Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 348/2718/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано для оприлюднення: 25.04.2024. Зареєстровано: 25.04.2024. Забезпечено надання загального доступу: 29.04.2024.
Дата набрання законної сили: 10.09.2024
Результат оскарження 10.09.2024 Івано-Франківський апеляційний суд: залишено без змін вирок суду першої інстанції
Номер судового провадження: 1-кп/348/156/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12023090000000431

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		В И Р О К
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		Справа № 348/2718/23
		Провадження № 1-кп/348/156/24
		 
		24 квітня 2024 року Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області у складі колегії суддів: головуючої судді ОСОБА_1 , суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданнів м. Надвірна Івано-Франківської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28.07.2023 за №12023090000000431 про обвинувачення 
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки смт Водянське м. Добропілля Донецької області, громадянки України, із середньою спеціальною освітою, розлученої, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , не працює офіційно, раніше не судима,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 п. 2, 9 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 146 КК України,
		інші учасники: 
		прокурор ОСОБА_6 , 
		захисник ОСОБА_7 , 
		потерпіла та законний представник неповнолітніх потерпілих ОСОБА_8 , законний представник неповнолітніх потерпілих, представник органу опіки та піклування ОСОБА_9 , представник потерпілої ОСОБА_10 - ОСОБА_11 , 
		встановив:
		25 липня 2023 року ОСОБА_5 приїхала на кілька днів у гості до своєї подруги ОСОБА_8 , яка проживає разом із трьома малолітніми дітьми: ОСОБА_10 , 2012 року народження, ОСОБА_12 , 2020 року народження, та ОСОБА_13 , 2023 року народження, на АДРЕСА_3 . 28.07.2023 приблизно о 12.00 годині ОСОБА_5 , коли ОСОБА_8 пішла з дому, з особистих мотивів, з метою полегшити вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.146 КК України, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, і бажаючи їх настання, взяла з двору сокиру, увійшла до кімнати, де спала ОСОБА_10 , поклала сокиру на ліжко поряд з потерпілою, взяла до рук подушку та почала душити ОСОБА_10 . Внаслідок таких дій обвинуваченої ОСОБА_10 прокинулася та спробувала чинити опір ОСОБА_5 . З метою подолання опору потерпілої та доведення злочину до кінця ОСОБА_5 кілька разів вдарила ОСОБА_10 по обличчю, одночасно прикриваючи рукою рот потерпілої, а потім взяла до рук заздалегідь підготовлену сокиру та декілька разів вдарила тупою стороною сокири ОСОБА_10 по голові та тулубу, внаслідок чого остання втратила свідомість. Після цього ОСОБА_5 , вважаючи, що вчинила усі дії, які були необхідними для доведення умисного вбивства до кінця вийшла з кімнати потерпілої. Однак з причин, що не залежали від волі обвинуваченої смерть ОСОБА_10 не наступила, потерпіла прийшла до тями через деякий час. Такими діями, ОСОБА_5 вчинила злочин, передбачений ч. 2 ст. 15 п. 2, 9 ч. 2 ст. 115 КК України, а саме: закінчений замах на умисне вбивство малолітньої дитини, з метою полегшити вчинення іншого кримінального правопорушення. 
		Після цього  ОСОБА_5 , вважаючи що вбила ОСОБА_10  і у житлі відсутні особи, які можуть перешкодити вчиненню злочину, пішла у кімнату, де знаходилися  ОСОБА_12  та ОСОБА_13 , маючи умисел на викрадення двох малолітніх осіб.  ОСОБА_5 , усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, без дозволу  ОСОБА_8 , забрала малолітніх дітей з місця їх проживання і разом з малолітніми поїхала на залізничний вокзал у  м. Івано-Франківськ , де обвинувачену затримали працівники поліції. Такими діями,  ОСОБА_5  вчинила злочин, передбачений ч. 2 ст. 146 КК України, а саме: викрадення людини, вчинене щодо двох малолітніх осіб. 
		У ході судового розгляду ОСОБА_5 свою вину визнала частково, а саме у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.15 п.2, 9 ч.2 ст.115, ч.2 ст.146 КК України. Під час допиту обвинувачена дала такі показання. Влітку минулого року вона приїхала до потерпілої в гості. В день вчинення злочину обвинувачена зайшла у кімнату до потерпілої ОСОБА_10 , яка спала. Свідомість обвинуваченої потьмарилася і їй здалося, що у ліжку лежить не потерпіла, а син обвинуваченої, ОСОБА_14 , який кілька років тому помер внаслідок онкології. Обвинувачена вирішила позбавити його від страждань, почала тиснути потерпілу подушкою, а потім вдарила один раз сокирою по голові. Після цього, обвинувачена прийшла до тями. Зрозуміла, що відбулося, і з метою захисту молодших дітей вирішила відвезти їх до ОСОБА_8 у м. Івано-Франківськ.
		Відповідно до ч. 3 ст. 26 КПК України суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень.
		Відповідно до ст. 337 КПК України cудовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею, а це, зокрема, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
		Незважаючи на часткове визнання обвинуваченою своєї вини у вчиненні кримінальних правопорушень, винуватість обвинуваченої підтверджується зібраними у ході досудового розслідування та безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами, яким судом надано ретельну оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, які у сукупності є достатніми для прийняття відповідного процесуального рішення. Зокрема, це такі докази.
		Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_8 дала такі показання. Обвинувачена приїхала в гості до неї за 3 дні до вчинення злочинів. З обвинуваченою вони знайомі близько десяти років, конфліктів не було, вони не дуже часто бачилися, але дружили. Їх діти ходили в одну школу. Потім у обвинуваченої захворів син. У школі збирали гроші на лікування. Але син обвинуваченої помер. Коли обвинувачена зателефонувала і сказала, що приїде в гості ОСОБА_8 нічого не запідозрила. Обвинувачена гостювала у них - до дітей ставилася добре. Конфліктів з ОСОБА_10 у обвинуваченої не було. 28.07.2023 потерпілій в першій половині дня потрібно було внести черговий платіж за кредитним договором, тому вона приблизно о 09.00 годині поїхала у м. Надвірна. Дітей залишила з обвинуваченою. Коли потерпіла виходила з дому діти ще спали. Приблизно о 12.00 годині потерпілій зателефонувала донька, ОСОБА_10 , і повідомила що обвинувачена її сильно побила і забрала молодших двох дітей. Потерпіла одразу ж зателефонувала обвинуваченій. Обвинувачена повідомила потерпілій, що дітей не забирала, сказала, що дітей забрав колишній чоловік потерпілої. Крім цього, потерпілій зателефонувала продавець магазину, який знаходиться в с. Гвізд і повідомила, що бачила обвинувачену з дітьми, яка цікавилася як викликати таксі, а потім з дітьми пішла в сторону автостанції. Потерпіла знову зателефонувала обвинуваченій і вимагала повернутися з дітьми в с. Гвізд. Цього разу обвинувачена пообіцяла потерпілій повернути дітей біля ЦНАПу в м. Надвірна. Потерпіла поїхала туди, але там не було ні обвинуваченої, ані дітей. Тоді потерпіла зателефонувала в поліцію і повідомила про викрадення дітей. Донька потерпілої, ОСОБА_10 , внаслідок завданих їй тілесних ушкоджень перебувала у важкому стані, часто втрачала свідомість. Голова дитини була в крові. У кімнаті ОСОБА_10 на постелі, одязі та інших предметах побуту була кров. Сокира лежала на вікні. 
		Свідок ОСОБА_15 пояснила, що працює у магазині в с. Гвізд. Приблизно о 12.20 годині у магазин прийшла обвинувачена з дітьми. На неї свідок звернула увагу, оскільки у жінки на руці були сліди крові. Одну дитину жінка тримала на руках (дитина спала), інша дитина була не за погодою одягнена (йшла без взуття) і щось говорила, але свідок не розуміла що саме. Обвинувачена попросила свідка викликати їй таксі, пояснила, що її побив співжитель ОСОБА_8 . Свідок таксі не викликала, оскільки не знайшла номер телефону, але сказала, що у цей час є автобус з с. Гвізд у м. Надвірну. Обвинувачена придбала старшій дитині морозиво і пішла в сторону автостанції. Обвинувачена хвилювалася. Коли обвинувачена з дітьми вийшла з магазину свідок подзвонила потерпілій і все розповіла. 
		У ході судового розгляду свідок ОСОБА_16 пояснила, що прийшла в магазин у с. Гвізд. До магазину після неї увійшла жінка з двома дітьми та попросила у продавця викликати їй таксі. Дитина, яка була на руках у жінки спала, а дитина, яка стояла поруч - плакала. Продавець жінці повідомила, що не має номера таксі, сказала, що у такий час є автобус. Після цього жінка купила старшій дитині морозиво, вийшла з дітьми з магазину і пішла на автобус. Жінку свідок впізнати не може. Пригадує, що жінка була у синіх штанах.
