Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/610/17 : Господарські справи (до 01.01.2019); Захисту права власності.
Надіслано для оприлюднення: 19.05.2017. Зареєстровано: 21.05.2017. Забезпечено надання загального доступу: 23.05.2017.
Дата набрання законної сили: 07.08.2017
Результат оскарження 07.08.2017 Львівський апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		16.05.2017р.     Справа № 914/610/17 
		 Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:
		за позовом: Заступника прокурора Львівської області (м. Львів)
		до відповідача 1: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (м. Львів)
		відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю „Круаель (м. Львів)
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Львівська міська рада (м. Львів)
		про: розірвання Договору купівлі-продажу будівлі, зобовязання повернути у власність будівлю
		 
		Суддя: Пазичев В.М.
		При секретарі: Дубенюк Н.А.
		 
		Представники:
		від позивача (прокурора): ОСОБА_1  посвідчення № 032118 від 11.02.2015 року, прокурор відділу Прокуратури Львівської області
		від відповідача 1: ОСОБА_2  довіреність № 2302-вих-96 від 11.01.2017 року.
		від відповідача 2: ОСОБА_3  довіреність б/н від 23.12.2016 року.
		         ОСОБА_4  ордер серія ЛВ № 081105 від 23.12.2016 року.
		від третьої особи: ОСОБА_5  довіреність № 2901/вих-117 від 17.01.2017 року.
		 
		Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Заступника прокурора Львівської області до відповідача 1 - Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, відповідача 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю „Круаель про розірвання Договору купівлі-продажу будівлі, зобовязання повернути у власність будівлю.
		Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.03.2017 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 03.04.2017 року. Ухвалою суду від 03.04.2017 року розгляд справи відкладено до 19.04.2017 року, в звязку з відсутністю представників відповідача 1 та відповідача 2. Ухвалою суду від 19.04.2017 року, за клопотанням відповідача 1, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів  Львівську міську раду та розгляд справи відкладено до 03.05.2017 року, для надання доказів. Ухвалою суду від 03.05.2017 року розгляд справи відкладено до 16.05.2017 року, для надання доказів.
		Позивач (прокурор) вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 28.03.2017 року, про відкладення від 03.04.2017 року, від 19.04.2017 року, від 03.05.2017 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.
		03.05.2017 року за вх. № 15871/17 позивач (прокурор) подав додаткові пояснення по справі.
		Відповідач 1 вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 28.03.2017 року, про відкладення від 03.04.2017 року, від 19.04.2017 року, від 03.05.2017 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання  забезпечив.
		18.04.2017 року за вх. № 14338/17 відповідач 1 подав заперечення на позовну заяву.
		18.04.2017 року за вх. № 1742/17 відповідач 1 подав клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів  Львівську міську раду.
		Позивач (прокурор) не заперечив проти даного клопотання.
		Відповідач 2 не заперечив проти даного клопотання.
		Клопотання відповідача 1 судом задоволено. 
		15.05.2017 року за вх. № 12023/17 відповідач 1 подав додаткові пояснення по справі.
		Відповідач 2 вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 28.03.2017 року, про відкладення від 03.04.2017 року, від 19.04.2017 року, від 03.05.2017 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.
		19.04.2017 року за вх. № 14462/17 відповідач 2 подав відзив на позовну заяву.
		04.05.2017 року за вх. № 15955/17 відповідач 2 подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
		16.05.2017 року за вх. № 17441/17 відповідач 2 подав додаткові пояснення по справі.
		Третя особа вимог ухвали суду про відкладення від 19.04.2017 року, від 03.05.2017 року не виконала, явку повноважного представника в судове засідання забезпечила.
		03.05.2017 року за вх. № 15883/17 третя особа подала клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
		13.05.2017 року за вх. № 16930/17 третя особа подала відзив на позовну заяву.
		Відповідно до ст. 85 ГПК України, вступну та резолютивну частини рішення виготовлено, підписано та оголошено 16.05.2017 року.
		 
		Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:
		Як зазначено у позовній заяві, Прокуратурою Львівської області встановлено, що п. 3 ухвали Львівської міської ради від 24.06.1999 р. № 290 «Про окремі питання приватизації та управління майном» включено приміщення Кінотеатру «Дружба» (вул. Вітовського, 43а) в перелік об'єктів, що підлягають приватизації конкурсним способом.
		Наказом Управління приватизації майна Департаменту економічної політики та ресурсів Львівської міської ради від 29.02.2000 р. № 79 створено конкурсну комісію для приватизації приміщення Кінотеатру «Дружба».
		12.05.2000 р. між Управлінням ресурсів Львівської міської ради, правонаступником якого є Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (надалі - Продавець, відповідач 1), та Товариством з обмеженою відповідальністю «Круаель» (надалі - Покупець, відповідач 2) укладено Договір купівлі-продажу будівлі кінотеатру «Дружба» (надалі - Договір) площею 622,9 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Вітовського, 43а, та належить територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради на підставі ухвали Львівської обласної ради народних депутатів від 12.05.1993 р. № 288.
		Відповідно до п. 1.2 Договору, право власності на Об'єкт продажу переходить до Покупця з моменту нотаріального посвідчення Договору. Договір посвідчено 12.05.2000 р. приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстровано в реєстрі за № 2355.
		Прокурор зазначає, що об'єкт продажу передано у власність Покупця, що підтверджується актом прийому-передачі від 12.05.2000 р. Зазначений в Договорі Об'єкт продано за 215000,00 грн.
		Прокурор наголошує, що пунктом 5.4. Договору покладено на Покупця обов'язок виконувати умови продажу, відповідно до протоколу № 1 засідання конкурсної комісії від 07.03.2000 р..
		Також, п. 7.5 Договору, передбачено, що невиконання п. 5.4 Договору є підставою для розірвання Договору у встановленому законом порядку.
		Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
		У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору (п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
		Як зазначено у ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін, у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
		Прокурор зазначає, що відповідачем 1 на запит Прокуратури області 06.03.2017 р. повідомлено, що в Управлінні комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради відсутня інформація про здійснення контролю за виконанням умов Договору.
		Разом з тим, відповідно до інформації Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області від 21.11.2016 р., ТОВ «Круаель» 08.07.2016 р. зареєстровано Декларацію про початок виконання будівельних робіт з реконструкції та перепланування будівлі Кінотеатру «Дружба» на вул. Д. Вітовського, 43а у м. Львові під заклад ресторанного господарства з розширенням за рахунок влаштування підвалу під частиною будівлі. Крім того, умовами продажу передбачалось використання вказаного приміщення для організації дозвілля, культурних та мистецьких заходів, а не для діяльності закладу громадського харчування (ресторану).
		При цьому, ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до приписів ч. 5 ст. 16, ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад, відповідно до закону, здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності. Територіальна громада міста Львова, як власник спірного об'єкта нерухомості, делегує Львівській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.
