розпоряджатися своїм майном, що виключало здійснення управлінських функцій стосовно таких юридичних осіб зі сторони органів державної влади і управління Союзу РСР та, відповідно, їх підпорядкування таким органам.
		Зазначене підтверджується, зокрема, додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.1991 № 227 «Про заходи щодо виконання Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, що розташовані на території України», яким було визначено перелік підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, які підлягали передачі у відання державних органів управління України, та в якому відсутні будь-які кооперативні організації або спілки споживчих товариств.
		В обґрунтування позову прокурор також посилається на те, що Верховна Рада України постановою від 10.04.1992 № 2268-ХІІ «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього СРСР, розташовані на території України», з метою збереження в інтересах громадян України майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, тимчасово, до визначення правонаступників, передала Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об`єктів, що перебували у віданні центральних органів цих загальносоюзних громадських організацій.
		Разом з тим, прокурором не наведено будь-яких обґрунтувань щодо того, у віданні якого саме центрального органу загальносоюзної громадської організації перебувало спірне нерухоме майно.
		Як було встановлено судом, спірне нерухоме майно було набуте у власність саме Полтавською облспоживспілкою відповідно до норм законодавства УРСР, чинного на момент такого набуття, а не будь-якою іншою юридичною особою, яка б мала статус загальносоюзної громадської організації.
		В тексті позовної заяви (том 1, а.с. 142-143) прокурор зазначає, що «реорганізація Полтавської обласної спілки споживчих товариств, тобто її вихід із складу всесоюзної громадської організації Українська республіканська спілка споживчих товариств, відбулася 15.05.1993, тобто після прийняття указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави», відтак, на спірне нерухоме майно, яке перебувало у користуванні відповідача - Полтавської обласної спілки споживчих товариств розповсюджується встановлений законодавством мораторій». Разом з тим, прокурором не наведено будь-яких доводів, обґрунтованих відповідними доказами, в підтвердження того, що Українська республіканська спілка споживчих товариств мала статус всесоюзної громадської організації або відносилася до організацій союзного підпорядкування.
		Суд вважає, що як Полтавська обласна спілка споживчих товариств, так і Українська республіканська спілка споживчих товариств, яка згадується в позовній заяві, за визначенням не можуть розглядатися як загальносоюзні громадські організації, що витікає з їх назви, в якій відображено статус (обласний, республіканський), а не загальносоюзний. Доказів протилежного прокурором надано суду не було.
		Крім того, суд звертає увагу, що Полтавська облспоживспілка мала статус юридичної особи, а ст. 94 ЦК УРСР (1963р) було передбачено, що «вищестоящі кооперативні організації не вправі розпоряджатися майном нижчестоящих кооперативних організацій».
		Водночас, суд звертає увагу, що саме в день прийняття вищезгаданої постанови від 10.04.1992 № 2268-ХІІ Верховною Радою України було прийнято також Закон України «Про споживчу кооперацію» N 2265-XII.
		Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про споживчу кооперацію», власність споживчої кооперації є однією з форм колективної власності, вона складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності.
		Власність споживчих товариств утворюється з внесків їх членів, прибутків, одержуваних від реалізації товарів, продукції, послуг, цінних паперів та іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством. Засоби виробництва, вироблена продукція та інше майно, що є необхідним для здійснення статутних завдань, є власністю споживчої кооперації. Крім того, до майна споживчої кооперації можуть належати будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, машини, товари, кошти та інше майно (ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про споживчу кооперацію»).
		Як визначено у ч. 4 ст. 9 Закону України «Про споживчу кооперацію», власність спілок споживчих товариств утворюється з майна, переданого їх членами, коштів, одержаних від господарської діяльності підприємств і організацій спілки, реалізації цінних паперів та іншої діяльності.
		Об`єкти права власності споживчої кооперації можуть перебувати у спільному володінні споживчих товариств та спілок. Їх частка у власності визначається взаємними угодами (ч. 5 ст. 9 Закону України «Про споживчу кооперацію»).
		Одночасно, ч. 1 ст. 10 Закону України «Про споживчу кооперацію») було гарантовано, що власність споживчої кооперації є недоторканною, перебуває під захистом держави і охороняється законом нарівні з іншими формами власності.
		Зазначені дії законодавця щодо одночасного розмежування (шляхом прийняття окремих правових актів) статусу споживчої кооперації та її майна з визначенням правового статусу майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, на думку суду, свідчать про те, що організації споживчої кооперації (товариства, спілки) не можна ототожнювати з громадськими організаціями СРСР, які мали загальносоюзний статус.
		Вказані вище обставини підтверджуються також тим, що відповідно до ст. 87 ЦК УРСР (1963р), до окремих форм соціалістичної власності, поряд з державною, відносилися як колгоспно-кооперативна власність, так і власність профспілкових та інших громадських організацій, при цьому правовий режим кожної із заначених форм власності регулювався окремими главами ЦК (глави 8, 9 ЦК УРСР (1963р). 