		Свідок ОСОБА_17 пояснила, що в кінці липня 2023 року гостювала у своїх батьків в с.Гвізд. Приблизно в обідній час свідок бачила жінку з двома дітьми. Лице цієї жінки свідок не бачила, жінка була повернена до свідка спиною. Одну дитину жінка тримала на руках в пеленці. Інша дівчинка йшла поруч, без взуття і плакала. Цій дитині на вигляд було приблизно два з половиною роки. Свідок бачила їх з відстані приблизно 50 метрів, упізнати жінку не може.
		Допитана у ході судового розгляду свідок ОСОБА_18 пояснила, що ОСОБА_5 доводиться їй донькою. Потерпілих свідок також знає. Обвинувачена з дитинства була спокійною. Агресії ні до кого не проявляла. У обвинуваченої було двоє дітей. Син ОСОБА_14 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 від онкології. Обвинувачена лікувала дитину, однак захворювання виявили запізно. Через зайнятість на роботі обвинувачена не змогла приїхати на похорон дитини. Це її сильно засмутило. Син обвинуваченої помер у с. Білицьке, оскільки з лікарні його рекомендували забрати з лікарні. Вдома догляд за ОСОБА_14 здійснювала свідок та її старша донька. ОСОБА_14 не хотів, щоб з ним була обвинувачена. Обвинувачена тривалий час перебувала на роботі у м. Києві, не приїздила, кошти на дитину надавала. Також у обвинуваченої є молодший син, який визнаний дитиною, яка побавлена батьківського піклування, опікуном дитини є свідок. Чому обвинувачена не виховує дитину самостійно свідок пояснила зайнятістю обвинуваченої на роботі.
		Згідно з рапортом 28.07.2023 о 14.14 надійшло повідомлення від ОСОБА_8 на лінію 102 про те, що її знайома на ім`я ОСОБА_5 , скориставшись відсутністю ОСОБА_8 за місцем проживання вдарила її старшу доньку по голові і забрала двох малолітніх дітей заявника та поїхала з ними у невідомому напрямку. Цього ж дня ОСОБА_8 подала в поліцію письмову заяву про вчинення кримінального правопорушення (арк. спр. 8 т.2). Відповідно до витягів з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні №12023090000000431 28.07.2023 внесено відомості про вчинення злочинів, передбаченого ч.2 ст.15 п.2 ч.2 ст.115 КК України та ч.2 ст.146 КК України (витяги на арк. спр. 124, 125, 130 т.1). Цього ж дня було визначено слідчу групу для здійснення досудового розслідування даного кримінального провадження та визначено групу прокурорів (відповідні постанови на арк. спр. 126-129 т.1). 06.11.2023 було винесено постанову про визначення підслідності. 08.11.2023 змінено кваліфікацію на: ч.2 ст.15 п.2, 9 ч.2 ст.115, ч.2 ст.146 КК України та внесено відповідні зміни до ЄРДР (арк. спр. 155-160 т.1).
		Відповідно до протоколу затримання ОСОБА_5 затримали о 16.10 годині 28.07.2023 на АДРЕСА_3 на підставі п.2 ч.1 ст.208 КПК України, під час затримання обвинуваченій були роз`яснені права, що підтверджується її підписом у протоколі затримання, а також у неї в присутності двох понятих було вилучено одяг у якому обвинувачена була вдягнена у момент затримання і два мобільні телефони. 29.07.2023 щодо обвинуваченої було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави. 
		Згідно з протоколом огляду місця події від 28.07.2023, який було проведено на підставі добровільної згоди законного володільця житла ОСОБА_8 , у ході досудового розслідування було проведено огляд житлового будинку АДРЕСА_3 . У ході огляду було здійснено фотофіксацію обстановки та слідів злочину, фототаблицю долучено до протоколу огляду місця події від 28.07.2023. Під час огляду виявлено наявність слідів вчинення злочину у кімнаті №2, а саме: слідів речовини бурого кольору на постелі, на іграшках, на одязі та на підлозі; виявлено розірваний ланцюжок, знаряддя вчинення злочину - сокиру зі слідами речовини бурого кольору. Знаряддя вчинення злочину виявили на підвіконні. За результатами проведеної слідчої дії вилучено зразки для експертного дослідження, а також речі, на яких виявлено сліди вчинення злочину. Після проведення огляду місця події слідчий звернувся до слідчого судді з клопотанням на підставі ст.233 КПК України, яке було задоволене 02.08.2023.
		Відповідно до довідки від 28.07.2023 ОСОБА_10 поступила у травматологічний пункт КНП «ІФ ОДКЛ ІФ ОР» і їй було встановлено діагноз: струс головного мозку, забій та рани голови і грудної клітки.
		04.08.2023 слідчий звернувся до слідчого судді з клопотанням, відповідно до якого просив провести допит потерпілої ОСОБА_10 за участю слідчого судді у зв`язку з тим, що її показання є важливим доказом у кримінальному провадженні, однак існує ймовірність, що потерпіла разом із матір`ю змінить місце проживання у тому числі може поїхати за межі України, крім цього такий допит допоможе запобігти психотравмуючому впливу на малолітню потерпілу, а також забезпечить отримання повної та достовірної інформації від потерпілої. 07.08.2023 таке клопотання слідчий суддя задовольнив. Цього ж дня було проведено допит малолітньої потерпілої, за участю обвинуваченої та її захисника. При цьому стороні захисту було забезпечено право провести перехресних допит малолітньої потерпілої. У ході судового розгляду сторона захисту відмовилася заявляти клопотання про проведення допиту ОСОБА_10 у ході судового розгляду з метою з`ясування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні щодо яких не були поставлені запитання потерпілій раніше. 
		Згідно із відеозаписом допиту потерпілої ОСОБА_10 вона повідомила, що прокинулася від того, що було дуже важко дихати. На голові ОСОБА_10 була подушка. На потерпілій сиділа обвинувачена і душила її. Потерпіла почала чинити опір і скинула подушку. Після цього потерпілу обвинувачена вдарила сокирою. Потерпіла втратила свідомість і що було потім не пам`ятає. Зазначила, що обвинувачена подруга її мами, яка за два дні до цього приїхала до них у гості. Пам`ятає, що сокирою обвинувачена її вдарила два або три рази, де саме обвинувачена взяла сокиру не пригадує. До цього сокира завжди стояла на дворі. Чи наносила обвинувачена удари руками потерпіла не пам`ятає точно. Коли потерпіла прийшла до тями, то одразу ж зателефонувала мамі і все розповіла. Зазначила, що обвинуваченій нічого не робила, чому до неї обвинувачена проявила таку агресію не знає. Обвинувачену бачила вперше коли вона приїхала до них у гості.
		Відповідно до психологічної характеристики психоемоційного стану потерпілої ОСОБА_10 та запису бесіди потерпілої з психологом з метою уточнення криміногенної ситуації були встановлені такі психологічні характеристики дитини та такі обставини. Її емоційний фон помірно стійкий. Психолог встановила щирість та правдивість показань ОСОБА_10 , несхильність до брехні. Потерпіла розповіла, що кілька днів тому до них приїхала знайома її мами на ім`я ОСОБА_5 . Раніше дитина її не бачила. ОСОБА_5 поводилася з ОСОБА_10 добре. Коли мати поїхала в м. Надвірна у будинку залишилася ОСОБА_5 , ОСОБА_10 та дві її молодші сестри. ОСОБА_10 прокинулася від того, що на неї тиснули подушкою. Спочатку вона подумала, що це її сестра, але тиснули дуже сильно і вона зрозуміла, що це хтось інший. ОСОБА_10 побачила, що це була обвинувачена. Потерпіла відбивалася від нападу обвинуваченої і кричала. У цей момент зайшла молодша сестра ОСОБА_10 і запитала: «Що сталося?». Обвинувачена відповіла: «Та нічого, ми просто граємося.» і дитина вийшла з кімнати. Після цього обвинувачена вдарила потерпілу обухом сокири у скроню. Від цього удару потерпіла то втрачала свідомість, то приходила до тями. Коли потерпіла прийшла до тями у будинку вже нікого не було. Психоемоційний стан дитини нестійкий, наявна емоційна напруженість, замкнутість, при цьому дитина проявляла комунікабельність та готовність до співпраці. Дитина боїться повторної зустрічі з обвинуваченою та повторення загрози її життю.
