Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/827/21 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю; невиконання або неналежне виконання зобов’язань; купівля - продаж; зміна, розірвання та визнання недійсним договору купівлі - продажу.
Надіслано судом: 13.07.2021. Зареєстровано: 13.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 14.07.2021.
Дата набрання законної сили: 25.09.2024 (частково)
Результат оскарження 25.09.2024 Східний апеляційний господарський суд: скасовано рішення місцевого суду частково та ухвалено нове рішення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 
		Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022, 
		тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41 
		_______________________________________________________________________
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"01" липня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/827/21
		Господарський суд Харківської області у складі:
		судді Сальнікової Г.І. 
		при секретарі судового засідання Кучко А.В.
		 
		розглянувши в порядку загального позовного провадження справу 
		за позовом виконувача обов`язків керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 (61072, м. Харків, вул. Тобольська, 55А) до 1. Харківської міської ради (61003, м-н. Конституції, 7), 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Європартнер компані" (61058, м. Харків, вул. Чичибабіна, 7) про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, зобов`язання повернення майназа участю представників:
		прокурора - Клейн Л.В, службове посвідчення № 051089 від 02.10.2018,
		відповідача 1 - Столбовий М.І., самопредставництво,
		відповідача 2 - Чаплинський О.В., ордер серія АХ №1046271 від 05.04.2021, 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Виконувач обов`язків керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідачів: 1. Харківської міської ради. 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Європартнер компані" в якому прокурор просить суд:
		- визнати незаконним та скасувати пункти 7.1, 7.2 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 19.08.2020 за №2230/20 "Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів", яким товариству з обмеженою відповідальністю "Європартнер компані" надано в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 6310136600:08:004:0017) площею 1,8191 га із земель територіальної громади м. Харкова за рахунок земель житлової та громадської забудови для будівництва житлового комплексу по пров. Шевченківському, 50 в м. Харкові до 01.07.2022. Будівництво об`єкту виконати з урахуванням знесення будівлі літ. "В-1", яка належить на праві власності товариству з обмеженою відповідальністю "Європартнер компані".
		- визнати недійсним договір від 23.11.2020 оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:08:004:0017, по пров. Шевченківському, 50 в м. Харкові, площею 1,8191 га, укладений між Харківською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "Європартнер компані".
		- зобов`язати товариство з обмеженою відповідальністю "Європартнер компані" (код ЄДРПОУ 40368286) повернути земельну ділянку, яка розташована за адресою: м. Харків, пров. Шевченківський, 50, площею 1,8191 га, кадастровий номер 6310136600:08:004:0017 Харківській міській раді.
		Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи складається з суми сплаченого судового збору за подання даного позову до суду у розмірі 6810,00 грн.
		Ухвалою господарського суду Харківської області від 18.03.2021 по справі № 922/827/21 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 06.04.2021 о 10:10.
		06.04.2021 до загального відділу діловодства суду від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву (вх. №7710) з додатковими документами, які досліджено та приєднано до матеріалів справи.
		06.04.2021 до загального відділу діловодства суду від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву (вх. №7700) з додатковими документами, які досліджено та приєднано до матеріалів справи.
		Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.04.2021 у справі № 922/827/21 підготовче засідання відкладено на 22.04.2021 о 12:50.
		21.04.2021 до загального відділу діловодства суду від прокурора надійшла відповідь на відзив (вх. № 9116) з додатковими документами, які досліджено та приєднано до матеріалів справи.
		Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.04.2021 у справі № 922/827/21 підготовче засідання відкладено на 12.05.2021 о 12:30. 
		Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.05.2021 у справі № 922/827/21 підготовче засідання відкладено на 18.05.2021 о 12:45.
		Ухвалою господарського суду Харківської області від 18.05.2021 у справі № 922/827/21 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 01.06.2021 на 12:20.
		Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.06.2021 у справі № 922/827/21 в судовому засіданні оголошено перерву до 01.07.2021 до 12:20.
		У судовому засіданні 01.07.2021 прокурор заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити повністю з підстав, викладених у позовній заяві.
		Відповідач 1 у судовому засіданні 01.07.2021 проти задоволення позову виконувача обов`язків керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 заперечив повністю з підстав, викладених у наданому відзиві на позовну заяву, просив суд в його задоволенні відмовити повністю.
		Відповідач 2 у судовому засіданні 01.07.2021 проти задоволення позову виконувача обов`язків керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 заперечив повністю з підстав, викладених у наданому відзиві на позовну заяву, просив суд в його задоволенні відмовити повністю.
		Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення учасників справи у судовому засіданні, господарським судом встановлено наступне.
		Щодо підстав звернення прокурора з даним позовом.
		Згідно частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		З урахуванням положень статей 4, 42, 44, 46 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, є процесуальним правом.
		Відповідно до частини 3 статті 4 даного Кодексу до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.
		Згідно частини 3 статті 53 даного Кодексу у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
		Частиною 4 цієї статті передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
		Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін, як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31 березня 2005 року, заява 61517/00, пункт 27).
		Водночас, ЄСПЛ звертав увагу також на категорії справ, у яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15 січня 2009 року, заява 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".
		При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
		У Рекомендаціях Парламентської асамблеї ради Європи від 27 травня 2003 року 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не стосуються сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечення обмеження повноважень і функцій прокурорів сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, водночас для виконання будь-яких інших функцій має бути засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.
		Зважаючи на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.
		Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).
