Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/16003/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; соціального захисту (крім соціального страхування), з них; внутрішньо переміщених осіб.
Надіслано судом: 20.09.2023. Зареєстровано: 21.09.2023. Забезпечено надання загального доступу: 22.09.2023.
Дата набрання законної сили: 15.11.2023
Результат оскарження 15.11.2023 П'ятий апеляційний адміністративний суд: залишено без змін ухвалу (постанову) суду першої інстанції
Номер судового провадження: П/420/17337/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 420/16003/23 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		20 вересня 2023 року м. Одеса
		 
		Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення
		В С Т А Н О В И В:
		До Одеського окружного адміністративного суду 03 липня 2023 року надійшов позов ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради в якому позивач просить суд:
		1. Визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, яке оформлене листом від 06.01.2023 року № 03- Т-197 щодо припинення виплат допомоги ВПО - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
		2. Зобов`язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради призначити та виплатити допомогу на проживання ВПО ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з дати припинення по січень 2023 року включно.
		Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що 18.04.2022 вона звернулась Управління соціального захисту населення Приморському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради із заявою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та з заявою про призначення допомоги на проживання ВПО. У серпні 2022 року отримала у паперовому вигляді довідку ВПО № 5105-5001528936, однак виплати на проживання для ВПО отримала лише за 2 місяця. У зв`язку з неотриманням виплат позивач звернулась на урядову гарячу лінію. Листом від 06.01.2023 № 03-Т-197 Департамент праці та соціальної політики надав відповідь, що згідно даних ІК системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають кордон «Аркан», які сформовані в Єдиній інформаційній базі про ВПО позивач має статус особи, яка перетнула кордон з 27.07.2022, у зв`язку з чим, виплати допомоги на проживання ВПО припинено. При цьому, позивач зазначає, що 29.04.2022 вона виїхала за кордон відвідати своїх родичів та друзів на пару тижнів. Однак, у зв`язку з загостренням ситуації, масовим ракетними обстрілами як на території Одеської області так і по всій території України, з міркувань безпеки позивач відкладала повернення до м. Одеси. 19.08.2022 позивач перетнула кордон, повернулась до м. Одеси та проживала за адресом зазначеним у довідці ВПО. 25.08.2022 позивач прибула до УСЗН в Приморському районі та отримала довідку ВПО у паперовому вигляді про що міститься запис у журналі реєстрації приймання заяв і документів УСЗН в Приморському районі. На питання про неотримання жодного разу виплат, позивачу пояснили, що виплати призначено, однак у зв`язку з браком фінансування, виникла заборгованість.
		Позивач вважає припинення допомоги на проживання на підставі даних системи «Аркан» таким, що порушує її права, є незаконним, дискримінаційним та не відповідає нормам діючого законодавства.
		Ухвалою судді від 10.07.2023 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху та надано строк на усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду доказів сплати судового збору у сумі 1073,60 грн або доказів про звільнення від такої сплати та оформленням позовної заяви із зазначенням потового індексу позивача.
		20.07.2023 до суду надійшла (вх.№24420/23) заява представника позивача  адвоката Найдьонової Г.О., про усунення недоліків позовної заяви з додатком платіжної інструкції від 18.07.2023 про сплату 1073,60 судового збору та з додатком позовної заяви в якій зазначено повну адресу позивача. 
		Ухвалою судді від 25.07.2023 прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 ; відкрито провадження у адміністративній справі; ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
		10.08.2023 до суду (вх.№27060/23) від Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач наполягав на правомірності припинення виплат допомоги ВПО ОСОБА_1 та вказував, що Держприкордонслужбою 27.07.2022 була надана інформація, що ОСОБА_1 не повернулась після виїзду за кордон більше трьох місяців, що є порушенням ст.12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Позивачем не були виконані вимоги пункту 3 частини 2 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» щодо повідомлення про зміну місця проживання протягом 10 днів з дня прибуття до нового місця проживання. З огляду на те, що позивач перетнула кордон, з травня 2022 нарахування допомоги було припинено.
		10.08.2023 до суду (вх.№ЕС/8800/23) від представника позивача надійшла відповідь на відзив з проханням позовні вимоги задовольнити. Заявник вказує, що позивач при виїзді за кордон не мала на меті змінювати місця проживання, порушення ст.12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» є підставою для скасування дії довідки, а не припинення виплат. 
		Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи і докази на їх обґрунтування, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлено таке.
		Матеріали справи містять довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 18.04.2022 №5105-5001528936 (а.с.35), яка видана ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 .
		УСЗН в Приморському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради прийняло рішення №665879 від 23.08.2022 (а.с.53), відповідно до якого вирішено ОСОБА_1 зняти з виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам по особовому рахунку № НОМЕР_2 з 01.05.2022, в зв`язку з вибуттям за кордон не повернувся після виїзду більше трьох місяців. Підстава: результат перевірки в системі «Аркан» (а.с.54). 
		На звернення ОСОБА_1 Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради скерував лист від 16.03.2023 №03-Т-32-12/2-о (а.с.37) у якому вказав, що інформація щодо заявника 18.04.2022 внесена до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб та було призначено допомогу на проживання з 01.03.2022 в розмірі 2000,00 грн щомісячно. Держприкордонслужбою 27.07.2022 була надана інформація, що ОСОБА_1 не повернулась після виїзду за кордон більше трьох місяців. Враховуючи інформацію щодо статусу заявника як особи, яка перетнула кордон з травня 2022 року, нарахування допомоги було припинено. З 01.02.2023 допомогу на проживання призначено у розмірі 2000,00 грн щомісячно. Повернення коштів за період з 01.05.2022 по 31.01.2023 законодавством не передбачено.
		Вважаючи рішення щодо припинення виплат допомоги ВПО протиправним, позивач звернулася до суду з позовною заявою.
		Вирішуючи дану справу суд виходить з наступного.
		Згідно із ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов`язком держави.
		Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
		Згідно із частиною 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
		Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
		З 22 листопада 2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
		Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
		Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (ч .2 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»).
		В свою чергу, відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщена особа зобов`язана:
		1) дотримуватися Конституції та законів України, інших актів законодавства;
		3) повідомляти про зміну місця проживання структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за новим місцем проживання протягом 10 днів з дня прибуття до нового місця проживання.
		У разі добровільного повернення до покинутого постійного місця проживання внутрішньо переміщена особа зобов`язана повідомити про це структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем отримання довідки не пізніш як за три дні до дня від`їзду;
		4) у разі виявлення подання внутрішньо переміщеною особою завідомо неправдивих відомостей для отримання довідки про взяття на облік відшкодувати фактичні витрати, понесені за рахунок державного та місцевих бюджетів у результаті реалізації прав, передбачених цим Законом.
		Внутрішньо переміщена особа зобов`язана виконувати інші обов`язки, визначені Конституцією та законами України.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 332 затверджено Порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (далі  Порядок №332), відповідно до якого п.2 якого визначено, що облік внутрішньо переміщених осіб ведеться відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» (далі  Порядок №509).
		Відповідно до п.1 Порядку №509, цей Порядок регулює механізм видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка).
		Довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
		Відповідно до абзацу 6 пункту 6 Порядку №509, довідка діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом восьмим цього пункту.
		Як згідно ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» так і згідно пункту 6 Порядку № 509 факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених, зокрема, статтею 12 цього Закону.
		В свою чергу, відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа:
		1) подала заяву про відмову від довідки;
		2) скоїла кримінальне правопорушення: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; вчинення кримінального правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку або військового кримінального правопорушення;
		3) повернулася до покинутого місця постійного проживання;
		4) виїхала на постійне місце проживання за кордон;
		5) подала завідомо недостовірні відомості.
		Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.
		У разі неповідомлення внутрішньо переміщеною особою про її повернення до покинутого місця постійного проживання згідно з абзацом другим пункту 3 частини другої статті 9 цього Закону рішення про скасування дії довідки відповідно до пункту 3 частини першої цієї статті приймається на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання.
		Інформацією, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання, є:
		дані, отримані з відповідних державних реєстрів;
		дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;
		дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з громадськими об`єднаннями, волонтерськими, благодійними організаціями, іншими юридичними та фізичними особами, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам відповідно до статті 16 цього Закону.