		Згідно з протоколом огляду предмета від 03.08.2023 слідчий провів огляд футболки ОСОБА_10 , у яку вона була одягнена під час вчинення щодо неї злочину, яку добровільно надала як доказ ОСОБА_8 . На футболці були виявлені сліди речовини бурого кольору.
		На підставі ст.93 КПК України слідчому надали звукозапис повідомлення про вчинення кримінального правопорушення на лінію "102". Згідно з вказаним записом жінка, яка назвалася ОСОБА_8 повідомила працівників поліції про те, що її подруга ОСОБА_22 , розбила старшій доньці лице в кров і забрала двох малолітніх дітей віком 3 роки і 1 місяць. Дітей не повертає. На дзвінки перестала відповідати.
		Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотографіями від 02.09.2023, свідок ОСОБА_15 у присутності двох понятих впізнала жінку на фото №1, як ту яку свідок бачила 28.07.2023 приблизно о 12.20 із дітьми у магазині « Світанок », на вул. Синяка, 274 у с.Гвізд Надвірнянського району Івано-Франківської області . Саме ця жінка попросила свідка викликати їй таксі до м.Івано-Франківськ. Свідок вказала ознаки за якими вона може упізнати жінку. На фото №1 зображена обвинувачена.
		28.07.2023 працівник поліції ОСОБА_23 повідомив, що у ході проведення оперативних заходів було затримано обвинувачену із двома дітьми. До рапорту працівника поліції долучено фотографії обвинуваченої із двома дітьми навпроти готелю «Надія» у м. Івано-Франківську .
		01.08.2023 було винесено постанову про отримання біологічних зразків у ОСОБА_10 , а саме зразка крові. 03.08.2023 слідчий отримав зразок крові ОСОБА_10 для забезпечення проведення експертизи.
		28.07.2023 було винесено постанову про отримання біологічних зразків у ОСОБА_5 , а саме: зрізів нігтьових пластин, змивів з обох рук, зразка букального епітелію, слідів пальців рук. 28.07.2023 слідчий отримав вказані зразки для забезпечення проведення експертиз. 01.08.2023 було винесено постанову про отримання біологічних зразків у ОСОБА_5 , а саме зразка крові. 02.08.2023 слідчий отримав зразок крові обвинуваченої для забезпечення проведення експертиз. Зауважень в учасників при відібранні зразків для експертного дослідження не було.
		Згідно з протоколом слідчого експерименту від 29.07.2023, який було проведено у житлі потерпілих з добровільної згоди законного володільця ОСОБА_8 , обвинувачена у присутності захисника показала, як саме вона 28.07.2023 увійшла до кімнати ОСОБА_10 із сокирою. Поставила сокиру поруч, і сівши зверху на ОСОБА_10 почала душити її подушкою. Подушку обвинувачена тримала двома руками і тиснула до обличчя ОСОБА_10 . Від цього потерпіла прокинулася, почала опиратися. Скинула подушку. В цей момент вона взяла сокиру до рук, яка лежала на підлозі та нанесла обухом тричі удари по голові потерпілої, а коли потерпіла втратила свідомість подумала, що вбила її. Чому саме вирішила вчинити злочин не пояснила. Після цього, вона пішла до іншої кімнати забрала двох малолітніх дітей і поїхала з ними до м. Івано-Франківська, де у подальшому потерпілу затримали. 
		29.07.2023 було проведено огляд мобільних телефонів, які були вилучені у обвинуваченої під час затримання. Отримання інформації з даних пристроїв було безперешкодним. На них відсутній логічний захист. Встановлено, що обвинувачена здійснювала пошук у мережі Інтернет: сильнодіючих снодійних засобів (зокрема, донорміл, ібуактін) - 22.07.2023 та 23.07.2023; зброї (пістолета з глушником) - 19.07.2023; а також за пошуковими словами «як оглушити людину», «куди бити людину сокирою», «якщо підпалити людину», «скільки хвилин потрібно душити», «чи можна убити подушкою», «як вдарити людину по голові», «як швидко задушити людину», «скільки горить людина заживо», «чи швидко горить будинок», «людина горить заживо», «як швидко перерізати горло», «показати відео як перерізати …», «як правильно вдарити людину», «як задушити людину», «смертельні точки на тілі людини», «сім секунд щоб вбити людину», «як вбити людину: інструкція», «смертельна доза донорміл», «якщо додати у чай донорміл» тощо.
		На підставі ухвали слідчого судді від 18.08.2023 слідчому 01.09.2023 було надано тимчасовий дотуп до медичної документації ОСОБА_10 . На підставі ухвали слідчого судді від 23.08.2023 слідчому 11.09.2023 було надано тимчасовий доступ до карти виїзду швидкої медично допомоги за викликом до ОСОБА_10 , відповідно до якої виклик було прийнято о 14.24 28.07.2023, а на місце події швидка прибула о 14.41. Попередній діагноз: політравма, струс головного мозку, рубана рана чола, садна обличчя з правого боку.
		Відповідно до висновку експерта № 32 від 31.08.2023, у ОСОБА_10 виявлені тілесні ушкодження: синець в ділянці правої половини обличчя, рана на лобній ділянці справа, які могли бути завдані 28.07.2023 і відносяться до легких тілесних ушкоджень. Синець утворився від дії тупого твердого предмету, міг утворитися як при нанесенні удару тупим предметом, у вказану вище ділянку тіла, так і при ударі цією ділянкою тіла до такого предмету. Судово-медичних даних, які б вказували на можливу боротьбу, самооборону немає.
		Відповідно до висновку експерта № 46/32-23Д від 17.10.2023 у ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 виявлені тілесні ушкодження: закрита черепно-мозкова травма із струсом головного мозку, забійною раною в лобній ділянці справа та синцем в ділянці правої половини обличчя, яка утворилася від дії тупих твердих предметів, могла утворитися як при нанесенні ударів тупими твердими предметами, у вказані вище ділянки тіла, так і при ударах цими ділянками тіла до таких предметів, може відповідати терміну, вказаному в постанові, і відноситься до легких тілесних ушкоджень, які викликали короткочаний розлад здоров`я. В наданих медичних документах виставлений діагноз «Забій м`ягких тканин грудної клітки», який не підтверджений об`єктивними даними та в судово-медичних підсумках не враховується. Судово-медичних даних, які б вказували на можливу боротьбу, самооборону немає.
		Відповідно до висновку експерта №28 від 31.08.2023 у ОСОБА_5 виявлені тілесні ушкодження: садно в ділянці лівої руки, яке утворилося в термін приблизно 5-7 діб до моменту огляду, від дії тупого твердого предмету, могло утворитися як при нанесенні удару тупим твердим предметом у вказану вище ділянку тіла, так і при ударі цією ділянкою тіла до такого предмету, і відноситься до легких тілесних ушкоджень. Враховуючи локалізацію тілесного ушкодження, не виключається можливим його утворення внаслідок боротьби чи самооборони.
		Відповідно до висновку експерта №СЕ-19/109-23/9264-БД від 18.09.2023 встановлено генетичні ознаки (ДНК- профілі) зразків крові потерпілої ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (об`єкт №1) та букального епітелію підозрюваної ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (об`єкт №2).
		Відповідно до висновку експерта №СЕ-19/109-23/9269-БД від 19.10.2023 у піднігтьовому вмісті наданих для дослідження зрізів нігтьових пластин з правої та лівої рук ОСОБА_5 (об`єкти №1, №2) виявлено клітини з ядрами та встановлено їх генетичні ознаки, крові людини не виявлено. Генетичні ознаки клітин, виявлених у піднігтьовому вмісті зрізів нігтьових пластин з правої руки ОСОБА_5 (об`єкт №1) є змішаними, містять генетичні ознаки двох осіб, а саме: генетичні ознаки зразка крові ОСОБА_10 та зразка букального епітелію ОСОБА_5 . Генетичні ознаки клітин, виявлених у піднігтьовому вмісті зрізів нігтьових пластин з лівої руки ОСОБА_5 (об`єкт №2) збігаються із генетичними ознаками зразка букального епітелію ОСОБА_5 та не збігаються із генетичними ознаками зразка крові ОСОБА_10 . Походження генетичних ознак клітин, виявлених в об`єкті №2 від ОСОБА_10 виключається. У наданих на дослідження змивах з правої та лівої рук ОСОБА_5 (об`єкти №3, №4) виявлено клітини з ядрами, крові людини не виявлено. Встановлено генетичні ознаки клітин, виявлених у змивах з правої та лівої рук ОСОБА_5 (об`єкти №3, №4), які є змішаними, містять генетичні ознаки більше, ніж двох осіб та для ідентифікації не придатні.