		За частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, за якою прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
		Згідно з рішенням Конституційного Суду України 3-рн/99 від 08 квітня 1999 року під поняттям "орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
		Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
		Із урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник, у кожному конкретному випадку, самостійно визначає, з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
		Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		У Рішенні "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, Європейський Суд з прав людини наголошує, що правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес". Позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний interalia, "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини.
		Також, Європейський Суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів, завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб, національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах "Хендісайд проти Сполученого Королівства" від 07 грудня 1976 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 січня 1986 року).
		У Рішенні Конституційного Суду України 4-р(ІІ)/2019 у справі 3-234-2018 зокрема зазначено, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, в т.ч. представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що встановлені законом, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування. Наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
		Таким чином, виключно на прокурора покладено функцію представництва інтересів держави як одного з дієвих механізмів захисту від порушення її інтересів.
		Для представництва у суді інтересів держави, прокурор, за законом, має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й відокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що впиняються у відносинах між ними або з державою.
		Процесуальні та матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбулося із порушенням установленого законом порядку.
		Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2019 року у справі 910/7813/18.
		Зі змісту позову вбачається, що прокурор обґрунтував своє право на звернення до суду з цим позовом тим, що припинення права користування земельною ділянкою, набутого у незаконний спосіб, а так само користування землями у порядку і на підставах, визначених законодавством, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність припинення такого права, у порушення земельного законодавства, такому суспільному інтересу не відповідає. Неправомірними рішеннями міськради порушено інтереси держави у сфері земельних відносин, що у свою чергу суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст.ст. 13, 14 Конституції України, ст. 5 Земельного кодексу України, що очевидно становить інтереси держави. Таким чином, у позові прокурором наведено, що у даному випадку порушення інтересів держави полягає у порушенні внаслідок прийняття оскаржуваних рішень та укладення спірного договору вимог чинного законодавства, яким врегульовано порядок права користування земельними ділянками комунальної форми власності, а також визначеної державної політики у сфері земельних відносин, побудованої на засадах законності та рівності прав усіх суб`єктів землекористування. Порушення закладеного державою принципу економічно ефективного використання землі, з метою отримання народом України через органи державної влади та місцевого самоврядування максимального прибутку на конкурентних засадах.»
		Водночас, захищати вказані інтереси повинна Харківська міська рада, яка від імені Українського народу і територіальної громади м. Харкова уповноважена реалізовувати компетенцію власника. Разом з тим, прокурором наголошено про те, що міська рада не лише не здійснює такий захист, але й сама допустила порушення та є відповідачем за позовними вимогами. Отже, з метою захисту інтересів держави до суду звертається саме прокурор.
		З урахуванням наведеного, звернення прокурора з даним позовом, обґрунтовано останнім спрямованістю на припинення незаконної діяльності органу місцевого самоврядування та зміцнення авторитету держави, а також відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників, оскільки прийняття незаконних рішень органами місцевого самоврядування порушує рівновагу у соціально-економічних відносинах та негативно впливає на зміцнення їх авторитету у суспільстві.
		При цьому, судом враховано те, що дотримання належного економічного регулювання земельних відносин, дотримання органом місцевого самоврядування належного порядку розпорядження земельними ділянками, безпосередньо належить до інтересів держави.
		На підставі вищенаведеного та наявних в матеріалах справи доказів, а також аргументів прокурора, наведених ним у позові, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для звернення прокурора з даним позовом в інтересах держави.
		Прокурор позовні вимоги обґрунтовує наступним.
		Відповідно до пункту 7 додатку 2 до рішення Харківської міської ради від 18.04.2018 за №1049/18 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів» Товариству з обмеженою відповідальністю «Архелай» надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею орієнтовно 6,0085 га із земель територіальної громади м. Харкова для будівництва житлового комплексу по пров. Шевченківському, 50 в м. Харкові. Будівництво об`єкту виконати з урахуванням знесення нежитлових будівель літ. «Б-1», літ. «В-1», літ. «Г-1», літ. «Е-1», літ. «Ж-1» по пров. Шевченківському, 50 в м. Харкові, які належать на праві власності ТОВ «Архелай».
		Вказані нежитлові будівлі належали ТОВ «Архелай» на підставі договору купівлі-продажу частини нежитлових будівель (1/2 частина нежитлових будівель літ. «Б-1», літ. «В-1», літ. «Г-1», літ. «Е-1», літ. «Ж-1») від 01.03.2018 за №410 та договору купівлі-продажу частини нежитлових будівель (1/2 частина нежитлових будівель літ. «Б-1», літ. «В-1», літ. «Г-1», літ. «Е-1», літ. «Ж-1») від 02.03.2018 за №416. Вказаними договорами ТОВ «Архелай» набуло право власності на нежитлові будівлі літ. «Б-1» загальною площею 53Л кв.м. літ. «В-1» загальною площею 52 кв.м. літ. «Г-1» загальною площею 54 кв.м. літ. «Е-1» загальною площею 58.8 кв.м. літ. «Ж- 1» загальною площею 57.2 кв.м. по пров. Шевченківському, 50 в м. Харкові. Земельна ділянка під вказаними нежитловими будівлями не була сформована.
		Після розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 6,0085 га її формування та присвоєння кадастрового номеру 6310136600:08:004:0014, пунктом 25 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 17.10.2018 за №1231/18 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів» надано дозвіл на розроблення технічної документації щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:08:004:0014 із земель територіальної громади м. Харкова площею 6,0085 га для будівництва житлового комплексу по пров. Шевченківському, 50.