		За твердженням прокурора, відповідачем 2 не виконано зобов'язання за Договором, зокрема, щодо здійснення реконструкції споруди впродовж 2-х років з дня набуття права власності та використання об'єкта для організації дозвілля, культурних і мистецьких заходів. На час укладення Договору вказаний кінотеатр належав територальній громаді м. Львова, права щодо розпорядження майном якої здійснювали Львівська міська рада та її структурні підрозділи. Разом з тим, ні Львівська міська рада, ані Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, не вживають жодних заходів до поновлення порушених інтересів територіальної громади у зв'язку з порушенням умов Договору Покупцем.
		Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України, на органи прокуратури України покладається обов'язок представництва інтересів громадянина чи держави в суді у випадках, визначених законом.
		Згідно з абзацом четвертим частини першої статті 2 ГПК господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень, зазначає про це в позовній заяві.
		Відповідно до ч. 2 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.
		Право на звернення прокурора або його заступника до господарського суду в інтересах держави передбачено ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 р. та ст. 29 Господарського процесуального кодексу України.
		Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч. 2 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств із часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але у діяльності приватних підприємств, товариств. З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави та обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту.
		Контроль за виконанням договорів купівлі-продажу у формі перевірок щодо виконання покупцем договірних зобов'язань здійснює державний (комунальний) орган приватизації, який уклав відповідний договір. Якщо за результатом перевірки виявляються порушення покупцем вимог законодавства про приватизацію та договірних зобов'язань, орган приватизації має застосувати відповідні санкції або ініціювати застосування заходів відповідальності, щодо яких передбачається судовий порядок.
		Термін дії зазначених зобов'язань, за винятком виконання встановлених мобілізаційних завдань, не повинен перевищувати п'яти років, а щодо підприємств-монополістів, підприємств військово-промислового комплексу, що підлягають конверсії, галузевих науково-дослідних інститутів та проектно-конструкторських бюро, інших підприємств та установ, приватизація яких здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України, порядок контролю за їх діяльністю затверджує Кабінет Міністрів України.
		Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку, як передбачено ч. 1 ст. 188 ГК України, не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
		Згідно з ч. 5 ст. 27 Закону України «Про приватизацію державного майна», на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу. у визначені строки.
		Зокрема, ч. 2 ст. 651 ЦК України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
		Прокурор зазначає, що оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені зазначеною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Зазначене кореспондує позиції Верховного Суду України, наведеній у постанові судових палат у цивільних та у господарських справах від 18.09.2013 р. у справі № 6-75цс13. Укладаючи спірний договір купівлі-продажу, територіальна громада міста Львова розраховувала на те, що колишнє приміщення кінотеатру «Дружба» буде використане для організації клубів по інтересах, лекторіїв, створення дискусійних, релігійних центрів конфесій, тощо, тобто буде задіяне для організації культурно-масового дозвілля жителів міста Львова, оскільки заклади вказаного характеру в даному регіоні відсутні. Натомість, управління комунальної власності ДЕП ЛМР фактично самоусунулось від здійснення контролю за виконанням умов договору крім сплати вартості об'єкту. Будь-які перевірки з цього приводу не проводились.
		На думку прокурора, не є належними доказами посилання УКВ ДЕП ЛМР на правову позицію, викладену у постанові Вищого господарського суду України від 01.07.2015 р. у справі № 910/28855/14 щодо обмеження максимального терміну дії зобов'язань покупця упродовж п'яти років. У справі, яка наводиться, судовими інстанціями встановлено збереження профілю кінотеатру упродовж п'яти років з часу підписання договору. Водночас будь-які дії щодо використання об'єкту згідно плану приватизації, упродовж п'яти років після підписання вказаного договору не зафіксовані. Більше того, прокуратура Львівської області зверталась з запитом в Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю щодо надання будь-якої інформації про декларації щодо ведення будівельних робіт по реконструкції та переплануванню будівлі кінотеатру „Дружба" по вул.Д.Вітовського,43а у Львові. З наданої відповіді вбачається, що єдина декларація зареєстрована 08.07.2016 р. „Реконструкція та переплануванню ТзОВ „Круаель" будівлі кінотеатру „Дружба" на вул.Д.Вітовського,43а у м.Львові під заклад ресторанного господарства з розширенням за рахунок влаштування підвалу під частиною будівлі".
		За твердженням прокурора, ні Львівською міською радою, ані Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, не вжито жодних заходів до розірвання Договору, у зв'язку з невиконанням Покупцем умов Договору. При цьому, спір, що виник, зачіпає економічні інтереси територіальної громади м. Львова, як законного власника та розпорядника майна територіальної громади, а відсутність належного владного контролю на вказаному напрямку створює сприятливі умови для незаконного використання вказаного вище приміщення. 
		Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України). Статтею 267 вказаного Кодексу, встановлені правові наслідки спливу позовної давності.
		Прокурор наголошує, що оскільки позовна давність законом визначена як строк, для правильного застосування правил про позовну давність принципове значення має встановлення початку перебігу такого строку. Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Якщо у передбачених законом випадках із позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.
		Прокурор наголошує, що в даному випадку, заступник прокурора Львівської області звернувся до суду як позивач. Тому, у цих справах суттєвим є підхід до обчислення початку перебігу позовної давності. Отже, закон пов'язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом обізнаності про вчинення порушення закону та порушення у зв'язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів.
		Прокурор зазначає, що про порушення умов Договору прокуратурі стало відомо із документів, долучених до листа Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради № 2302-1229 від 06.03.2017 р., який надійшов до прокуратури Львівської області 10.03.2017 р., відповідно, строк позовної давності слід обчислювати саме від вказаної дати.
		У відзиві на позовну заяву відповідач 1 зазначає, що відповідно до приписів ст. 1 ГПК України, особа звертається до суду саме за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів. Позивачем у даній справі є заступник прокурора Львівської області, хоча в самому позові зазначається, що має місце порушення інтересів територіальної громади. Відповідно позивачем мала б виступати Львівська міська рада.
		Щодо наявності підстав для розірвання Договору купівлі-продажу, то відповідач 1 зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного майна», відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування. Відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції, чинній на момент укладення Договору), до договору купівлі-продажу повинні включатися передбачені бізнес-планом чи планом приватизації зобов'язання або зобов'язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу. До договору купівлі-продажу об'єкта приватизації включаються санкції за порушення його умов. Термін дії зазначених зобов'язань, за винятком виконання встановлених мобілізаційних завдань, не повинен перевищувати п'ять років, а щодо підприємств-монополістів, підприємств військово-промислового комплексу, що підлягають конверсії, галузевих науково-дослідних інститутів та проектно-конструкторських бюро, інших підприємств і установ, приватизація яких здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України, порядок контролю за їх діяльністю затверджується Кабінетом Міністрів України.