		Також суд звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 № 18 «Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР», яка була прийнята на виконання Постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 р. № 3943-ХІІ «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР», затверджено перелік загальносоюзних громадських організацій, відносно яких застосовується вказана постанова, та які визнаються державною власністю. Як вбачається із зазначеного переліку, в ньому відсутні будь-які кооперативні організації (спілки споживчих товариств).
		Вирішуючи спір по суті, суд повинен установити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. Відсутність права на позов у матеріальному розумінні спричиняє прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших установлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19).
		Відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні позову (такий висновок викладений у п. 7.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 916/3146/17).
		З урахуванням викладеного, оскільки прокурором не доведено факт набуття державою Україна права власності на спірне нерухоме майно, та, відповідно, факт порушення прав позивача - Фонду державного майна України як органу, уповноваженого управляти відповідним майном, позовні вимоги про визнання права власності на це майно та про його витребовування у відповідачів на користь ФДМУ визнаються судом необґрунтованими та підлягають відхиленню.
		Стосовно посилання прокурора на те, що договори купівлі-продажу від 01.06.2022 та від 06.06.2022, відповідно до яких Полтавська обласна спілка споживчих товариств продала частину спірного нерухомого майна, відповідно, Споживчому товариству «Актив» та Споживчому товариству «Полтавакоопцентр», не були у встановленому порядку погоджені з органом охорони культурної спадщини, тому вони суперечать вимогам ЦК України та Закону України «Про охорону культурної спадщини», судом приймається до уваги наступне.
		Ч. 1 ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» дійсно передбачає, що об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками (за винятком пам`яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.
		Разом з тим, вказаним вище Законом не передбачено недійсність (нікчемність) угод, укладених всупереч зазначеної норми, а прокурором в позовній заяві не висуваються вимоги про визнання недійсними договорів, укладених між співвідповідачами по справі стосовно відчуження частини спірного нерухомого майна.
		Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).
		Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 2 ст. 215 ЦК України).
		Прокурором не надано доказів визнання судом недійсними вказаних вище договорів купівлі-продажу, які є оспорюваними правочинами.
		Водночас, суд звертає увагу, що відповідність чи невідповідність вимогам закону правочинів, на підставі яких третім та четвертим співвідповідачами була придбана частина спірного нерухомого майна, в будь-якому випадку не може слугувати підставою для безоплатного набуття державою права власності на майно, яке є об`єктом культурної спадщини, шляхом визнання права власності на нього.
		Ст. 21 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено можливість переходу у власність держави пам`ятки культурної спадщини лише шляхом викупу, за ціною, яка визначається за згодою сторін, а в разі спору  судом (ч. 4 ст. 21 Закону).
		Відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону України «Про охорону культурної спадщини», якщо власник пам`ятки не вживе заходів щодо її збереження, зокрема у зв`язку з неможливістю створення необхідних для цього умов, суд за позовом відповідного органу охорони культурної спадщини може постановити рішення про її викуп.
		Прокурор в позовній заяві зазначає, що Департамент культури і туризму Полтавської обласної військової адміністрації виконує функції органу охорони культурної спадщини щодо спірної будівлі, в той час як позивачем в позовній заяві прокурора визначено Фонд державного майна України, який не є уповноваженим органом з питань управління у сфері охорони культурної спадщини відповідно до ст.3 Закону України «Про охорону культурної спадщини».
		Стосовно заявлених позовних вимог про визнання недійсним реєстраційного посвідчення від 13.03.1998, виданого Колективним підприємством Полтавського бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» (першим відповідачем), судом приймається до уваги наступне.
		На момент виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація об`єктів нерухомого майна здійснювалася відповідно до Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб (далі - Правила), затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13.12.1995 № 56, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України № 31/1056 від 19.01.1996. 
		Згідно п.п. «а» п. 4.1 вказаних Правил, оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна проводиться місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування з видачею свідоцтва про право власності фізичним та юридичним особам на підставі документів, встановлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об`єкти нерухомого майна.
		В додатку № 1 Правил визначено перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, серед яких, зокрема, є рішення про відведення земельної ділянки для будівництва об`єкту та акт прийняття цього об`єкта в експлуатацію, затверджений рішенням органу місцевого самоврядування.
		Оспорюване прокурором реєстраційне посвідчення містить посилання на відповідні акти про приймання будинку (споруди) Державною приймальною будівельною від 01.12.1959 та від 11.10.1968, які були затверджені рішеннями виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих, відповідно, від 02.12.1959 № 967 та від 25.10.1968 № 602, а також на рішення Полтавської міської ради № 293 від 24.09.1997 про закріплення земельної ділянки під учбовим корпусом Полтавського кооперативного технікуму площею 0,49 га без зміни цільового призначення.