		Згідно з пунктом 1 додатку 4 до рішення Харківської міської ради від 28.11.2018 за №1297/18 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів» погоджена вказана технічна документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 6,0085 га (кадастровий номер 6310136600:08:004:0014) на земельні ділянки: ділянка № НОМЕР_1 площею 5,2678 га та ділянка № НОМЕР_2 площею 0,7407 га.
		Також, пунктом 9 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 27.02.2019 за №1459/19 «Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів, припинення права користування земельними ділянками» ТОВ «Архелай» надано в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 6310136600:08:004:0015) площею 5,2678 га із земель територіальної громади м. Харкова, за рахунок земель житлової та громадської забудови для будівництва житлового комплексу по пров. Шевченківському, 50 до 01.03.2022.
		Втім договір оренди вказаної земельної ділянки ТОВ «Архелай» не уклало та відмовилось від земельної ділянки, у зв`язку з чим п. 9 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 27.02.2019 за №1459/19 скасовано пунктом 4 додатку до рішення Харківської міської ради від 26.02.2020 за №2014/20 у зв`язку з добровільною відмовою ТОВ «Архелай», що убачається із листа від 29.01.2020 № 29/01-1.
		Таким чином, прокурором у позові вказано, що жодні правовстановлюючі документи на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:08:004:0015 площею 5.2678 по пров. Шевченківському. 50 в м. Харкові ТОВ «Архелай» не оформлювалося.
		Відповідно до договору купівлі-продажу №73 від 14.01.2020 ТОВ «Архелай» відчужило нежитлову будівлю літ. «В-1» площею 53,0 кв.м. по пров. Шевченківському, 50 в м. Харкові на користь ТОВ «Європартнеркомпані» 
		Згідно з п. 5 вищевказаного договору купівлі-продажу, вказана нежитлова будівля розташовується на земельній ділянці з кадастровим номером 6310136600:08:004:0015, проте у продавця ТОВ «Архелай» відсутні речові права на вказану земельну ділянку.
		Прокурором у позові зазначено, що жодних речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:08:004:0015 у ТОВ «Архелай» не виникало.
		У подальшому, пунктом 17 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 26.02.2020 за №2009/20 територіальній громаді м. Харкова надається дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки (кадастровий номер 6310136600:08:004:0015) площею 5,2678 га із земель територіальної громади м. Харкова для будівництва житлового комплексу по провулку Шевченківському, 50. Фінансування робіт із землеустрою (технічна документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки (кадастровий номер 6310136600:08:004:0015) по провулку Шевченківському, 50 забезпечити за рахунок коштів ТОВ «Європартнеркомпані» за його згодою, про що свідчить лист від 29.01.2020 № 0129201, згідно з укладеним договором із розробником документації із землеустрою. 
		Відповідно до п. 2 додатку 4 до рішення Харківської міської ради від 22.04.2020 за №2089/20 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів» територіальній громаді м. Харкова погоджена технічна документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки (кадастровий номер 6310136600:08:004:0015) площею 5,2678 га із земель територіальної громади м. Харкова на земельні ділянки: ділянка № 1 - площею 1,8191 га, ділянка № 2 - площею 0,7345 га, ділянка № 3 - площею 2,7142 га для будівництва житлового комплексу по провулку Шевченківському, 50. Фінансування робіт із землеустрою (технічна документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки (кадастровий номер 6310136600:08:004:0015) по провулку Шевченківському, 50 забезпечено за рахунок коштів ТОВ «Європартнеркомпані» за його згодою, про що свідчить лист від 29.01.2020 № 012920, згідно з укладеним договором із розробником документації із землеустрою.
		Згідно з пунктами 7.1, 7.2 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 19.08.2020 за №2230/20 «Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів» ТОВ «Європартнеркомпані» надано в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 6310136600:08:004:0017) площею 1.8191 га із земель територіальної громади м. Харкова за рахунок земель житлової та громадської забудови для будівництва житлового комплексу по пров. Шевченківському, 50 в м. Харкові до 01.07.2022. Будівництво об`єкту виконати з урахуванням знесення будівлі літ. «В-1», яка належить на праві власності ТОВ «Європартнеркомпані».
		Згідно ч. 2 ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч. 2, 3 ст. 134 кодексу.
		Частина 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" визначає, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України або за результатами аукціону.
		Згідно ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), в т.ч. з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті. За ч. 1 ст. 135 Земельного кодексу України, земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів.
		Відповідно до ч. 2 ст. 135 Земельного кодексу України, продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених ч. 2 та 3 ст. 134 кодексу.
		Але земельні торги не проводились та право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:08:004:0017 було надано ТОВ «Європартнеркомпані» для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури Харківською міською радою всупереч вищевказаним законодавчим вимогам.
		Частинами 2,3 ст.134 ЗК України не передбачено таке виключення щодо проведення торгів, як передача земельної ділянки в оренду для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури тощо.
		Вивченням матеріалів технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки по пров. Шевченківському, 50 в м. Харкові встановлено, що об`єкт нерухомого майна літ. «В-1» має площу забудови 0,0066 га, тоді як площа земельної ділянки, яка відводиться становить 1,8191 га. Тобто, площа забудови нежитлових будівель становить лише 0,3% (втричі менше від одного відсотка) від площі земельної ділянки, яка відводиться ТОВ «Європартнеркомпані».
		Земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:08:004:0017 площею 1.8191 надано ТОВ «Європартнеркомпані» для будівництва житлового будинку з об`єктами торгово - розважальної та ринкової інфраструктури, а не для обслуговування та експлуатації нежитлової будівлі літ. «В-1».