		Відповідач 1 зазначає, що відповідно до п. 5.4 спірного Договору, обов'язком покупця є виконувати умови продажу, відповідно до Протоколу конкурсної комісії № 1 від 07.03.2000 р. Умовами конкурсу відповідно до цього протоколу визначено: використання об'єкта для організації дозвілля, культурних, мистецьких заходів.; здійснення реконструкції споруди впродовж двох років з дня набуття права власності; облаштування приналежної території; дотримання вимог щодо збереження навколишнього середовища згідно з чинним законодавством. При цьому терміну дії цих зобов'язань умовами продажу не встановлено. Договір укладений 12.05.2000 р., тобто майже 17 років тому. Відсутність у спірному договорі терміну, протягом якого відповідач зобов'язаний виконувати умови конкурсу, не є підставою для незастосування вищевказаної норми Закону, а вимога прокурора виконувати умови конкурсу впродовж більше п'яти років суперечить п. 2 ст. 27 Закону, яким встановлено максимальний термін дії зобов'язань покупця, і після сплину п'яти років не може бути підставою для його розірвання (аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 01.07.2015 р. у справі № 910/28855/14).
		Відповідно до ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		При цьому Управління комунальної власності не може погодитись і з самим фактом начебто порушення покупцем умов продажу, оскільки такий факт не доведений позивачем належними та допустимими доказами. Так, в якості доказу того, що відповідачем 2 порушуються умови конкурсу, прокурор зазначає, що, відповідно до інформації Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області від 21.11.2016 р., ТОВ «Круаель» 08.07.2016 р. зареєстровано Декларацію про початок виконання будівельних робіт з реконструкції та перепланування будівлі кінотеатру «Дружба» на вул. Вітовського, 43-а у м. Львові під заклад ресторанного господарства з розширенням за рахунок влаштування підвалу під частиною будівлі. Це, на думку прокурора, свідчить про порушення покупцем п. 5.4 Договору, оскільки реконструкція споруди мала бути проведена протягом 2-х років з моменту набуття права власності на будівлю кінотеатру. Крім того, прокурор вважає, що це доказує і порушення відповідачем 2 такої умови як збереження профілю приватизованого приміщення.
		Управління комунальної власності на це зазначає, що декларація про початок виконання будівельних робіт є містобудівним документом, який засвідчує намір власника провести будівельні роботи. Позиція прокурора про те, що, раз відповідач 2 зареєстрував декларацію про початок виконання будівельних робіт в 2016 році, значить він не здійснив реконструкцію до 2002 року, є лише припущенням, яке не підтверджено належними доказами. Так, намір вчинити якусь дію в майбутньому не свідчить про те, що така дія не вчинялась в минулому; в даному випадку, власник може здійснювати реконструкцію свого майна необмежену кількість разів. Не може декларація про початок виконання будівельних робіт слугувати і доказом порушення такої умови продажу, як використання об'єкта для організації дозвілля, культурних, мистецьких заходів. Адже декларація не містить відомостей про стан використання об'єкта, не доводить обставин, що об'єкт використовувався в минулому тим, чи іншим чином. Іншими словами, намір власника реконструювати будівлю під ресторан, не означає, що ця будівля в даний момент або раніше використовується як ресторан.
		Відповідач 1 звертає увагу на те, що господарський суд розглядає справу за обставинами, які мають місце на момент розгляду справи, а не які можуть виникнути в майбутньому. В зворотному випадку позовні вимоги є передчасними. Навіть, якби прокурором було доведено, що об'єкт продажу використовується як ресторан, це все одно не свідчило б про порушення умов продажу, адже ці умови передбачають використання об'єкту для організації дозвілля.
		В запереченнях Управління комунальної власності на позов зазначено, що за змістом ч. 2 ст. 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції, чинній на момент укладення Договору) термін дії зобов'язань покупця за договором купівлі-продажу, за винятком виконання встановлених мобілізаційних завдань, не повинен перевищувати п'ять років. Таким чином, вимога прокурора виконувати умови конкурсу впродовж більше п'яти років суперечить Закону, а її порушення не може бути підставою для розірвання договору. В судовому засіданні 03.05.2017 прокурором поставлено питання, чи контролювало Управління (продавець) виконання умови продажу протягом п'яти років з моменту укладення Договору (з 2000 р. по 2005 р.). Відповідач 1 зазначає, що відповідно до Акту № 1 від 09.11.2015 р. «Про вилучення для знищення справ (документів), що не входять до Національного архівного фонду» акти обстежень про технічний, санітарний стан і цільове використання нежитлових приміщень є документами, які зберігаються 3 роки і відібрані для знищення як такі, що не увійшли до Національного архівного фонду (рядок 28). Таким чином, відповідні документи знищені за закінченням терміну зберігання. За цих умов підставним є клопотання відповідача 2 про застосування до позовних вимог позовної давності, оскільки обставини, які існували з 2000 р. по 2005 р. не можуть бути доведені або спростовані учасниками справи.
		Відповідач 1 вважає, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами обставин, на які він посилається, як на підставу своїх вимог, натомість відповідачем 1 спростовано припущення прокурора про порушення умов спірного договору. Враховуючи все вищезазначене, відповідач 1 просить відмовити в задоволенні позову повністю.
		У відзиві на позовну заяву відповідач 2 зазначає, що вважає позовну заяву Заступника прокурора Львівської області безпідставною, необґрунтованою, заперечує її в повному обсязі, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Частиною 4 згаданої вище статті, зокрема, передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
		Відповідач 2 зазначає, що обґрунтовуючи порушення інтересів держави, прокурор вказує на те, що ні Львівською міською радою, ні Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради не вжито жодних заходів до розірвання договору, у зв'язку із невиконанням покупцем умов Договору, відтак спір, що виник, «зачіпає» економічні інтереси територіальної громади м. Львова, як законного власника та розпорядника майна територіальної громади.
		За твердженням відповідача 2, в порушення вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурором не обґрунтовано, в чому полягає порушення інтересів держави та необхідність їх захисту. Натомість, в позові зазначено, що порушення відповідачем 2 умов спірного Договору купівлі-продажу «зачіпає» економічні інтереси територіальної громади м. Львова. Відповідач 2 наголошує, що економічних інтересів територіальної громади м. Львова порушено не було, оскільки відповідач 2 у порядку, визначеному п. 2.1 Договору, здійснив оплату за придбаний об'єкт продажу, відтак виконав умови Договору в цій частині в повному обсязі і належним чином. 
		Відповідач 2 зазначає, що за спірних правовідносин ним не допущено істотного порушення умов спірного Договору купівлі-продажу, оскільки, на виконання спірного Договору купівлі-продажу, Управління ресурсів Львівської міської ради передало, а ТзОВ «Круаель» прийняло об'єкт продажу та оплатило його вартість. Тобто, в цій частині Договір купівлі-продажу сторонами виконаний, а тому, згідно ст. 599 ЦК України, є припиненим виконанням. Більш того, стверджуючи про істотне порушення відповідачем-2 умов спірного Договору купівлі-продажу, позивач не наводить жодного обґрунтування, в чому полягає істотне порушення, яку шкоду завдано цим порушенням та чи позбавився відповідач 1 того, на що розраховував при укладенні Договору. Очевидним є те, що будь-яка шкода, завдана порушенням умов Договору відсутня, а також те, що відповідач-1 не позбавився того, на що розраховував при укладенні Договору купівлі-продажу, оскільки отримав у повному обсязі оплату за продану будівлю.
