Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 380/2135/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; містобудування; архітектурної діяльності.
Надіслано для оприлюднення: 01.06.2021. Зареєстровано: 03.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 04.06.2021.

Результат оскарження 24.09.2021 Восьмий апеляційний адміністративний суд: скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову
Номер судового провадження: П/380/2184/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		 
		21 травня 2021 року                                                                                       справа №380/2135/20
		Львівський окружний адміністративний суд, головуючий суддя Гавдик З.В., секретар судового засідання Василько А.В., розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за 
		позовом ОСОБА_1 , представник - Дацко О. І.до Львівської міської ради, представник - не з`явився за участю третіх осіб які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:  ОСОБА_2 ,  ОСОБА_3 - не з`явивсяпро визнання незаконними дій, скасування ухвали, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Львівської міської ради за участю третіх осіб які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в якому просить:
		- визнати дії Львівської міської ради щодо прийняття ухвали № 5476 від 19.09.2019 року «Про затвердження детального плану території у районі пл. Ринок» незаконними;
		- скасувати ухвалу Львівської міської ради від 19.09.2019 № 5476 «Про затвердження детального плану території у районі пл. Ринок».
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19 вересня 2019 року на 21 сесії Львівської міської ради 7-го скликання було прийнято ухвалу за № 5476 «Про затвердження детального плану території у районі пл. Ринок».
		Позивач ОСОБА_1 , як вбачається з адреси постійного місця проживання, є жителем м. Львів - членом територіальної громади та має право на безпосередню участь у місцевому самоврядуванні. На думку позивача прийняті, Львівською міською радою ухвали, стосуються його права, як члена територіальної громади, на безпосередню участь у місцевому самоврядуванні, яке було порушено Львівською міською радою при прийнятті спірної ухвали.
		Дія спірної Ухвали №5476 Львівської міської ради поширюється на невизначене коло осіб, зокрема, громаду м. Львова. А відтак за своїм змістом ця ухвала є регуляторним актом, а її зміст свідчить про те, що вона стосується прав та інтересів громади міста, що в свою чергу вказує на наявність публічно-правового спору. Позивач вважає спірну ухвалу незаконною, оскільки така прийнята Львівською міською радою не у спосіб, що передбачений законами України. Для прийняття відповідачем регуляторного акту, законодавством передбачена особлива процедура обговорення, обґрунтування, прийняття та оприлюднення, які відповідачем за обставинами справи не дотримані.
		Відповідно до ст. 4 КАС України, нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
		Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку з здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв`язку з публічним формуванням суб`єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
		Згідно дефініції, наведеної у статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності - напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влада та суб`єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб`єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
		Регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.
		Регуляторним органом є, в тому числі, орган місцевого самоврядування, а також його посадова особа, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти.
		Позивач зазначає про відсутність доказів того, що оскаржуваний регуляторний акт відповідача прийнятий з належним аналізом регуляторного впливу, а проект регуляторного акту оприлюднений у відповідних друкованих засобах масової інформації. Відповідач самостійно не скасував і не зупинив дію спірного акту, тому позивач, як особа яку позбавили прав, передбачених ст. 6 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» звернувся до суду.
		Позивач та його представники в судових засіданнях позовні вимоги підтримали, надали суду додаткові пояснення та докази, просили позов задоволити повністю.
		Треті особи у справі на стороні позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримали, надали суду додаткові пояснення та докази, просили позов задоволити повністю.
		Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, що правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлює Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності», який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. Детальні плани території розробляються у відповідності до цього ж Закону, ДБН 5.1.1-14:2012. Склад та зміст детального плану території. Детальний план території розробляється, як правило, на територію, що обмежується магістралями, вулицями, магістральними інженерними мережами або елементами ландшафту.
		Відповідач вказує нормативне визначення регуляторного акту зазначає, що спірна ухвала Львівської міської ради не є регуляторним актом, оскільки не поширюється на невизначене коло осіб. Ухвалою Львівської міської ради від 19.09.2019 р. № 5476 затверджено детальний план території у районі пл. Ринок у складі з розробленою планувальною структурою забудови території, планом червоних ліній вулично-дорожньої мережі, схемою функціонального зонування території (планом зонування території) з визначенням містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок, пропозиціями з інженерного забезпечення та захисту території, заходами щодо дотримання санітарно-гігієнічних, протипожежних нормативів, вимог з ліквідації аварійних ситуацій та реалізації детального плану території.