		Разом з тим, ч.2 наведеної статті передбачає, що, зокрема, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб. Водночас, на підставі вказаного спірного рішення Харківської міської ради між останньою та ТОВ «Європартнеркомпані» укладено договір оренди землі від 23.11.2020, яким передбачено, що в оренду ТОВ «Європартнеркомпані» передається земельна ділянка загальною площею 1,8191 га, у тому числі, під забудовою га (п. 2 договору), для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово- розважальної та ринкової інфраструктури (п.1 договору). На земельній ділянці розташовані об`єкти нерухомого майна нежитлова будівля літ. «В-1», яка підлягає знесенню, інші об`єкти інфраструктури відсутні (п. 3 договору). Таким чином, на переконання прокурора, ТОВ «Європартнеркомпані» отримано земельну ділянку площею, яка в 275 разів перевищує площу будівель.
		При цьому, спірне рішення Харківської міської ради не містить чіткого зазначення, яка саме частина вищевказаної ділянки (площа, установлені межі, як це передбачено ч. 1 ст. 79 ЗК України) призначалася та була необхідна саме для розміщення та обслуговування будівлі відповідно до вимог ч.2 ст. 377 ЦК України, ні посилання на землевпорядну документацію, якою визначена така земельна ділянка відповідно до ДБН та СНІП.
		Як на час виникнення спірних правовідносин, так і на теперішній час є чинними Державні будівельні норми «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92**", затверджені наказом Держкоммістобудування від 17.04.1992 за №44, Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів, затверджені наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.1996 № 173, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 24.07.1996 за № 379/1404 та Державні будівельні норми «Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005, затверджені наказом Держбуду України від 18.05.2005 № 80, надано чинності наказом Держбуду України від 28.09.2005 № 175.
		Враховуючи викладене, на переконання прокурора, Харківська міська рада не мала законних підстав для надання оспорюваної земельної ділянки в оренду ТОВ «Європартнеркомпані» для будівництва житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури інакше як за результатами проведених земельних торгів.
		ТОВ «Європартнеркомпані» отримало в оренду земельну ділянку саме для будівництва житлового будинку, а не для обслуговування нежитлової будівлі літ. «В-1», тоді, як можливість отримання земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів передбачена з метою розміщення та обслуговування об`єктів нерухомого майна, які вже перебувають у власності особи, яка звертається до органу місцевого самоврядування з проханням надати їй земельну ділянку в оренду.
		При цьому площа такої земельної ділянки повинна відповідати площі, яку безпосередньо займають відповідні об`єкти нерухомого майна. А також може бути дещо більше такої площі, у разі необхідності обслуговування цих об`єктів, при цьому така площа повинна бути обґрунтованою у відповідній технічній документації із землеустрою з урахуванням вимог чинного законодавства, зокрема Державних будівельних норм та Державних санітарних норм і правил.
		ТОВ «Європартнеркомпані» лише зазначено, що на земельній ділянці по пров. Шевченківському, 50 в м. Харкові розташована нежитлова будівля літ. «В-1», яка належить товариству на праві приватної власності, що не відповідає меті, яка може бути виключенням щодо проведення земельних торгів, відповідно до ч.2 ст.134 ЗК України.
		Вказане, на думку прокурора, свідчить про наміри відповідачів 1, 2 саме на отримання відповідачем 2 земельної ділянки для нового будівництва, а наявність об`єкту нерухомості використана лише як формальний привід для уникнення процедури земельних торгів, а тому оскаржувані рішення прийнято з порушенням вимог ст.ст. 124, 134, 135 ЗК України, а також правових позицій ВСУ, викладених у постановах по справах №910/4528/15-г та №910/1356/13.
		Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд вирішив, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
		Відповідно до частини 2 статті ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною 3 статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України. Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами у відповідності до статті 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
		Відповідно до вимог статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
		Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України.
		З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що органи місцевого самоврядування, здійснюють управління і самостійно вирішують питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.
		Такі ж положення закріплені в статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються Конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними, що кореспондується із вимогами частини З статті 24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні.
		Згідно з п. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
		Відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад, належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
		Згідно з приписами ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
		Частиною 5 статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.
		При цьому, враховуючи вимоги ст. 19 Конституції України, територіальна громада м. Харкова як власник спірної ділянки делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто, воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства.
		Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
		Згідно із статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Харківська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
		Статтею 122 Земельного кодексу України визначено що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
		Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
		Порядок надання земельних ділянок регулюється Земельним кодексом України.
		Відповідно до пункту 1 статті 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).
		Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (частина 2 статті 123 Земельного кодексу України).
		За приписами ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
		Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
		Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації.
		Прокурором звернуто увагу, що можливість отримання земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів передбачена чинним земельним законодавством з метою розміщення та обслуговування об`єктів нерухомого майна, які вже перебувають у власності особи, яка звертається до органу місцевого самоврядування з проханням надати їй земельну ділянку в оренду. 
		Суд не погоджується з цим твердженням, з огляду на наступне.
		Частиною 1 ст. 124 ЗК України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
		Згідно з ч. 2 ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
		Приписами ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Такими випадками за змістом ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України є: розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб. У такому разі земельні ділянки державної чи комунальної власності (або права на них) не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).
		Частина 2 ст. 134 Земельного кодексу України не ставить підстави продажу права оренди земельної ділянки без застосування конкурентних засад в залежність від розміру об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на земельній ділянці, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб та виду використання земельної ділянки.