		Таким чином, відповідач 2 стверджує, що, оскільки вимога прокурора про розірвання Договору купівлі-продажу є безпідставною та необґрунтованою, відтак, і похідна вимога про зобов'язання ТзОВ «Круаель» повернути у власність територіальної громади будівлю кінотеатру «Дружба» задоволенню не підлягає, так як ТзОВ «Круаель» є законним власником даного нерухомого майна.
		За твердженням відповідача 2, безпідставними та необґрунтованими є твердження прокурора про те, що строк позовної давності слід обчислювати з 10.03.2017 р., тобто від дати отримання прокурором документів від Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, відповідно до ч. 1 ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Отже, за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
		З врахуванням умов спірного Договору купівлі-продажу щодо реконструкції споруди протягом двох років з моменту набуття права власності, перебіг позовної давності почався 13.05.2002 р. та сплив 13.05.2005 р., а відтак вказаний строк пропущений позивачем. Доводи прокурора про те, що строк позовної давності слід обчислювати з 10.03.2017 р., тобто з моменту коли прокуратура отримала відповідь на запит, є безпідставними та суперечать чинному законодавству України, а також спростовуються висновками Верховного Суду України, щодо застосування норм матеріального права, які згідно ст. 111-28 ГПК України є обов'язковими до застосування.
		Відповідач 2 зазначає, що оскільки, за спірних правовідносин у прокурора відсутні поважні причини пропуску строку позовної давності, протилежного належними та допустимими доказами не доведено, відтак прокурор є таким, що пропустив строк на звернення до суду без поважних причин.
		Щодо тверджень прокурора щодо того, що порушення умов спірного Договору купівлі-продажу підтверджується реєстрацією відповідачем 2 Декларації про початок виконання будівельних робіт, відповідач 2 зазначає, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», замовник має право виконувати будівельні роботи після реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до ІIII категорій складності.
		Відповідач 2 зазначає, що як вбачається із Протоколу № 1 засідання конкурсної комісії для приватизації приміщення кінотеатру «Дружба» способом конкурсу від 07.03.2000 р., умовою конкурсу визначено, зокрема, використання об'єкта для організації дозвілля, культурних, мистецьких заходів, здійснення реконструкції споруди. Отже, робити висновки про те, з якою метою і призначенням використовується будівля можна лише після того, як реконструкція цієї будівлі буде завершеною і ця будівля у порядку, визначеному чинним законодавством України стане об'єктом речового права та право власності на цю реконструйовану будівлю буде зареєстровано у встановленому законодавством порядку. На даний момент наміри ТзОВ «Круаель» спрямовані на повне та належне виконання умов спірного Договору купівлі-продажу.
		Таким чином, належними та допустимими доказами використання будівлі кінотеатру «Дружба» з порушенням умов Договору, за спірних правовідносин, могли би бути правовстановлюючі документи на реконструйовану будівлю, яка введена в експлуатацію та має певне призначення. Однак, як і станом на момент пред'явлення позову, так і станом на час проведення судового засідання будівля кінотеатру «Дружба» перебуває в процесі реконструкції, відтак такі документи відсутні, відповідно, висновки про мету її використання за певним призначенням є передчасними.
		З врахуванням викладеного вище реєстрація відповідачем-2 декларації про початок виконання будівельних робіт не є належним та допустимим доказом у підтвердження порушення відповідачем 2 умов спірного Договору купівлі-продажу. Висновок прокурора про те, що відповідач 2 використовує будівлю не за призначенням, визначенним умовами Договору, є передчасним, оскільки будівля кінотеатру перебуває в процесі реконструкції, а декларація, на яку покликається позивач, не є правовстановлюючим документом та не є документом, який визначає правовий статус будівлі.
		Відповідач 2 наголошує, що безпідставними, необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи є доводи прокурора щодо того, що укладаючи спірний договір купівлі-продажу, територіальна громада міста Львова розраховувала на те, що колишнє приміщення кінотеатру «Дружба» буде використане для організації клубів по інтересах, лекторіїв, створення дискусійних, релігійних центрів конфесій, тощо, тобто буде задіяне для організації культурно - масового дозвілля жителів міста Львова, оскільки заклади вказаного характеру в даному регіоні відсутні, оскільки як вбачається із протоколу № 2 засідання конкурсної комісії з приватизації приміщення кінотеатру «Дружба» способом конкурсу від 19.04.2000 р., який є додатком до спірного Договору купівлі-продажу, на розгляд комісії надійшли заяви двох претендентів: ТзОВ «Круаель» та фізичної особи - ОСОБА_7. Планом приватизації, запропонованим ОСОБА_7, зокрема передбачалось використання об'єкта приватизації для організації клубів по інтересах, лекторіїв, тощо. Вказана пропозиція була відхилена комісією та за результатами розгляду двох пропозицій визнано кращою пропозицію ТзОВ «Круаель». Таким чином, доводи прокурора щодо того, що укладаючи спірний договір територіальна громада міста розраховувала на згадані вище обставини, є безпідставними та необґрунтованими.
		Відповідач 2 зазначає, що вичерпні умови конкурсу, які, згідно п. 5.4. спірного Договору зобов'язався виконувати відповідач 2, визначені протоколом № 1 конкурсної комісії від 07.03.2000 р., тому протилежні доводи прокурора на цей предмет є надуманими та не підтверджуються належними та допустимими доказам. Слід також зазначити, що з огляду на норми Закону України «Про приватизацію державного майна» в редакції, чинній на момент укладення спірного Договору купівлі-продажу, термін дії зобов'язань, визначених п. 5.4. спірного Договору купівлі-продажу, сплив, а тому порушення даних зобов'язань (а за переконанням відповідача-2 такі порушення відсутні) не може розцінюватись як підстава для розірвання Договору. Умовами спірного Договору не визначено термін дії зобов'язань, визначених п. 5.4. Договору. Отже, з врахуванням граничного терміну дії таких зобов'язань, встановленого Законом України «Про приватизацію державного майна», термін дії зобов'язань, визначених п. 5.4. Договору, сплинув 12.05.2005 р., тобто після спливу п'яти років з моменту укладення спірного Договору. Відтак, безпідставними та необґрунтованими є доводи прокурора на предмет того, що порушення відповідачем 2 у 2016 році п. 5.4. спірного Договору купівлі-продажу є підставою для розірвання цього Договору за рішенням суду.