		В спірній ухвалі містяться індивідуально-конкретні приписи. Підставою прийняття спірної ухвали було рішення виконавчого комітету від 25.05.2018 року № 542 «Про розроблення детального плану території у районі пл. Ринок». Цим рішенням виконавчого комітету дозволено розроблення детального плану території у районі пл. Ринок відповідно до державних будівельних та інших норм, стандартів і правил, генерального плану м. Львова та положень затвердженої містобудівної документації.
		Відповідач вважає, що спірна ухвала Львівської міської ради від 19.09.2019 року за № 5476 «Про затвердження детального плану території у районі пл. Ринок» була прийнята повноважним суб`єктом - Львівською міською радою з дотриманням процедури, визначеної законом.
		Також відповідач вказує на відсутність порушеного права позивача та безпідставність його звернення до адміністративного суду. Суб`єктивна оцінка порушення права не є абсолютною. В деяких випадках законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб`єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів.
		Із системного аналізу вищенаведеного, випливає, що публічно-правовий спір виникає із публічно-правових відносин між суб`єктом владних повноважень з приводу прийняття ним рішення, вчинення дії або допущення бездіяльності та саме в тих правовідносинах, учасником яких є фізична або юридична особа.
		За змістом статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		Також відповідач вказує, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
		Охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.
		При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.
		Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.
		При цьому, порушення вимог Закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
		Тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов. 
		Відсутність у заявника прав чи обов`язків у зв`язку із вчиненням оскаржуваних дій не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.
		Право на звернення до суду, гарантоване Конституцією України, та, зокрема, закріплене в КАС України, має ґрунтуватися на реальному порушенні прав особи з боку суб`єкта владних повноважень, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		Таким чином, зазначає відповідач, що у разі порушення індивідуально правовим актом прав, свобод та інтересів у суб`єкта, на якого поширюється дія акту, виникає право на захист. При цьому, оскаржений акт породжує права й обов`язки тільки того суб`єкта, якому його адресовано.
		Спірна ухвала Львівської міської ради, є актом індивідуальної дії, оскільки стосується прав та інтересів певного кола осіб, які проживають на території, що охоплена затвердженим детальним планом території і жодним чином не порушує права позивача.
		Представник відповідача в судових засіданнях позовні вимоги заперечила, надала суду додаткові пояснення та докази. Представник відповідача в судове засідання 21.05.2021 року не прибула, подала клопотання про відкладення розгляду справи, яке судом, після заперечень позивача та третьої особи, відхилено.   
		Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 06.04.2020 року відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі. Ухвалою суді від 30.12.2020 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
		Судом встановлені наступні обставини:
		19.09.2019 року ухвалою Львівської міської ради за № 5476 «Про затвердження детального плану території у районі пл. Ринок» вирішено:
		«Керуючись ст. ст. 8, 19, п. 3 ст. 10 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2011 № 555 «Про затвердження Порядку проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні», враховуючи рішення виконавчого комітету від 25.05.2018 № 542 «Про розроблення детального плану території у районі пл. Ринок», довідку за результатами консультацій з органами виконавчої влади у процесі стратегічної екологічної оцінки проекту детального плану території у районі пл. Ринок у м. Львові, матеріали розгляду пропозицій, поданих у рамках громадського слухання щодо врахування громадських інтересів під час розроблення детального плану території у районі пл. Ринок, протокол засідання № 6 архітектурно-містобудівної ради управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування від 16.05.2019, міська рада ухвалила:
		1.          Затвердити детальний план території у районі пл. Ринок у складі з розробленою планувальною структурою забудови території, планом червоних ліній вулично-дорожньої мережі, схемою Функціонального зонування території (планом зонування території) з визначенням містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок, пропозиціями з інженерного забезпечення та захисту території, заходами щодо дотримання санітарно-гігієнічних, протипожежних нормативів, вимог з ліквідації аварійних ситуацій та реалізації детального плану території.
		2.          Управлінню архітектури та урбаністики департаменту містобудування:
		2.1.          Забезпечити доступність матеріалів містобудівної документації детального плану території у районі пл. Ринок способом її розміщення на офіційному сайті міської ради.
		2.2.          Здійснювати підготовку та надання вихідних даних на проектування об`єктів містобудування відповідно до рішень детального плану території у районі пл. Ринок та іншої затвердженої містобудівної          документації.
		Відповідальний: начальник управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування.
		3.          Департаменту містобудування здійснювати відведення нових земельних ділянок та зміну цільового призначення раніше відведених земельних ділянок відповідно до затвердженої містобудівної документації детального плану території у районі пл. Ринок. Відповідальний: директор департаменту містобудування.
		4.          Контроль за виконанням ухвали покласти на заступника міського голови з містобудування».
		Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає спірну ухвалу протиправною та такою що не відповідає вимогам законодавства України.
		Судом враховуються аргументи наведені позивачем про протиправність спірної ухвали з наступних підстав згідно встановлених судом обставин та вимог законодавства:
		Згідно із ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
		Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідач заперечує зміст предмету спору, що спірне рішення є нормативно-правовий акт.
		Вказані аргументи відповідача спростовуються тим, що за правовою природою нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
		Також такі спростування обґрунтовуються наступним:
		Статтею 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»  визначено, що детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території;
		містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.
		Відповідно до  статті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»  детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.
		Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції, та підлягає стратегічній екологічній оцінці.
		Аналіз положень  статті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»  дає можливість стверджувати, що детальний план у межах населеного пункту містить правові приписи нормативного характеру, які розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово. Це зокрема сукупність обов`язкових вимог до розвитку, планування, забудови та іншого використання певної території населеного пункту. 
		Затверджуючи своїм рішенням детальний план у межах населеного пункту, місцева рада визначає стратегію планування та забудови території населеного пункту, тобто здійснює нормативне регулювання відповідних відносин.
		Визначальною умовою, що може слугувати критерієм загальності чи персоніфікованості суб`єктів впливу - є їхнє коло. Адже кількість як величина має відносний характер, може змінюватись і не є сталим показником регулятивного впливу юридичних актів. Під час визначення кола суб`єктів, правовий статус яких регламентує правовий акт, необхідно зважати лише на ті із них (фізична чи юридична особа, орган, організація, спільність людей тощо), для яких правовим актом установлюються права та обов`язки безпосередньо, щодо яких праворегуляторний вплив є прямим (а не усіх суб`єктів, для яких він може мати якесь юридичне значення).
		Рішення місцевої ради щодо затвердження детального плану у межах населеного пункту стосується неперсоніфікованих осіб: органів державної влади та місцевого самоврядування, забудовників, якими можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи. Здатність правового акта поширювати свою чинність хоч і на певне коло, однак неперсоніфікованих осіб - є ознакою нормативності.
		Отже, спірне рішення Львівської міської ради за № 5476 «Про затвердження детального плану території у районі пл. Ринок» є нормативно-правовим актом.
		Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень на час розгляду справи судами попередніх інстанцій було врегульовано  статтею 264 Кодексу адміністративного судочинства України.
		У  статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України  (у чинній редакції) визначено терміни «нормативно-правовий акт» та «індивідуальний акт»:
		нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування;
		індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
		У Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженому  Наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року № 34/5  (у редакції  Наказу Міністерства юстиції України від 15 травня 2013 року № 883/5) визначено, що нормативно-правовий акт - офіційний документ, прийнятий уповноваженим на це суб`єктом нормотворення у визначеній законом формі та порядку, який встановлює норми права для неозначеного кола осіб і розрахований на неодноразове застосування.
		Суд зазначає, що за юридичною природою нормативно-правові акти - це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування. Відповідно, до нормативно-правових актів відносяться прийняті уповноваженими органами акти, які встановлюють, змінюють норми права, носять загальний чи локальний характер, розраховані на невизначене коло осіб та застосовується неодноразово.
		Ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні такі ознаки: а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки; б) поширюються лише на персонально визначених суб`єктів; в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі.
		Статтею 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»  визначено, що регуляторний акт це:
		прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання;
		прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом;
		регуляторний орган - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти. До регуляторних органів також належать територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти;
		регуляторна діяльність - діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів, яка здійснюється регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями, територіальними громадами в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені  Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
		Статтею 6 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»  передбачено, що громадяни, суб`єкти господарювання, їх об`єднання та наукові установи, а також консультативно-дорадчі органи, що створені при органах державної влади та органах місцевого самоврядування і представляють інтереси громадян та суб`єктів господарювання, мають право:
		подавати до регуляторних органів пропозиції про необхідність підготовки проєктів регуляторних актів, а також про необхідність їх перегляду;
		у випадках, передбачених законодавством, брати участь у розробці проєктів регуляторних актів;
		подавати зауваження та пропозиції щодо оприлюднених проєктів регуляторних актів, брати участь у відкритих обговореннях питань, пов`язаних з регуляторною діяльністю;
		бути залученими регуляторними органами до підготовки аналізів регуляторного впливу, експертних висновків щодо регуляторного впливу та виконання заходів з відстеження результативності регуляторних актів;
		самостійно готувати аналіз регуляторного впливу проєктів регуляторних актів, розроблених регуляторними органами, відстежувати результативність регуляторних актів, подавати за наслідками цієї діяльності зауваження та пропозиції регуляторним органам або органам, які відповідно до цього  Закону  на підставі аналізу звітів про відстеження результативності регуляторних актів приймають рішення про необхідність їх перегляду;
		одержувати від регуляторних органів у відповідь на звернення, подані у встановленому законом порядку, інформацію щодо їх регуляторної діяльності.