		Як вбачається із матеріалів справи, на земельній ділянці з кадастровим номером 6310136600:08:004:0015, наданій у користування відповідачу 2, розташовані об`єкти нерухомого майна, що належить на власності відповідачу 2, що виключає відчуження вказаної земельної ділянки виключно на конкурентних засадах.
		За вимогами ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі  Закон) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
		Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ТОВ «Європартнер Компані» (код 40368286) зареєстровано право власності на об`єкти нерухомого майна за адресою: м. Харків, пров. Шевченківський, 50: літ. «В-1», літ. «Ж-1», літ. «Е-1».
		Крім того, згідно зі ст. 34 Закону України «Про державний земельний кадастр», на кадастровому плані земельної ділянки відображаються, зокрема, контури об`єктів нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці.
		Відповідно до кадастрового плану земельної ділянки, що є складовою проекту землеустрою, контури вищевказаних об`єктів та їх умовні позначення відображені на кадастровому плані земельної ділянки (кадастровий номер 6310136600:08:004:0015).
		Аналогічні відомості щодо об`єктів нерухомого майна (контури будівель) були відображені на кадастровому плані у витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.
		Вищевказане під час розгляду справи учасниками справи визнається та сумніву не піддаються.
		Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку встановлено, що державна реєстрація земельної ділянки кадастровий номер 6310136600:08:004:0017, що відбулась 03.08.2020, передувала прийняттю Харківською міською радою рішення від 19.08.2020 №2230/20 "Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів".
		Відповідно до Закону України «Про державний земельний кадастр», державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
		Згідно зі ст. 20 Закону України "Про державний земельний кадастр" відомості Державного земельного кадастру є офіційними.
		Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що Харківська міська рада, діючі на підставі чинного законодавства, в межах наданих повноважень, прийняла оскаржуване рішення.
		Крім того, враховуючи, що право оренди набуте в результаті проведення державними органами законодавчо встановлених процедур, то відповідальність за вказані процедури не може покладатися на Харківську міську раду, яка розраховувала на їх належність та легітимність.
		Крім того, судом встановлено, що твердження прокурора, про розмір земельної ділянки, на отримання якої має право відповідач 2, має відповідати площі, яку безпосередньо займають нежитлові споруди (виключно площу під об`єктами нерухомого майна) або може бути дещо більшою (у разі необхідності обслуговування цих об`єктів) не ґрунтується на нормах чинного законодавства України та спростовується матеріалами справи.
		У відповідності до ч. 1 ст. 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру
		Проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за відповідним проектом.
		Склад проекту землеустрою визначається ст. 50 Закону України «Про землеустрій».
		Ключову роль у питанні раціонального (чи не раціонального) використання земельної ділянки відіграє саме проект землеустрою, за яким таку ділянку було відведено у користування, позаяк саме у ньому враховуються усі особливості формування ділянки. Так, в силу специфіки місцевості, виду господарської діяльності, логістичних параметрів та багатьох інших чинників, площа (та, зокрема, і "геометричні розміри") земельної ділянки може перевищувати площу нерухомості, яка на такій ділянці знаходиться. При поданні позову з підстав (надмірність площі земельної ділянки порівняно з площею розташованої на ній нежитлової будівлі), які заявляє прокурор у даній справі, слід враховувати, що одним із можливих способів доказування, крім експертизи, є саме обставини наявності недоліків або неточностей у розробленому проекті землеустрою чи той факт, що проект землеустрою не відповідає вимогам закону або є необґрунтованим. Сама по собі констатація факту того, що площа відведеної земельної ділянки є більшою у математичному порівнянні з площею нерухомості, без обґрунтування належними та допустимими доказами, не може вважатися належним обґрунтуванням позову та не дає підстав для його задоволення.
		Доведення обставин, пов`язаних з обґрунтованістю землевпорядної документації, в тому числі щодо розміру земельної ділянки покладається на сторони в судовому процесі. При цьому відповідно до загальних засад господарського судочинства, визначених статтями 2, 13, 14, 74, 86, 237 Господарського процесуального кодексу України, позивач у справах зазначеної категорії повинен довести належними доказами ту обставину, що неналежними доказами є розроблений на замовлення відповідача проект землеустрою чи технічна документація із землеустрою, в яких власне і визначається конкретна площа земельної ділянки.
		Сам по собі факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об`єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування, не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною та задоволення відповідного позову. 
		У зв`язку з цим, оскаржуючи законність передачі земельної ділянки у користування з мотивів неспівмірності площі відведеної земельної ділянки порівняно з площею будівлі, розташованої на цій земельній ділянці, саме позивач повинен належними і допустимими доказами довести розмір земельної ділянки, який є дійсно необхідним для обслуговування та експлуатації розміщеного на землі майна, що відповідає принципу диспозитивності господарського судочинства, закріпленого у статті 14 Господарського процесуального кодексу України.
		Крім того, державні будівельні норми, "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92", затверджені наказом Держкоммістобудування від 17.04.1992 за № 44; Державні будівельні норми ДБН Б.2.2-12:2019 Планування та забудова територій, затверджені Наказом Мінрегіону №104 від 26 квітня 2019 року, Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів, затверджені наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.1996 № 173; Державні будівельні норми "Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005", затверджені наказом Держбуду України від 18.05.2005 №80 не містять норм, які б прямо встановлювали нормативи розміру та межі земельних ділянок, не ставлять в залежність площу земельної ділянки від розміру нерухомого майна, що розташоване на ній, як і не ставить площу відведеної земельної ділянки в залежність від площі споруд, що на них знаходиться.