		У разі наявності у внутрішньо переміщеної особи обґрунтованих причин для продовження строку її відсутності за місцем проживання понад 60 днів така особа звертається з відповідною письмовою заявою за місцем проживання до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад. У такому разі строк відсутності внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання може бути збільшено до 90 днів.
		Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
		Також, відповідно до пункту 7-1 Порядку №509, у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін, Мінцифри подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.
		Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону (крім осіб, які є власниками пошкодженого або знищеного нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації, і подали заявку на відшкодування відповідних втрат, зокрема через Єдиний державний вебпортал електронних послуг) приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.
		Рішення про скасування дії довідки також приймається після надання повідомлення внутрішньо переміщеною особою про повернення до покинутого постійного місця проживання (крім осіб, які є власниками пошкодженого або знищеного нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації і подали заявку на відшкодування відповідних втрат, зокрема через Єдиний державний вебпортал електронних послуг):
		керівником відповідного уповноваженого органу або уповноваженою особою територіальної громади / центру надання адміністративних послуг - у разі подання повідомлення за місцем отримання довідки;
		керівником відповідного уповноваженого органу - у разі подання повідомлення після повернення до покинутого постійного місця проживання.
		Уповноважений орган або уповноважена особа територіальної громади / центру надання адміністративних послуг на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб запис про скасування дії довідки.
		Підсумовуючи наведені норми, суд приходить до висновку, що хоча не є у даній справі спирним перебування позивача за кордоном строком більше трьох місяців, проте подання уповноваженому органу відповідної інформації МВС, Національної поліції, ДМС, СБУ, Адміністрації Держприкордонслужби, Мінфін, Мінцифри, у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», є підставами саме щодо скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб.
		Доказів скасування дії довідки про взяття позивача на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб щодо позивача відповідачем до суду не надано, а судом таких обставин не здобуто.
		Суд зазначає, що у даній справі не є спірним питанням невиплати позивачу допомоги з травня 2022 року по січень 2023 року включно.
		Обґрунтовуючи свою позицію відповідач, з посиланням на норми Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та Порядку № 509 вказує на правомірність припинення нарахування та виплати допомоги у зв`язку із неповерненням після виїзду за кордон більше трьох місяців.
		Разом з тим, Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Порядок №332 не визначають порядку чи підстав для припинення допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи яких не скасовані.
		Суд підкреслює, що при розгляді цієї справи суд не надає оцінки наявності чи відсутності підстав для дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи щодо позивача з огляду на приписи ч. 2 ст. 9 КАС України.
		Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Суд зазначає, що за положеннями ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
		У рішенні «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
		Суд зазначив, що ст. 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою2 (параграф 30).
		Щодо соціальних виплат, ст. 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
		Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
		Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року.
		Перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
		Таким чином, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
		Таким чином, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
		Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Вищевказані дії відповідача є протиправними, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
		Доказів правомірності припинення виплати допомоги позивачу відповідачем суду не надано.
		З огляду на викладене суд, з урахуванням положень ч. 2 ст. 2 КАС України, встановив, що відповідач, не виплативши позивачу допомогу за період з травня 2022 року по січень 2023 включно діяв не на підставі, не у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а відтак позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
		Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). 
		Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
		Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).
		Суд вважає, що у даній справі ним було надано вичерпну відповідь на всі питання, які входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному аспектах.
		Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. Разом із цим, обов`язок суду обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 29 рішення ЄСПЛ від 9 грудня 2009 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).
		Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Матеріалами справи підтверджено, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн (а.с.32).
		Зважаючи на вищевикладене, оскільки суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача, суд вважає, що наявні підстави для стягнення з Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1073,60 грн.
		Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74-77, 90, 139, 242-246, 255, 295, 297 КАС України, суд
		В И Р І Ш И В:
		Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.
		Визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, яке оформлене листом від 06.01.2023 № 03- Т-197 щодо припинення виплат допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 .
		Зобов`язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради призначити та виплатити допомогу на проживання внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 з травня 2022 року по січень 2023 року включно.
		Стягнути з Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1073,60 грн.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Учасники справи:
		Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ); 
		Відповідач - Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради (65074, м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д, код ЄДРПОУ 36290160).
		 
		 
		 
		Суддя Олена СКУПІНСЬКА

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...