		Щодо заявленої позивачем - заступником прокурора Львівської області вимоги про розірвання спірного Договору, відповідач 2 зазначає, що відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
		Частинами 2, 3, 4 статті 188 ГК України передбачено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
		Згідно з ч. 5 ст. 27 Закону України «Про приватизацію державного майна», в редакції, чинній на момент укладення спірного Договору, на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду, арбітражного суду в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки.
		Відповідно до ч. 5 ст. 27 Закону України «Про приватизацію державного майна», в поточній редакції, на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки.
		З огляду на викладені вище норми, ініціатором розірвання договору може бути лише сторона договору. За спірних правовідносин позивач не є стороною спірного Договору купівлі-продажу, а відтак не може ініціювати його розірвання. Таким чином, відсутнє порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Відтак, позов задоволенню не підлягає.
		У відзиві на позовну заяву третя особа зазначає, що дана позовна заява є протиправна та не підлягає до задоволення, оскільки ухвалою Львівської міської ради від 14.07.2016 року № 777 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради» затверджено відповідне положення про виконавчі органи Львівської міської ради, згідно якого до повноважень відповідача - Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (надалі Управління) віднесено, зокрема, здійснення управління майном, яке належить до комунальної власності міста Львова, у визначених міською радою та виконавчим комітетом межах, виконання повноважень орендодавця, продавця, органу приватизації майна комунальної власності м. Львова, організація та ведення претензійної і позовної роботи, представництво у встановленому законодавством порядку прав та інтересів управління у судах, інших органах під час розгляду правових питань і спорів, у яких приймає участь Управління. Водночас Управління є юридичною особою, що, враховуючи наведені повноваження, дає змогу Управлінню самостійно представляти інтереси громади міста Львова у справах, що стосуються комунального майна та договірних відносинах у яких Управління є учасником.
		Третя особа зауважує, що питання укладення, зміни та припинення договірних відносин чітко регулюється законодавством України. Так, згідно статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Предметом даного судового спору є виконання умов Договору № 249 купівлі продажу споруди (приміщення), яка підлягає продажу за конкурсом (надалі Договір купівлі-продажу), який укладений між Управлінням ресурсів Львівської міської ради (правонаступником якої є Управління) та ТзОВ «Круаель».
		Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет та ціну. Ціна товару - це грошова сума, яка підлягає сплаті покупцем за одержану від продавця річ.
		Як вбачається з матеріалів позовної заяви у прокурора відсутні претензії до виконання істотних умов Договору купівлі-продажу.
		Водночас, згідно статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до вимог статті 654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
		Згідно розділів 10 та 11 Договору купівлі-продажу, всі спори, що виникають при виконанні умов договору або у зв'язку з тлумаченням його положень, вирішуються шляхом переговорів. Якщо Сторони протягом місяця не досягли домовленості, то спір заінтересованою особою передається на розгляд судових органів у порядку, встановленому чинним законодавством. У разі невиконання однією із Сторін умов цього Договору, він може бути змінений або розірваний на вимогу іншої Сторони за рішенням суду або арбітражного суду, крім випадку, передбаченого п. 7.2. цього Договору.
		Третя особа зазначає, що, як вбачається з наведеного, законодавець та умови оспорюваного Договору купівлі-продажу передбачають виключно волю сторін учасників договірних відносин на зміну або розірвання договору, водночас вимога прокурора про розірвання такого суперечить наведеному законодавству та умовам Договору, оскільки такий не є учасником даних договірних відносин та не виступає від їх імені, а від так такі позовні вимоги є неправомірними та не підлягають задоволенню.
		 
		При прийнятті рішення суд виходив з наступного:
		Відповідно до ст. 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
		Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та правочини.
		Згідно зі ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених Законом, а також з угод, не передбачених Законом, але таких, які йому не суперечать.
		У відповідності до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, сплатити гроші тощо, або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
		Згідно зі ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
		Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Згідно із ст.ст. 610, 612 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
		Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
		Частинами 2, 3, 7 ст. 180 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
		Згідно ч. 1 ст. 188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. 
		Згідно ч. 2 ст. 188 ГК України, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. 
		Згідно ч. 3 ст. 188 ГК України, сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. 
		Згідно ч. 4 ст. 188 ГК України, у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
		Згідно ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Згідно ч. 3 ст. 651 ЦК України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
		Згідно ч. 2 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
		Як зазначено у ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
		Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду чи на момент прийняття судом рішення, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
		Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
		Як встановлено в ході судового розгляду справи, Прокуратурою Львівської області встановлено, що п. 3 ухвали Львівської міської ради від 24.06.1999 р. № 290 «Про окремі питання приватизації та управління майном» включено приміщення Кінотеатру «Дружба» (вул. Вітовського, 43а) в перелік об'єктів, що підлягають приватизації конкурсним способом.
		Наказом Управління приватизації майна Департаменту економічної політики та ресурсів Львівської міської ради від 29.02.2000 р. № 79 створено конкурсну комісію для приватизації приміщення Кінотеатру «Дружба».
		Протоколом № 1 засідання конкурсної комісії від 07.03.2000 р. затверджено наступні умови конкурсу:
		- використання об'єкта для організації дозвілля, культурних та мистецьких заходів;
		- здійснення реконструкції споруди впродовж 2-х років з дня набуття права власності;
		- облаштування прилеглої території;
		- дотримання вимог щодо збереження навколишнього середовища.
		Протоколом № 3 засідання конкурсної комісії від 28.04.2000 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Круаель» визнано переможцем комерційного конкурсу з продажу будівлі колишнього кінотеатру «Дружба» та доручено Управлінню ресурсів Львівської міської ради укласти Договір купівлі-продажу з переможцем конкурсу.
		12.05.2000 р. між Управлінням ресурсів Львівської міської ради, правонаступником якого є Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (надалі - Продавець, відповідач 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Круаель» (надалі - Покупець, відповідач 2) укладено Договір купівлі-продажу будівлі кінотеатру «Дружба» (надалі - Договір) площею 622,9 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Вітовського, 43а, та належить територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради на підставі ухвали Львівської обласної ради народних депутатів від 12.05.1993 р. № 288.
		Відповідно до п. 1.2 Договору, право власності на Об'єкт продажу переходить до Покупця з моменту нотаріального посвідчення Договору. Договір посвідчено 12.05.2000 р. приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстровано в реєстрі за № 2355.
		Об'єкт продажу передано у власність Покупця, що підтверджується актом прийому-передачі від 12.05.2000 р. Зазначений в Договорі Об'єкт продано за 215000,00 грн.
		Пунктом 5.4. Договору покладено на Покупця обов'язок виконувати умови продажу, відповідно до Протоколу № 1 засідання конкурсної комісії від 07.03.2000 р.
		Також, п. 7.5 Договору, передбачено, що невиконання п. 5.4 Договору є підставою для розірвання Договору у встановленому законом порядку.
		Відповідачем 1 на запит Прокуратури області 06.03.2017 р. повідомлено, що в Управлінні комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради відсутня інформація про здійснення контролю за виконанням умов Договору.