		В пункті 6.1 Державні будівельні норми «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92», на який посилається прокурор, а також у примітках 1 та 2 вказується, що для розрахунку установ і підприємств обслуговування слід враховувати нормативи забезпеченості, які відображають соціально гарантований рівень відповідно до таблиці 6.1. Наведені у таблиці 6.1 нормативи є усередненими показниками по Україні (з розбивкою на міські і сільські поселення) і у кожному конкретному випадку підлягають уточненню у процесі проектування залежно від демографічного прогнозу, величини поселення і його місця у системі розселення, виробничого і соціально-культурного потенціалів тощо.
		Необґрунтованим та безпідставним є посилання прокурора на п. 3.25 та п. 3.25а ДБН 360-92, як на підставу визначення площі земельної ділянки під нежитловими будівлями, оскільки ці норми передбачають, що відстань до сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1.0 м. а відстань між житловими будинками та господарськими спорудами слід приймати відповідно від санітарних норм.
		Отже, п. 3.25а ДБН 360-92 також не визначає площу земельної ділянки, а в цьому пункті мова йде про відстань між житловими будинками та господарськими спорудами, а також відстань до сусідньої земельної ділянки.
		Крім того, ДБН 360-92 передбачають усереднені нормативи, які можуть як зменшуватися, так і збільшуватися в залежності від забезпеченості інженерними системами і комунікаціями, розміщення підсобних будинків і споруд, чисельності населення тощо.
		Отже, вказані Державні будівельні норми не встановлюють залежність площі земельної ділянки від площі нерухомого майна, яке на ній розміщене, а тому посилання прокурора в позовній заяві на вказані норми не знайшло свого підтвердження.
		На думку колегії суддів Касаційного господарського суду Верховного суду, викладеної у постанові від 09.02.2018 року у справі № 910/4528/15-г питання обґрунтування розміру земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, потребує спеціальних знань та відповідно до частини 2 статті 18-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» повинно визначатися шляхом проведення за клопотанням сторін експертизи із урахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил, тощо. Проте позивачем така експертиза заявлена не була.
		Прокурором не доведено належними та допустимими доказами необхідності використання відповідачем 2 земельної ділянки у меншому розмірі, та не наведено жодних порушень чинного законодавства при затвердженні проекту землеустрою спірної земельної ділянки, наявності недоліків або неточностей у розробленому проекті землеустрою, не відповідності такого проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
		Напроти, з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідачу 2 був розроблений та погоджений з усіма необхідними службами, прокурором відповідні обставини не спростовані.
		Крім того, суд звертає критичну увагу на правову природу ДБН, змістом яких прокурор частково обґрунтовує свою правову позицію.
		Згідно із ст. 1 Закону України Про стандартизацію поняття стандарт охоплюється більш ширшим  нормативний документ, під яким розуміють документ, який встановлює правила, загальні принципи чи характеристики різних видів діяльності або їх результат. Цей термін охоплює такі поняття, як стандарт, кодекс усталеної практики та технічні умови .
		Відповідно до цієї ж ст. 1 зазначеного Закону стандарт - документ, розроблений на основі консенсусу та затверджений уповноваженим органом, що встановлює призначені для загального і багаторазового використання правила, інструкції або характеристики, котрі стосуються діяльності чи її результатів, у тім числі продукцію, процеси або послуги, дотримання яких є необов`язковим. Стандарт може містити вимоги до термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи послуги.
		Якщо керуватися зазначеними вище, державні будівельні норми та правила визначають загальні правила, інструкції або характеристики, що стосуються діяльності чи її результатів, у тім числі продукцію, процеси або послуги.
		У нормативних документах містяться технічні, техніко-економічні та інші розрахункові величини і нормативні вимоги, якими необхідно керуватися у проектуванні в будівництві Зазначені акти та норми називають технічними, що визначають відносини людини з природою, на відміну від правових норм, які регулюють відносини людей.
		Важливою особливістю будівельного законодавства є наявність системи нормативно-технічної документації, тобто актів технічного нормування, які регламентують технічні процеси проектування об`єктів будівництва і здійснення будівельно-монтажних робіт, а також містять технічні вимоги до застосовуваних у будівництві матеріалів, конструкцій і виробів. Це - будівельні норми і правила, стандарти на будівельні матеріали, деталі і конструкції, різноманітні інструкції, норми, правила та інші акти технічного нормування.
		Державні будівельні норми та правила відповідно до ст. 4 Цивільного кодексу України не належать до актів цивільного законодавства. Такими Цивільний кодекс України визначає Конституцію України, Цивільний кодекс України, закони України, прийняті відповідно до Конституції та цього кодексу, акти Президента України у випадках, встановлених Конституцією України, постанови Кабінету Міністрів. Згідно з ч. 5 ст. 4 Цивільного кодексу України інші органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно - правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом. А в Конституції України та інших законах України про державні будівельні норми як регулятор цивільних відносин нічого не згадується.
		Правові норми, що визначають права і обов`язки суб`єктів, згідно з чинним законодавством України повинні бути належно оприлюднені. Адже відповідно до ст. 57 Конституції України кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Такі самі закони та нормативно-правові акти не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
		Відповідно до п. 1 Указу Президента України Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності від 10 червня 1997 р. закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п`ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. Офіційними друкованими виданнями є: Офіційний вісник України; газета Урядовий кур`єр. Офіційними друкованими виданнями, в яких відбувається офіційне оприлюднення законів та інших актів Верховної Ради України, є також газета Голос України, Відомості Верховної Ради України. Офіційним друкованим виданням, в якому здійснюється офіційне оприлюднення законів, актів Президента України, є також інформаційний бюлетень Офіційний вісник Президента України.