		Відповідно до висновку експерта №СЕ-19/109-23/9271-БД від 26.10.2023 на наданих для дослідження бриджах (об`єкти № 1.2-1.9) виявлено кров людини. На бриджах, а саме на поясній частині (об`єкт №1.1) виявлено клітини з ядрами. Встановлено їх генетичні ознаки. Генетичні ознаки клітин, виявлених на бриджах, а саме на поясній частині (об`єкт №1.1) збігаються з генетичними ознаками зразка букального епітелію ОСОБА_5 .
		Відповідно до висновку експерта №СЕ-19/109-23/9195-БД від 23.10.2023 на наданій для дослідження сокирі (об`єкти № 1.1, 1.2, 1.3) виявлено кров людини. На сокирі (об`єкти № 1.4, 1.5) виявлено клітини з ядрами, крові людини не виявлено. На сокирі (об`єкт №1.6) виявлено поодинокі клітини з ядрами, крові людини не виявлено. Встановлено генетичні ознаки слідів крові, виявлених сокирі (об`єкти № 1.1-1.3). Також, встановлено генетичні ознаки клітин з ядрами, виявлених на обуху сокири (об`єкт №1.5), які є змішаними та придатні для ідентифікації лише за домінуючим ДНК-профілем. Генетичні ознаки клітин з ядрами, виявлених на лезі сокири (об`єкт №1.4) є змішаними, містять генетичні ознаки більше ніж двох осіб і для ідентифікації не придатні. Генетичних ознак клітин з ядрами, виявлених на руків`ї сокири (об`єкт №1.6) не встановлено, у зв`язку з недостатньою кількістю ДНК у вказаному об`єкті. Генетичні ознаки слідів крові, виявлених на сокирі (об`єкти № 1.1-1.3) збігаються між собою та збігаються з генетичними ознаками зразка крові потерпілої ОСОБА_10 та не збігаються з генетичними ознаками зразка букального епітелію підозрюваної ОСОБА_5 . Ймовірність випадкового збігу генетичних ознак, встановлених у зразку крові ОСОБА_10 та в об`єктах № 1.1-1.3 складає 1,46833х10-28. Сукупність генетичних ознак, встановлених у вказаних об`єктах, зустрічається не частіше, ніж у 1 з 6,81047х1027 осіб. Походження слідів крові, виявлених в об`єктах №1.1-1.3 від ОСОБА_5 виключається. Домінуючі генетичні ознаки клітин, виявлених на обуху сокири (об`єкт №1.5) не збігаються з генетичними ознаками зразка крові потерпілої ОСОБА_10 і генетичними ознаками зразка букального епітелію підозрюваної ОСОБА_5 та належать невстановленій особі жіночої генетичної статі. Походження клітин, виявлених в об`єкті №1.5 від ОСОБА_10 та ОСОБА_5 виключається.
		Відповідно до висновку експерта №635 від 02.08.2023 кров підозрюваної ОСОБА_5 відноситься до групи А з ізогемаглютиніном анти-В за ізосерологічною системою АВО.
		Відповідно до висновку експерта №636 від 03.08.2023 кров потерпілої ОСОБА_10 відноситься до групи А з ізогемаглютиніном анти-В за ізосерологічною системою АВО.
		Відповідно до висновку експерта №667 від 30.08.2023 кров потерпілої ОСОБА_10 відноситься до групи А з ізогемаглютиніном анти-В за ізосерологічною системою АВО. Кров підозрюваної ОСОБА_5 відноситься до групи А з ізогемаглютиніном анти-В за ізосерологічною системою АВО. В плямах на частинках речовини - зішкрібі з плями на стіні (об.№1), серветці (об.№2), відрізі тканини - вирізці зі штори (об.№3), знайдена кров людини. При серологічному дослідженні у вказаних об`єктах виявлений антиген А та в об`єктах №2, №3 ізогемаглютинін анти-В за ізосерологічною системою АВО. Таким чином кров, що виявлена на вищевказаних речовинах, може належати особі (особам) групи А з ізогемаглютиніном анти-В ізосерологічної системи АВО, що не виключає можливості належності крові як ОСОБА_10 , так і ОСОБА_5 .
		Відповідно до висновку експерта №668 від 30.08.2023 кров потерпілої ОСОБА_10 відноситься до групи А з ізогемаглютиніном анти-В за ізосерологічною системою АВО Кров підозрюваної ОСОБА_5 відноситься до групи А з ізогемаглютиніном анти-В за ізосерологічною системою АВО. В плямі на іграшці (об. №1) знайдена кров людини. При серологічному дослідженні у вказаному об`єкті виявлений антиген А та ізогемаглютинін анти-В ізосерологічної системи АВО. Таким чином кров, що виявлена на вищевказаному доказі, може належати особі (особам) групи А з ізогемаглютиніном анти-В ізосерологічної системи АВО, що не виключає можливості належності крові як ОСОБА_10 , так і ОСОБА_5 .
		Відповідно до висновку експерта №669 від 30.08.2023 кров потерпілої ОСОБА_10 відноситься до групи А з ізогемаглютиніном анти-В за ізосерологічною системою АВО. Кров підозрюваної ОСОБА_5 відноситься до групи А з ізогемаглютиніном анти-В за ізосерологічною системою АВО. В плямах на футболці (об.№1, №2) знайдена кров людини. При серологічному дослідженні у вказаних об`єктах виявлений антиген А та ізогемаглютинін анти-В ізосерологічної системи АВО. Таким чином кров, що виявлена на вищевказаних речовинах доказах, може належати особі (особам) групи А з ізогемаглютиніном анти-В ізосерологічної системи АВО, що не виключає можливості належності крові як ОСОБА_10 , так і ОСОБА_5 .
		Відповідно до висновку експерта №670 від 31.08.2023 кров потерпілої ОСОБА_10 відноситься до групи А з ізогемаглютиніном анти-В за ізосерологічною системою АВО. Кров підозрюваної ОСОБА_5 відноситься до групи А з ізогемаглютиніном анти-В за ізосерологічною системою АВО. В плямах на кофті (об.№1-4), куртці (об.№5-8) знайдена кров людини. При серологічному дослідженні у вказаних об`єктах виявлений антиген А та ізогемаглютинін анти-В ізосерологічної системи АВО. Таким чином кров, що виявлена на вищевказаних доказах, може належати особі (особам) групи А з ізогемаглютиніном анти-В ізосерологічної системи АВО, що не виключає можливості належності крові як ОСОБА_10 , так і ОСОБА_5 .
		Відповідно до висновку експерта №671 від 30.08.2023 кров потерпілої ОСОБА_10 відноситься до групи А з ізогемаглютиніном анти-В за ізосерологічною системою АВО. Кров підозрюваної ОСОБА_5 відноситься до групи А з ізогемаглютиніном анти-В за ізосерологічною системою АВО. В плямах на майці ОСОБА_5 (об. №1, №2) знайдена кров людини. При серологічному дослідженні у вказаних об`єктах виявлений антиген А ізосерологічної системи АВО. Таким чином кров, що виявлена на вищевказаному речовому доказі, може може належати особі (особам) групи А з ізогемаглютиніном анти-В або АВ ізосерологічної системи АВО, що не виключає можливості належності крові як ОСОБА_10 , так і ОСОБА_5 
		Відповідно до висновку експерта №681 від 05.09.2023 кров потерпілої ОСОБА_10 відноситься до групи А з ізогемаглютиніном анти-В за ізосерологічною системою АВО. Кров підозрюваної ОСОБА_5 відноситься до групи А з ізогемаглютиніном анти-В за ізосерологічною системою АВО. В плямах на наволочці подушки №6 (об.№1 ) та на напірнику подушки №6 (об.№2) знайдена кров людини. При серологічному дослідженні у вказаних об`єктах виявлений антиген А та ізогемаглютинін анти-В ізосерологічної системи АВО. Таким чином кров, що виявлена на вищевказаних речових доказах, може може належати особі (особам) групи А з ізогемаглютиніном анти-В ізосерологічної системи АВО, що не виключає можливості належності крові як ОСОБА_10 , так і ОСОБА_5 .
		Відповідно до висновку експерта №682 від 06.09.2023 кров потерпілої ОСОБА_10 відноситься до групи А з ізогемаглютиніном анти-В за ізосерологічною системою АВО. Кров підозрюваної ОСОБА_5 відноситься до групи А з ізогемаглютиніном анти-В за ізосерологічною системою АВО. В плямах на подушці №3 (об.№1 ) знайдена кров людини. При серологічному дослідженні у вказаних об`єктах виявлений антиген А та ізогемаглютинін анти-В ізосерологічної системи АВО. Таким чином кров, що виявлена на вищевказаних речових доказах, може може належати особі (особам) групи А з ізогемаглютиніном анти-В ізосерологічної системи АВО, що не виключає можливості належності крові як ОСОБА_10 , так і ОСОБА_5 .