		Відповідно до  статті 9 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»  кожен проєкт регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань.
		Про оприлюднення проєкту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій розробник цього проєкту повідомляє у спосіб, передбачений  статтею 13 цього Закону.У випадках, установлених цим Законом, може здійснюватися повторне оприлюднення проєкту регуляторного акта.
		Проєкт регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу оприлюднюється у спосіб, передбачений  статтею 13 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», не пізніше п`яти робочих днів з дня оприлюднення повідомлення про оприлюднення цього проєкту регуляторного акта.
		Строк, протягом якого від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань приймаються зауваження та пропозиції, установлюється розробником проєкту регуляторного акта і не може бути меншим ніж один місяць та більшим ніж три місяці з дня оприлюднення проєкту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу.
		Усі зауваження і пропозиції щодо проєкту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу, одержані протягом встановленого строку, підлягають обов`язковому розгляду розробником цього проєкту. За результатами цього розгляду розробник проєкту регуляторного акта повністю чи частково враховує одержані зауваження і пропозиції або мотивовано їх відхиляє.
		Відповідно до  статті 12 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»  регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання.
		Отже, для прийняття нормативно-правових актів органу місцевого самоврядування передбачена інша процедура, ніж та, що передбачена для прийняття актів індивідуальної дії. Відповідач не заперечує обставину прийняття спірного рішення, як акту індивідуальної дії. В справі відсутні належні та допустимі докази прийняття спірного рішення по процедурі прийняття, як нормативно-правового акту органу місцевого самоврядування. На думку суду недотримання встановленого законом спеціального порядку прийняття нормативно-правого акта є істотним порушенням процедурного права, який впливає на права та інтереси інших осіб, на яких поширюється дія нормативно-правового акта, та є безумовною підставою для його скасування.
		Щодо порушеного права позивача суд зазначає наступне, прозорість та врахування громадської думки - відкритість для фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов`язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями, обов`язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності. 
		Згідно із ст. 140 Конституції України, місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
		Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.
		Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
		Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.
		Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.
		Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.
		Згідно із ст. 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
		Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.
		Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об`єкти державної власності.
		Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.
		Згідно із Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», цей Закон відповідно до  Конституції України  визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
		Згідно із ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
		Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
		Судом встановлено порушення процедури прийняття спірного рішення, чим і порушено права територіальної громади, відповідно на думку суду позивач, як  член такої громади має право оскаржити спірне рішення відповідача суді, оскільки порушення прав місцевого самоврядування неминуче призводить до порушення прав кожного жителя відповідного муніципального утворення.
		Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. 
		Надаючи правову оцінку спірній ухвалі суд зазначає, що спірна ухвала Львівської міської ради від 19.09.2019 року №5476 «Про затвердження детального плану території у районі пл. Ринок» з вищевказаних підстав по суті є протиправною та нечинною повністю, оскільки прийнята з порушенням встановленої законом процедури.
		Також суд враховує положення Висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява N 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява N 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
		З цих же по суті підстав судом не враховуються заперечення відповідача.
		Відповідно позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.  
		Згідно з вимогами  статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		Судові витрати відповідно до ст.139 КАС України стягненню зі сторін не підлягають.
		Керуючись ст.ст. 69, 70, 159-163, 167 КАС України, суд -
		                                            
		ВИРІШИВ:
		 
		Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, буд. 1) за участю третіх осіб які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ) про визнання незаконними дій, скасування ухвали, - задоволити повінстю.
		Визнати протиправними дії Львівської  міської ради щодо прийняття ухвали №5476 від 19.09.2019 року «Про затвердження детального плану території у районі пл. Ринок» протиправними.
		Визнати протиправною та нечинною повністю ухвалу Львівської міської ради від 19.09.2019 року №5476 «Про затвердження детального плану території у районі пл. Ринок».
		Зобов`язати Львівську міську раду невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання протиправною та нечинною повністю ухвали Львівської міської ради від 19.09.2019 року №5476 «Про затвердження детального плану території у районі пл. Ринок» у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений, після набрання рішенням законної сили.
		Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 -297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
		Рішення складено у повному обсязі 31.05.2021 року.
		 
		          Суддя                                                                                             Гавдик З.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...