		Громадяни, державні органи, підприємства, установи, організації під час здійснення своїх прав і обов`язків повинні застосовувати закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, опубліковані в офіційних друкованих виданнях або одержані у встановленому порядку від органу, який їх видав (п. 3 зазначеного Указу Президента).
		Проте державні будівельні норми не оприлюднюються в офіційних друкованих виданнях. Нормативні документи, в тому числі і державні будівельні норми, публікуються в Інформаційному бюлетені Міністерства регіонального розвитку та будівництва України. 
		Очевидно, що таке положення зазначеного наказу суперечить зазначеним вище нормам Указу Президента України, який вищий за своєю юридичною силою. Адже Інформаційний бюлетень Міністерства регіонального розвитку та будівництва України не належить до офіційних джерел оприлюднення нормативно-правових актів.
		Крім того, у п. 2 Указу Президента України Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності зазначено, що нормативно-правові акти можуть бути опубліковані в інших друкованих виданнях лише після їх офіційного оприлюднення у встановленому в цьому Указі порядку. Нормативно-правові акти, опубліковані в інших друкованих виданнях, мають інформаційний характер і не можуть бути використані для офіційного застосування.
		З матеріалів справи встановлено, що за результатами формування земельної ділянки кадастровий номер 6310136600:08:004:0017 відповідні відомості внесені в Державний земельний кадастр, а право власності на земельну ділянку зареєстровано за Харківською міською радою.
		В результаті проведення дій щодо формування земельних ділянок оновлюються та вносяться до Державного земельного кадастру відомості про стан земель, розміри та кількість земельних ділянок, що дозволяє створити реальний інструмент контролю за змінами, що відбуваються, а наявність актуальних відомостей про правовий режим їх використання та суб`єктів земельних відносин - конкретизувати адресну спрямованість при реалізації природоохоронних заходів та персоніфікувати відповідальність за використання земельних ділянок не за цільовим призначенням або з порушенням земельного законодавства.
		Проведення процесу формування земель комунальної власності сприяє інвестиційній привабливості земель, що сприятиме збільшенню доходів бюджетів усіх рівнів за рахунок зростання надходжень від плати за землю в результаті актуалізації відомостей про суб`єктів земельних відносин та земельні ділянки, що підлягають оподаткуванню.
		З огляду на викладене, розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження хоча й здійснювалось заявником з метою отримання земельної ділянки в користування, однак вчинено саме в інтересах територіальної громади з метою формування такої земельної ділянки.
		Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц.
		Таким чином, оскаржуване рішення Харківської міської ради вчинена саме в інтересах територіальної громади, з метою формування, актуалізації даних Державного земельного кадастру.
		При цьому Прокурором не доведено того, що оспорюване рішення порушило права чи охоронювані законом інтереси, зокрема, територіальної громади міста Харкова - власника земельної ділянки.
		Як зазначив Конституційний Суд України в Рішенні № 18-рп/2004 від 1 грудня 2004, поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України в логічно-значеннєвому зв`язку з поняттям "права", слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як обумовлений загальним змістом об`єктивного та прямо не опосередкованого в суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, який є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, що не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим принципам.
		Прокурором не доведено як задоволення позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування пунктів 7.1, 7.2 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 19.08.2020 за №2230/20 "Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів", на підставі яких право власності зареєстровано за Харківською міською радою.
		Посилання прокурора на правову позицію викладену у постановах Верховного суду України у справі № 910/1356/13 та у справі № 910/4528/15-г не приймається судом з огляду на наступне.
		Верховний Суд України свого часу визначав, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (постанова Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 444/2909/15-ц).
		Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
		Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та залишаючи в силі рішення місцевого господарського суду в справі № 910/4528/15-г, яким було задоволено позов заступника прокурора міста Києва про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 23.10.2013 № 419/9907 "Про передачу ТОВ "Вагра" земельної ділянки для будівництва, обслуговування та експлуатації житлового будинку на вул. Волгоградській, 25 у Солом`янському районі м. Києва" і визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,1521 га, розташованої на вул. Волгоградській, 25 у Солом`янському районі м. Києва, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 09.02.2018 дійшов висновку, що в першу чергу, ТОВ "Вагра" в своєму клопотанні від 22.02.2013, а в другу чергу, Київська міська рада у спірному рішенні від 23.10.2013 незаконно об`єднали в одне ціле земельну ділянку саме для нового будівництва та земельну ділянку саме для обслуговування та експлуатації житлового будинку на вул. Волгоградській, 25, оскільки отримання права оренди на вказані земельні ділянки мало відбуватися в абсолютно різному порядку. Відтак законним є висновок суду першої інстанції про прийняття рішення Київської міської ради від 23.10.2013 № 19/9907 без проведення земельних торгів з порушенням вимог норм статей 120, 124, 134, 135 ЗК України.
		У свою чергу, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передаючи справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва, Касаційний господарський суд у складі Верховного суду у постанові від 05.09.2018 у справі №910/1356/13 виходив передусім з тих обставин, що за спірним рішенням Київської міської ради земельна ділянка надавалась фізичній особі-підприємцю Рахімову Г. В. для будівництва, експлуатації та обслуговування дитячого кафе з дитячим майданчиком, але ні саме рішення, ні укладений на його виконання договір купівлі-продажу від 24.12.2010 не містять відомостей про розташування на земельній ділянці будь-якого нерухомого майна.