		Відповідно до висновку експерта №683 від 05.09.2023 кров потерпілої ОСОБА_10 відноситься до групи А з ізогемаглютиніном анти-В за ізосерологічною системою АВО. Кров підозрюваної ОСОБА_5 відноситься до групи А з ізогемаглютиніном анти-В за ізосерологічною системою АВО. В плямах на подушці №1 (об.№1 ) знайдена кров людини. При серологічному дослідженні у вказаних об`єктах виявлений антиген А ізосерологічної системи АВО. Таким чином кров, що виявлена на вищевказаних речових доказах, може може належати особі (особам) групи А з ізогемаглютиніном анти-В ізосерологічної системи АВО, що не виключає можливості належності крові як ОСОБА_10 , так і ОСОБА_5 .
		Відповідно до висновку №70 від 12.09.2023 при судово-цитологічному дослідженні змивів з ланцюжка (об.№1, №2) кров та епітеліальні клітини не виявлені.
		Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта №980 від 13.09.2023 у ОСОБА_5 немає таких індивідуально-психологічних особливостей, які б могли суттєво вплинути на її поведінку на момент інкримінованих їй дій. ОСОБА_5 на момент інкримінованих їй дій, у стані фізіологічного аффекту не перебувала. Не перебувала вона також і в іншому емоційному стані, який міг би суттєво вплинути на її свідомість та діяльність.
		У ході судового провадження були досліджені такі речові докази: 3 подушки зі слідами речовини бурого кольору, футболку зі слідами речовини бурого кольору, яка була вилучена при затриманні обвинуваченої, дитячу іграшку зі слідами речовини бурого кольору, медичну карту ОСОБА_10 з інформацією про стан здоров`я потерпілої після вчинення щодо неї злочину, мобільний телефон HUAWEI IMEI 1: НОМЕР_1 IMEI 2: НОМЕР_2 та мобільний телефон Oskal C30 Pro IMEI 1: НОМЕР_3 IMEI 2: НОМЕР_4 , за допомогою яких обвинувачена шукала в мережі Інтернет інформацію про способи вчинення вбивства, зразки для експертного дослідження, розірване свідоцтво про те, що обвинувачена є законним представником дитини з інвалідністю та отримувала соціальну допомогу з 18.07.2020 до 07.12.2021, розірваний ланцюжок із сірого металу, дитячу футболку зі слідами речовини бурого кольору на рукаві, сокиру, яка є знаряддям вчинення замаху на умисне вбивство, на якій є сліди речовини бурого кольору, светер та куртку, які вилучені з місця вчинення злочину зі слідами речовити бурого кольору, бриджі, які вилучені при затриманні обвинуваченої зі слідами речовини бурого кольору.
		Надані стороною обвинувачення і досліджені безпосередньо в суді докази взаємопов`язані і в сукупності підтверджують всі обставини, що підлягають доказуванню, ними встановлено подію злочинів, винуватість обвинуваченої та інші обставини зазначені у ст.91 КПК України, ці докази зібрані у порядку, встановленому ст. 93 КПК України, жодних обставин, передбачених ст. 87 КПК України, з якими закон пов`язує недопустимість доказів як таких, що отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, судом не встановлено, у зв`язку з чим підстави для визнання цих доказів недопустимими відсутні.
		Оцінюючи досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані відповідно до вимог законодавства.
		Зазначені докази є узгодженими між собою та сумніву у своїй належності та допустимості, не викликають.
		Враховуючи, що у цьому кримінальному провадженні обвинувачена вину визнала частково щодо вчинення злочинів і повністю щодо вчинення кримінального проступку, відповідно до вимог ч. 2 ст. 349 КПК України, суд дослідив всі надані сторонами кримінального провадження докази.
		Стаття 84 КПК України визначає, що доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
		Згідно зі ст. 85, 86 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
		Стаття 87 КПК України визначає, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, порушення права особи на захист.
		Суд дотримався норм, визначених ст. 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу суд розглянув відповідно до вимог закону.
		При оцінці поданих доказів, суд виходить з загальних принципів кримінального судочинства, практики Європейського суду з прав людини та практики Верховного суду.
		Так, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику Суду.
		У ч.2 ст.8 КПК України визначено що принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а у ч.5 ст.9 КПК України наголошено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
		Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд, проте вона не визначає критеріїв допустимості доказів, оскільки це питання вирішується перш за все внутрішнім правом і національними судами (рішення у справі: «Шенк проти Швейцарії» від 12 липня 1988 року; «Морейра Ферейра проти Португалії» (№ 2) [ВП] від 11 липня 2017 року; «Хеглас проти Республіки Чехія» від 1 березня 2007 року).
		Національне судове провадження, коли йдеться про порушення захищеного Конвенцією права (з огляду на характер цього порушення), ЄСПЛ розглядає з позицій дотримання справедливого судового розгляду, що вирізняється не стільки прийнятністю певних доказів за національним правом, скільки тим, чи є провадження, включно із способом збирання доказів, справедливим у цілому (рішення у справі: «Хан проти Сполученого Королівства» від 12 травня 2000 року; «P.G. і J.H. проти Сполученого Королівства» від 25 вересня 2001 року; «Аллан проти Сполученого Королівства» від 5 листопада 2002 року).
		Дотримання стандартів справедливості провадження досягається через дотримання прав сторони захисту з урахуванням якості доказів сторони обвинувачення, включно з вирішенням питання про те, чи породжують сумнів щодо їх надійності або точності обставини, за яких їх було отримано, чи були використані у провадженні докази, отримані з порушенням права на захист.
		Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 4 липня 2018 року у справі №688/788/15-к, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.
		Правила оцінки доказів, особливо вимога дотримуватися передбаченого законом порядку при отриманні доказів, покликані запобігати неправомірному втручанню держави та заохочувати доброчесну поведінку правоохоронних органів (постанова ККС ВС від 29.09.2020 у справі № 601/1143/16).
		Оцінюючи показання обвинуваченої суд надає їм критичну оцінку, оскільки ці показання не узгоджуються з іншими доказами у кримінальному провадженні і обвинувачена у ході судового розгляду не змогла надати логічного спростування обставинам, які, зокрема, підтверджують спрямованість її умислу. Так, обвинувачена зазначила, що в мобільних телефонах пошук інформації щодо способів вбивства людини не здійснювала. Пояснила, що вказану інформацію могли шукати особи, які проживали разом із нею у хостелі, оскільки вона часто залишала телефони без нагляду. Однак при цьому не змогла пояснити хто саме міг у період коли вона приїхала в гості до ОСОБА_8 шукати таку інформацію у її мобільних телефонах. Також обвинувачена не змогла пояснити, як завдання тілесних ушкоджень, виходячи з її розуміння, могло допомогти позбавити її сина від страждань. Обвинувачена не надала логічного пояснення тій обставині, що вона принесла до кімнати ОСОБА_10 сокиру, яку у подальшому замість подушки використала для вчинення злочину. Всупереч показанням потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_10 обвинувачена зазначила, що сокира стояла у будинку, але при цьому не змогла пояснити як саме сокира потрапила до дитячої кімнати. Твердження про потьмарення свідомості обвинуваченої також на думку суду не є достовірним, оскільки коли ОСОБА_10 почала чинити опір обвинуваченій, у кімнату зайшла ОСОБА_12 , обвинувачена сказала дитині, що це все гра, дитина їй повірила і вийшла з кімнати, після цього обвинувачена взяла сокиру і завдала ОСОБА_10 кілька ударів сокирою. Це свідчить про те, що у обвинуваченої був умисел на вчинення злочину і від реалізації цього умислу обвинувачена не мала наміру відмовлятися. Не заслуговують на увагу також і твердження обвинуваченої про те, що вона не мала наміру викрадати дітей, а просто хотіла привезти їх до матері в м. Івано-Франківськ. Однак відповідно до показань ОСОБА_8 вона повідомила обвинуваченій, що їде у м. Надвірну. Крім цього, обвинувачена не зателефонувала ОСОБА_8 , не домовилася про те що привезе їй дітей. Натомість коли потерпіла телефонувала обвинуваченій, остання дітей не повернула, після чого потерпіла повідомила поліцію. Крім цього, відповідно до висновку експерта обвинувачена психічними розладами не страждає та у період вчинення інкримінованих їй дій могла усвідомлювати свої дії та керувати ними.