		Разом з тим, відповідно до інформації Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області від 21.11.2016 р., ТОВ «Круаель» 08.07.2016 р. зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт з реконструкції та перепланування будівлі кінотеатру «Дружба» на вул. Д. Вітовського, 43а у м. Львові під заклад ресторанного господарства з розширенням за рахунок влаштування підвалу під частиною будівлі.
		Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Частиною 4 згаданої вище статті, зокрема, передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
		Відповідно до абз. 3 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 23.02.2012 р. «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам», згідно з абзацом четвертим частини першої та частиною другою статті 2 ГПК, господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень, зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді.
		Відповідно до абз. 2 п. 3 згаданої вище Постанови, інтереси держави мають чітко формулюватися й умотивовуватися прокурором. Звертаючись до суду, прокурор повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва у порядку, передбаченому частиною другою або третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Слід враховувати, що прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду із представництвом інтересів держави або громадянина, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. Зазначені обставини повинні перевірятися судом при зверненні прокурора з відповідною заявою або скаргою до суду. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб'єктом владних повноважень.
		Обґрунтовуючи порушення інтересів держави, прокурор вказує на те, що ні Львівською міською радою, ні Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради не вжито жодних заходів до розірвання Договору у зв'язку із невиконанням покупцем умов Договору, відтак спір, що виник, «зачіпає» економічні інтереси територіальної громади м. Львова, як законного власника та розпорядника майна територіальної громади.
		Прокурор звертає увагу на те, що у зв'язку з тим, що орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у даних правовідносинах, виступає в справі відповідачем, заступник прокурора Львівської області, відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», звертається до суду за захистом державних інтересів самостійно і набуває статусу позивача. Згідно із ч. 1 ст. 58 ГПК України, в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Об'єднані у даному позові вимоги виникають з однієї підстави та обґрунтовуються одними і тими ж доказами. Отже, з позовних вимог слідує, що прокурор звертається в інтересах Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, проте вказане Управління зазначено прокурором в позові як відповідач.
		Разом з тим, відповідно до Положення про Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, затвердженого рішенням Львівської міської ради від 02.12.2016 р. № 1125, Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (надалі - управління) є виконавчим органом Львівської міської ради, відповідно до ухвали міської ради від 26.05.2016 р. № 505 «Про затвердження структури виконавчих органів Львівської міської ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів», утвореним відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Управління є підзвітним і підконтрольним міській раді, виконавчому комітету Львівської міської ради, Львівському міському голові і підпорядкованим директору департаменту економічного розвитку.
		Управління є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України та установах банків державного сектору, штампи і бланки, право набувати майнових і немайнових прав та обов'язків, право виступати позивачем і відповідачем, третьою особою, яка заявляє / не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача / відповідача у судах від свого імені, печатку з зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.
		Управління є правонаступником Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, яке в свою чергу, відповідно до ухвал Львівської міської ради від 19.10.2006 р. № 219 та від 19.09.2002 р. № 57, є правонаступником Управління ресурсів Львівської міської ради. До повноважень управління, серед іншого, відноситься здійснення управління майном, яке належить до комунальної власності м. Львова, у визначених міською радою та виконавчим комітетом межах; виконання повноважень орендодавця, продавця, органу приватизації майна комунальної власності м. Львова; організація та ведення претензійної і позовної роботи; представництво у встановленому законодавством порядку прав та інтересів управління у судах, інших органах під час розгляду правових питань і спорів, у яких приймає участь управління.
		Крім того, відповідно до приписів ст. 1 ГПК України, особа звертається до суду саме за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів. Позивачем у даній справі є заступник прокурора Львівської області, хоча в самому позові зазначається, що має місце порушення інтересів територіальної громади. Відповідно позивачем мала б виступати Львівська міська рада.
		Однак, за спірних правовідносин органом, який уповноважений державою здійснювати функції щодо управління майном комунальної власності, є Львівська міська рада, а стороною спірного Договору купівлі-продажу є Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, яке має повноваження щодо контролю за виконанням Договору та правом на звернення до суду, оскільки є самостійною юридичною особою. Зі змісту позовної заяви прокурора вбачається, що останній звертається в інтересах Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, проте вказане Управління зазначено прокурором в позові як відповідач. Відтак, прокурором обрано невірний спосіб захисту, який не забезпечує будь-якого захисту інтересів держави.
		Разом з тим, згідно ч. 8 ст. 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», органи приватизації здійснюють контроль за виконанням покупцем умов договору купівлі-продажу, а в разі їх невиконання застосовують санкції, передбачені чинним законодавством, та можуть у встановленому порядку порушувати питання про розірвання договору.
		Частиною другою статті 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» в поточній редакції, зокрема, передбачено, що контроль за виконанням умов договору купівлі-продажу здійснює державний орган приватизації. За результатами перевірки виконання умов договору купівлі-продажу складається акт за формою, встановленою Фондом державного майна України.
		Таким чином, саме орган приватизації є суб'єктом, який здійснює контроль за виконанням умов договору та уповноважений порушувати питання розірвання договору. Крім цього, належним та допустимим доказом в підтвердження порушення умов договору має бути акт, за формою, встановленою Фондом державного майна України, який в матеріалах справи відсутній.
		За спірних правовідносин, прокурор не є органом приватизації, а тому не вправі порушувати питання про розірвання договору. Більш того, в матеріалах справи відсутній відповідний акт в підтвердження порушення умов договору, а тому відсутні підстави до задоволення позову Заступника прокурора Львівської області.
		Таким чином, в порушення вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурором не обґрунтовано, в чому полягає порушення інтересів держави та необхідність їх захисту. Натомість, в позові зазначено, що порушення відповідачем 2 умов спірного Договору купівлі-продажу «зачіпає» економічні інтереси територіальної громади м. Львова.
		Однак, економічних інтересів територіальної громади м. Львова порушено не було, оскільки відповідач 2 у порядку, визначеному п. 2.1 Договору, здійснив оплату за придбаний об'єкт продажу, відтак виконав умови Договору в цій частині в повному обсязі і належним чином. Крім того, те, що за переконанням прокурора, порушення умов Договору відповідачем 2 «зачіпає» інтереси територіальної громади м. Львова не є порушенням чи загрозою порушення інтересів держави, а тому не може бути підставою для представництва інтересів держави прокуратурою в господарському суді. Більш того, зазначені доводи прокурора не підтверджуються належними та допустимими доказами.
		Крім того, не підтвердженими належними та допустимими доказами є твердження прокурора щодо наявності підстав для розірвання Договору у зв'язку із істотним порушенням умов спірного Договору купівлі-продажу відповідачем 2, з огляду на те, що відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом, а відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
		З приводу застосування згаданої вище норми варто зазначити висновок Верховного Суду України, викладений в Постанові від 18.09.2013 р. у справі № 6-75 цс 13, де зазначено, що однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України). Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, а також наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди; її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
		Таким чином, для розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України, обов'язковим є встановлення наявності істотного порушення однією із сторін умов договору та наявність шкоди, завданої цим порушенням стороною договору.