		На відміну від справи № 910/4528/15-г і справи № 910/1356/13, у справі, що розглядається, суд виходить із фактичних обставин про те, що на спірній земельній ділянці розташовано нежитлові будівлі літ. «В-1», літ. «Ж-1», літ. «Е-1», які належать ТОВ «Європартнер компані» на праві приватної власності, а на підставі оспорюваного рішення міської ради передається сформована відповідно до вимог чинного законодавства земельна ділянка.
		Аналіз висновків, зроблених у вказаній справі, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається прокурор, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших предмета і підстав заявленого позову, фактичних обставин, встановлених судами у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовлюють прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.
		Стосовно вимоги прокурора про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 23.11.2020 з кадастровим номером 6310136600:08:004:0017, укладеного між Харківською міською радою та ТОВ "Європартнер компані", при розгляді справи судом встановлено наступне.
		Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.
		Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Відповідно до вимог ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України, Законом України "Про оренду землі".
		Статтею 1 Закону України "Про оренду землі" визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
		Згідно з ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
		Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України "Про оренду землі", орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.
		За змістом ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
		Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України (ст. 14 Закону України "Про оренду землі").
		Частиною 5 статті 6 Закону України "Про оренду землі" визначено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
		Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди землі, а саме: укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
		На момент укладення спірного договору оренди земельна ділянка відносилась до земель комунальної форми власності, власником є Харківська міська рада, і відповідно право розпорядження якими згідно Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» входить до повноважень Харківської міської ради.
		Судом встановлено, що спірний договір оренди землі, укладений між Харківською міською радою та ТОВ «Європартнер компані», укладено уповноваженим суб`єктом, проведено державну реєстрацію оспорюваного договору, із зазначенням всіх істотних умов, передбачених діючим законодавством для договору оренди землі.
		Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у постанові «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 р., вирішуючи спір про визнання договору або його частини недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання договору (його частини) недійсним і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
		При цьому, суперечність договору актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним договором (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного договору всупереч змісту чи суті правовідносин сторін.
		Як вже було встановлено судом, підстав для визнання рішення Харківської міської ради незаконним та його скасування немає, тому й підстави для визнання недійсним спірного договору оренди земельної ділянки відсутні.
		Отже, позов у частині похідної вимоги про визнання договору недійсним також задоволенню не підлягає.
		Крім того, судом також встановлено відсутність підстав для задоволення позовної вимоги прокурора про зобов`язання ТОВ «Європартнер компані» повернути земельну ділянку, яка в свою чергу є похідною від визнання незаконним та скасування спірного рішення Харківської міської ради.
		Частиною 1 статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини слід зазначити, що концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак, і "майном". До таких активів може відноситися право оренди (рішення ЄСПЛ від 25.03.1999 у справі "Ятрідіс проти Греції", заява № 311107/96, п. 54).
		Тобто, крім традиційної для України концепції власності (рухоме і нерухоме майно) та прав, що пов`язані з відносинами власності між особами (акції, інтелектуальна власність, тощо), власністю у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції є і оренда майна.
		Право оренди ТОВ «Європартнер компані» на спірну земельну ділянку становить "майно", яке підпадає під захист не тільки національного, а і міжнародного законодавства, зокрема, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу до неї. 
		У практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Серков проти України") напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
		Втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.
		Якщо хоча б одного критерію із перелічених не було додержано, то Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
		Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".
		Одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації, питання про яку прокурор взагалі не порушував.
		Потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки"). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії", "Трґо проти Хорватії").
		Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії").
		Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються ("Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії").
		У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.
		Виникненню права оренди у ТОВ «Європартнер компані», виходячи з національної системи регулювання підстав та порядку набуття такого права, слугувала та передувала активна участь в такому процесі органів влади, зокрема, і Харківської міської ради, а тому відповідальність за вказані процедури не може покладатися на відповідача 2, який розраховував на їх належність та легітимність, а тому визнання договору недійсним є за своєю суттю втручання у право особи мирно володіти майном.
		Отже, задоволення позовних вимог у даній справі не відповідатиме наведеному «принципу пропорційності», оскільки докладатиме надмірний індивідуальний тягар на юридичну особу, яка добросовісно набула права власності на об`єкти нерухомого майна та право оренди спірної земельної ділянки.
		У постанові Верховного Суду від 12.09.2019 у справі № 910/7662/17 зазначено, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (також і п. 57 постанови Великої палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).
		Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. У іншому випадку у позові слід відмовити.
		Крім того, положення статті 388 Цивільного кодексу України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Вказана правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах № 730/556/17 від 22.04.2020 року та № 910/1356/13 від 05.09.2018 року. а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16. У зв`язку із чим, підстави для задоволення позовної вимоги щодо витребування із володіння відповідача 2 земельної ділянки та передання її відповідачу 1 відсутні.
		Частинами 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.
		Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Згідно з ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
		Статтею 78 ГПК України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
		Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Приписами статті 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладеніу постановах Верховного суду.
		Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що докази, надані відповідачами на спростування позовних вимог, є більш вірогідними, ніж надані прокурором в обґрунтування позову.
		Таким чином, підсумовуючи викладене та враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора є безпідставними та необґрунтованими, спростовані відповідачами, не підтверджуються матеріалами справи, а тому, не підлягають задоволенню.
		Суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
		У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
		З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
		Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про відмову у позові, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на прокурора.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 46, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд - 
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		У позові відмовити.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України. 
		Повне рішення складено "12" липня 2021 р. 
		 
		СуддяГ.І. Сальнікова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...