		Оцінюючи показання потерпілої ОСОБА_10 суд зазначає, що у матеріалах справи є висновок спеціаліста-психолога, яка зазначила, що незважаючи на свій психоемоційний стан потерпіла виявлила бажання розповісти про те що сталося і надала на думку психолога правдиві пояснення, ознак брехні у її поясненнях психолог не виявила. Незважаючи на те, що потерпіла не була допитана безпосередньо у судовому засіданні, її було допитано за участю слідчого судді у ході досудового розслідування. Сторона захисту незважаючи на застереження зроблене у ході визначення обсягу доказів, які підлягали дослідженню у межах даного кримінального провадження після дослідження відеозапису допиту ОСОБА_10 не заявила клопотання щодо безпосереднього допиту потерпілої у ході даного судового розгляду, хоча суд надав обвинуваченій та її захиснику таку можливість. У ході допиту потерпілої за участю слідчого судді стороні захисту було забезпечено можливість поставити запитання потерпілій. Тому зазначений доказ є належним, допустимим та достовірним і може бути покладений в основу рішення суду.
		Показання свідків також є чіткими, послідовними і не викликають сумнівів у їх достовірності, оскільки узгоджуються з іншими доказами у кримінальному провадженні, свідки не знайомі зі сторонами кримінального провадження, а також з потерпілими і не мають підстав давати недостовірні показання.
		Протоколи слідчих дій є належними та допустимими доказами, оскільки такі складено уповноваженою на те особою слідчою в присутності понятих. Зауважень та доповнень від учасників слідчих дій щодо їх проведення не надходило, про що у протоколах зроблено відповідні записи.
		Експертизи проведені кваліфікованими експертами, на підставі постанов слідчого, належним чином аргументовані, ґрунтуються на ретельному дослідженні, зробленому на підставі діючого законодавства, містять відповіді на усі поставлені питання, висновки обґрунтовані дослідницькою частиною, фактичні дані викладені у висновках відносяться до справи і мають доказове значення. Тому вказані висновки суд покладає в основу прийнятого рішення. Підстав недовіряти висновкам експертів у суду немає.
		Процесуальні документи, наведені у вироку прямо підтверджують той факт, що досліджені в судовому засіданні докази, які суд визнає належними та допустимими, зібрані в порядку встановлену законом та жодного сумніву у своїй законності та правдивості не викликають.
		Згідно з постановами Верховного Суду у справі №225/1952/17 від 15.10.2020 та у справі №606/1634/15-к від 12.04.2019, рапорт не має самостійного значення, однак оцінюється в сукупності з іншими доказами у справі, а відтак рапорти, долучені прокурором до матеріалів кримінального провадження також слід врахувати при ухваленні вироку.
		У постанові Верховного Суду у справі №761/28347/15-к від 09.09.2020, вказано що реєстр є лише електронною базою даних, відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, зазначених у пункті 1 Глави 2 Розділу І Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України № 69 від 17 липня 2012 року, які використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до реєстру та, згідно з ч. 2 ст. 84 КПК України, витяг з ЄРДР не є процесуальним джерелом доказів.
		Відповідно витяги, долучені прокурором до матеріалів кримінального провадження суд вважає електронною базою даних, вказані витяги засвідчують факт внесення відомостей до ЄРДР і належність та допустимість доказів, отриманих після внесення вказаних відомостей до реєстру.
		Верховний Суд неодноразово наголошував, що кваліфікація злочину - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК України, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння (постанови Верховного Суду від 4 лютого 2020 року у справі № 705/623/18, від 17 квітня 2019 року у справі №472/342/16-к, від 11 лютого 2021 року у справі № 462/3062/16-к).
		За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.
		Ознаки суб`єктивної сторони вчинених злочинів та особливості психічного ставлення обвинуваченого до вчинених діянь і їх наслідків встановлюються судами на підставі характеру вчиненого діяння та об`єктивно-предметних умов його вчинення, за встановленими судом фактичними обставинами вчинених злочинів, що закріплені належними і допустимими доказами, зібраними в порядку, передбаченому КПК України, та оціненими відповідно до вимог ст. 94.
		Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
		Відповідно до ч. 1 ст. 11 КК України, злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом злочину.
		Суд зазначає, що для вирішення питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинений злочин в обов`язковому порядку мають бути встановлені усі елементи складу злочину, зокрема, об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт та суб`єктивна сторона, а обов`язок доведення наявності вказаних елементів покладається на сторону обвинувачення.
		Так, органом досудового розслідування визначено, що кримінальне правопорушення вчинено з мотивів особистих неприязних відносин. Однак згідно з поясненнями потерпілих ОСОБА_8 і ОСОБА_10 їх стосунки з обвинуваченою ОСОБА_5 були нормальні, конфліктів не було, таким чином між обвинуваченою і потерпілими не існувало неприязних стосунків. Це не підтверджено жодними іншими доказами, які були досліджені у ході судового розгляду. Конкретні обставини справи, а саме: те, що обвинувачена шукала інформацію про способи позбавлення життя людини ще до приїзду в гості до потерпілої ОСОБА_8 , між обвинуваченою і потерпілою ОСОБА_10 конфліктних ситуацій не було, а також те, що потерпіла під час вчинення щодо неї кримінального правопорушення спала, також свідчать про те, що мотив неприязних стосунків не міг виникнути раптово. Отже, суд вважає за необхідне конкретизувати мотив вчинення кримінального правопорушення та доходить висновку, що воно було вчинено обвинуваченою з особистих мотивів.
		Диспозицією ч. 2 ст. 115 КК України передбачено кримінальну відповідальність за вбивство людини за кваліфікуючих обставин, однією з яких є спеціальна мета: приховати інше кримінальне правопорушення або полегшити його вчинення. Таке кримінально-каране діяння з об`єктивної сторони характеризується діями у вигляді протиправного посягання на життя іншої людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеним діянням та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямий або непрямий умисел), коли особа усвідомлює, що у результаті її дій потерпілий помре, і бажає настання смерті або свідомо припускає настання таких наслідків, а також вчиняє це діяння зі спеціальною метою: приховати інше кримінальне правопорушення або полегшити його вчинення.
		Відповідно до обвинувального акту обвинувачені інкриміновано дві спеціальні мети і приховання і полегшення вчинення кримінального правопорушення.
		Пунктом 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 07.02.2003 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи» передбачено, що суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
		Незважаючи на те, що обвинувачена зазначає, що не мала наміру вбивати потерпілу ОСОБА_10 та не вказала мотиву вчинення нею інкримінованих їй злочинів, колегія суддів вважає, що дії обвинуваченої правильно кваліфіковані за ч.2 ст.15 п.2, 9 ч.2 ст.115 КК України, оскільки обставини вчинення цього злочину, дії обвинуваченої спрямовані на підготовку до вчинення злочину, а також спосіб вчинення обвинуваченою злочину вказують на те, що обвинувачена вчиняючи дії спрямовані на реалізацію свого умислу, мала намір саме позбавити життя потерпілу ОСОБА_10 . Так, обвинувачена заздалегідь здійснила пошук в мережі Інтернет за параметрами, що вказують на її намір позбавити життя людину чи людей. Обрала спосіб вчинення злочину - удушення, крім цього принесла з собою сокиру у випадку виникнення необхідності подолання опору потерпілої. І вчинила всі дії які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, оскільки вийшла з кімнати тільки після того, коли потерпіла втратила свідомість. Також слід зазначити, що коли молодша сестра потерпілої зайшла у кімнату і запитала, що відбувається, обвинувачена не відпустила потерпілу, а дочекалася поки дівчинка піде, після чого завдала потерпілій кілька локалізованих ударів обухом сокири по життєвоважливому орагну - голові, у тому числі у скроневу ділянку.
		За п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України настає відповідальність за умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення. Обвинуваченій інкримінують дві вказані у диспозиції мети. Для кваліфікації умисного вбивства як такого, що вчинене з метою приховати інший злочин, не має значення, чи був винний причетним до злочину, який приховується, однак на момент вчинення вбивства злочин для приховання, якого вчиняється вбивство, мав бути вже вчиненим. Дії винного кваліфікуються як умисне вбивство з метою полегшити вчинення іншого злочину незалежно від того, був цей злочин вчинений чи ні. Це передбачено пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 07.02.2003 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи». За обставинами даної справи злочин, передбачений ч.2 ст.146 КК України обвинувачена вчинила після вчинення злочину, передбаченого п. 2, 9 ч.2 ст.115 КК України. Крім цього, вчинивши вбивство обвинувачена не могла розраховувати на приховання цього злочину, оскільки вчинення злочину виявила б ОСОБА_8 після повернення додому, про що обвинувачені було достовірно відомо. За таких обставин суд доходить висновку, що з кваліфікації дій обвинуваченої, наведеної у обвинувальному акті слід виключити спеціальну мету - приховання іншого злочину.