		Більш того, стверджуючи про істотне порушення відповідачем 2 умов спірного Договору купівлі-продажу, прокурор не наводить належного обґрунтування, в чому полягає істотне порушення, яку шкоду завдано цим порушенням та чи позбавився відповідач 1 того, на що розраховував при укладенні Договору. Очевидним є те, що будь-яка шкода, що завдана порушенням умов Договору відсутня, а також те, що відповідач 1 не позбавився того, на що розраховував при укладенні Договору купівлі-продажу, оскільки отримав у повному обсязі оплату за продану будівлю.
		Як свідчать надані докази, за спірних правовідносин відповідачем 2 не допущено істотного порушення умов спірного Договору купівлі-продажу, оскільки на виконання спірного Договору купівлі-продажу Управління ресурсів Львівської міської ради передало, а ТзОВ «Круаель» прийняло об'єкт продажу та оплатило його вартість. Тобто, в цій частині Договір купівлі-продажу сторонами виконаний, а тому згідно ст. 599 ЦК України є припиненим виконанням.
		Заявляючи вимоги про розірвання Договору купівлі-продажу та зобов'язання відповідача 2 повернути у власність територіальної громади об'єкт нерухомого майна, прокурор залишив поза увагою, що ТзОВ «Круаель», як покупцем за Договором було виконано в повному обсязі зобов'язання щодо оплати за Договором і у випадку підставності позову прокурора вказана оплата підлягала б поверненню відповідачу 2.
		Щодо тверджень прокурора з приводу того, що порушення умов спірного Договору купівлі-продажу підтверджується реєстрацією відповідачем 2 Декларації про початок виконання будівельних робіт, то відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», замовник має право виконувати будівельні роботи після реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до ІIII категорій складності.
		Таким чином, факт реєстрації декларації про початок виконання робіт підтверджує лише право на виконання будівельних робіт і може свідчити лише про те, що може мати місце певне будівництво, а за спірних правовідносин - реконструкція, але за жодних обставин не про правовий статус об'єкта, що буде збудований.
		Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
		Як вбачається із Протоколу № 1 засідання конкурсної комісії для приватизації приміщення кінотеатру «Дружба» способом конкурсу від 07.03.2000 р., умовою конкурсу визначено, зокрема, використання об'єкта для організації дозвілля, культурних, мистецьких заходів, здійснення реконструкції споруди.
		Таким чином, належними та допустимими доказами використання будівлі кінотеатру «Дружба» з порушенням умов Договору, за спірних правовідносин, могли би бути правовстановлюючі документи на реконструйовану будівлю, яка введена в експлуатацію та має певне призначення. Однак, як і станом на момент пред'явлення позову, так і станом на момент прийняття судового рішення, будівля кінотеатру «Дружба» перебуває в процесі реконструкції, відтак такі документи відсутні, відповідно, висновки про мету її використання за певним призначенням є передчасними.
		З врахуванням викладеного вище, реєстрація відповідачем 2 декларації про початок виконання будівельних робіт не є належним та допустимим доказом у підтвердження порушення відповідачем 2 умов спірного Договору купівлі-продажу. Висновок прокурора про те, що відповідач 2 використовує будівлю не за призначенням, визначеним умовами Договору є передчасним, оскільки будівля кінотеатру перебуває в процесі реконструкції, а декларація, на яку покликається позивач, не є правовстановлюючим документом та не є документом, який визначає правовий статус будівлі.
		Отже, робити висновки про те, з якою метою і призначенням використовується будівля можна лише після того, як реконструкція цієї будівлі буде завершеною і ця будівля у порядку, визначеному чинним законодавством України стане об'єктом речового права та право власності на цю реконструйовану будівлю буде зареєстровано у встановленому законодавством порядку.
		На момент розгляду справи стверджено відповідачем 2, та не спростовано ні прокурором, ні іншими учасниками процесу те, що дії та наміри ТзОВ «Круаель» спрямовані на повне та належне виконання умов спірного Договору купівлі-продажу.
		Відповідно до ч. 2 ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Крім того, безпідставними, необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи є доводи прокурора щодо того, що укладаючи спірний договір купівлі-продажу, територіальна громада міста Львова розраховувала на те, що колишнє приміщення кінотеатру «Дружба» буде використане для організації клубів по інтересах, лекторіїв, створення дискусійних, релігійних центрів конфесій, тощо, тобто буде задіяне для організації культурно - масового дозвілля жителів міста Львов, оскільки заклади вказаного характеру в даному регіоні відсутні, оскільки, як вбачається із протоколу № 2 засідання конкурсної комісії з приватизації приміщення кінотеатру «Дружба», способом конкурсу від 19.04.2000 р., який є додатком до спірного Договору купівлі-продажу, на розгляд комісії надійшли заяви двох претендентів: ТзОВ «Круаель» та фізичної особи - ОСОБА_7. Планом приватизації, запропонованим ОСОБА_7, зокрема, передбачалось використання об'єкта приватизації для організації клубів по інтересах, лекторіїв, тощо. Вказана пропозиція була відхилена комісією та за результатами розгляду двох пропозицій визнано кращою пропозицію ТзОВ «Круаель». Таким чином, доводи прокурора щодо того, що, укладаючи спірний договір, територіальна громада міста розраховувала на згадані вище обставини, є безпідставними та необґрунтованими. Варто зазначити, що вичерпні умови конкурсу, які, згідно п. 5.4. спірного Договору зобов'язався виконувати відповідач 2, визначені протоколом №1 конкурсної комісії від 07.03.2000 р., тому протилежні доводи прокурора на цей предмет не підтверджуються належними та допустимими доказами.
		Також, відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про приватизацію державного майна», в редакції, чинній на момент укладення спірного Договору, при приватизації майна державного підприємства як цілісного майнового комплексу шляхом його викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом між продавцем і покупцем укладається відповідний договір купівлі-продажу.
		Частиною 2 згаданої вище статті передбачено, що до договору купівлі-продажу повинні включатися передбачені бізнес-планом чи планом приватизації зобов'язання або зобов'язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу, щодо: здійснення програм технічного переозброєння виробництва, впровадження прогресивних технологій; здійснення комплексу заходів щодо збереження технологічної єдності виробництва та технологічних циклів; збереження та раціонального використання робочих місць; виконання вимог антимонопольного законодавства; утримання об'єктів соціально-побутового призначення; виконання заходів щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та охорони навколишнього середовища; внесення інвестицій виключно у грошовій формі, їх розміру та строків; виконання встановлених мобілізаційних завдань.
		До Договору купівлі-продажу об'єкта приватизації включаються санкції за порушення його умов. Включення до Договору інших зобов'язань покупця допускається за згодою сторін. Термін дії зазначених зобов'язань, за винятком виконання встановлених мобілізаційних завдань, не повинен перевищувати п'яти років, а щодо підприємств-монополістів, підприємств військово-промислового комплексу, що підлягають конверсії, галузевих науково-дослідних інститутів та проектно-конструкторських бюро, інших підприємств і установ, приватизація яких здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України, порядок контролю за їх діяльністю затверджується Кабінетом Міністрів України.