		Як було встановлено судом, ваказані вище акти про приймання будинку (споруди) Державною приймальною комісією визнавалися правовстановлюючими документами на новостворене нерухоме майно згідно з законодавством УРСР, чинним на момент завершеня будівництва.
		З огляду на вказані обставини, суд вважає, що прокурором не доведено факт порушення першим відповідачем вимог чинного законодавства під час видачі оспорюваного реєстраційного посвідчення.
		Разом з тим, судом приймається до уваги стала судова практика, відповідно до якої свідоцтво про право власності (реєстраційне посвідчення) є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється, тобто, само по собі не породжує виникнення відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності.
		З урахуванням викладеного, вимоги про визнання недійсним такого свідоцтва (реєстраційного посвідчення) в будь-якому випадку не можуть призвести до захисту порушеного права, а тому підлягають відхиленню судом.
		Вказане кореспондується зі сталою практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 27 червня 2018 року № 925/797/17, від 05 лютого 2020 року № 904/750/19, від 27 травня 2020 року? №?442/2771/17, від 09 березня 2021 року № 756/4120/16-ц. 
		Водночас, судом приймається до уваги, що вказані вище позовні вимоги ґрунтуються на тих же доводах прокурора стосовно виникненя права державної власності на спірне нерухоме майно та наявності підстав для витребовування цього майна у власність держави в особі ФДМУ, тобто є такими, що мають похідний характер від інших позовних вимог.
		Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (відповідна правова позиція викладена, зокрема, в п. 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16).
		З урахуванням встановлених судом обставин щодо недоведеності порушення у спірних правовідносинах прав та охоронюваних законом інтересів держави та органу, визначеного прокурором позивачем, а також висновку про те, що вказаний орган не набув прав власника спірного майна, тобто, є неналежним позивачем за заявленими вимогами, позов у відповідній частині вимог також визнається судом необґрунтованим та підлягає відхиленню.
		Щодо поданих відповідачами заяв про застосування строку позовної давності, судом приймається до уваги наступне.
		За змістом частини першої ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
		Застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог (п. 7.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 по справі № 910/18560/16).
		Верховним Судом неодноразово викладалася правова позиція, відповідно до якої відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.
		З урахуванням викладеного, суд не вбачає підстав для застосування позовної давності до заявлених позовних вимог, з огляду на встановлені судом обставини щодо їх необґрунтованості.
		Згідно з ч. 1 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 ГПК України).
		Відповідно до статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Слід зауважити, що Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 02.10.2018 р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 р. у справі № 917/2101/17).
		Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 р. у справі № 129/1033/13-ц.
		З огляду на обставини, встановлені вище, суд констатує, що прокурором не доведено факт набуття державою права власності на спірне нерухоме майно, та, відповідно, порушення відповідного права відповідачами, в той час як надані відповідачами докази вірогідно свідчать про те, що право власності на вказане майно було набуте ними правомірно, відповідно до вимог законодавства, чинного на момент набуття.
		Водночас судом приймається до уваги, що в позовній заяві прокурора відсутнє будь-яке обгрунтуваня стосовно того, чи не порушують заявлені ним вимоги про витребовування майна у відповідачів, які, з огляду на встановлені судом обставини справи, є добросовісними набувачами відповідного майна, гарантії, які встановлені ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція). 
		Зазначена Конвенція є частиною законодавства України відповідно до ст.9 Конституції України.
		Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		Предметом регулювання ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном.
		У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.
		Суд вважає, що з огляду на встановлені обставини справи, заявлені прокурором позовні вимоги суперечать одночасно всім трьом критеріям втручання у право відповідачів на мирне володіння майном, яке було набуте ними та зареєстроване у встановленому порядку, відповідно до законодавства, чинного на момент набуття та державної реєстрації.
		Крім того, суд звертає увагу, що Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду в постановах від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц та від 20 травня 2020 року у справі № 199/8047/16-ц дійшов висновків, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною, тому задоволення віндикаційного позову і витребування спірної нерухомості у відповідача як добросовісного набувача призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
		Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		В процесі розгляду справи судом було прийнято, досліджено та надано оцінку всім наявним в матеріалах справи доказам, надано можливість сторонам обґрунтувати свої правові позиції щодо позову.
		З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та підлягають відхиленню в повному обсязі.
		Відповідно до статті 129 ГПК України, судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 
		Враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 05.10.2022 у справі № 923/199/21 (провадження № 12-1гс22), за якою прокурор є суб`єктом сплати судового збору в позовах, з якими він звертається в інтересах держави, витрати зі сплати судового збору покладаються на прокуратуру.
		Керуючись ст. ст. 129 (ч. 1), 232-233, 237-238 ГПК України, суд 
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		1. В позові відмовити повністю.
		2. Копію рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.
		 
		Повне рішення складено та підписано 23.06.2023. 
		 
		Згідно із ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 256 ГПК України та п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
		 
		Суддя Пушко І.І.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...