		В судовому засіданні були досліджені докази, що характеризують особу обвинуваченої: паспорт громадянина України; копію картки платника податків; вимогу про відсутність судимостей; характеристику видану Білицькою ремонтно-експлуатаційною службою «Надія» від 31.07.2023, згідно з якою обвинувачену характеризують позитивно; довідку про неперебування на обліку у лікаря-нарколога; довідку про неперебування на обліку у лікаря-психіатра; копію рішення виконавчого комітету Козівської селищної ради Тернопільської області від 23.03.2023, відповідно до якого встановлено опіку над ОСОБА_24 , матір`ю якого є обвинувачена, позбавленим батьківського піклування та призначено його опікуном ОСОБА_18 .
		Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
		Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.
		Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
		Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України», «Кобець проти України», «Ірландія проти Сполученого Королівства»).
		Ретельно проаналізувавши усі надані сторонами кримінального провадження докази з точки зору доведеності ознак складу злочинів, інкримінованих обвинуваченій, суд вважає, що сукупність встановлених під час судового розгляду обставин виключає будь-яке інше розуміння подій, викладених в обвинувальному акті, і вказана версія обвинувачення не містить сумнівів в її обґрунтованості та не спростовується доводами сторони захисту. Суд вважає, що дії обвинуваченої правильно кваліфіковані за ч.2 ст.15 п. 2, 9 ч.2 ст.115, ч.2 ст.146 КК України, як закінчений замах на умисне вбивство малолітньої дитини, з метою полегшити вчинення іншого кримінального правопорушення та викрадення людини, вчинене щодо двох малолітніх осіб.
		У справі «Салов проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно зі статтею 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року).
		У іншому рішенні, зокрема, у справі «Серявін та інші проти України» зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року). 
		Таким чином, мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
		Розглядаючи кримінальне провадження відносно обвинуваченої, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами наданих їм прав у поданні доказів, їх дослідженні та доведеності їх переконливості перед судом, в межах пред`явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у справі та перевірив усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.
		За таких обставин, проаналізувавши та оцінивши об`єктивно досліджені у судовому засіданні, відповідно до вимог ст. 85, 94 КПК України, в їх сукупності, враховуючи їх логічність, послідовність та узгодженість між собою, суд повно та всебічно з`ясував та встановив під час судового розгляду обставини вчинення кримінальних правопорушень та колегія суддів приходить до висновку, що вина обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 п. 2, 9 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 146 КК України в судовому засіданні доведена.
		Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		В той же час згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
		Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема в рішенні у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
		Згідно з п.1 Постанови Пленуму Верхованого Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2015, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно п.3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.
		Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 559/1037/16-к).
		Крім того, розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження (постанови Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №759/7784/15-к та від 18.09.2019 у справі №№ 166/1065/18).
		Суд дійшов висновку, що обвинувачена, хоча і дала показання щодо обставин вчинення злочинів, однак вину визнала частково, не висловила щирого жалю з приводу вчиненого, у достовірності її показань існують обґрунтовані сумніви, що свідчить про наявність критичної оцінки вчиненого, слід зазначити, що обвинувачена не вказала мотиву вчинення злочинів, які їй інкриміновані, а тому суд доходить висновку, що така обставина, що пом`якшує відповідальність як щире каяття не може бути врахована при призначенні покарання обвинуваченій за вчинені нею злочини.
		Що стосується такої обставини, яка пом`якшує покарання, як активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, вона полягає у наданні особою органам досудового розслідування будь-якої допомоги у встановленні невідомих їм обставин справи. Що стосується процесуальної поведінки обвинуваченої як у ході здійснення досудового розслідування, так і у ході здійснення судового провадження, вона не була послідовною у своїх показаннях. Часто їх змінювала. Обставини, які підлягають доказуванню були встановлені не з показань обвинуваченої, а за допомогою інших доказів, які не викликають сумніву у їх достовірності. Тому суд доходить висновку, що при призначенні обвинуваченій покарання не можна враховувати активне сприяння розкриттю кримінального правпорушення, як обставину, яка його пом`якшує, оскільки активних дій спрямованих на допомогу у розкритті кримінальних правопорушень обвинувачена не вчиняла, а тільки належне виконання обвинуваченою процесуальних обов`язків, зокрема, щодо участі у проведенні слідчих дій, не може слугувати підтвердженням цієї обставини.
		Обставинами, які обтяжують покарання обвинуваченої вказано: вчинення кримінального правопорушення щодо особи, яка перебуває у безпорадному стані та вчинення кримінального правопорушення у присутності дитини. У обвинувальному акті не конкретизовано до яких саме епізодів сторона обвинувачення інкримінує ці обставини. Що стосується безпорадного стану потерпілої ОСОБА_10 слід зазначити, що безпорадний стан потерпілої особи має місце у випадку, коли обвинувачений використовує стан людини, який позбавляє або обмежує її здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, приймати за своєю волею самостійні рішення, чинити опір насильницьким чи іншим незаконним діям, а також який виникає у разі збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин. Слід зазначити, що вік потерпілої особи є однією з кваліфікуючих обставин злочину, що передбачена у п.2 ч.1 ст.115 КК України, а тому не може бути повторно врахований при призначенні покарання як обставина, яка його обтяжує. Крім цього, у ході судового розгляду достовірно встановлено, що потерпіла усвідомлювала, що відносно неї вчиняють кримінальне правопорушення та активно чинила опір обвинуваченій. Тому суд доходить висновку, що сторона обвинувачення не довела наявність такої обставини, яка обтяжує покарання у діях обвинуваченої. Що стосується вчинення злочину у присутності дитини, то така обставина, що обтяжує покарання може ставитися обвинуваченій у вину, виключно якщо вона усвідомлювала, що за її діями спостерігає дитина і не припиняла таких дій незважаючи на це. Однак за обставинами даної справи обвинувачена розпочала вчинення злочину у кімнаті, де була тільки вона і ОСОБА_10 . Через активний спротив ОСОБА_10 її молодша сестра увійшла до кімнати і стала очевидцем цього. Однак обвинувачена при ній не застосувала сокиру з метою доведення злочину до кінця. Навпаки, вона сказала дитині що це гра і дочекалася, поки дитина вийде з кімнати. Тому, на думку суду, таку обставину, що обтяжує покарання не слід враховувати при призначенні обвинуваченій покарання за вчинені нею злочини.
		Дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, зважаючи на те, що головною метою покарання є виховання та соціальна реабілітація винного, обираючи покарання обвинуваченій, суд враховує характер та тяжкість вчинених нею кримінальних правопорушень, фактичні обставини справи, тяжкість заподіяних наслідків, стадію вчинення злочину, передбаченого п. 2, 9 ч.2 ст.115 КК України і недоведення злочину до кінця з причин, що не залежали від її волі, форму вини, обставини вчинення злочинів, особу обвинуваченої, яка характеризується позитивно, раніше не судима, її вік, сімейний стан, стан здоров`я, відсутність обставин, які пом`якшують покарання та відсутність обставин, які обтяжують покарання, позицію потерпілих, які просять призначити обвинуваченій максимальне покарання, і вважає за необхідне призначити обвинуваченій покарання в межах санкцій: ч. 2 ст. 115 КК України (з урахуванням стадії вчинення даного злочину та кваліфікуючих обставин) у виді позбавлення волі на певний строк; ч. 2 ст. 146 КК України у виді позбавлення волі на певний строк.
		При призначенні обвинуваченій покарання суд враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду у справі № 202/5869/15 від 30.06.2020, де вказано про те, що санкцією ч. 2 ст. 115 КК України передбачено основне покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічне позбавлення волі.
		У частині 2 статті 64 КК України зазначено, що довічне позбавлення волі не застосовується у випадку, передбаченому ч. 4 ст. 68 цього Кодексу, а відповідно до ч.4 ст.68 КК України довічне позбавлення волі за вчинення готування до злочину та вчинення замаху на злочин не застосовується, крім випадків вчинення злочинів проти основ національної безпеки України; проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.
		Згідно із санкцією ч. 2 ст. 115 КК України найбільш суворим видом покарання за вчинення злочинів, передбачених у диспозиції цієї статті, є покарання у виді довічного позбавлення волі. Це покарання не має строкового виміру.
		Водночас ч. 3 ст. 68 КК України передбачено, що за вчинення замаху на кримінальне правопорушення строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
		Виходячи з системного аналізу положень ст. 68 КК України, закон зобов`язує суд або знизити строк (частина 3), або забороняє застосувати (частина 4), але виключно лише один і лише найбільш суворий вид основного покарання з числа тих, що передбачені у відповідній санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України. Із цього випливає, що за одним кримінальним провадженням стосовно одного і того ж самого діяння і щодо однієї і тієї самої особи, яка вчинила це діяння, вказані положення не можуть бути застосовані двічі - і до найбільш суворого, і до менш суворого покарання, які альтернативно передбачені у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України.