		Отже, з врахуванням граничного терміну дії таких зобов'язань, встановленого Законом України «Про приватизацію державного майна», термін дії зобов'язань визначених п. 5.4. Договору сплинув 12.05.2005 р., тобто після спливу п'яти років з моменту укладення спірного Договору. Тому, слід зазначити, що з огляду на норми Закону України «Про приватизацію державного майна» в редакції, чинній на момент укладення спірного Договору купівлі-продажу, термін дії зобов'язань, визначених п. 5.4. спірного Договору купівлі-продажу сплив, а тому порушення даних зобов'язань не може розцінюватись як підстава для розірвання Договору.
		Відтак, безпідставними та необґрунтованими є доводи прокурора щодо того, що порушення відповідачем 2 у 2016 році п. 5.4. спірного Договору купівлі-продажу є підставою для розірвання цього Договору за рішенням суду.
		З приводу наведеного вище, слід зазначити правову позицію судів касаційної інстанції щодо застосування згаданих вище норм Закону України «Про приватизацію державного майна». Так, у постанові від 18.07.2011 р. у справі № 5002-30/5662-2010 Вищий господарський суд України, застосовуючи до спірних правовідносин ст. 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» зазначив, що із приписів даної правової норми випливає, що термін дії зобов'язань, що визначені договором купівлі-продажу (крім мобілізаційних завдань) не повинен перевищувати п'ять років. Відповідно до приписів ч. 2 ст. 27 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", строк дії даного зобов'язання не може перевищувати п'яти років. 
		У постанові від 11.11.2010 р. у справі № 37/156пд Вищий господарський суд України зазначив, що відповідно до пункту 5 статті 27 Закону України "Про приватизацію державного майна", на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду, в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки. Нормами ч. 2 ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна", ч. ч. 2, 3 ст. 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" встановлено, що до договору купівлі-продажу повинні включатися передбачені бізнес-планом чи планом приватизації зобов'язання або зобов'язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу. Термін дії зазначених зобов'язань, за винятком виконання встановлених мобілізаційних завдань, не повинен перевищувати п'ять років. Контроль за виконанням умов договору купівлі-продажу здійснює державний орган приватизації. Виходячи зі змісту зазначених норм, здійснення органом приватизації функцій контролю за виконанням приватизаційних зобовязань обмежується терміном дії означених зобовязань, який не може перевищувати 5-ти років. Отже, порушення визначених такими зобовязаннями умов обтяжень обєкту приватизації може бути зафіксоване виключно впродовж відповідного строку їх дії. Втім, судами встановлено, що позивач впродовж строків дії відповідних обтяжень приватизаційного майна за спірним договором своїх повноважень з контролю за виконанням відповідачем приватизаційних зобовязань не реалізовував і будь-яких порушень відповідачем умов договору належним чином не зафіксував.
		Крім того, щодо заявленої позивачем - заступником прокурора Львівської області вимоги про розірвання спірного Договору, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
		Частинами 2, 3, 4 статті 188 ГК України, передбачено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
		Згідно з ч. 5 ст. 27 Закону України «Про приватизацію державного майна», в редакції чинній на момент укладення спірного Договору, на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду, арбітражного суду в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу.
		Відповідно до ч. 5 ст. 27 Закону України «Про приватизацію державного майна», в поточній редакції, на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу.
		З огляду на викладені вище норми, ініціатором розірвання договору може бути лише сторона договору. За спірних правовідносин прокурор не є стороною спірного Договору купівлі-продажу, а відтак не може ініціювати його розірвання.
		Таким чином, оскільки, вимога позивача про розірвання Договору купівлі-продажу є безпідставною та необґрунтованою, відтак, і похідна вимога про зобов'язання ТзОВ «Круаель» повернути у власність територіальної громади будівлю кінотеатру «Дружба» задоволенню не підлягає, так як ТзОВ «Круаель» є законним власником даного нерухомого майна.
		Також, необґрунтованими є твердження прокурора про те, що строк позовної давності слід обчислювати з 10.03.2017 р., тобто від дати отримання прокурором документів від Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради.
		Отже, до майново-господарських зобов'язань (а саме до цивільно-правових зобов'язань, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь іншої сторони або утриматися від певної дії) має застосовуватися позовна давність, строки якої визначені ЦКУ.
		Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Відповідно до ч. 1 ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		З урахуванням вимог ст. 261 ЦКУ позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
		Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, господарський суд має з"ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.
		Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
		З врахуванням умов спірного Договору купівлі-продажу щодо реконструкції споруди протягом двох років з моменту набуття права власності, перебіг позовної давності почався 13.05.2002 р. та сплив 13.05.2005 р.
		Крім того, доводи позивача на предмет того, що строк позовної давності слід обчислювати з 10.03.2017р., тобто з моменту, коли прокуратура отримала відповідь на запит, є безпідставними та суперечать чинному законодавству України, а також спростовуються висновками Верховного Суду України, щодо застосування норм матеріального права, які, згідно ст. 111-28 ГПК України, є обов'язковими до застосування.
		Вищенаведене підтверджене правовою позицією Верховного Суду України, викладену в постанові від 01.07.2015 р. у справі № 6-178цс15, де зазначено, що за змістом статей 256, 261 ЦК України, позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
		Відповідно до абз. 4 п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України, позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. 
		Відповідно до абз. 7 п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.
		З врахуванням вищевикладеного, відповідач 2 виклав заяву про сплив позовної давності у відзиві на позовну заяву.
		Відповідно до п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
		Зважаючи на те, що судом встановлено відсутність порушеного права позивача за захистом якого останній звернувся до суду, суд не вбачає підстав для застосування наслідків спливу позовної давності.
		Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Враховуючи, що прокурором не представлено достатньо обєктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідачі позовні вимоги заперечили та спростували, суд прийшов до висновку, що позов Заступника прокурора Львівської області до відповідача 1 - Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, відповідача 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю „Круаель про розірвання Договору купівлі-продажу будівлі, зобовязання повернути у власність будівлю не є обґрунтованим та не підлягає до задоволення.
		Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
		Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України Про судовий збір, судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.
		Згідно п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір, ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру  1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат, а за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру  1 розмір мінімальної заробітної плати.
		Як доказ сплати судових витрат, прокурор подав платіжне доручення № 445 від 24.03.2017 року на суму 4825,00 грн. про сплату судового збору.
		Згідно ст.49 ГПК України, судові витрати слід залишити за прокурором.
		Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 75, 84, 85 ГПК України, суд, -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		1. В задоволенні позову  відмовити.
		 
		Суддя                                                                                        Пазичев В.М. 
		 
		 
		 
		Повний текст рішення виготовлено та підписано 19.05.2017 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...