		Отже, якщо в санкції норми Особливої частини КК України альтернативно передбачено довічне позбавлення волі, то положення ч. 3 ст. 68 КК України не можуть застосовуватися до таких осіб, виходячи з максимального покарання у виді позбавлення волі на певний строк, оскільки найбільш суворим видом покарання, передбаченим санкцією, залишається довічне позбавлення волі, а це покарання виключає можливість визначення двої третіх його частин.
		Слід зазначити, що виключення законодавцем можливості призначення покарання у виді довічного позбавлення волі за замах на злочин є окремою особливою формою (способом) пом`якшення покарання, яка застосовується окремо від інших способів пом`якшення покарання та не виключає можливості застосування іншого менш суворого виду покарання, що в них міститься.
		За таких обставин під час призначення покарання за вчинення замаху на злочин, за який найсуворішим покаранням є довічне позбавлення волі, застосуванню підлягає ч. 4 ст. 68 КК України, а не частина 3 цієї статті. При цьому менш суворі, ніж довічне позбавлення волі, покарання можуть бути призначені в максимальному розмірі, визначеному санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК України, адже за таких умов вони завжди належать до числа менш суворих, що узгоджується з висновками, наведеними у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 2 грудня 2019 року у справі № 664/425/16-к.
		А відтак вказані висновки підлягають врахуванню судом при призначенні обвинуваченій покарання за ч. 2 ст. 15 п. 2, 9 ч. 2 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі на певний строк.
		На підставі ст.70 КК України обвинувачені слід призначити остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.
		Строк дії запобіжного заходу щодо обвинуваченої у вигляді тримання під вартою слід продовжити до набрання вироком законної сили.
		Строк відбування покарання обвинуваченій слід рахувати з дня її затримання (28.07.2023), зарахувавши у строк відбування покарання строк затримання та тримання під вартою у даному кримінальному провадженні, виходячи з такого їх співвідношення : одному дню позбавлення волі відповідає один день затримання чи тримання обвинуваченої під вартою.
		Арешт, накладений на підставі ухвал слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01.08.2023 та від 02.08.2023 слід скасувати, згідно з ч. 4 ст. 174 КПК України.
		У ході досудового розслідування речовими доказами було визнано: 
		відповідно до постанови від 28.07.2023: бриджі блакитного кольору, майка з візерунками, мобільний телефон марки HUAWEI IMEI1: НОМЕР_1 IMEI2: НОМЕР_2 та мобільний телефон марки Oskal C30 Pro IMEI1: НОМЕР_3 IMEI2: НОМЕР_4 , які слід повернути обвинуваченій ОСОБА_5 ; 
		відповідно до постанови від 29.07.2023: серветку із речовиною бурого кольору, джинсову куртку із слідами речовини бурого кольору, кофту із слідами речовини бурого кольору, металевий ланцюжок сірого кольору, дитячу ляльку зі слідами речовини бурого кольору, зішкріби речовини бурого кольору зі стіни, сокиру із слідами речовини бурого кольору, вирізку зі штори із слідами речовини бурого кольору, три подушки із слідами речовини бурого кольору, які слід знищити; 
		відповідно до постанови від 03.08.2023: психологічну характеристику психоемоційного стану дитини та уточнення кримінальної ситуації відносно ОСОБА_10 та оптичний носій СD-R диск слід залишити в матеріалах кримінального провадження; 
		відповідно до постанови від 03.08.2023: футболку чорного кольору з коротким рукавом слід знищити; 
		відповідно до постанови від 03.08.2023: зразки крові потерпілої ОСОБА_10 слід знищити; 
		відповідно до постанови від 29.07.2023: зрізи вілних країв нігтьових пластин з обох рук, змиви з обох рук, зразок букального епітелію ОСОБА_5 , слід знищити; 
		відповідно до постанови від 02.08.2023: зразки крові ОСОБА_5 слід знищити; 
		відповідно до постанови від 28.07.2023: паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_5 серії НОМЕР_5 та посвідчення особи, яка одержує соціальну допомогу на ім`я ОСОБА_5 , слід залишити в матеріалах кримінального провадження; 
		відповідно до постанови від 17.08.2023: CD-R диск з копією звукозапису телефонного дзвінка на спецлінію «102» з номеру НОМЕР_6 слід залишити в матеріалах кримінального провадження; 
		відповідно до постанови від 01.09.2023: медичну карту стаціонарного хворого №9598/»3 на ім`я ОСОБА_10 слід повернути КНП «ІФОДКЛ ІФ ОР»; 
		відповідно до постанови від 11.09.2023: карту виїзду швидкої медичної допомоги №266А від 28.07.2023 на ім`я ОСОБА_10 слід повернути КНП «Обласний клінічний центр екстреної допомоги та медицини катастроф Івано-Франківської обласної ради».
		На підставі ст.124 КПК України слід стягнути з обвинуваченої процесуальні витрати на залучення експертів у розмірі 58617,92 гривень на користь держави.
		Керуючись ст. 370, 374 КПК України, суд,
		ухвалив:
		ОСОБА_5 визнати винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених передбачених ч.2 ст.15 п. 2, 9 ч.2 ст.115, ч.2 ст.146 КК України та призначити їй покарання:
		за ч.2 ст.15 п. 2, 9 ч.2 ст.115 КК України у виді позбавлення волі на строк 13 (тринадцять) років;
		за ч.2 ст.146 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
		На підставі ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначити ОСОБА_5 остаточне покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі на строк 13 (тринадцять) років.
		Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з моменту її затримання - 28.07.2023. У строк відбування покарання зарахувати строк затримання та строк тримання обвинуваченої під вартою, виходячи з такого їх співвідношення: одному дню позбавлення волі відповідає один день затримання чи тримання обвинуваченої під вартою.
		Строк дії запобіжного заходу  ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою продовжити до набрання вироком законної сили.
		Арешт, накладений на підставі ухвал слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01.08.2023 та від 02.08.2023 - скасувати.
		Речові докази: 
		бриджі блакитного кольору, майка з візерунками, мобільний телефон марки HUAWEI IMEI1: НОМЕР_1 IMEI2: НОМЕР_2 та мобільний телефон марки Oskal C30 Pro IMEI1: НОМЕР_3 IMEI2: НОМЕР_4 - повернути обвинуваченій ОСОБА_5 ; 
		серветку із речовиною бурого кольору, джинсову куртку із слідами речовини бурого кольору, кофту із слідами речовини бурого кольору, металевий ланцюжок сірого кольору, дитячу ляльку зі слідами речовини бурого кольору, зішкріби речовини бурого кольору зі стіни, сокиру із слідами речовини бурого кольору, вирізку зі штори із слідами речовини бурого кольору, три подушки із слідами речовини бурого кольору, футболку чорного кольору з коротким рукавом, зразки крові потерпілої ОСОБА_10 та підозрюваної ОСОБА_5 , зрізи вілних країв нігтьових пластин з обох рук, змиви з обох рук, зразок букального епітелію ОСОБА_5 - знищити; 
		психологічну характеристику психоемоційного стану дитини та уточнення кримінальної ситуації відносно ОСОБА_10 та оптичний носій СD-R диск, паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_5 серії НОМЕР_5 та посвідчення особи, яка одержує соціальну допомогу на ім`я ОСОБА_5 , CD-R диск з копією звукозапису телефонного дзвінка на спецлінію « 102 » з номеру НОМЕР_6 - залишити в матеріалах кримінального провадження №12023090000000431; 
		медичну карту стаціонарного хворого №9598/»3 на ім`я ОСОБА_10 - повернути КНП «ІФОДКЛ ІФ ОР»; 
		карту виїзду швидкої медичної допомоги №266А від 28.07.2023 на ім`я ОСОБА_10 - повернути КНП «Обласний клінічний центр екстреної допомоги та медицини катастроф Івано-Франківської обласної ради».
		Стягнути з ОСОБА_5 процесуальні витрати на залучення експерта у розмірі 58617 (п`ятдесят вісім тисяч шістот сімнадцять) гривень 92 копійки на користь держави.
		Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Вирок може бути оскаржено в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду через Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
		Обвинуваченій та її захиснику роз`яснити право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження. Обвинуваченій ОСОБА_5 , до якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, роз`яснюється його право заявляти клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції.
		 
		 
		 
		Головуюча суддя  ОСОБА_1 
		 
		Судді:                                                                         ОСОБА_2 
		 
		                                                                                                                        ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...